Book: Кримінальне право України: Практикум



Кримінальне право України: Практикум

Кримінальне право України: Практикум

Навч. посібник / Андрушко П. П., Шапченко С. Д. та ін.; За ред. С. С. Яценка. — 2-е вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 592 с.

ББК 67.9(4УКР)308я73 К82

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 14/18.2-1692 від 13 вересня 2002 р.)

Рецензенти: Туркевич І. К., доктор юридичних наук, професор; Скибицький В. В., доктор юридичних наук

Авторський колектив: Андрушко П. П., кандидат юридичних наук, доцент — глава 1 (у співавторстві з Шапченком С. Д.); глава 2 (у співавторстві з Шапченком С. Д. і Яценком С. С.); глава 6 (у співавторстві з Кобзаренком П. В.); глави 7, 8, 9; глава 10 (у співавторстві з Кобзаренком П. В.); глави 12, 13, 14; глава 27 (у співавторстві з Матишевським П. С.); глави 29, 38; Кобзаренко П. В. , кандидат юридичних наук, доцент — глави 5, 11 (у співавторстві з Шапченком С. Д.); глави 6, 10 (у співавторстві з Андрушком П. П.);

Матишевський П. С. , доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України — глави 3, 23; глава 27 (у співавторстві з Андрушком П. П.); глава 28; глава 32 (у співавторстві з Яцен-ком С. С.); глави 36, 39, 41;

Шапченко С. Д., кандидат юридичних наук, доцент — глава 1 (у співавторстві з Андрушком П. П.); глава 2 (у співавторстві з Анд-рушком П. П. і Яценком С. С.); глава 4; глави 5, 11 (у співавторстві з Кобзаренком П. В.); глави 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22; Яценко С. С. (керівник авторського колективу), доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України — передмова; глава 2 (у співавторстві з Андрушком П. П. і Шапченком С.Д.); глави 24, 25, 26, 30, 31; глава 32 (у співавторстві з Матишевським П. С.); глави 33, 34, 35, 37, 40, 42

Кримінальне право України: Практикум: Навч. посібник / Андрушко П. П., Шапченко С. Д. та ін.; За ред. С. С. Яценка. — 2-е вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 592 с.

ISBN 966-667-157-3

Посібник містить програми із Загальної та Особливої частин кримінального права, методичні матеріали (методику виконання студентами завдань до практичних і семінарських занять, підготовки та проведення змодельова-них судових процесів, а також методичні рекомендації щодо вирішення задач), задачі майже з усіх тем навчального курсу кримінального права України, а також перелік основних питань з кожної теми.

Буде корисним студентам вищих юридичних навчальних закладів та факультетів при вивченні кримінального права України.

ББК 67.9(4УКР)308я73+67.308я73

© Колектив авторів, 2004 ISBN 966-667-157-3                       © Юрінком Інтер, 2004

Передмова

 Посібник підготовлений колективом авторів кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Він буде корисним при вивченні кримінального права України студентами вищих юридичних навчальних закладів і факультетів. Практикум ґрунтується на положеннях Кримінального кодексу України 2001 року, враховує зміст інших законів та підза-конних нормативних актів, а також рішень Конституційного Суду України. Задачі сформульовані з використанням матеріалів судової практики (в цьому разі прізвища персонажів змінено) або мають умовний характер.

Посібник містить програми із Загальної та Особливої частин кримінального права, методичні матеріали (методику виконання студентами завдань до практичних і семінарських занять, підготовки та проведення змодельованих судових процесів, а також методичні рекомендації щодо вирішення задач), задачі з усіх тем навчального курсу (за винятком теми № 24 Загальної частини і теми № 22 Особливої частини) кримінального права України та перелік основних питань з кожної теми.

Глава 1 Програма курсу «Кримінальне право України. Загальна частина»

для студентів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ТЕМА 1. Поняття та загальна характеристика кримінального права України як окремої галузі права. Кримінальне право України як юридична наука та навчальна дисципліна у вищих навчальних закладах

Різні значення словосполучення «кримінальне право України». Кримінальне право України як окрема галузь права, як юридична наука та як навчальна дисципліна у вищих навчальних закладах.

Кримінальне право України як окрема галузь права: поняття, характерні особливості, місце в правовій системі.

Механізм кримінально-правового регулювання: поняття, загальна характеристика. Основні елементи механізму кримінально-правового регулювання: норми кримінального права, юридичні факти, кримінально-правові відносини, правозастосовні акти, акти реалізації кримінального права. Основні методи (типи) кримінально-правового регулювання. Основні завдання кримінального права та їх відображення в Кримінальному кодексі України 2001 р.

Кримінальне право України та інші галузі права, їх зв’язок та відмінності.

Система кримінального права України. Загальна та Особлива частини кримінального права України, їх особливості та взаємозв’язок. Система Загальної частини кримінального права України.

Кримінальне право України як юридична наука. Предмет та основні методи науки кримінального права. Основні напрями досліджень та завдання кримінально-правової науки на сучасному етапі розвитку України.

Кримінальне право України як навчальна дисципліна у вищих навчальних закладах, її предмет, основні методи та форми вивчення. Система курсу Загальної частини кримінального права України. Загальна характеристика літератури до курсу.

ТЕМА 2. Принципи кримінального права України

Поняття принципу права. Принципи права як особливий елемент його змісту. Система принципів кримінального права України.

Загальноправові принципи: верховенство права, рівність громадян перед законом, гуманізм, справедливість тощо. Значення загальноправових принципів для кримінального права України як окремої галузі права.

Міжгалузеві принципи права: винної відповідальності, презумпції невинуватості тощо. Вплив міжгалузевих принципів права на зміст окремих інститутів та норм кримінального права України.

Галузеві принципи кримінального права: невідворотності кримінальної відповідальності, особистої відповідальності, економії кримінальної репресії тощо. Основний зміст та особливості дії галузевих принципів на сучасному етапі розвитку кримінального права України.

Взаємодія принципів кримінального права України між собою. Можливість виникнення колізій (суперечностей) між окремими його принципами. Основні підходи до вирішення таких колізій.

ТЕМА 3. Кримінальний кодекс та інші джерела кримінального права України

Поняття «джерела кримінального права». Основні джерела сучасного кримінального права України.

Конституція України як джерело кримінального права України. Особливості окремих положень Конституції України, що мають кримінально-правовий зміст.

Кримінальний кодекс України 2001 р. — основне джерело кримінального права України. Загальна характеристика чинного Кримінального кодексу України. Кримінальний кодекс 1960 р. як джерело кримінального права України.

Міжнародні договори як джерела кримінального права України. Особливості імплементації окремих положень міжнародних договорів у кримінальне право України.

Рішення Конституційного Суду України як джерела кримінального права України.

Нормативно-правові акти, які містять окремі положення кримінально-правового характеру чи частково визначають зміст окремих кримінально-правових норм. Відмінність таких нормативно-правових актів від джерел кримінального права України. Юридична природа та кримінально-правове значення роз’яснень Пленуму Верховного Суду України.

Основні етапи розвитку кримінального права України. Загальна характеристика основних джерел кримінального права України на окремих етапах його розвитку.

Нормативні приписи окремих джерел кримінального права України. Особливості норм КК України та інших кримінально-правових актів.

Поняття чинності КК та інших джерел кримінального права України в часі. Визначення поняття часу вчинення злочину в КК України та відмежування цього поняття від інших кримінально-правових понять (моменту визнання злочину закінченим, фактичного припинення злочинного діяння). Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність (кримінального закону) та інших джерел кримінального права у часі.

Поняття чинності КК та інших джерел кримінального права України у просторі. Поняття місця вчинення злочину за КК України. Принципи чинності закону про кримінальну відповідальність (кримінального закону) у просторі: територіальний, національний (громадянства), універсальний, реальний. Особливості дії зазначених принципів з урахуванням положень КК України та міжнародних договорів. Правові наслідки засудження особи за межами України. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину.

Тлумачення в кримінальному праві. Види і способи тлумачення окремих положень КК та інших джерел кримінального права України.

ТЕМА 4. Поняття злочину та класифікація злочинів

Визначення поняття злочину на різних етапах розвитку людської цивілізації. Основні типи законодавчого визначення поняття злочину в сучасному кримінальному праві. Проблеми визначення поняття злочину в теорії кримінального права.

Поняття злочину за КК України. Ознаки злочину, їх загальна характеристика. Юридична природа положення ч. 2 ст. 11 КК України щодо малозначності діяння, його значення для пра-возастосовної практики.

Злочини та інші правопорушення: співвідношення, спільні ознаки, відмінності.

Класифікація злочинів у кримінальному праві. Окремі види класифікації злочинів, що використовуються в КК України. Класифікація злочинів за ступенем тяжкості в КК України та її кримінально-правове значення.

ТЕМА 5. Склад злочину і кваліфікація злочинів

Різні значення терміну «склад злочину»: склад злочину як специфічна юридична конструкція в кримінальному праві (юридичний склад злочину); склад злочину як системне поєднання юридичних фактів (фактичний склад злочину); склад злочину як елемент правосвідомості і категорія науки кримінального права.

Особливості юридичного складу злочину як специфічної юридичної конструкції в кримінальному праві. Співвідношення поняття злочину і юридичного складу злочину.

Основні функції юридичного складу злочину в механізмі кримінально-правового регулювання.

Загальна структура, специфічна конструкція та нормативний зміст юридичного складу злочину як його основні кримінально-правові характеристики.

Загальна структура юридичного складу злочину, її складові частини.

Специфічна конструкція юридичного складу злочину як системне поєднання його елементів. Обов’язкові та альтернативні елементи специфічної конструкції юридичного складу злочину. Особливі елементи юридичного складу злочину. Зв’язки між окремими елементами юридичного складу злочину.

Нормативний зміст юридичного складу злочину як сукупність визначених кримінальним законом змістовних характеристик його обов’язкових та альтернативних елементів і зв’язків між ними. Загальний та конкретизований нормативний зміст юридичного складу злочину. Ознака юридичного складу злочину як змістовна характеристика його окремого елементу та зв’язку між елементами. Особливості окремих різновидів ознак юридичного складу злочину (постійні, бланкетні, оціночні тощо).

Юридичний склад злочину, кримінально-правова норма і диспозиція статей кримінального закону.

Проблеми класифікації юридичних складів злочинів. Підстави (критерії) поділу юридичних складів злочинів на види. Основні види юридичних складів злочинів та їх кримінально-правова характеристика.

Фактичний склад злочину як передбачене кримінальним законом системне поєднання юридичних фактів. Місце та функції фактичного складу злочину в механізмі кримінально-правового регулювання.

Склад злочину як елемент правосвідомості. Спірні питання щодо складу злочину в науці кримінального права.

Поняття кваліфікації злочинів. Кваліфікація злочинів – різновид кримінально-правової кваліфікації. Кваліфікація злочинів як стадія застосування кримінального закону. Загальний механізм кваліфікації злочинів. Формула кваліфікації злочину (злочинів) та юридичне формулювання обвинувачення як основні форми закріплення кваліфікації злочинів у процесуальних документах.

ТЕМА 6. Об’єкт злочину

Поняття об’єкту злочину. Об’єкт злочину і предмет (об’єкт) кримінально-правової охорони. Загальна характеристика механізму посягання на предмет кримінально-правової охорони. Спірні питання щодо об’єкта злочину в науці кримінального права.

Види об’єктів злочинів. Підстави класифікації об’єктів злочинів. Класифікація об’єктів злочинів «по вертикалі» та «по горизонталі».

Родовий (спеціальний) об’єкт злочинів. Соціальні та юридичні підстави виділення родового об’єкта злочинів. Кримінально-правове значення родового об’єкта злочинів.

Безпосередній об’єкт злочину та його кримінально-правове значення. Особливості відображення безпосереднього об’єкта в юридичному складі злочину. Основний та додатковий безпосередні об’єкти злочину та їх відмінність від факультативного предмета (об’єкта) кримінально-правової охорони.

Потерпілий від злочину та предмет злочину як факультативні елементи, що характеризують об’єкт злочину.

ТЕМА 7. Об’єктивна сторона складу злочину

Поняття об’єктивної сторони складу злочину. Особливості елементів, що утворюють об’єктивну сторону складу злочину. Кримінально-правове значення об’єктивної сторони складу злочину.

Діяння як обов’язковий елемент об’єктивної сторони складу злочину. Загальні ознаки діяння як прояву поведінки людини. Вплив нездоланної сили, фізичного впливу та психічного примусу на кримінальну відповідальність особи. Дія та бездіяльність як окремі форми діяння за кримінальним правом України.

Суспільно небезпечні наслідки злочину: поняття, види, кримінально-правове значення.

Причиновий зв’язок між діянням і наслідками як один із видів зв’язку між елементами складу злочину. Основні філософські концепції причинового зв’язку та їх використання в різних кримінально-правових теоріях (condіtіo sіne qua non, необхідного спричинення, адекватної причинності, фінальна теорія тощо). Основні різновиди причинового зв’язку, їх кримінально-правовий зміст та значення.

Інші факультативні елементи, що характеризують об’єктивну сторону складу злочину (спосіб, час, місце, обстановка (ситуація), знаряддя та засоби вчинення злочину).

Триваючі, продовжувані та складні (складені) злочини як специфічні різновиди одиничних злочинів. Особливості об’єктивної сторони цих злочинів, їх відмінність від окремих форм множинності злочинів.

ТЕМА 8. Суб’єкт злочину

Поняття суб’єкта злочину за КК України. Особливості елементів складу злочину, що характеризують його суб’єкта. Співвідношення понять «суб’єкт злочину», «виконавець злочину», «особа винного» та «особистість злочинця».

Осудність суб’єкта злочину як обов’язковий елемент складу злочину. Поняття осудності та неосудності за КК України. Формула неосудності. Обмежена осудність за КК України та її кримінально-правове значення. Особливості кримінальної відповідальності за злочини, вчинені у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин.

Вік суб’єкта злочину як обов’язковий елемент складу злочину. Вплив віку на кримінальну відповідальність особи. Основні правила встановлення віку суб’єкта злочину.

Спеціальний суб’єкт злочину як факультативний елемент складу злочину. Поняття спеціального суб’єкта злочину за КК України. Підстави класифікації спеціальних суб’єктів злочину та основні їх види. Вплив ознак спеціального суб’єкта злочину на кримінальну відповідальність.

ТЕМА 9. Суб’єктивна сторона складу злочину

Поняття суб’єктивної сторони складу злочину. Особливості елементів, що утворюють суб’єктивну сторону складу злочину.

Поняття вини за КК України. Компоненти, що утворюють зміст вини. Спірні питання щодо вини в науці кримінального права. Ступінь вини як кримінально-правове поняття.

Підстави (критерії) поділу вини на форми та види. Кримінально-правове значення поділу вини на форми і види.

Умисел як форма вини. Види умислу за КК України. Особливості змісту інтелектуального та вольового моментів прямого та непрямого (евентуального) умислів. Вплив специфічної конструкції юридичного складу злочину на зміст умислу. Види умислу, що виділяються в теорії кримінального права: заздалегідь обдуманий умисел та умисел, що виник раптово; конкретизований та неконкретизований умисли. Кримінально-правове значення зазначених видів умислу.



Необережність як форма вини. Види необережності за КК України. Злочинна самовпевненість, її інтелектуальний та вольовий моменти. Відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу. Злочинна недбалість, її інтелектуальний та вольовий моменти. Об’єктивний та суб’єктивний критерії злочинної недбалості, її відмінність від казусу (випадку) в кримінальному праві.

Складна вина. Основні форми (прояви) складної вини в юридичних складах окремих злочинів. Кримінально-правове значення складної вини.

Мотив і мета злочину, їх види та кримінально-правове значення. Поняття фізіологічного афекту, його вплив на кримінальну відповідальність особи.

Помилка в кримінальному праві. Види помилок, їх вплив на вину та кримінально-правову оцінку поведінки особи.

ТЕМА 10. Стадії злочину

Поняття стадії злочину. Чинники, що впливають на визначення стадії злочину. Види стадій злочину за КК України.

Закінчений злочин. Поняття закінченого злочину за КК України. Особливості родової юридичної конструкції складу закінченого злочину. Визначення моменту визнання злочину закінченим щодо окремих різновидів умисних злочинів залежно від особливостей їх юридичних складів.

Незакінчений злочин. Особливості родової юридичної конструкції складу незакінченого злочину.

Готування до злочину. Поняття готування до злочину за КК України. Особливості видової юридичної конструкції складу готування до злочину. Види підготовчих діянь за КК України та їх кримінально-правова характеристика. Відмінність готування до злочину від виявлення наміру вчинити злочин.

Замах на злочин. Поняття замаху на злочин за КК України. Особливості видової юридичної конструкції замаху на злочин. Види замаху на злочин та їх кримінально-правове значення. Відмінність замаху на злочин від готування до злочину та від закінченого злочину.

Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин. Підстави такої відповідальності, особливості кваліфікації готування до злочину та замаху на злочин. Основні проблеми караності незакінченого злочину та їх вирішення в КК України.

Добровільна відмова при незакінченому злочині. Поняття добровільної відмови за КК України. Особливості родової юридичної конструкції складу добровільної відмови. Кримінально-правові наслідки добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Відмінність добровільної відмови від дійового каяття.

ТЕМА 11. Співучасть у злочині

Поняття співучасті у злочині. Співучасть у злочині та інші прояви вчинення злочину (злочинів) за наявності зв’язку між поведінкою (активністю) кількох осіб. Визначення поняття співучасті у злочині в КК України. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки співучасті. Спірні питання щодо співучасті у злочині в науці кримінального права.

Види співучасників злочину за КК України. Кримінально-правова характеристика ознак окремих співучасників – виконавця (співвиконавця), організатора, підбурювача, пособника.

Форми співучасті у злочині. Підстави (критерії) поділу співучасті у злочині на форми. Форми співучасті у злочині за КК України. Кримінально-правова характеристика окремих форм співучасті у злочині (співвиконавства, співучасті з розподілом ролей, вчинення злочину організованою групою, вчинення злочину злочинною організацією).

Кримінальна відповідальність співучасників. Підстави такої відповідальності, особливості кваліфікації діянь співучасників, вчинених у межах окремих форм співучасті у злочині. Межі та особливості кримінальної відповідальності співучасників при вчиненні злочину у співучасті із спеціальним суб’єктом злочину, при вчиненні незакінченого злочину, при так званому ексцесі виконавця (співвиконавця). Особливості кримінальної відповідальності організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації.

Добровільна відмова співучасників. Особливості юридичного складу добровільної відмови виконавця (співвиконавця), організатора, підбурювача, пособника. Вплив добровільної відмови одного співучасника на кримінальну відповідальність іншого співучасника.

ТЕМА 12. Причетність до злочину, посереднє вчинення (виконання) злочину, групове вчинення злочину за відсутності ознак співучасті

Причетність до злочину. Поняття причетності до злочину. Форми причетності до злочину. Відмінність окремих форм причетності до злочину від співучасті у злочині. Особливості кримінальної відповідальності за окремі форми причетності до злочину за КК України.

Посереднє вчинення (виконання) злочину. Поняття посереднього вчинення (виконання) злочину та його відмінність від співучасті у злочині. Основні різновиди посереднього вчинення злочину. Особливості кримінальної відповідальності за посереднє вчинення злочину.

Групове вчинення злочину за відсутності ознак співучасті у злочині. Особливості кримінальної відповідальності суб’єкта злочину за таке групове його вчинення.

ТЕМА 13. Множинність злочинів

Поняття множинності злочинів у кримінальному праві. Юридична характеристика множинності злочинів. Відмежування множинності злочинів від одиничних злочинів, що складаються з декількох діянь, від складних (складених) злочинів, від триваючих та продовжуваних злочинів.

Форми множинності злочинів. Підстави (критерії) виділення окремих форм множинності злочинів. Проблеми систематизації різних проявів множинності злочинів у науці кримінального права. Форми множинності злочинів, що виділяються в КК України.

Повторність злочинів. Поняття повторності злочинів за КК України. Специфічні ознаки повторності злочинів. Відображення повторності злочинів у Загальній та Особливій частинах КК України. Види повторності. Кримінально-правове значення повторності злочинів.

Сукупність злочинів. Поняття сукупності злочинів за КК України. Специфічні ознаки сукупності злочинів. Відмінність сукупності злочинів від конкуренції кримінально-правових норм. Види сукупності злочинів: ідеальна, реальна, реально-ідеальна. Кримінально-правове значення сукупності злочинів.

Рецидив злочинів. Поняття рецидиву злочинів за КК України. Специфічні ознаки рецидиву злочинів. Відображення рецидиву злочинів у Загальній та Особливій частинах КК України. Види рецидиву: загальний, спеціальний, простий, багаторазовий, пенітенціарний. Кримінально-правове значення рецидиву злочинів та окремих його видів.

Поєднання в поведінці особи кількох форм множинності злочинів. Кримінально-правове значення такого поєднання.

ТЕМА 14. Обставини, що виключають злочинність діяння

Поняття та юридична природа обставин, що виключають злочинність діяння. Проблеми класифікації цих обставин у науці кримінального права.

Необхідна оборона: поняття, ознаки, умови правомірності. Перевищення меж необхідної оборони. Юридична природа ситуації, передбаченої ч. 4 ст. 36 КК України. Провокація оборони.

Уявна оборона: поняття за КК України, юридична природа та основні різновиди. Вплив уявної оборони на кримінальну відповідальність особи.

Затримання особи, що вчинила злочин: поняття, ознаки, умови правомірності, відмінність від необхідної оборони. Відповідальність за перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Крайня необхідність: поняття, ознаки, умови правомірності, відмінність від необхідної оборони. Проблеми відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності.

Фізичний або психічний примус: поняття та ознаки. Кримінально-правове значення фізичного та психічного примусу.

Виконання наказу або розпорядження: поняття та основний кримінально-правовий зміст. Підстави визнання наказу або розпорядження законним. Поняття та ознаки явно злочинного наказу або розпорядження. Правові наслідки відмови від виконання явно злочинного наказу або розпорядження. Особливості кримінальної відповідальності особи, яка віддала явно злочинний наказ або розпорядження, та особи, яка виконала такий наказ або розпорядження. Особливості кримінально-правової оцінки ситуації, в якій особа виконала наказ або розпорядження за обставин, коли вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати його злочинного характеру.

Діяння, пов’язане з ризиком: поняття та основний кримінально-правовий зміст. Поняття та ознаки виправданості ризику за КК України. Невиправданий ризик та його кримінально-правове значення.

Виконання спеціального завдання із запобігання чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації: поняття та основний кримінально-правовий зміст. Специфічні підстави та особливості кримінальної відповідальності особи, яка виконує таке завдання.

Загальна характеристика обставин, що виключають злочинність діяння, які не передбачені КК України.

ТЕМА 15. Кримінальна відповідальність та її підстави

Поняття кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність – різновид юридичної відповідальності. «Родові» та «видові» ознаки кримінальної відповідальності. Спірні питання щодо кримінальної відповідальності в науці кримінального права.

Кримінальна відповідальність як елемент механізму кримінально-правового регулювання: юридична природа, основний зміст, функції. Кримінальна відповідальність та інші елементи механізму кримінально-правового регулювання (кримінально-правові норми, юридичні факти, кримінально-правові відносини).

Форми кримінальної відповідальності. Підстави виділення окремих форм кримінальної відповідальності. Загальна характеристика окремих форм кримінальної відповідальності, що передбачені КК України (покарання, звільнення від покарання та його відбування). Юридична природа звільнення від кримінальної відповідальності як окремого інституту кримінального права України.

Підстава (підстави) кримінальної відповідальності. Визначення підстави кримінальної відповідальності в КК України. Проблеми визначення підстав кримінальної відповідальності в науці кримінального права.

ТЕМА 16. Звільнення від кримінальної відповідальності

Поняття звільнення від кримінальної відповідальності. Юридична природа та основний кримінально-правовий зміст звільнення від кримінальної відповідальності як окремого інституту в сучасному кримінальному праві.

Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності за КК України. Проблеми систематизації окремих різновидів звільнення від кримінальної відповідальності в теорії кримінального права. Особливості звільнення від кримінальної відповідальності:

1) у зв’язку з дійовим каяттям;

2) у зв’язку з примиренням винного з потерпілим;

3) у зв’язку з передачею особи на поруки;

4) у зв’язку зі зміною обстановки;

5) у зв’язку із закінченням строків давності;

6) на підставі закону України про амністію.

Загальна характеристика спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених у нормах Особливої частини КК України.

ТЕМА 17. Поняття та мета покарання

Поняття покарання за КК України. Ознаки покарання. Покарання в системі заходів кримінально-правового впливу.

Мета покарання за КК України. Спірні питання щодо мети (цілей) покарання в науці кримінального права. Кара, виправлення засуджених, загальна та спеціальна превенція як окремі цілі (складові мети) покарання. Проблеми ієрархії цілей покарання при застосуванні окремих видів покарань.

ТЕМА 18. Види покарання

Поняття виду покарання. Система видів покарання в кримінальному праві. Основні ознаки (характеристики) системи видів покарання за КК України. Кримінально-правове значення системи видів покарання.

Види покарань за КК України. Штраф. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Громадські роботи. Виправні роботи. Службові обмеження для військовослужбовців. Конфіскація майна та її відмежування від спеціальної конфіскації. Арешт. Обмеження волі. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців. Позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі.

Смертна кара як вид покарання в кримінальному праві окремих держав. Смертна кара в історії кримінального права України. Рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 р. щодо неконституційності положень КК України 1960 р. у частині, що передбачає смертну кару як вид покарання, – правова підстава скасування смертної кари в Україні.

ТЕМА 19. Призначення покарання

Призначення покарання як специфічний етап застосування кримінально-правових норм. Обрання конкретної міри покарання, його основний кримінально-правовий зміст.

Загальні засади призначення покарання, їх юридична природа та загальний зміст. Загальні правила призначення покарання за КК України. Призначення покарання у межах, встановлених у санкції статті (частини статті) КК України, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. Винятки з цього правила, що передбачені в КК України. Дотримання при призначенні покарання положень Загальної частини КК України. Врахування при призначенні покарання ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин справи, що пом’якшують та (або) обтяжують покарання. Зв’язок призначення покарання з метою спеціальної та загальної превенції.

Загальна характеристика обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особливості врахування таких обставин при призначенні покарання в окремих кримінально-правових ситуаціях.

Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті. Юридична природа та особливості врахування при призначенні покарання обставин, передбачених ст. 68 КК України.

Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом. Підстави та види такого пом’якшення покарання. Інші випадки пом’якшення покарання при його призначенні, що передбачені КК України.

Призначення покарання за сукупністю злочинів. Межі остаточного покарання, що призначається за сукупністю злочинів. Умови, порядок та принципи призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів, за які особа засуджується одним вироком. Особливості призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів, за які особа засуджується кількома вироками.

Призначення покарання за сукупністю вироків. Умови, порядок та принципи призначення остаточного покарання за сукупністю вироків. Межі остаточного покарання, що призначається за сукупністю вироків. Особливості та порядок призначення покарання особі, яка засуджується за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків одночасно.

Правила складання покарань та зарахування попереднього ув’язнення. Особливості складання окремих видів основних покарань. Виконання додаткових покарань різних видів. Особливості зарахування попереднього ув’язнення при призначенні окремих видів основних покарань. Обчислення строків покарання.

ТЕМА 20. Звільнення від покарання та його відбування

Поняття та юридична природа звільнення від покарання та його відбування. Основний кримінально-правовий зміст звільнення від покарання та його відбування, його відмінність від звільнення від кримінальної відповідальності.

Проблеми систематизації окремих різновидів звільнення від покарання та його відбування. Звільнення від покарання, звільнення від подальшого відбування покарання, заміна покарання більш м’яким та пом’якшення призначеного покарання як окремі форми звільнення від покарання та його відбування.

Звільнення від покарання, його специфічний кримінально-правовий зміст. Звільнення від покарання особи у зв’язку з втратою нею суспільної небезпеки. Звільнення від покарання особи у зв’язку із закінченням строків давності. Інші різновиди безумовного звільнення від покарання, що передбачені КК України. Звільнення від відбування покарання з випробуванням. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років. Інші різновиди умовного звільнення від покарання, що передбачені КК України.

Звільнення від подальшого відбування покарання, його специфічний кримінально-правовий зміст. Звільнення від подальшого відбування покарання особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена. Звільнення від подальшого відбування покарання особи у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Інші різновиди безумовного звільнення від відбування покарання, що передбачені КК України. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Інші різновиди умовного звільнення від відбування покарання, що передбачені КК України.

Заміна покарання більш м’яким, його специфічний кримінально-правовий зміст. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким. Заміна виправних робіт штрафом. Інші різновиди заміни покарання більш м’яким, що передбачені КК України.



Пом’якшення призначеного покарання, його специфічний кримінально-правовий зміст. Зниження призначеної особі міри покарання до максимальної межі, встановленої санкцією нового закону, що пом’якшує кримінальну відповідальність. Інші різновиди пом’якшення покарання, що передбачені КК України.

Особливості звільнення від покарання та його відбування на підставі закону України про амністію або акта про помилування.

ТЕМА 21. Судимість

Поняття судимості. Часові межі судимості. Обставини, які зумовлюють визнання особи такою, що не має судимості. За-гальноправові та кримінально-правові наслідки судимості.

Погашення судимості. Загальні умови та строки погашення судимості. Особливості обчислення строків погашення судимості при перебігу давності виконання вироку, при умовно-достроковому звільненні від покарання чи заміні його більш м’яким. Погашення судимості в осіб, щодо яких застосовано закон України про амністію або акт про помилування. Переривання строку погашення судимості.

Зняття судимості. Умови та підстави зняття судимості, що передбачені КК України.

ТЕМА 22. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування

Поняття примусових заходів медичного характеру, їх юридична природа та основний кримінально-правовий зміст. Мета (цілі) примусових заходів медичного характеру.

Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру. Види примусових заходів медичного характеру. Особливості застосування окремих видів примусових заходів медичного характеру, що передбачені КК України. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру.

Поняття примусового лікування, його юридична природа та основний кримінально-правовий зміст. Особи, до яких може бути застосоване примусове лікування. Місця примусового лікування, визначені КК України.

ТЕМА 23. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

Неповнолітні та малолітні як особливі суб’єкти охоронних кримінально-правових відносин. Види заходів кримінально-правового впливу, що можуть бути застосовані до неповнолітнього та малолітнього за КК України.

Примусові заходи виховного характеру, що застосовуються до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння.

Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. Підстави звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Особливості звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Види покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх. Особливості застосування до неповнолітніх окремих видів покарань (штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк).

Призначення покарання неповнолітнім. Додаткові правові орієнтири, які враховує суд при призначенні покарання неповнолітньому. Межі остаточного покарання, яке може бути призначене неповнолітньому за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків.

Звільнення неповнолітнього від покарання та його відбування. Особливості звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням, звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Особливості погашення і зняття судимості в осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку.

ТЕМА 24. Основні питання Загальної частини кримінального права іноземних держав

Загальна характеристика кримінального права іноземних держав. Основні кримінально-правові сім’ї.

Джерела кримінального права іноземних держав. Кримінальні кодекси та інші джерела кримінального права держав, правові системи яких входять до континентальної сім’ї права (Франція, Німеччина, держави СНД та ін.). Судовий прецедент як джерело англійського кримінального права. Особливості джерел кримінального права США, окремих держав Азії та Африки.

Основні інститути, що стосуються злочину, за кримінальним правом іноземних держав (Франції, Німеччина, Російської Федерації, Англії, США та ін.). Визначення поняття злочину (злочинного діяння) та класифікація злочинів (злочинних діянь). Вина як суб’єктивна умова кримінальної відповідальності. Мінімальний вік кримінальної відповідальності. Осудність, обмежена (зменшена) осудність та неосудність. Обставини, що виключають кримінальну відповідальність. Особливості відповідальності за незакінчений злочин та за співучасть у злочині.

Основні інститути кримінального права іноземних держав, що стосуються покарання та інших заходів кримінально-правового впливу. Види покарань за кримінальним правом окремих держав. Особливості призначення покарання. Звільнення від покарання та його відбування. Заходи безпеки, що не є покаранням.

Розвиток науки кримінального права в іноземних державах. Основні напрями (школи) у науці кримінального права (просвітницько-гуманістична, класична, антропологічна, соціологічна). Сучасні кримінально-правові теорії (неокласицизм, фінальна теорія, школа соціального захисту, новий соціальний захист тощо).

Список літератури

До всіх тем

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. —Ст. 141.

Александров Ю. В., Клименко В. А. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студ. вищ. навч. закл. – К.: МАУП, 2004. – 328 с.

Бажанов М. И. Уголовное право Украины. Общая часть. — Днепропетровск: Пороги, 1992. — 167 с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Загальна: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2001. — 432 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Інтер—Пра-во, 2001. — 416 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і факультетів / За ред. П. С. Матишевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шапченка. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — 512 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і факультетів / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Ста-шиса, В. Я. Тація. — Харків: Право, 1997. — 368 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. Вид. 3-тє, перероб. та допов. / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.

Кримінальне право України: Навч. посібник / За ред. О. М. Омель-чука. – К.: Наук. думка, Прецедент, 2004. – С. 8–106.

Кримінальне право України. Альбом схем: Навч. посібник / За заг. ред. В. Я. Горбачевського. — К.: Атіка, 2003. — 208 с.

Кримінальний кодекс України: Проект, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України // Українське право. — 1997. – № 2.

Кримінальний кодекс України: Проект, підготовлений за завданням Комісії Верховної Ради України // Іменем закону. — 1997. — 16 травня.

Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — С. 3—323.

Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. — К.: А.С.К., 2001. — 352 с.

Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. — 272 с.

Михайленко П. П. Уголовное право Украины: Общая часть. – К.: Ред.-изд. отдел МВД Украины, 1995. — 249 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 2 ч. / За заг. ред. М. О. Потебенька, В. Г. Гончаренка. — К.: Форум, 2001. — Загальна частина. – 386 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. 2-е вид., перероб. та допов. / Відп. ред. С. С. Яценко. — К.: А.С.К., 2002. — 968 с.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-є вид., перероб. та допов. / За ред. М. І. Мельника, М. І.Хав-ронюка. — К.: Атіка, 2003. — С. 3—222.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Відп. ред. В. Ф. Бойко, Я. Ю. Кондратьєв, С. С. Яценко. — 6-е вид., допов. — К.: А.С.К., 2000. — С. 5—244.

Научно-практический комментарий Уголовного кодекса Украины от 5 апреля 2001 года / Под ред. Н. И. Мельника, Н. И. Хавро-нюка. — К.: Каннон—А.С.К., 2002. — С. 5—260.

Пинаев А. А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Кн. первая: «О преступлении». — Харьков: Харьков юридический, 2001. — 289 с.

Пинаев А. А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Кн. вторая: «О наказании». — Харьков: Харьков юридический, 2002. — 194 с.

Уголовный кодекс Украины: Комментарий / Под ред. Ю. А. Кармазина и Е. Л. Стрельцова. — Харьков: Одиссей, 2001. — С. 3—260.

Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий. 3-е изд., исправ. и доп. / Отв. ред. С. С. Яценко. — К.: А.С.К., 2003. — С. 3—251.

Уголовное право Украины: Общая часть: Учебник / Отв. ред. Я. Ю. Кондратьев. — К.: Атика, 2002. — 448 с.

Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под. ред. Е. Л. Стрельцова. — Харьков: Одиссей, 2002. — С. 5—275.

Уголовный закон: Опыт теоретического моделирования. — М.: Наука, 1987. — 276 с.

Фріс П. Л. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. — К.: Атіка, 2004. — 488 с.

Чернишова Н. В. Кримінальне право України: Загальна частина: Навч. посібник. — К.: Атіка, 2003. — 288 с.

До теми 1

Грищук В. К. Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії і методології. — Львів: Світ, 1992. — 168 с.

Навроцький В. О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.). — К.: Атіка, 2001. — 272 с.

Панов М. Понятійні апарати наук кримінального циклу: співвідношення і взаємозв’язок // Вісн. Академії правових наук України. — 2000. — № 4. — С. 37—45.

Чугунніков І. І. До питання про предмет кримінально-правового регулювання // Вісн. Верховного Суду України. — 2000. — № 6. — С. 45—48.

Шапченко С. Д. Механізм кримінально-правового регулювання в правовій системі України: поняття та структура // Вісн. Київського нац. ун-ту. Юрид. науки. — Вип. 40. — 2000. — С. 63—67.

Шапченко С. Д. Механізми кримінально-правового регулювання в правовій системі України: основні режими функціонування // Вісн. Київського нац. ун-ту. Юрид. науки. — Вип. 45—48. — 2002. — С. 198—203.

До теми 2

Гацелюк В. А. Реализация принципов уголовного права Украины: проблемы и перспективы. — Луганск: РИО ЛАВД, 2003. — 152 с.

Коржанський М. Про принципи уголовного права України // Право України. — 1995. — № 11. — С. 69—72.

Мальцев В. В. Принципы уголовного права и их реализация в правоприменительной деятельности. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 694 с.

Филимонов В. Д. Принципы уголовного права. — М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. — 138 с.

Шапченко С. Д. Принцип верховенства права і Кримінальний кодекс України 2001 року: деякі теоретичні, законодавчі та право-застосовчі проблеми // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. — 2002. — № 5. — С. 85—92.

До теми 3

Брайнин Я. М. Уголовный закон и его применение. — М.: Юрид. лит., 1967. — С. 6—89, 211—239.

Воробей П. А., Коржанський М. Й., Щупаковський В. М. Завдання і дія кримінального закону. — К.: Генеза, 1997. — 157 с.

Кісілюк Є. Кримінальне законодавство доби Центральної Ради // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 5. — С. 101—103.

Лихова С. Я. Актуальні проблеми співвідношення поняття «кримінальний закон» та інших джерел кримінального права (відповідно до проекту КК України) // Законодавство України: проблеми та перспективи. — Вип. 2. — К., 2002. — С. 22—26.

Майоров І. Імплементація норм міжнародного гуманітарного права в кримінальне законодавство України // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом: Матер. наук.-практ. конф. — К., 1998. — С. 394—398.

Свистуленко М. П. Історія становлення та розвитку видачі злочинців як правового інституту // Вісн. Київського нац. ун-ту. Юрид. науки. — 2003. — № 54. — С. 136—139.

Свистуленко М. Законодавча регламентація екстрадиції в Україні: деякі кримінально-правові проблеми // Вісн. прокуратури. — 2003. — № 12. — С. 66—70.

Свистуленко М. П. Юридичні факти в механізмі правового регулювання екстрадиції // Держава і право: Зб. наук. праць. — К., 2003. — № 22. — С. 562—567.

Яценко С. С. Ніякого покарання без закону (ст. 7 «Конвенції про захист прав людини і основних свобод»): аспекти реалізації // Вісн. Конституційного Суду України. — 2000. — № 5. — С. 79—88.

Яценко С. С. Аспекти реалізації положень ст. 7 «Конвенції про захист прав людини та основних свобод» / Наук. вісн. Дніпропетровського юрид. ін-ту МВС України. — 2001. — № 1 (4). — С. 27—36.

Яценко С. С. Видача злочинців // Юрид. енциклопедія. — Т. 1: А—Г. — К.: Укр. енциклопедія, 1998. — С. 377—378.

Яценко С. С. Європейська конвенція про взаємну допомогу в кримінальних справах 1959 // Юрид. енциклопедія. — Т. 2: Д—Й. — К.: Укр. енциклопедія, 1999. — С. 379—380.

Яценко С. С. Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р. // Там само. — С. 380—382.

Яценко С. С. Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 1964 р. // Там само. — С. 387—388.

Яценко С. С. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р. // Там само. — С. 389—391.

Яценко С. С. Конвенція про передачу засуджених осіб // Юрид. енциклопедія. — Т. 3: К—М. — К.: Укр. енциклопедія, 2001. — С. 237—238.

Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 рік, та Додатковий протокол 1978 року до Конвенції // Офіц. вісн. України. — 1998. — № 13. — С. 346—360.

Європейська конвенція про видачу правопорушників, 1957 рік, Додатковий протокол 1975 року та Другий додатковий протокол 1978 року до Конвенції // Там само. — С. 324—343.

Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 р. // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. — Вип. 1. — К., 1999. — С. 25—42.

Конвенция о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам: Подписана в Минске 22 января 1993 г. десятью государствами // Україна в міжнародно-правових відносинах. Кн. 1. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. — К.: Юрінком, 1996. — С. 1049—1082.

Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 13. — Ст. 65.

Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 рік, та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції: Закон України від 16 січня 1998 р. // Там само. — 1998. – № 23. – Ст. 130.

Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік, Додаткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції: Закон України від 16 січня 1998 р. // Там само. — Ст. 129.

Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах: Закон України від 10 листопада 1994 р. // Там само. — 1994. — № 46. — Ст. 417.

Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р.: Закон України від 3 березня 1998 р. // Там само. — 1998. — № 26. — Ст. 162.

Інструкція про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства: Затверджена наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного департаменту України з питань виконання покарань 29 червня 1999 р. № 34/ 5/22/103/512/326/73 // Офіц. вісн. України. — 1999. — № 28. — Ст. 1435.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) від 19 квітня 2000 р. № 6–рп/2000 // Офіц. вісн. України. — 2000. — № 39. — Ст. 1662.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 1901 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару, від 29 грудня 1999 р. № рп/99 // Офіц. вісн. України. — 2000. — № 4. — Ст. 126.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Гулеватого Олександра Івановича про офіційне тлумачення частини другої статті 164 Кримінального кодексу України 1960 року (справа про службових осіб підприємств, установ та організацій) від 30 жовтня 2003 р. № 18–рп/ 2003 // Вісн. Конституційного Суду України. — 2003. — № 5. — С. 14—18.

Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973–2004): Офіц. вид. / За заг. ред.

B. Т. Маляренка. — К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре». –

C. 7–12 (Далі — Постанови...).

До теми 4

Демидов Ю. А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. — М.: Юрид. лит., 1975. — С. 63—102.



Кадников Н. Г. Классификация преступлений по уголовному праву России: Монография. — М.: МВД РФ, 2000. — 188 с.

Кривошеин П. К. Преступление: Историческое исследование. — К.: УАВД, 1993. — 72 с.

Пионтковский А. А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. — М.: Госюриздат, 1961. — 666 с.

Уголовное право Украинской ССР на современном этапе: Часть Общая. — К.: Наук. думка, 1985. — С. 29—41.

Чубарев В. Л. Тяжесть преступного деяния. — К.: Вища шк., 1992. — 171 с.

До теми 5

Андрушко П. П. Поняття, види і значення кваліфікації злочинів // Вісн. Київського ун-ту. Сусп.-політ. науки. — Вип. 5. — К., 1992. — С. 87—94.

Андрушко П. П. Кваліфікація злочинів: поняття та види // Вісн. прокуратури. — 2003. — № 12. — С. 48—55.

Берзін П. С. Методичні рекомендації щодо порядку обчислення суми кількостей неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у період з 2003 по 2007 роки при кваліфікації злочинів // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2004. – № 4. – С. 46–51.

Брайнін Я. М. Основні питання загального вчення про склад злочину. — Вид-во Київського ун-ту, 1964. — 188 с.

Гаухман Л. Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. — М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2001. — 316 с.

Иногамова-Хегай Л. В. Конкуренция уголовно-правовых норм при квалификации преступлений: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА-М, 2002. — 169 с.

Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Юристъ, 1999. — С. 57—125.

Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів: Навч. посібник. — К.: Атіка, 2002. — С. 3—113.

Маляренко В. Т. Про кваліфікацію діяння при порушенні кримінальної справи // Вісн. Верховного Суду України. — 2000. — № 5. — С. 39—43.

Марін О. К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм: Монографія. — К.: Атіка, 2003. — 224 с.

Навроцький В. О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. — К.: Атіка, 1999. — 418 с.

Причини необґрунтованого засудження громадян та безпідставного виправдання винних осіб (аналіз судової практики) // Вісн. Верховного Суду України. — 2000. — № 5. — С. 26—31.

Тарарухин С. А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике. — К.: Юрінком, 1995. — 208 с.

Уголовное право Украинской ССР на современном этапе: Часть Общая. — К.: Наук. думка, 1985. — С. 41—80.

Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Закону України від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб»: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 травня 2004 р. № 9 // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 6. – С. 29.

До теми 6

Глистин В. К. Проблемы уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений). — Изд-во ЛГУ, 1979. — 127 с.

Демидов Ю. А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. — М.: Юрид. лит., 1975. — С. 3—62.

Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. — М.: Академия МВД СССР, 1980. — 246 с.

Новоселов Г. П. Учение об объекте преступления: Методологич. аспекты. — М.: Изд-во НОРМА, 2001. — 208 с.

Таций В. Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. — Харьков, 1988. — 182 с.

Тацій В. Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навч. посібник. – Харків: УкрЮА, 1994. — 75 с.

Уголовное право Украинской ССР на современном этапе: Часть Общая. — К.: Наук. думка, 1985. — С. 81—105.

Фесенко С. Злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони: Монографія. — К.: Атіка, 2004. — С. 38—87.

Фесенко Є. В. Об’єкт злочину під кутом зору теорії цінностей, а також опонентів цієї концепції // Адвокат. — 2003. — № 6. — С. 9—12.

До теми 7

Беньківський В. О. Причинність і функціональність у кримінальному праві // Вісн. Київського ун-ту. Юрид. науки. — 1995. — № 33/34. — С. 141—146.

Беньківський В. О. Проблемні питання об’єктивної сторони злочину // Вісн. Київського нац. ун-ту. Юрид. науки. — Вип. 37. — 2000. — С. 62—64.

Даньшин І., Лисодєд О. До питання про поняття злочинної діяльності // Вісн. Академії правових наук України. — 1998. — № 3 (14). — С. 94—99.

Козаченко И. Я., Курченко В. Н., Злоченко Я. М. Проблемы причины и причинной связи в институтах Общей и Особенной частей отечественного уголовного права. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. — 791 с.

Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления. — М.: Юрид. лит., 1960. — С. 7—22, 34—98, 131—156, 185—197.

Малинин В. Б. Причинная связь в уголовном праве. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2000. — 316 с.

Мошкош Я. Зміст та об’єктивні форми злочинної дії // Право України. — 1996. — № 11. — С. 53—57.

Панов Н. И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. — Харьков: Вища шк., 1982. — 161 с.

Сичов П. Обстановка вчинення злочину: проблемні питання // Право України. — 1998. — № 6. — С. 106—107.

Тер-Акопов А. А. Бездействие как форма преступного поведения. — М., 1979. — 151 с.

Уголовное право Украинской ССР на современном этапе: Часть Общая. — К.: Наук. думка, 1985. — С. 106—141.

Ярмыш Н. Н. Действие как признак объективной стороны преступления (проблемы психологической характеристики). — Харьков: Основа, 1999. — 84 с.

Ярмыш Н. Н. Теоретические проблемы причинно-следственной связи в уголовном праве (философско-правовой анализ). — Харьков: Право, 2003. — 512 с.

Яценко С. С. Наслідки злочину // Юрид. енциклопедія. — Т. 4: Н—П. — К.: Укр. енциклопедія, 2002. — С. 70—71.

До теми 8

Зелинский А. Ф. Криминальная психология: Науч.-практ. изд. — К.: Юринком Интер, 1999. — С. 3—53, 116—138.

Мельник В. До проблеми обмеженої осудності // Право України. — 1999. — № 1. — С. 102—105.

Михеев Р. И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве. — Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1983. — 300 с.

Мірошніченко Н., Орловська Н. Обмежена осудність та її законодавче вирішення // Право України. — 1997. — № 7. — С. 23 — 24, 29.

Музика А. Ще раз про обмежену осудність // Право України. — 1998. — № 4. — С. 38—41, 49.

Назаренко Г. Н. Невменяемость: Уголовно-релевантные психические состояния. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — 207 с.

Павлов В. Г. Субъект преступления. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. — 318 с.

Ситковская О. Д. Психология уголовной ответственности. — М.: НОРМА, 1998. — 285 с.

Трахтеров В. С. Вменяемость и невменяемость в уголовном праве (исторический очерк): Учеб. пособие. — Харьков: УЮА, 1992. — 83 с.

Уголовное право Украинской ССР на современном этапе: Часть Общая. — К.: Наук. думка, 1985. — С. 142—159.

Устименко В. В. Специальный субъект преступления. — Харьков: Вища шк. Изд-во при ХГУ, 1989. — 104 с.

До теми 9

Беньківський В. О. Деякі теоретичні питання вини // Держава і право / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — Вип. 7. — 2000. — С. 392—396.

Воробей П. А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину: Монографія. — К.: Вид-во НАВС України, 1997. — 184 с.

Дагель П. С., Котов Д. П. Субъективная сторона преступления и ее установление. — Изд-во Воронежского ун-та, 1974. — 243 с.

Зелинский А. Ф. Криминальная психология: Науч.-практ. изд. — К.: Юринком Интер, 1999. — С. 54—83, 106—116, 138—194.

Зелинский А. Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. — Харьков: Вища шк., 1986. — С. 3—128.

Зелінський А. Ф., Коржанський М. Й. Корислива злочинна діяльність. — К.: Генеза, 1998. — С. 20—119.

Преступная неосторожность (уголовно-правовое и криминологическое исследование). — К.: Наук. думка, 1992. — С. 9—106.

Рарог А. И. Субъективная сторона преступления и квалификация преступлений. — М., 2001. — 134 с.

Савченко А. В. Мотив і мотивація злочину. — К.: Атіка, 2002. — 144 с.

Ситковская О. Д. Аффект: криминально-психологическое исследование. — М.: Юрлитинформ, 2001. — 240 с.

Тарарухин С. А. Установление мотива и квалификация преступления. — К.: Выща шк., 1977. — 151 с.

Уголовное право Украинской ССР на современном этапе: Часть Общая. — К.: Наук. думка, 1985. — С. 160—189.

Якушин В. А. Ошибка и ее уголовно-правовое значение. — Изд-во Казанского ун-та, 1988. — 128 с.

Якушин В. А. Субъективное вменение и его значение в уголовном праве. — Тольятти: Тол ПИ, 1998. — 296 с.

До теми 10

Козлов А. П. Учение о стадиях преступления. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — 353 с.

Назаренко Г. В., Ситникова А. И. Неоконченное преступление и его виды: Монография. — М.: Ось-89, 2003. — 160 с.

Панько К. А. Добровольный отказ от преступления по советскому уголовному праву. — Воронеж, 1975. — 147 с.

Тихий В. П. Проблеми відповідальності за незакінчений злочин // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом: Матер. наук.-практ. конф. — К., 1998. — С. 261—263.

Уголовное право Украинской ССР на современном этапе: Часть Общая. — К.: Наук. думка, 1985. — С. 221—234.

Цвіліховський Л. Кваліфікація дій, пов’язаних з відмовою від повторення замаху на злочин: Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюл. законодавства і юрид. практики України. — 1996. – № 6. — С. 5—6.

До тем 11—12

Андрушко П., Єфремов С., Шапченко С. Концепція Закону про боротьбу з організованою злочинністю // Радянське право. — 1991. — № 9. — С. 26—31.

Бурчак Ф. Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. — К.: Вища шк., 1986. — 208 с.

Деякі питання провадження у справах про злочини, вчинені організованими злочинними угрупованнями // Вісн. Верховного Суду України. — 2001. — № 1. — С. 29—40.

Єфремов С. Криміналізація організованої злочинної діяльності у чинному Кримінальному кодексі України // Право України. — 2003. — № 9. — С. 95—99.

Єфремов С. Організовані злочинні угруповання в теорії вітчизняного кримінального права // Вісн. прокуратури. — 2001. — № 3. — С. 28—34.

Єфремов С. Організовані злочинні угруповання в теорії вітчизняного кримінального права // Вісн. прокуратури. — 2002. — № 5. — С. 37—42.

Єфремов Сергій. Різновиди організованих злочинних угруповань // Вісн. прокуратури. — 2003. — № 8. — С. 53—58.

Єфремов Сергій. Форми участі в організованій злочинній діяльності // Вісн. прокуратури. — 2003. — № 4. — С. 53—58.

Єфремов С. О., Редька А. І. Деякі питання провадження у справах про злочини, вчинені організованими злочинними угрупованнями: Узагальнення слідчої та судової практики // Вісн. Верховного Суду України. — 2001. — № 1 (23). — С. 29—40.

Єфремов С. О., Редька А. І. Деякі питання кваліфікації злочинів, вчинених організованою групою // Вісн. Верховного Суду України. — 2001. — № 4 (26). — С. 54—59.

Єфремов С. О. Встановлення обставин вчинення злочину організованою групою // Вісн. Київського нац. ун-ту. Юрид. науки. — Вип. 41. — 2001. — С. 48—51.

Єфремов С. О. Криміналізація участі в організованій злочинній діяльності // Проблеми боротьби з організованою злочинністю в регіоні (на матеріалах Харківської та Полтавської областей): Зб. матер. міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 26—27 квіт. 1999 р. / Редкол.: В. І. Борисов (голов. ред.) та ін. — Харків: Право, 2000. — С. 78—80.

Єфремов С. О. Деякі питання кримінально-правової регламентації боротьби з організованою злочинністю // Забезпечення законності в діяльності органів внутрішніх справ України: Зб. наук. праць. — К.: Українська академія внутрішніх справ, 1993. — С. 88—96.

Єфремов С. О. Діяльне каяття як засіб нейтралізації діяльності організованих злочинних угруповань // Вісн. Київського нац. унту. Юрид. науки. — Вип. 42. — 2001. — С. 53—58.

Кваша О. Організатор злочину. Кримінально-правове та кримінологічне дослідження: Монографія. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2003. — 216 с.

Козлов А. П. Соучастие: традиции и реальность. — СПб: Юридический центр Пресс, 2001. — 362 с.

Лемешко О. М. Кримінально-правова оцінка потурання вчиненню злочину. — Харків: ФІНН, 2003. — 160 с.

Новицький Г. В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України: Наук.-практ. посібник. — К.: Вища шк., 2001. — 96 с.

Панченко П. Преступное попустительство: Учеб. пособие. — Иркутск, 1976. — 98 с.

Шапченко С. Д. Деякі питання тлумачення та застосування статті 28 Кримінального кодексу України // Законодавство України: Наук.-практ. коментарі. — 2002. — № 3. — С. 116—124.

Шапченко С. Д. Співучасть у злочині: постатейний коментар до розділу VІ Загальної частини Кримінального кодексу України // Законодавство України: Наук.-практ. коментарі. — 2003. — № 9. — С. 68—110.

Тельнов П. Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. — М.: Юрид. лит., 1974. — 208 с.

До теми 13

Бажанов М. И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. — Харьков: Право, 2000. — 128 с.

Зелинский А. Ф. Квалификация повторных преступлений. — Волгоград, 1976. — 54 с.

Кривошеин П. К. Повторность в советском уголовном праве (теор. и практ. проблемы). — К.: Вища шк., 1990. — 159 с.

Малков В. П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву. — Изд-во Казанского ун-та, 1982. — 172 с.

До теми 14

Баулин Ю. В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. — Харьков: Основа, 1991. — 360 с.

Вирішення судами питань, пов’язаних із кримінально-правовою оцінкою діянь особи, що віддала чи виконала злочинний наказ (за матеріалами узагальнення судової практики) // Вісн. Верховного Суду України. — 1999. — № 3. — С. 33—39.

Диденко В. П. Правомерность причинения вреда преступнику при задержании. — К.: КВШ МВД СССР, 1984. — 72 с.

Дячук С. І. Виконання наказу чи розпорядження у кримінальному праві (основні поняття, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства). — К.: Атіка, 2001. — 176 с.

Козак В. Н. Вопросы теории и практики крайней необходимости. — Изд-во Саратовского ун-та, 1981. — 154 с.

Лемешко О. Здійснення правомірного контролю як спеціальна обставина, що виключає кримінальну відповідальність за потурання злочину // Вісн. Академії правових наук України. — 2000. — № 3 (22). — С. 217—222.

Орехов В. В. Необходимая оборона и иные обстоятельства, исключающие преступность деяния. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. — 217 с.

Тишкевич И. С. Условия и пределы необходимой обороны. — М.: Юрид. лит., 1969. — 189 с.

Уголовное право Украинской ССР на современном этапе: Часть Общая. — К.: Наук. думка, 1985. – С. 190 – 220.

Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 40. — Ст. 338.

Про судову практику у справах про необхідну оборону: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 1 // Постанови... – С. 43—45.

До теми 15

Багрий-Шахматов Л. В. Социально-правовые проблемы уголовной ответственности и форм ее реализации: Общая часть: Курс лекций. — Одесса: АТ «Бахва», 1998. — 192 с.

Беньківський В. Кримінальна відповідальність — результативна оцінка діяння особи // Закон і бізнес. — 1999. — 27 січня. — С. 12.

Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. — М.: Юрид. лит., 1963. — 275 с.

Воробей П. А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину. — К.: Вид-во НАВС України, 1997. — 184 с.

Соловій Я. Щодо визначення меж кримінальної відповідальності // Право України. — 1995. — № 12. — С. 52—54.

Чистяков А. А. Уголовная ответственность и механизм ее основания: Монография. — М.: ЮНИТИ—ДАНА, Закон и право, 2002. — 275 с.

Юриста О. Динаміка правоохоронних відносин // Право України. — 2001. — № 2. — С. 31—34.

Яценко С. С. Інститут кримінальної відповідальності в новому Кримінальному кодексі України та інших нормативно-правових актах: аспект узгодженості // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25—26 жовт. 2001 р. — Київ—Харків: Юрінком Інтер, 2002. — С. 43—46.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 р. // Офіц. вісн. України. — 1999. — № 44. — Ст. 2193.

До теми 16

Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.

Скибицкий В. В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания. — К.: Наук. думка, 1987. — 183 с.

Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. — К.: Наук. думка, 1985. — С. 341—377.

Про застосування амністії в Україні: Закон України від 1 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 48. — Ст. 263; 2000. — № 35. — Ст. 281.

Про амністію: Закон України від 5 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 33. — Ст. 182.

Про амністію: Закон України від 11 липня 2003 р. // Офіц. вісн. України. — 2003. — № 33. — Ст. 1783.

До теми 17

Зелинский А. Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. — Харьков: Вища шк., 1986. — С. 129—150.

Зубкова В. И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика. — М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 304 с.

Осипов П. П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций. Аксиологические аспекты. – Изд-во Ленинградского ун-та, 1976. — 135 с.

Полубинская С. В. Цели уголовного наказания. — М.: Наука, 1990. — С. 6—26, 87—94, 123—129.

Уголовное наказание. — Киев—Донецк, 1997. — С. 4—119, 288—312.

Уголовный закон. Опыт теоретического моделирования. — М.: Наука, 1987. — С. 139—143.

Фролова О. Г. Злочинність і система кримінальних покарань (спеціальні, правові та кримінологічні проблеми й шляхи їх вирішення за допомогою логіко-математичних методів): Навч. посібник. — К.: АртЕк, 1997. — С. 103—156.



До теми 18

Багрий-Шахматов Л. В. Уголовная ответственность и наказание. — Минск: Вышэйшая шк., 1976. — С. 160—383.

Вознюк В. Практика вирішення Конституційним Судом України деяких проблем щодо захисту прав і свобод людини згідно з чинним Кримінальним кодексом України // Вісн. Конституційного Суду України. — 2000. — № 5 — С. 72—78.

Костицький В. Проблеми смертної кари в Україні // Право України. — 1997. — № 3. — С. 26—29.

Лихова С. Я. Окремі види покарань за чинним КК України у світлі Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини // Вісн. Київського нац. ун-ту. Юрид. науки. — Вип. 42. — 2002. — С. 59—65.

Лихова С. Я. Актуальні питання щодо системи покарань у КК України у світлі Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини // Держава і право / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — Вип. 11. — 2001. — С. 441—444.

Маляренко В. Т. Про покарання за новим Кримінальним кодексом України. — К.: Фонд «Правова ініціатива», 2003. — С. 48—76.

Практика застосування судами конфіскації майна // Вісн. Верховного Суду України. — 2000. — № 3. — С. 13—22.

Старков О. В., Милюков С. Ф. Наказание: уголовно-правовой и криминологический анализ. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. — 461 с.

Тютюгин В. И. Лишение права занимать определенные должности как вид наказания по советскому уголовному праву. — Харьков: Вища шк., 1982. — 145 с.

Уголовное наказание. — Киев—Донецк, 1997. — С. 120—159.

Фролова О. Г. Злочинність і система кримінальних покарань (спеціальні, правові та кримінологічні проблеми й шляхи їх вирішення за допомогою логіко-математичних методів): Навч. посібник. — К.: АртЕк, 1997. — С. 60—102.

Шапченко С. Д. Скасування смертної кари: проблем побільшало // Юридичний вісник України. — 2000. — 17—23 серпня. — С. 25—29.

Яценко С. С. Виправні роботи як вид покарання: конституційний та міжнародно-правовий аспекти // Проблеми державного будівництва в Україні. Вип. 7 «Актуальні проблеми вдосконалення національного законодавства України.» Матер. наук.-практ. конф., присвяченої 10-й річниці незалежності України, 25—26 квітня 2001 р. / Міжнар. ін-т лінгвістики і права. — К.: Правові джерела, 2001. — С. 97—101.

Яценко С. С. Конституційний та міжнародно-правовий аспекти видів покарань, що характеризуються виправно-трудовим впливом на засуджених // Матер. наук. конф. «Конституція України — основа модернізації держави та суспільства», 21—22 черв. 2001 р., Харків. — Харків: Право, 2001. — С. 307—309.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 1901 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару, від 29 грудня 1999 р. № 11-рп/99 // Офіц. вісн. України. — 2000. — № 4. — Ст. 126.

Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань: Затверджені наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25 грудня 2003 р. № 275 // Офіц. вісн. України. — 2003. — № 52. Ч. 2. — Ст. 2898.

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань: Затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерством внутрішніх справ України від 19 грудня 2003 р. № 270/1560 // Там само. — 2004. — № 2. — Ч. 2. — Ст. 90.

Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 грудня 1996 р. – Постанови... – С. 57–59.

До теми 19

Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: Вища шк., 1980. — 216 с.

Маляренко В. Т. Про покарання за новим Кримінальним кодексом України. — К.: Фонд «Правова ініціатива», 2003. — С. 77—128.

Мясников О. А. Смягчающие и отягчающие наказание обстоятельства в теории, законодательстве и судебной практике. — М.: Юрлитинформ, 2002. — 240 с.

Становский М. Н. Назначение наказания. – СПб.: Юридический центр Пресс, 1999. — 480 с.

Уголовное наказание. — Киев—Донецк, 1997. — С. 162—246.

Яценко С. С. Каяття // Юридична енциклопедія. — Т. 3: К—М. — К.: Укр. енциклопедія, 2001. — С. 69.

Про практику призначення судами кримінального покарання: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 // Постанови... – С. 46–56.

До теми 20

Скибицкий В. В. Умовне засудження за законодавством Української РСР. — К.: Наук. думка, 1971. — 132 с.

Уголовное наказание. — Киев—Донецк, 1997. — С. 247—287.

Положення про порядок здійснення помилування: Затверджене Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. № 588/2000 // Офіц. вісн. України. — 2000. — № 15. — Ст. 610; 2001. — № 43. — Ст. 1992.

Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 // Постанови... С. 65—68.

Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1973 р. № 8 // Там само. — С. 306—309.

До теми 21

Голина В. В. Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву. — Харьков: Вища шк., 1979. — 137 с.

Про застосування амністії в Україні: Закон України від 1 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 48. — Ст. 263; 2000. — № 35. — Ст. 281.

Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 16 // Постанови... – С. 69–72.

До теми 22

Музика А. А. Примусові заходи медичного і виховного характеру. — К.: НАВС України, 1997. — 127 с.

Спасенников Б. А. Принудительные меры медицинского характера: история, теория, практика. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. — 412 с.

Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 р. № 2 // Постанови... — С. 310—314.

До теми 23

Волгарева И. В., Шилов Н. К. Уголовная ответственность несовершеннолетних. — СПб: Юридический центр Пресс, 2002. — 300 с.

Кравченко О. Питання, що виникають у судовій практиці по застосуванню до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру // Право України. — 1999. — № 10. — С. 29—30.

Мельникова Э. Б. Ювенальная юстиция. Проблемы уголовного права, уголовного процесса и криминологии. — М.: Дело, 2001. — 272 с.

Музика А. А. Примусові заходи медичного і виховного характеру. — К.: НАВС України, 1997. — 125 с.

Сердюк П. Хиби законодавства // Юрид. вісн. України. — 2002. — 21—27 грудня.

Скакун О., Пушкин А., Яценко С. Актуальные вопросы совершенствования законодательства Украины в целях предупреждения и борьбы с преступностью несовершеннолетних // Бизнес — Информ (г. Харьков). — 1994. — № 3 (С. 5—6), № 4 (С. 8—9).

Яценко С. С. Інститут кримінальної відповідальності неповнолітніх: світовий досвід і питання вдосконалення українського законодавства // Правова система України: теорія і практика. Тези доповідей і наукових повідомлень наук.-практ. конф. (Київ) 7—8 жовтня 1993 року. — К., 1993. — С. 467—468.

Яценко С. С. Питання удосконалення інституту кримінальної відповідальності неповнолітніх // Проблеми удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства: Міжвуз. зб. наук. праць. — К.: Українська академія внутрішніх справ, 1993. — С. 3—15.

Яценко С. С., Дінь Суан Нам. Кримінальне законодавство СРВ про відповідальність неповнолітніх на тлі положень кримінального права України // Вісн. Київського ун-ту. Юрид науки. — 1995. — Вип. 33/34. — С. 101—122.

Яценко С. С. Мінімальні стандартні правила ООН, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») // Юрид. енциклопедія. — Т. 3: К—М. — К.: Укр. енциклопедія, 2001. — С. 707—708.

Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України від 24 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 6. — Ст. 35; 1999. — № 4. — Ст. 35; № 36. — Ст. 318; 2003. — № 28. — Ст. 211.

Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 травня 2002 р. № 6 // Постанови... — С. 60—64.

Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 5 // Там само. — С. 186—193.

Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 р. № 2 // Там само. — С. 180—185.

Див. також літературу до теми 19.

До теми 24

Ахметшин Х. М., Ахметшин Н. Х., Петухов А. А. Современное уголовное законодательство КНР. — М.: ИД «Муравей», 2000. — 432 с.

Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. — К.: Україна, 1999. — С. 455—475.

Вереша Р. В. Вина в фінальній кримінально-правовій теорії // Держава і право. — Вип. 18. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2002. — С. 324—329.

Вереша Р. В. Питання вини в межах оціночної кримінально-правової теорії // Вісн. Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. — К., 2002. — № 2. — С. 64—66.

Вереша Р. В. Питання вини в нормативній кримінально-правовій теорії // Вісн. Київського нац. ун-ту. Юрид. науки. — К., 2003. — № 54. — С. 145—147.

Есаков Г. А. Mens rea в уголовном паве Соединенных Штатов Америки: историко-правовое исследование. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. — 553 с.

Келина С. Обстоятельства, исключающие преступность деяния: понятие и виды // Уголовное право. — 1999. — № 3. — С. 3—8.

Козочкин Н. Д. Строгая ответсвенность в уголовном праве Англии и США // Правоведение. — 2000. — № 1. — С. 136—149.

Комментарий к Уголовному кодексу Республики Казахстан. В 2 кн. Кн. 1 (статьи 1—174). — Алматы: Норма-К, 2003. — 448 с.

Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. В. М. Лебедев. 3-е изд., доп. и испр. — М.: Юрайт-Издат, 2004. — С. 19—283.

Крылова Н. Е. Основные черты нового Уголовного кодекса Франции. — М.: СПАРК, 1996. — 124 с.

Крылова Н. Е., Серебренникова А. В. Уголовное право зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии): Учеб. пособие. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Зерцало, 1998. — 208 с.

Кузнецова Н. Ф. Избранные труды. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. — С. 556—648 (Уголовное право ФРГ).

Курс уголовного права: Общая часть: Учеб. для вузов / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой и И. М. Тяжковой. — М.: Зерцало, 1999. — Т. 1: Учение о преступлении. — 592 с.; Т. 2: Учение о наказании. — 400 с.

Лейленд П. Кримінальне право: злочин, покарання, судочинство (англійській підхід). — К.: Основи, 1996. — 207 с.

Наумов А. В. Проблемы совершенствования Уголовного кодекса Российской Федерации // Государство и право. — 1999. — № 10. — С. 45—51.

Наумов А. В. Новый Уголовный кодекс Украины // Государство и право. — 2002. — № 2. — С. 82—89.

Постатейный комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. А. И. Чучаева. – М.: ИНФРА-М; КОНТРАКТ, 2004. — С. 1—247.

Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ, Японии: Общая часть уголовного права. — М.: Юрид. лит., 1991. — 288 с.

Романов А. К. Правовая система Англии: Учеб. пособие. — М.: Дело, 2000. — 344 с.

Российское уголовное право: В 2 т. / Под ред. А. И. Рарога. — М.: Профтехобразование, 2001. — Т. 1: Общая часть. — 600 с.

Уголовное законодательство Норвегии. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. — 375 с.

Уголовное право Республики Казахстан: Общая часть. — 2-е изд., испр. и доп. — Алматы: Жеті жаргы, 2003. — 204 с.

Уголовное право России. Общая часть: Учебник / Под ред. В. Н. Кудрявцева, В. В. Лунеева, А. В. Наумова. — М.: Юристъ, 2004. — 569 с.

Уголовное право: Общая часть: Учебник для вузов / Отв. ред. И. Я. Козаченко, З. А. Незнамова. — М.: Норма, 2004. — 576 с.

Уголовное право зарубежных государств: Общая часть: Учеб. пособ. / Под ред. и с предисл. И. Д. Козочкина. — М.: Омега – Л, Ин-т междунар. права и экономики им. А. С. Грибоедова, 2003. — 576 с.

Уголовный кодекс Республики Беларусь. — Минск, 2001. — 230 с.

Уголовный кодекс Австрии. — М.: Зерцало, 2001. — 134 с.

Уголовный кодекс Голландии. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2000. — 253 с.

Уголовный кодекс Грузии. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — 409 с.

Уголовный кодекс Испании. — М.: Зерцало, 1998. — 218 с.

Уголовный кодекс Республики Польша. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. — 234 с.

Уголовный кодекс Российской Федерации. — М.: Омега – Л., 2004. — 168 с.

Уголовный кодекс Турции. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. — 374 с.

Уголовный кодекс Франции. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — 650 с.

Уголовный кодекс Федеративной Республики Германия. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. — 524 с.

Уголовный кодекс Швейцарии. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — 350 с.

Уголовный кодекс Швеции. — Изд-во Московского ун-та, 2000. — 167.

Уголовный кодекс Японии. — СПб: Юридический центр Пресс, 2002. — 226 с.

Флетчер Д., Наумов А. В. Основные концепции современного уголовного права. — М.: Юристъ, 1998. — 512 с.

Alan Reed and Peter Seago. Crіmіnal Lаw. — 2nd edіtіon. — Sweet and Maxwell, 2002. — P. 1—342.

Andrzej Marek. Komentarz do Kodeksu karnego. Cze ogуlna. — Warszawa: Wydawnіctwo Prawnіcze Sp, 1999. — 324 p.

Andrzej Marek. Prawo karne. — Warszawa: Wydawnіctwo C. H. BECK, 2001. — P. 5—391.

Card, Cross and Jones. Crіmіnal Lаw. — London, Dublіn, Edіnburg, 1992. — P. 1—172.

Code penal. Nouveau Code penal. Ancіent Code penal. Textes, jurіsprudence, annotatіons. — Parіs: Dalloz, 2000. — 2384 p.

BojarskіTadeusz. Polskіe prawo karne. Zarys czкњcі ogolnej. — Warszawa: Wydawnіctwo Prawnіcze Lexіx Nexіs, 2002. — 296 p.

Buchala Kazіmіerz, Zoll Andrzej. Kodeks karny. Czкњж ogуlna. Komentarz do K.K. T. 1. — Kraków: Kantor Wydawnіczy ZAKAMYCZE, 2001. – 657 p.

Law Dіctіonary by Steven H. Gіfіs. — New York, 1996. — 561 p.

Allen Mіchael J. Texbook on Crіmіnal Lаw. — London, 1999. — 457 p.

Pradel J. Droіt penаl compare. — Parіs: Dalloz, 1995. — 714 p.

Sue Tіtus Reіd. Crіmіnal Lаw. — Fourth Edіtіon. McGraw Hіll, 1998. — P. 1—151.

SteffanіG., Levasseur G., Bouloc B. Droіt penаl general. — 15 ed. — Parіs, 1995.

Глава 2 Програма курсу «Кримінальне право України. Особлива частина»

для студентів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ТЕМА 1. Поняття Особливої частини кримінального права України, її значення та система

Різні значення словосполучення «Особлива частина кримінального права України». Особлива частина кримінального права України як специфічний розділ окремої галузі права, як складова частина єдиної науки кримінального права та як навчальна дисципліна в юридичному вищому навчальному закладі.

Особлива частина кримінального права України як специфічний розділ окремої галузі права. Підстави поділу кримінального права України на Загальну та Особливу частини. Особливості нормативних приписів (кримінально-правових норм), що утворюють її зміст. Джерела Особливої частини кримінального права України .

Система Особливої частини кримінального права України, її поняття та особливості. Основні правила систематизації Особливої частини кримінального права України. Роль законодавчої техніки в побудові системи Особливої частини кримінального права України. Загальна характеристика системи Особливої частини КК України 2001 р.

Значення Особливої частини кримінального права України.

Особлива частина кримінального права України як складова частина єдиної науки кримінального права. Особливості предмета та основних методів наукових досліджень. Провідні українські вчені в галузі Особливої частини кримінального права та основні напрями їх наукових досліджень. Завдання науки кримінального права щодо дослідження норм Особливої частини КК України 2001 р. та практики їх застосування.

Особлива частина кримінального права України як навчальна дисципліна в юридичному вищому навчальному закладі, її предмет та основні методи його дослідження.

Основні теоретичні форми вивчення Особливої частини кримінального права: систематизація (класифікація) юридичних складів злочинів в межах Особливої частини Кримінального кодексу України та її окремих розділів; загальна характеристика окремих груп злочинів; аналіз юридичного складу (юридичних складів) злочину певного виду; особливості юридичних складів окремих злочинів; розмежування юридичних складів злочинів окремих видів; кваліфікація множинності злочинів певних видів.

Основні практичні форми вивчення Особливої частини кримінального права України: розв’язання задач (казусів); вирішення узагальнених кримінально-правових ситуацій, що стосуються злочинів окремих видів; кримінально-правова кваліфікація окремих форм множинності злочинів.

Роль роз’яснень Пленуму Верховного Суду України у засвоєнні Особливої частини кримінального права. Необхідність опрацювання узагальнень правозастосовчої практики та вивчення окремих кримінальних справ щодо певних категорій злочинів.

ТЕМА 2. Злочини проти основ національної безпеки України

Національна безпека України як об’єкт кримінально-правової охорони. Загальна характеристика злочинів проти основ національної безпеки України. Основні етапи розвитку кримінального законодавства України, що передбачало відповідальність за злочини проти держави. Проблеми систематизації юридичних складів злочинів проти основ національної безпеки України.

Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади: особливості конструкції юридичних складів та види цього злочину. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України: аналіз юридичних складів злочину, особливості кваліфікації за сукупністю з іншими злочинами. Державна зрада: аналіз юридичного складу злочину; особливості звільнення від кримінальної відповідальності особи, що вчинила державну зраду. Посягання на життя державного чи громадського діяча: аналіз юридичного складу злочину. Диверсія: особливості об’єктивної та суб’єктивної сторін юридичного складу злочину, форми диверсії. Шпигунство: аналіз юридичного складу злочину; особливості звільнення від кримінальної відповідальності особи, що вчинила шпигунство.

ТЕМА 3. Злочини проти життя та здоров’я особи

Особисті блага людини як об’єкт кримінально-правової охорони. Загальний механізм кримінально-правової охорони життя і здоров’я особи. Проблеми систематизації юридичних складів злочинів проти життя та здоров’я особи за чинним кримінальним законодавством України.

Злочини проти життя. Кримінально-правове поняття вбивства. Види вбивств за КК України. Умисне вбивство без обтяжуючих і без пом’якшуючих обставин: відмежування від інших видів умисних вбивств. Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах: аналіз юридичного складу злочину, особливості кваліфікації окремих його різновидів. Умисні вбивства при пом’якшуючих обставинах: особливості юридичних складів умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання, умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини та умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Вбивство через необережність: особливості суб’єктивної сторони юридичного складу злочину. Доведення до самогубства: особливості юридичних складів злочину, відмежування від умисного вбивства та вбивства через необережність.

Злочини проти здоров’я. Поняття тілесного ушкодження: медичний та юридичний аспекти. Види тілесних ушкоджень за КК України. Залежність ступеня тяжкості тілесних ушкоджень від тривалості розладу здоров’я та розміру стійкої втрати працездатності. Умисне тяжке тілесне ушкодження: аналіз юридичних складів злочину. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне за пом’якшуючих обставин: особливості юридичних складів злочину. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження: особливості юридичних складів злочину, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Умисне легке тілесне ушкодження: види, особливості юридичних складів злочину. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження: особливості об’єктивної та суб’єктивної сторін юридичного складу злочину, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Побої і мордування: аналіз юридичних складів злочинів. Катування: особливості юридичного складу злочину.

Злочини проти особистої безпеки. Погроза вбивством: особливості об’єктивної та суб’єктивної сторін складу злочину, відмежування від готування до умисного вбивства. Зараження вене-45ричною хворобою; зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби; неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту чи іншої невиліковної інфекційної хвороби; розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби: особливості юридичних складів злочинів. Злочини, які вчинюються у сфері медичного обслуговування (незаконна лікувальна діяльність, ненадання допомогти хворому медичним працівником, неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником, порушення прав пацієнта, незаконне проведення дослідів над людиною, порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, насильницьке донорство, незаконне розголошення лікарської таємниці): загальна характеристика, особливості юридичних складів. Інші злочини, що ставлять під загрозу життя та здоров’я людини (незаконне проведення аборту; залишення в небезпеці; ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані; неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей): загальна характеристика, особливості юридичних складів.

ТЕМА 4. Злочини проти волі особи

Воля людини як об’єкт кримінально-правової охорони. Загальна характеристика злочинів проти волі особи.

Злочини, що посягають на волю людини. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини: аналіз юридичних складів злочину. Захоплення заручників: аналіз юридичних складів злочину, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Підміна дитини: особливості об’єктивної та суб’єктивної сторін юридичного складу злочину. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини: аналіз юридичних складів злочину.

Експлуатація дітей: особливості юридичних складів злочину. Незаконне поміщення в психіатричний заклад: особливості юридичного складу злочину.

ТЕМА 5. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

Статева свобода та статева недоторканість людини як об’єкти кримінально-правової охорони. Загальна характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Злочини, що посягають на статеву свободу та статеву недоторканість особи. Зґвалтування: аналіз юридичних складів злочину. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом: особливості юридичних складів злочину, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Інші статеві злочини (примушування до вступу в статевий зв’язок; статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості; розбещення неповнолітніх): особливості юридичних складів, відмежування від суміжних злочинів.

ТЕМА 6. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина

Окремі конституційні права і свободи людини і громадянина як об’єкт кримінально-правової охорони. Особливості механізму кримінально-правової охорони прав і свобод людини та громадянина.

Загальна характеристика злочинів проти особистих прав і свобод людини та громадянина. Проблеми систематизації юридичних складів цих злочинів за КК України.

Злочини проти окремих політичних прав громадянина України (перешкоджання здійсненню виборчого права; неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів; порушення таємниці голосування; порушення законодавства про референдум): особливості юридичних складів, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами.

Злочини, що посягають на рівність конституційних прав громадян та їх рівність перед законом. Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії: аналіз юридичних складів злочину.

Злочини, що посягають на недоторканність приватного життя громадян (порушення недоторканності житла; порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер; порушення недоторканності приватного життя): особливості юридичних складів злочинів.

Злочини, що посягають на нормальний розвиток неповнолітніх та матеріальне забезпечення осіб, що потребують соціального захисту, їх особисту безпеку (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей; ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків; злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлені опіка чи піклування; зловживання опікунськими правами; розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)): особливості юридичних складів злочинів. Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння): аналіз юридичних складів злочину. Злочини, що посягають на трудові права громадян (перешкоджання законній профеcійній діяльності журналістів; грубе порушення законодавства про працю; грубе порушення угоди про працю; невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат): особливості юридичних складів злочинів.

Злочини, що посягають на права громадян, на захист своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів (перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій; примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку; порушення права на отримання освіти; порушення права на безоплатну медичну допомогу): особливості юридичних складів злочину.

Злочини, що посягають на право інтелектуальної власності

(порушення авторського права і суміжних прав; порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію): аналіз юридичних складів злочинів.

Злочини, що посягають на свободу світогляду і віросповідання, порядок відправлення релігійних культів та порядок поводження з культовими (релігійними) цінностями (пошкодження релігійних споруд чи культових будинків; незаконне утримування, паплюження або знищення релігійних святинь; перешкоджання здійсненню релігійного обряду; посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів): особливості юридичних складів злочинів.

ТЕМА 7. Злочини проти власності

Власність та право власності як об’єкти кримінально-правової охорони. Загальна характеристика злочинів проти власності. Проблеми систематизації юридичних складів злочинів проти власності за чинним кримінальним законодавством України.

Корисливі посягання на власність. Розкрадання чужого майна як родова юридична конструкція окремих корисливих посягань на власність. Ознаки, форми та види розкрадання. Крадіжка: таємний спосіб викрадення майна як специфічна ознака крадіжки; кваліфіковані види крадіжки. Грабіж: відкритий спосіб викрадення майна як специфічна ознака грабежу; кваліфіковані види грабежу; характер насильства і погрози насильством при насильницькому грабежі. Розбій: особливості конструкції основного юридичного складу злочину; характер насильства і погрози насильством при розбої; кваліфіковані види розбою; розбій та інші злочини — розмежування юридичних складів, кваліфікація за сукупністю злочинів. Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв’язку та їх обладнання: особливості предмета злочину та способів його вчинення. Вимагання: аналіз юридичних складів злочину; відмежування вимагання від насильницького грабежу та розбою, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Шахрайство: предмет та способи шахрайства як специфічні елементи його юридичних складів; шахрайство та інші злочини — розмежування та кваліфікація за сукупністю злочинів. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем: особливості юридичних складів злочинів, розмежування з іншими злочинами проти власності. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою: особливості юридичних складів злочину, відмежування від шахрайства, привласнення та розтрати майна. Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї: особливості юридичного складу злочину.

Некорисливі посягання на власність. Умисне знищення або пошкодження майна: особливості юридичних складів злочину, кваліфіковані види злочину. Необережне знищення або пошкодження майна: особливості конструкції об’єктивної сторони юридичного складу злочину. Порушення обов’язків щодо охорони майна: особливості юридичного складу злочину. Погроза знищення майна: аналіз юридичного складу злочину. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержання злочинним шляхом: аналіз юридичного складу злочину.

ТЕМА 8. Злочини у сфері господарської діяльності

Економічна, господарська та підприємницька діяльність як об’єкти кримінально-правової охорони. Загальна характеристика злочинів у сфері господарської діяльності. Проблеми систематизації юридичних складів злочинів у сфері господарської діяльності за КК України.

Злочини, що посягають на встановлений порядок здійснення господарської діяльності та окремих її видів. Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю: аналіз юридичних складів злочину, види діяльності, що підлягають ліцензуванню. Зайняття забороненими видами господарської діяльності: зміст поняття «види господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом», та його співвідношення з поняттям «види діяльності, заборонені кримінальним законом», кваліфіковані види цього злочину. Порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва: аналіз юридичного складу злочину. Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів: аналіз юридичних складів злочину, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом: аналіз юридичних складів злочину. Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння: особливості предмета та об’єктивної сторони юридичного складу злочину, відмежування від інших злочинів. Фіктивне підприємництво: аналіз юридичних складів злочину.

Злочини, що посягають на встановлений порядок проведення процедури банкрутства. Фіктивне банкрутство: особливості юридичного складу злочину. Доведення до банкрутства: особливості об’єктивної сторони складу злочину. Приховування стійкої фінансової неспроможності: аналіз юридичного складу злочину. Незаконні дії у разі банкрутства: аналіз юридичного складу злочину.

Злочини, що посягають на фінансову діяльність. Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів: аналіз юридичних складів злочину. Шахрайство з фінансовими ресурсами: особливості юридичних складів злочину, відмежування від інших злочинів. Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті: аналіз юридичних складів злочину. Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків: особливості предмета злочину. Контрабанда: аналіз юридичних складів злочину. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом: аналіз юридичних складів злочину. Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом: аналіз юридичних складів злочинів.

Злочини, що посягають на встановлений порядок виготовлення і використання документів у господарській діяльності.

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї: аналіз юридичних складів злочину. Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків: особливості об’єктивної сторони та предмета злочину. Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів: аналіз юридичних складів злочинів. Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів: особливості предмета та об’єктивної сторони юридичних складів злочину. Підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків: особливості предмета та об’єктивної сторони юридичного складу злочину. Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок: аналіз юридичних складів злочину.

Злочини, що посягають на встановлений порядок формування та витрачання бюджетних коштів. Порушення законодавства про бюджетну систему України, видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку: аналіз юридичних складів злочинів.

Злочини, що посягають на встановлений порядок реалізації споживачам товарів і надання послуг. Випуск або реалізація недоброякісної продукції: аналіз юридичного складу злочину. Обман покупців та замовників: особливості юридичних складів злочину, відмежування від суміжних злочинів. Фальсифікація засобів вимірювання: аналіз юридичних складів злочину. Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма: особливості предмета та об’єктивної сторони юридичного складу злочину.

Злочини, що посягають на свободу господарської діяльності. Примушування до антиконкурентних узгоджених дій: особливості юридичних складів злочину, відмежування від суміжних злочинів. Протидія законній господарській діяльності: форми вчинення злочину, кваліфіковані види злочину, відмежування від вимагання та інших злочинів.

Злочини, що посягають на встановлений порядок використання засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів, послуг та комерційної таємниці як об’єктів права інтелектуальної власності в сфері господарської діяльності. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товарів: предмет злочину та особливості його об’єктивної сторони. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю; розголошення комерційної таємниці.

Злочини, що посягають на відносини у сфері приватизації державного чи комунального майна. Незаконна приватизація державного, комунального майна: аналіз юридичних складів злочину. Незаконні дії щодо приватизаційних паперів: особливості предмета злочину. Недотримання особою обов’язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання: аналіз юридичного складу злочину.

ТЕМА 9. Злочини проти довкілля

Екологічна безпека навколишнього природного середовища як родовий об’єкт злочинів проти довкілля. Особливості безпосередніх об’єктів злочинів проти довкілля.

Співвідношення злочинів проти довкілля із злочинами проти власності: розмежування юридичних складів цих груп злочинів та кваліфікація за сукупністю злочинів.

Злочини проти екологічної безпеки (порушення правил екологічної безпеки; невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення; приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення; проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля): загальна характеристика, особливості юридичних складів злочинів.

Злочини, що посягають на встановлений порядок використання землі, її надр (забруднення або псування земель; порушення правил охорони надр; безгосподарське використання земель): загальна характеристика, особливості юридичних складів злочинів.

Злочини, що посягають на встановлений порядок використання водних ресурсів та атмосферного повітря (порушення правил охорони вод; забруднення моря; порушення законодавства про континентальний шельф України; забруднення атмосферного повітря): загальна характеристика та особливості юридичних складів злочинів.

Злочини, що посягають на встановлений порядок використання об’єктів флори і фауни (знищення або пошкодження лісових масивів; незаконна порубка лісу; порушення законодавства про захист рослин; незаконне полювання; незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом; проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів; порушення ветеринарних правил; умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду): загальна характеристика, особливості юридичних складів злочинів.

ТЕМА 10. Злочини проти громадської безпеки

Громадська безпека як об’єкт кримінально-правової охорони. Загальна характеристика та види злочинів проти громадської безпеки.

Створення злочинних об’єднань, участь у них та у злочинах, що вчинюються ними чи пов’язаних з ними. Створення злочинної організації: аналіз юридичного складу злочину; підстава звільнення від кримінальної відповідальності. Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності: особливості юридичних складів злочину. Бандитизм: ознаки банди, форми бандитизму, особливості кваліфікації бандитизму, пов’язаного зі вчиненням інших злочинів. Терористичний акт: особливості юридичних складів злочину; підстава звільнення від кримінальної відповідальності. Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань: особливості юридичних складів злочину; підстава звільнення від кримінальної відповідальності.

Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи радіоактивними матеріалами. Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем: аналіз юридичних складів злочину, відмежування від інших злочинів, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами: аналіз юридичних складів злочину, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами; підстава звільнення від кримінальної відповідальності. Недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів: особливості об’єктивної та суб’єктивної сторін юридичного складу злочину. Незаконне поводження з радіоактивними матеріалами: особливості юридичних складів злочину.

Порушення правил, що забезпечують громадську безпеку. Порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами: особливості юридичних складів злочину. Незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин: особливості юридичних складів злочину. Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки: аналіз юридичних складів злочину.

Інші злочини проти громадської безпеки. Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності: особливості юридичних складів злочину. Напад на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення: аналіз юридичного складу злочину. Погроза вчинити викрадення або використати радіоактивні матеріали. Незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини: особливості юридичних складів злочинів.

ТЕМА 11. Злочини проти безпеки виробництва

Безпека виробництва як об’єкт кримінально-правової охорони. Загальна характеристика та види злочинів проти безпеки виробництва.

Злочини у сфері безпеки праці. Порушення вимог законодавства про охорону праці: аналіз юридичних складів злочину, відмежування від інших злочинів. Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою: аналіз юридичних складів злочину.

Інші злочини у сфері безпеки виробництва. Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах: особливості юридичних складів злочину. Порушення правил ядерної або радіаційної безпеки: особливості юридичних складів злочину. Порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд: особливості юридичних складів злочину.

ТЕМА 12. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту

Безпека руху та експлуатації транспорту як об’єкт кримінально-правової охорони. Загальна характеристика злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту та проблеми систематизації їх юридичних складів.

Злочини, що посягають на безпеку руху та експлуатацію всіх видів транспорту. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів: аналіз юридичних складів злочину. Блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства: особливості юридичних складів злочину. Примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов’язків: аналіз юридичних складів злочину. Порушення чинних на транспорті правил: особливості юридичного складу злочину, відмежування від інших злочинів.

Злочини, що посягають на безпеку руху та експлуатацію залізничного, повітряного, водного та магістрального трубопровідного транспорту. Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту: аналіз юридичних складів злочину. Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна: особливості юридичних складів злочину. Порушення правил повітряних польотів: особливості юридичних складів злочину. Порушення правил використання повітряного простору: особливості юридичних складів злочину. Самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда: особливості юридичних складів злочину. Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха: особливості юридичного складу злочину. Неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден: особливості юридичного складу злочину. Пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів: особливості юридичних складів злочину.

Злочини, що посягають на безпеку руху та експлуатацію автомобільного та міського електричного транспорту. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами: аналіз юридичних складів злочину. Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації: особливості юридичного складу злочину. Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху: особливості юридичного складу злочину. Незаконне заволодіння транспортним засобом: аналіз юридичних складів злочину, відмежування від інших злочинів, кваліфікація за сукупністю злочинів. Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу: особливості юридичного складу злочину.

ТЕМА 13. Злочини проти громадського порядку та моральності

Громадський порядок і моральність як об’єкти кримінально-правової охорони. Загальна характеристика злочинів проти громадського порядку і моральності.

Злочини проти громадського порядку. Групове порушення громадського порядку: аналіз юридичного складу злочину, відмежування від суміжних злочинів. Масові заворушення: аналіз юридичних складів злочину. Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку: особливості об’єктивної та суб’єктивної сторін юридичного складу злочину. Хуліганство: аналіз юридичних складів злочину, відмежування від суміжних злочинів, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами.

Злочини проти моральності. Наруга над могилою: аналіз юридичиного складу злочину. Знищення, руйнування або пошкодження пам’яток — об’єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам’ятці: особливості юридичних складів злочину. Жорстоке поводження з тваринами: особливості юридичних складів злочину. Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості: особливості юридичних складів злочину. Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів: особливості юридичних складів злочину. Створення або утримання місць розпусти і звідництво: особливості юридичних складів злочину. Проституція або примушування чи втягнення до зайняття проституцією: аналіз юридичних складів злочинів. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність: аналіз юридичного складу злочину, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами.

ТЕМА 14. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення

Здоров’я населення як об’єкт кримінально-правової охорони. Особливості механізму кримінально-правової охорони здоров’я населення.

Злочини, що посягають на встановлений порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів: аналіз юридичних складів злочину. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів: аналіз юридичних складів злочину, відмежування від інших злочинів, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем: аналіз юридичних складів злочину, відмежування від інших злочинів, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів: аналіз юридичних складів злочину, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів: особливості юридичних складів злочину, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів: особливості юридичних складів злочину, відмежування від інших злочинів. Незаконне публічне вживання наркотичних засобів: особливості юридичних складів злочину. Інші злочини, що порушують встановлений порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту; посів або вирощування снотворного маку чи конопель; незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів; викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем; викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладнанням; організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів; незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин): особливості їх юридичних складів.

Інші злочини проти здоровя населення. Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів: аналіз юридичних складів злочинів, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут отруйних і сильнодіючих речовин: особливості юридичних складів злочину. Незаконна організація або утримання місць для вживання одурманюючих засобів: особливості юридичного складу злочину. Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу: особливості юридичних складів злочину. Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів: особливості юридичного складу злочину. Порушення правил боротьби з епідеміями: особливості юридичного складу злочину. Порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами: особливості юридичних складів злочину. Заготівля, перероблення або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції: особливості юридичних складів злочину.

ТЕМА 15. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації

Зовнішня, внутрішня та інформаційна безпека як об’єкти кримінально-правової охорони. Загальна характеристика злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.

Злочини, що порушують правила охорони та зберігання державної чи службової таємниці. Розголошення державної таємниці: аналіз юридичних складів злочину. Втрата документів, що містять державну таємницю: особливості об’єктивної та суб’єктивної сторін юридичного складу злочину, відмежування від розголошення державної таємниці. Передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави: особливості предмета злочину, відмежування від державної зради та шпигунства.

Злочини, що порушують встановлений порядок перетинання державного кордону України та правила переміщення через її митний кордон окремих предметів. Незаконне переправлення осіб через державний кордон України: особливості об’єктивної сторони та суб’єкта юридичного складу злочину. Порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю: відмежування від контрабанди, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Порушення правил міжнародних польотів: особливості об’єктивної та суб’єктивної сторін юридичного складу злочину, відмежування від інших злочинів.

Злочини, що порушують встановлений порядок комплектування Збройних Сил України. Ухилення від призову на строкову військову службу: аналіз юридичного складу злочину. Ухилення від призову за мобілізацією: особливості об’єктивної сторони юридичного складу злочину. Ухилення від військового обліку або спеціальних зборів: аналіз юридичних складів злочинів.

ТЕМА 16. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян

Конституція України про основні принципи управління в державі. Особливості механізму кримінально-правової охорони управлінської діяльності в Україні та основні напрями його вдосконалення на сучасному етапі.

Загальна характеристика злочинів проти порядку управління за чинним кримінальним законодавством України та проблеми систематизації їх юридичних складів.

Злочини, що посягають на загальні засади управлінської діяльності в державі. Наруга над державними символами: особливості юридичних складів злочинів. Незаконне підняття Державного Прапора України на річковому або морському судні: особливості об’єктивної сторони та ознак суб’єкта злочину. Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій: аналіз юридичного складу злочину. Захоплення державних або громадських будівель чи споруд: особливості об’єктивної та суб’єктивної сторін юридичного складу злочину. Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи: особливості юридичного складу злочину, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації: аналіз юридичного складу злочину, відмежування від інших злочинів. Самоправство: особливості юридичного складу злочину. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань: аналіз юридичних складів злочину, відмежування від інших злочинів, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами.

Злочини, що посягають на окремі блага та інтереси фізичних осіб як суб’єктів управлінської діяльності. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві: аналіз юридичних складів злочину, відмежування від інших злочинів, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу: особливості юридичних складів злочину, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу: аналіз юридичних складів злочину, відмежування від інших злочинів. Втручання в діяльність державного діяча: особливості об’єктивної та суб’єктивної сторін юридичного складу злочину. Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча: аналіз юридичних складів злочину, відмежування від суміжних злочинів. Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу: особливості юридичних складів злочину. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця: аналіз юридичного складу злочину, відмежування від інших злочинів. Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника: аналіз юридичного склад злочину, відмежування від суміжних злочинів. Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок: особливості юридичних складів злочину. Перешкоджання діяльності народного депутата України чи депутата місцевої ради: аналіз юридичних складів злочину. Умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок: особливості юридичних складів злочину.

Злочини, що посягають на встановлений порядок функціонування матеріальних носіїв управлінської діяльності. Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження: аналіз юридичних складів злочину, відмежування від інших злочинів. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів: аналіз юридичних складів злочину, відмежування від інших злочинів, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації: аналіз юридичних складів злочину, відмежування від суміжних злочинів. Умисне пошкодження ліній зв’язку: особливості об’єктивної та суб’єктивної сторін юридичного складу злочину, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами.

ТЕМА 17. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку

Безпека комп’ютерної інформації як об’єкт кримінально-правової охорони. Загальна характеристика злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.

Незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку: аналіз юридичних складів злочину, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Викрадення, привласнення, вимагання комп’ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем: особливості предмета та об’єктивної сторони юридичних складів злочину, відмежування від суміжних злочинів. Порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем: особливості юридичних складів злочину.

ТЕМА 18. Злочини у сфері службової діяльності

Конституція та закони України про діяльність службових осіб. Особливості механізму кримінально-правової охорони державних та громадських інтересів, а також охоронюваних законом прав та інтересів окремих фізичних чи юридичних осіб від злочинних посягань з боку службових осіб.

Поняття службової особи та службового злочину. Проблеми систематизації юридичних складів службових злочинів.

«Загальні» юридичні склади службових злочинів. Зловживання владою або службовим становищем: аналіз юридичних складів злочину, відмежування від інших злочинів, суб’єктом яких є службова особа. Перевищення влади або службових повноважень: особливості основного юридичного складу злочину; кваліфіковані види злочину; кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Службова недбалість: особливості об’єктивної та суб’єктивної сторін юридичних складів злочину. Службове підроблення: особливості юридичних складів злочину, відмежування від інших злочинів, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами.

Хабарництво як родове поняття окремої групи службових злочинів. Одержання хабара: аналіз юридичних складів злочину, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Давання хабара: особливості юридичних складів злочину; підстави звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка дала хабар. Провокація хабара: особливості юридичних складів злочину.

ТЕМА 19. Злочини проти правосуддя

Правосуддя як об’єкт кримінально-правової охорони. Конституція України про загальні засади здійснення правосуддя в державі. Особливості механізму кримінально-правової охорони правосуддя в Україні.

Загальна характеристика злочинів проти правосуддя за чинним кримінальним законодавством України. Проблеми систематизації юридичних складів злочинів проти правосуддя.

Злочини проти правосуддя, що вчинюються службовими особами, які здійснюють чи забезпечують здійснення правосуддя. Завідомо незаконні затримання, привід або арешт: особливості юридичних складів злочину. Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності: аналіз юридичних складів злочину. Примушування давати показання: особливості юридичних складів злочину, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Порушення права на захист: аналіз юридичних складів злочину. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови: особливості юридичних складів злочину, відмежування від інших злочинів. Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист; розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист: аналіз юридичних складів злочинів.

Злочини проти правосуддя, вчинювані особами, на яких покладені обов’язки зі сприяння у здійсненні правосуддя. За-відомо неправдиве показання: аналіз юридичних складів злочину. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків: особливості юридичного складу злочину. Розголошення даних досудового слідства або дізнання: особливості об’єктивної сторони та суб’єкта юридичного складу злочину.

Злочини проти правосуддя, вчинювані засудженими. Ухилення від відбування покарання у вигляді обмеження волі та позбавлення волі: особливості юридичних складів злочину. Ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі: особливості об’єктивної сторони та суб’єкта юридичних складів злочину. Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи: особливості юридичного складу злочину, відмежування від інших злочинів. Дії, що дезорганізують роботу виправних установ: особливості об’єктивної сторони та суб’єкта юридичного складу злочину. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти: аналіз юридичних складів злочину, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Втеча із спеціалізованого лікувального закладу: особливості об’єктивної сторони юридичного складу злочину. Порушення правил адміністративного нагляду: аналіз юридичного складу злочину.

Злочини проти правосуддя, вчинювані особами, які не мають безпосереднього відношення до здійснення правосуддя.

Втручання в діяльність судових органів: аналіз юридичних складів злочину, відмежування від інших злочинів. Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного: особливості юридичних складів злочину. Умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного: аналіз юридичних складів злочину. Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя: особливості юридичного складу злочину. Невиконання судового рішення: особливості об’єктивної сторони юридичних складів злочину, відмежування від інших злочинів. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину: аналіз юридичних складів злочину. Перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку: особливості об’єктивної сторони юридичного складу злочину. Приховування злочину: аналіз юридичного складу злочину. Приховування майна: особливості об’єктивної сторони та суб’єкта юридичного складу злочину.

Злочини, що посягають на життя, здоров’я, особисту безпеку, інші блага та інтереси захисників чи представників особи у зв’язку з їх діяльністю з надання правової допомоги. Втручання в діяльність захисника чи представника особи: аналіз юридичних складів злочину. Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи. Умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи: особливості об’єктивної та суб’єктивної сторін юридичних складів злочинів. Посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги: аналіз юридичного складу злочину.

ТЕМА 20. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)

Поняття військового злочину. Військовий злочин і військовий дисциплінарний проступок. Юридична природа застосування правил Дисциплінарного статуту Збройних Сил України за діяння, передбачені в деяких статтях розділу XІХ КК України. Проблеми систематизації юридичних складів військових злочинів.

Злочини, що посягають на порядок відносин між військовослужбовцями. Непокора: аналіз юридичних складів злочину, відмежування від невиконання наказу. Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків: особливості юридичних складів злочину, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Погроза або насильство щодо начальника: особливості юридичних складів злочинів. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості: особливості юридичних складів злочину.

Злочини, що посягають на встановлений порядок проходження військової служби. Самовільне залишення військової частини або місця служби: аналіз юридичних складів злочину, відмежування від дезертирства та від самовільного залишення поля бою або відмови діяти зброєю. Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом: способи вчинення злочину, мотив і мета злочину.

Злочини, що посягають на встановлений порядок користування військовим майном. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заво-лодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем; марнотратство або втрата військового майна; умисне та необережне знищення або пошкодження військового майна: особливості юридичних складів злочинів, співвідношення із злочинами проти власності.

Злочини, що посягають на встановлений порядок поводження зі зброєю та порядок експлуатації військової техніки.

Порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення: аналіз юридичних складів злочину. Порушення правил водіння або експлуатації машин; порушення правил польотів або підготовки до них; порушення правил кораблеводіння: особливості юридичних складів злочинів. Залишення гинучого військового корабля: особливості суб’єкта та об’єктивної сторони юридичного складу злочину.

Злочини, що посягають на встановлений порядок несення окремих видів військової служби. Порушення статутних правил вартової служби чи патрулювання; порушення статутних правил несення прикордонної служби; порушення статутних правил несення бойового чергування; порушення статутних правил внутрішньої служби: особливості юридичних складів цих злочинів.

Злочини, що порушують правила охорони та зберігання військових відомостей. Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості: особливості предмета, об’єктивної та суб’єктивної сторін юридичних складів злочину.

Військові службові злочини. Поняття військової службової особи. Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем; перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень: особливості об’єктивної сторони юридичних складів злочинів. Недбале ставлення до військової служби; бездіяльність військової влади: особливості юридичних складів злочинів.

Злочини, вчинювані в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці. Здача або залишення ворогові засобів ведення війни; самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю; добровільна здача в полон; злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні; мародерство; насильство над населенням у районі воєнних дій; погане поводження з військовополоненими; незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними: загальна характеристика та особливості юридичних складів цих злочинів.

ТЕМА 21. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

Загальна характеристика та види злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру.

Злочини проти миру, безпеки людства. Пропаганда війни: аналіз юридичного складу злочину. Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни: особливості юридичних складів злочину. Порушення законів та звичаїв війни: особливості юридичних складів злочину, зокрема порушення, пов’язані з застосуванням засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, та інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Застосування зброї масового знищення: особливості юридичних складів злочину. Розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення: особливості юридичного складу злочину. Екоцид: аналіз юридичного складу злочину. Геноцид: аналіз юридичних складів злочину.

Злочини проти міжнародного правопорядку. Посягання на життя представника іноземної держави: особливості юридичного складу злочину. Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист: особливості юридичних складів злочинів. Незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця: особливості юридичного складу злочину, відмежування від злочину, передбаченого ст. 435 КК України. Піратство: особливості юридичних складів злочину. Найманство: аналіз юридичних складів злочинів, що охоплюються цим поняттям.

ТЕМА 22. Основні питання Особливої частини кримінального права іноземних держав

Загальна характеристика Особливої частини кримінального права іноземних держав.

Особливості систематизації норм Особливої частини кримінального права в окремих іноземних державах (Російській Федерації, Франції, Англії, ФРН, США та ін.)

Загальна характеристика злочинів проти особи за кримінальним правом окремих зарубіжних держав. Особливості кримінальної відповідальності за вбивства, завдання шкоди здоров’ю, злочини в сексуальній сфері за кримінальним правом Російської Федерації, Франції, ФРН, Англії, США.

Особливості відповідальності за злочини проти власності за кримінальним правом окремих іноземних держав (Російської Федерації, Франції, ФРН, Англії).

Відповідальність за посягання на публічний порядок за кримінальним правом Франції, ФРН, США. Акт про публічний порядок 1986 р. (Англія).

Загальна характеристика злочинів проти держави та посадових злочинів за кримінальним правом окремих іноземних держав (Російської Федерації, Франції, ФРН, Англії, США).

Список літератури

Вживані у списку скорочення:

ВВСУ — Вісник Верховного Суду України; ВВР — Відомості Верховної Ради України (до № 40 1991 року — Відомості Верховної Ради УРСР); ВКСУ — Вісник Конституційного Суду України; ВСУ — Верховний Суд України;

ГУ — Голос України;

ЗП України — Збірник постанов Уряду України;

ЗУ — Закони України;

КК — Кримінальний кодекс України;

ОВУ — Офіційний вісник України;

ПВСУ — Пленум Верховного Суду України;

ПУ — Право України;

Постанови … — Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіц. вид. / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2004. — 336 с.

РП — Радянське право;

УК — Урядовий кур’єр;

ЮВУ — Юридичний вісник України;

ЮП — Юридическая практика.

До всіх тем

Конституція України // ВВР. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студ. юрид. вузів і факультетів / За ред. П. С. Матишевського, С. С. Яценка, П. П. Андрушка. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 903 с.

Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студентів вищ. навч. закл. освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В.Сташи-са, В. Я. Тація. — К.— Харків: Юрінком Інтер—Право, 2001. — 494 c.

Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. — К.: Юридична думка, 2004. — 656 с.

Гуторова Н. А. Уголовное право Украины: Особенная часть: Конспект лекций. — Харьков: Одиссей, 2003. — 320 с.

Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — С. 334—1193.

Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюл. законодавства і юридичної практики України. — 1996. — № 6. — С. 5—89.

Навроцький В. О. Кримінальне право України: Особлива частина: Курс лекцій. — К.: Т-во «Знання», 2000. — 771 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Відп. ред.: В. Ф. Бойко, Я. Ю. Кондратьєв, С. С. Яценко. — 6-е вид., допов. — К.: А.С.К., 2000. — С. 245—1118.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-є вид., перероб. та допов. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хав-ронюка. — К.: Атіка, 2003. — С. 223—1017.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Особлива частина / За заг. ред. В. Г. Гончаренка, М. О. По-тебенька. — К.: Форум, 2001. — 942 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. 2-е вид., перероб. та допов. / Відп. ред. С. С. Яценко. — К.: А.С.К., 2002. — С. 227—962.

Научно-практический комментарий Уголовного кодекса Украины от 5 апреля 2001 года / Под ред. Н. И. Мельника, Н. И. Хавро-нюка — К.: Каннон, А.С.К., 2002. — С. 261—1216.

Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий. 3-е изд., исправ. и допол. / Отв. ред. С. С. Яценко — К.: А.С.К., 2003. — С. 252—1083.

Проблеми юридичної науки та правоохоронної практики: Зб. наукових праць. — К., 1994. — С. 15—113.

Уголовное право Украины: Общая и Особенная части: Учеб. для вузов / Под ред. Е. Л. Стрельцова. — Харьков: Одиссей, 2002. — С. 276—672.

Уголовное право УССР: Особенная часть: Учебник / Под ред. М. И. Бажанова, П. С. Матышевского, В. В. Сташиса. — К.: Вища шк., 1989. — 503 с.

Уголовное право Украинской ССР на современном этапе: Часть Особенная / Отв. ред. А. Я. Светлов, В. В. Сташис. — К.: Наук. думка, 1985. — 455 с.

До теми 1

Тростюк З. А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України: Монографія. — К.: Атіка, 2003. — 144 с.

До теми 2

Андрусів Г. В., Бантишев О. Ф. Відповідальність за злочини проти держави. — Ред.-вид. центр «Київський університет», 1997. — 162 с.

Климчук О. Нове у кримінальній відповідальності за диверсію // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 3. — С. 84—86.

Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994 р. в редакції від 21 вересня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 49. — Ст. 428; 2003. — № 45. — Ст. 361.

Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 6 квітня 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 28. — Ст. 224; 2003. — № 27. — Ст. 209.

Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 р. // ВВР. — 2003. — № 39. — Ст. 351.

Звід відомостей, що становлять державну таємницю України (ЗВДТ): Затверджений наказом голови СБ України від 1 березня 2001 р. № 52 // ОВУ. — 2001. — № 13. — Ст. 580; № 48. — Ст. 2166;

2002. — № 46. — Ст. 2111; 2003. — № 16. — Ст. 732; № 29. — Ст. 1506; 2004. — № 24. — Ст. 1623.

До теми 3

Глушков В. А. Ответственность за преступления в области здравоохранения. — К.: Наук. думка, 1987. — 200 с.

Борисов В. И., Куц В. Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. — Харьков: НПКФ «Консум», 1995. — 104 с.

Кобзаренко П. В., Володарський В. Л. Логічні аспекти кваліфікації умисних вбивств за обтяжуючих обставин // Вісн. Київського ун-ту. Юрид. науки. — 1995. — Вип. 33/34. — С. 123—134.

Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів: Навч. посібник. — К.: Атіка, 2002. — С. 114—184.

Литвин О. П. Злочини проти життя: Навч. посібник. — К.: Вид-во Європейського університету, 2002. — 203 с.

Мамчур В. Проблема визначення поняття вбивства в кримінальному праві України // ПУ. — 1999. — № 3. — С. 71—73.

Навроцький В. О. Кримінальне право України: Особлива частина: Конспект лекцій. — Львів—Хмельницький, 1994. — Вип. 1. — С. 79—140.

Сташис В. В., Бажанов М. И. Личность — под охраной уголовного закона (Глава ІІІ Уголовного кодекса Украины с научно-практическим комментарием). — Симферополь: Таврида, 1996. — 236 с.

Основи законодавства про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. // ЗУ. — К., 1996. — Т. 4. — С. 219—244; ВВР. — 1997. — № 15. — Ст. 115; 2000. — № 19. — Ст. 143; 2003. — № 10— 11. — Ст. 86.

Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини: Закон України від 16 липня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 41. — Ст. 377.

Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України від 6 квітня 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 29. — Ст. 228; ОВУ. —

2003. — № 26. — Ст. 1259.

Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення: Закон України від 12 грудня 1991 р. в редакції від 3 березня 1998 р. // ВВР. — 1998. — № 35. — Ст. 235; 2002. — № 6. — Ст. 41.

Про порядок штучного переривання вагітності від 12 до 28 тижнів: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993 р. № 926 // ЗП України. — 1994. — № 4. — Ст. 75.

Правила медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД та медичного нагляду за ними: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. № 2026 // ОВУ. — 1998. — № 51. — Ст. 1895.

Положення про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини: Затверджене наказом Міністерства охорони здоров’я України від 11 лютого 1998 р. № 36 // ОВУ. — 1999. — № 3. — Ст. 112.

Інструкція щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку; Інструкція щодо вилучення органів людини в донора-трупа; Інструкція щодо вилучення анатомічних утворень, тканин, їх компонентів та фрагментів у донора-трупа; Перелік анатомічних утворень, тканин, їх компонентів та фрагментів і фетальних матеріалів, дозволених до вилучення у донора-трупа і мертвого плоду людини: Затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 25 вересня 2000 р. № 226 // ОВУ. — 2000. — № 42. — Ст. 1804.

Інструкція про порядок проведення операції штучного переривання вагітності. Інструкція про проведення операції штучного переривання вагітності ранніх строків методом вакуум-аспірації: Затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28 червня 1994 р. № 111 // ЮВУ. — 1997. — 11—17 грудня.

Правила судово-медичного визначення тяжкості тілесних ушкоджень: Затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 р. № 6 // ЮВУ. — 1995. — 31 жовтня — 7 листопада.

Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи: Постанова ПВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 // Постанови... — С. 73—82.

Про судову практику у справах про необхідну оборону: Постанова ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 1 // Там само. — С. 43—45.

До теми 4

Акімов М. Кримінальна відповідальність за захоплення заручників // ПУ. — 2002. — № 3. — С. 150—154.

Лизогуб Я. Г. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини: Монографія. — Луганськ, РВВ ЛАВС, 2003. — 204 с.

Наден О. В. Торгівля жінками як кримінально-правова та соціальна проблема сучасності: Монографія. — К.: Атіка, 2004. — 288 с.

Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому аспекті. У 2 кн. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М.Корецького НАН України, Київський ун-т права, Нац. академія внутрішніх справ України, 2001. — Кн. перша. — 1012 с. (ч. І. — С. 1—512; ч. ІІ. — С. 513—1012); Кн. друга. — 772 с. (ч. ІІІ. — С. 1—486; ч. ІV. — С. 487—772).

Про психіатричну допомогу: Закон України від 22 лютого 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 19. — Ст. 143.

До теми 5

Мачужак Я. В. Відповідальність за статеві злочини та інші сексуальні зловживання щодо малолітніх і неповнолітніх // ВВСУ. — 1997. — № 3. — С. 52—60.

Панєвін О. Усунути помилки в справах про статеві злочини // ПУ. — 1992. — № 10. — С. 28—31.

Свиридов Б. Кримінальна відповідальність за злочини проти статевої недоторканості особи // ПУ. — 1999. — № 5. — С. 74—75.

Цвіліховський Л. Деякі питання застосування законодавства про відповідальність за вчинення статевих злочинів: Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюл. законодавства і юридичної практики України. — 1996. — № 6. — С. 47—52.

Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини: Постанова ПВСУ від 27 березня 1992 р. № 4 // Постанови ... — С. 83—89.

До теми 6

Андрушко П. П. Права громадян на задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів та їх захист як об’єкт кримінально-правової охорони // Нові Цивільний і Кримінальний кодекси — важливий етап кодифікації законодавства України: Матер. наук.-практ. конф. (Івано-Франківськ) 3—4 жовтня 2002 р. — Івано-Франківськ, 2002. — С. 159—164.

Андрушко П. П. Коментар до статей 177 та 229 Кримінального кодексу України // Законодавство України: Наук.-практ. коментарі. — 2002. — № 4. — С. 71—86.

Андрушко П. П. Злочини, що посягають на право інтелектуальної власності (статті 176, 177, 229, 231 та 232 Кримінального кодексу України) // Там само. — 2003. — № 9. — С. 17—67.

Лихова С. Я. Кримінально-правова охорона виборчих прав громадянина та шляхи її вдосконалення // Наук. записки. — К.: Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія», 2000. — Т. 18. Правничі науки. — С. 29—35.

Лихова С. Кримінально-правова охорона виборчих прав громадян за новим КК України // ПУ. — 2002. — № 2. — С. 115—119.

Лихова С. Етапи розвитку законодавства про охорону виборчих прав громадян України // ПУ. — 2003. — № 1. — С. 120—123.

Лихова С. Я. Актуальні проблеми систематизації злочинів проти окремих конституційних прав людини і громадянина за КК України 2001 р. // Нові Цивільний і Кримінальний кодекси — важливий етап кодифікації законодавства України: Матер. наук.-практ. конф. (Івано-Франківськ) 3—4 жовтня 2002 р. — Івано-Франківськ,

2002. — С. 169—172.

Лихова С. Я. Вплив міжнародно-правових норм про охорону інтелектуальної власності на сучасне кримінальне законодавство України // Держава і право. — Київ—Дніпропетровськ: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2003. — С. 333—337.

Лихова С. Я. Окремі питання вдосконалення кримінально-правових норм щодо відповідальності за порушення виборчих прав громадян України // Наук. вісн. Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. — 2002. — № 3. — С. 134—140.

Лихова С. Кримінально-правова охорона авторських прав перекладача // Законодавство України: Наук.-практ. коментарі. — 2003. — № 11. — С. 24—42.

Лихова С. Окремі питання вдосконалення кримінального законодавства щодо відповідальності за порушення права громадян України на участь у референдумах // Вісн. Львівського ун-ту. —

2003. — № 38. — С. 452—461.

Лихова С., Берзін П. Кримінально-правова охорона трудових прав людини, громадянина, працівника // Бюл. Міністерства юстиції України. — 2004. — № 11. — С. 37—49.

Лихова С. Кримінально-правова охорона права найманих працівників на участь у страйку (ст. 174 КК України) // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали Х регіональної науково-практичної конференції (5—6 лютого 2004 р.) — Львів, 2004. — С. 391—395.

Лихова С., Берзін П. Питання обгрунтовааності вживання поняття «злочини, що посягають на право інтелектуальної власності» // Там само. — С. 396—399.

Лихова С. Я., Берзін П. С. Проблеми визначення об’єктів злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини (розділ V Особливої частини Кримінального кодексу України) // Законодавство України: Наук.-практ. коментар. — 2004. — № 2. — С. 38—68.

Тихенко С. І., Матишевський П. С. Радянське кримінальне право (Частина Особлива). — Вип. 2. — К., 1966. — С. 3—37.

Про вибори народних депутатів України: Закон України від 18 жовтня 2001 р. // ВВР. — 2001. — № 51—52. — Ст. 265; 2002. — № 9. — Ст. 69; 2004. — № 23. — Ст. 320.

Про вибори народних депутатів України: Закон України від 25 березня 2004 р. // ВВР. — 2004. — № 27—28. — Ст. 366.

Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 14 січня 1998 р. // ВВР. — 1998. — № 3—4. — Ст. 15; ГУ. — 2002. — 12 лютого.

Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 6 квітня 2004 р. // ВВР. — 2004. — № 14. — Ст. 965.

Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 14 січня 1998 р. // ВВР. — 1998. — № 3—4. — Ст. 15; 1999. — № 15. — Ст. 85; 2002. — № 24. — Ст. 165.

Про вибори Президента України: Закон України від 5 березня 1999 р. в редакції від 18 березня 2004 р. // ВВР. — 2004. — № 21. — Ст. 291.

Про Центральну виборчу комісію: Закон України від 30 червня 2004 р. // ОВУ. — 2004. — № 27. — Ст. 1763.

Про всеукраїнський та місцеві референдуми: Закон України від 3 липня 1991 р. // ВВР. — 1991. — № 33. — Ст. 443; 1992. — № 35. — Ст. 514; 2001. — № 49. — Ст. 259.

Про охорону дитинства: Закон України від 26 квітня 2001 р. // ВВР. — 2001. — № 30. — Ст. 142; 2002. — № 32. — Ст. 232; № 46. — Ст. 347; 2003. — № 10—11. — Ст. 86.

Про попередження насильства в сім’ї: Закон України від 15 листопада 2001р. // ВВР. — 2002. — № 10. — Ст. 70.

Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15 вересня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 45. — Ст. 397; 2002. — № 11. — Ст. 79; 2003. — № 38. — Ст. 318.

Про політичні партії в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 р. // ВВР. — 2001. — № 23. — Ст. 118.

Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів: Закон України від 23 вересня 1997 р. //

ВВР. — 1997. — № 50. — Ст. 302; 2002. — № 2. — Ст. 5; № 29. — Ст. 200; № 50. — Ст. 368; 2003. — № 28. — Ст. 214.

Про вищу освіту: Закон України від 17 січня 2002 р. // ОВУ. —

2002. — № 8. — Ст. 327; 2003. — № 2. — Ст. 43; № 29. — Ст. 1444; 2004. — № 2. — Ст. 9.

Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 грудня 1993 р. // Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — С. 267 — 287; ВВР. — 2003. — № 37. — Ст. 303; 2004. — № 13. — Ст. 181; № 16. — Ст. 238.

Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16 листопада 1992 р. // Там само. — С. 254 — 266; ВВР. — 2003. — № 29. — Ст. 234; № 30. — Ст. 247; 2004. — № 7. — Ст. 51; № 11. — Ст. 141; № 16. — Ст. 238.

Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992 р. // ВВР. — 1992. — № 49. — Ст. 668; 1996. — № 31. — Ст. 145; 1999. — № 34. — Ст. 274; 2003. — № 2. — Ст. 10.

Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 р. в редакції 21 липня 1997 р. // ВВР. — 1998. — № 11—12. — Ст. 44.

Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України від 3 березня 1998 р. // ВВР. — 1998. — № 34. — Ст. 227.

Про оплату праці: Закон України від 23 березня 1995 р. // ВВР. — 1995. — № 17. — Ст. 121; 1997. — № 11. — Ст. 89; 2000. — № 35. — Ст. 288; № 50. — Ст. 436.

Про пенсійне забезпечення: Закон України від 5 листопада 1991 р. // Основні чинні кодекси і закони України. — К.: Махаон,

2003. — С. 609—620.

Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 р. в редакції 11 липня 2001 р. // ВВР. — 2001. — № 43. — Ст. 214; 2003. — № 35. — Ст. 271.

Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15 грудня 1993 р. в редакції від 1 червня 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 37. — Ст. 307; 2001. — № 8. — Ст. 37; 2002. — № 16. — Ст. 114; 2003. — № 35. — Ст. 271.

Про племінну справу у тваринництві: Закон України від 15 грудня 1993 р. в редакції 21 грудня 1999 р. // ВВР. — 2000. — № 6—7. — Ст. 37; 2003. — № 23. — Ст. 145.

Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем: Закон України від 5 листопада 1997 р. // ВВР. — 1998. — № 8. — Ст. 28; 1999. — № 34. — Ст. 274; 2001. — № 8. — Ст. 37; 2002. — № 16. — Ст. 17; 2003. — № 35. — Ст. 271.

Про охорону прав на сорти рослин: Закон України від 21 квітня 1993 р. в редакції від 17 січня 2002 р. // ОВУ. — 2002. — № 7. — Ст. 278.

Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15 грудня 1993 р. // ВВР. — 1994. — № 7. — Ст. 34; 2001. — № 8. — Ст. 37; 2002. — № 16. — Ст. 114; 2003. — № 35. — Ст. 271.

Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 р. // ВВР. — 1991. — № 25. — Ст. 283; 2003. — № 10— 11. — Ст. 87.

Про видавничу справу: Закон України від 5 червня 1997 р. // ВВР. — 1997. — № 32. — Ст. 206; 2004. — № 11. — Ст. 141; № 16. — Ст. 238.

Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // ВВР. — 1992. — № 48. — Ст. 650; 2000. — № 27. — Ст. 213; 2003. — № 28. — Ст. 214; 2004. —№ 11. — Ст. 141.

Основи законодавства про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. // ВВР. — 1993. — № 4. — Ст. 19; 1997. — № 15. — Ст. 115.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 66 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти» (справа про платні медичні послуги) від 25 листопада 1998 р. № 15-рп/98 // Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — Кн. 1. — С. 297—302.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно» (справа про безоплатну медичну допомогу) від 29 травня 2002 р. № 10-рп/02 // ОВУ. — 2002. — № 23. — Ст. 1132.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 Конституції України «держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах» (справа про доступність і безоплатність освіти) від 4 березня 2004 р. № 5-рп/2004 / / ОВУ. — 2004. — № 11. — Ст. 674.

Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей: Закон України від 21 вересня 1999 р. // ОВУ. — 1999. — № 42. — Ст. 2072; ВВР. — 2003. — № 24. — Ст. 159.

Про охорону культурної спадщини: Закон України від 8 червня 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 39. — Ст. 333; 2002. — №. 3—4. — Ст. 27; № 16. — Ст. 116.

Про освіту: Закон України від 23 травня 1993 р. в редакції від 23 березня 1996 р. // ВВР. — 1996. — № 21. — Ст. 84; 1997. — № 8. — Ст. 62;

1998. — № 48. — Ст. 294; 2001. — № 2—3. — Ст. 10; № 49. — Ст. 259;

2002. — № 11. — Ст. 80; № 12—13. — Ст. 92; 2003. — № 10—11. — Ст. 86. Про дошкільну освіту: Закон України від 11 липня 2001 р. //

ВВР. — 2001. — № 49. — Ст. 259; 2002. — № 12—13. — Ст. 9; 2003. — № 10—11. — Ст. 8.

Про загальну середню освіту: Закон України від 13 травня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 28. — Ст. 230; 2000. — № 27. — Ст. 213;

2001. — № 2—3. — Ст. 10; 2002. — № 12—13. — Ст. 92; 2003. — № 10—1. — Ст. 86.

Про професійно-технічну освіту: Закон України від 10 лютого 1998 р. // ВВР. — 1998. — № 32. — Ст. 215; 1999. — № 26. — Ст. 218;

2003. — № 37. — Ст. 300.

Про вищу освіту: Закон України від 17 січня 2002 р. // ВВР. —

2002. — № 20. — Ст. 134; 2003. — № 10—11. — Ст. 86; ОВУ. — 2003. — № 29. — Ст. 1444.

Про позашкільну освіту: Закон України від 2 червня 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 46. — Ст. 393; 2003. — № 37. — Ст. 300; ОВУ. — 2003. — № 25. — Ст. 1179.

Сімейний кодекс України // Основні чинні кодекси і закони України. — К.: Махаон, 2003. — С. 757—783.

Порядок передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянами України та іноземними громадянами і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім’ях усиновителів: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 775 // ЗП України. — 1996. — № 14. — Ст. 394; ОВУ. —

1999. — № 25. — Ст. 1177; 2003. — № 31. — Ст. 1617. Положення про прийомну сім’ю: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 565 // ОВУ. — 2002. — № 18. — Ст. 926.

Правила опіки та піклування: Затверджені наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88 // ОВУ. — 1999. — № 26. — Ст. 1252.

Положення про дитячий будинок сімейного типу: Затверджене постановою Кабінету Міністрів від 26 квітня 2002 р. № 564 // ОВУ. — 2002. — № 18 — Ст. 925.

До теми 7

Дудоров О. О., Мельник М. І., Хавронюк М. І. Злочини у сфері підприємництва: Навч. посібник / За ред. М. І. Хавронюка. — К.: Атіка, 2001. — С. 427—532.

Емельянов В. П. Защита права собственности уголовным законодательством. — Харьков: Рубикон, 1996. — 127 с.

Клименко В. А., Мельник Н. И. Уголовно-правовая борьба с вымогательством индивидуального имущества граждан: Учеб. пособие. — К., 1993. — 92 с.

Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів: Навч. посібник. — К.: Атіка, 2002. — С. 230—288.

Кузнєцов В. Комп’ютерна крадіжка: що розуміти під предметом злочину // ПУ. — 1999. — № 10. — С. 74—76.

Матышевский П. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. — К.: Юрінком, 1996. — С. 3—197, 212—235.

Панов Н. И. Квалификация преступлений, совершенных путем обмана или злоупотребления доверием. — Харьков, 1987. — 188 с.

Панов Н. И. Уголовная ответственность за причинение имущественного ущерба путем обмана или злоупотребления доверием. — Харьков, 1977. — 127 с.

Пинаев А. А. Уголовно-правовая борьба с хищениями. — Харьков, 1975. — 188 с.

Стрекалов Є. Ф., Панєвін О. С. Практика розгляду судами кримінальних справ, пов’язаних з діяльністю довірчих, страхових товариств та комерційних банків // Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах: Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995—1997). — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 42—57.

Стрижевська А. А. Проблеми кримінально-правової характеристики дій, пов’язаних з використанням газових пістолетів (револьверів) і балончиків // Вісн. Київського ун-ту. Юрид. науки. — Вип. 33/34. — 1995. — С. 135—140.

Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. // ЗУ. — К.,

1996. — Т. 1. — С. 173—187.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) від 19 квітня 2000 р. № 6-рп / 2000 // ОВУ. — 2000. — № 39. — Ст. 1662.

Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), нестачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей: Закон України від 6 червня 1995 р. // ВВР. — 1995. — № 22. — Ст. 173; 1999. — № 37. — Ст. 334.

Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116 // ЗП України. — 1996. — № 6. — Ст. 192; № 17. — Ст. 464; ОВУ. —

1997. — Ч. 4. — С. 29; Ч. 51. — С. 27.

Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності: Постанова ПВСУ від 25 грудня 1992 р. № 12 // Постанови ... — С. 90—102.

Про судову практику в справах про знищення та пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки: Постанова ПВСУ від 2 липня 1976 р. № 4 в редакції від 3 березня 2000 р. // Там само … — С. 103—107.

До теми 8

Андрушко П. П. Кримінально-правова охорона інтелектуальної власності в Україні. — К.: Форум, 2004. — 160 с.

Андрушко П. Кримінальна відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (Коментар до статті 1482 Кримінального кодексу України) // ЮВУ. — 2001. — 15—21 березня.

Андрушко П. Фіктивне підприємництво: проблеми кваліфікації та вдосконалення законодавства // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1998. — № 10. — С. 16—22; № 11. — С. 27—32.

Андрушко П. П. Кримінальна відповідальність за порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (Стаття 1488 Кримінального кодексу України) // ЮВУ. — 2001. — 29 березня — 4 квітня.

Андрушко П. Коментар до статей 1483, 1532, 1533, 1559, 1941 Кримінального кодексу України // ЮВУ. — 2001. — 1—7 лютого.

Андрушко П. Коментар до ст. 1483 Кримінального кодексу України // ЮВУ. — 2001. — 15—21 лютого.

Андрушко П. П. Коментар до ст. 148 Кримінального кодексу України // ЮВУ. — 2001. — 1—7 березня.

Андрушко П. П. Предмет злочинів порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (Стаття 1488 КК України) // Наук. вісник Чернівецького ун-ту. — Вип. 100. Правознавство. —

2000. — С. 82—90.

Андрушко П., Данько В. Деякі питання кваліфікації обману покупців // РП. — 1990. — № 5. — С. 24—27, 30.

Андрушко П. П. Коментар до статті 201 Кримінального кодексу України // ЮВУ. — 2001. — 22—28 грудня.

Андрушко П. П. Коментар до статей 204, 208 КК України // Там само. — 2001. — 3—9 листопада.

Андрушко П. П. Уголовно-правовая охрана свободы предпринимательской деятельности и порядка ее осуществления в Украине // Предпринимательство: пределы государственно-правового вмешательства. Матер. конф. — М.: ИМПЭ им. А. С. Грибоедова,

2001. — С. 77—81.

Андрушко П. П. Коментар до статей 205, 207 Кримінального кодексу України // ЮВУ. — 29 грудня 2001 р. — 4 січня 2002 р.

Андрушко П. П. Проблеми кваліфікації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутого злочинним шляхом // Матер. наук.-практ. семінару «Теоретичні та практичні проблеми підтримання державного обвинувачення в суді в світлі судової реформи». — Донецьк: Прокуратура Донецької області, 2001. — С. 31—41.

Андрушко П. П. Коментар до статті 2091 Кримінального кодексу України // Законодавство України: Наук.-практ. коментарі. — 2003. — № 8. — С. 3—22.

Андрушко П. П. Коментар до статті 210 Кримінального кодексу України // ЮВУ. — 2002. — 12—18 січня.

Андрушко П. П. Коментар до статті 211 Кримінального кодексу України // Там само. — 2002. — 19—25 січня.

Андрушко П. П. Коментар до статті 212 Кримінального кодексу України // Там само. — 2002. — 2—8 лютого.

Андрушко П. П. Коментар до статті 222 Кримінального кодексу України // Там само. — 2002. — 23 лютого — 1 березня.

Андрушко П. П. Коментар до статей 204, 210 Кримінального кодексу України // Законодавство України: Наук.-практ. коментарі. — 2002. — № 2. — С. 88—111.

Андрушко П. П. Кримінальна відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (науково-практичний коментар до статті 212 Кримінального кодексу України та проблеми її застосування) // Там само. — 2003. — № 5. — С. 9—52.

Андрушко П. П. Коментар до статті 213 Кримінального кодексу України // Там само. — 2003. — № 3. — С. 3—9.

Андрушко П. П. Коментар до статей 177 та 229 Кримінального кодексу України // Там само. — 2002. — № 4. — С. 71—86.

Андрушко П. П. Злочини, що посягають на право інтелектуальної власності (статті 176, 177, 229, 231 та 232 Кримінального кодексу України) // Там само. — 2003. — № 9. — С. 17—67.

Андрушко П. П. Коментар до статей 205, 233, 234, 235 Кримінального кодексу України // Там само. — 2002. — № 1. — С. 42—68.

Андрушко П. П. Особенности ответственности за легализацию преступных доходов по УК Украины // Уголовное право: стратегия развития в ХХІ веке: Матер. науч.-практ. конф. 29—30 января 2004 г. — М., 2004. — С. 453—458.

Багрий-Шахматов Л. В. Уголовно-правовые и криминологические проблемы коррупции, теневой экономики и борьбы с ними: Учеб. пособие. — Одесса: Латстар, 2001. — 530 с.

Беницкий А. С. Уголовная ответственность за легализацию (отмывание) денежных средств и иного имущества, приобретенных преступным путем: проблемы квалификации и совершенствования законодательства. — Луганск: РИО ЛИВД, 2001. — 352 с.

Берзін П. С. Кримінально-правова класифікація шахрайських дій з використанням банківських «смарт карток» // Законодавство України: Наук.-практ. коментарі. — 2002. — № 5. — С. 93—97.

Берзін П. С. Проблеми кваліфікації незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнання для їх виготовлення // Там само. — 2002. — № 6. — С. 30—44.

Берзін П. С. Суб’єктивна сторона шахрайства, що вчиняється з використанням підроблених банківських платіжних карток // Там само. — 2003. — № 1. — С. 36—42.

Берзін П. С. Кримінальна відповідальність за незаконну конвертацію грошових коштів, що вчиняється за допомогою використання банківських платіжних карток // Наук. вісн. Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Зб. наук. праць. — 2002. — № 3. — С. 280—283.

Берзін П. С. Особливості голографічного захисту банківських платіжних карток. Кримінально-правовий аналіз // Законодавство України: Наук.-практ. коментарі. — 2003. — № 6. — С. 23—40.

Берзін П. С. Незаконні реконвертаційні операції. Тлумачення окремих ознак // Юрид. журнал. — 2003. — № 7. — С. 62—68.

Берзін П. С. Окремі проблеми визначення зброї як предмета контрабанди // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матер. ІХ регіон. наук.-практ. конф. 13—14 лютого 2003 р. — Львів, 2003. — С. 378—379.

Берзін П. С. Визначення доходу як оціночної ознаки злочинів у сфері господарської діяльності // Законодавство України: Наук.-практ. коментарі. — 2003. — № 3. — С. 10—31.

Берзін П. Визначення складу та розміру доходу в злочинах у сфері господарської діяльності // Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 7. — С. 98—103.

Берзін П. Кримінально-правова кваліфікація дій, пов’язаних з порушенням законодавства, що регулює виробництво, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва // Там само. — 2003. — № 3. — С. 18—22.

Берзін П. С. Окремі проблеми визначення об’єкта ухилення від погашення кредиторської заборгованості // Законодавство України: Наук.-практ. коментарі. — 2002. — № 4. — С. 87—93.

Берзін П. Об’єктивна сторона незаконного використання чужого знака для товарів і послуг // Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 2. — С. 87—90.

Берзін П. С. Поняття «незаконне використання» у статті 229 Кримінального кодексу України (проблеми визначення та тлумачення) // Законодавство України: Наук.-практ. коментарі. — 2003. — № 4. — С. 20—41.

Берзін П. Кримінально-правова характеристика обману як способу здійснення незаконного використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування та кваліфікованого зазначення походження товару // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матер. Х регіон. наук.-практ. конф. (5—6 лютого 2004 р.) — Львів, 2004. — С. 410—412.

Бондарєва М. «Відмивання» грошей: міжнародні кримінально-правові аспекти проблеми // ПУ. — 1999. — № 1. — С. 95—99.

Боротьба зі злочинністю у сфері підприємницької діяльності (кримінально-правові, кримінологічні, кримінально-процесуальні та криміналістичні проблеми). — Харків: Право, 2001. — 264 с.

Брич Л. П., Навроцький В. О. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні. — К.: Атіка, 2000. — 288 с.

Брич Л., Навроцький В. Ознаки посадової особи та кваліфікація господарських злочинів, вчинених нею // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 1. — С. 58—62; № 2. — С. 68—71.

Верещак В. М. Питання, що стосуються розгляду справ про фаль-шивомонетництво // Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995—1997). — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 5—12.

Волинець Р. А. Проблемні питання застосування окремих положень ст. 211 КК України // Вісн. Хмельницького ін-ту регіонального управління і права. — 2002. — № 1. — С. 208—209.

Гуторова Н. О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України. — Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. — 384 с.

Гуторова Н. О. Проблеми кримінальної відповідальності за посередню винність при вчиненні злочинів проти державних фінансів // ПУ. — 2001. — № 12. — С. 120—124.

Гуторова Н. А. Преступления в сфере хозяйственной деятельности: раздел VІІ Особенной части УК Украины с научно-практическим комментарием. — Харьков: Одиссей, 2003. — 256 с.

Доля Л. Небезпека легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, одержаних злочинним шляхом // ПУ. — 2002. — № 2. — С. 89—93.

Дудоров О. О., Мельник М. І ., Хавронюк М. І. Злочини у сфері підприємництва: Навч. посібник / За ред. М. І. Хавронюка. — К.: Атіка, 2001. — 608 с.

Дудоров О. Тлумачення ознак фіктивного підприємництва у доктрині та правозастосовчій практиці // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 2. — С. 83—87; № 3. — С. 71—74.

Дудоров О. О. Злочини у сфері господарської діяльності: Кримінально-правова характеристика: Монографія. — К.: Юридична практика, 2003. — 924 с.

Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів: Навч. посібник. — К.: Атіка, 2002. — С. 289—339.

Кравченко О. Щодо добровільної відмови від вчинення злочину на стадії замаху по справах про контрабанду // ПУ. — 1999. — № 4. — С. 47—48.

Ляпунова Н. Стійка фінансова неспроможність як ознака приховування банкрутства // Вісн. Академії правових наук. — 2000. — № 3 (22). — С. 176—181.

Ляпунова Н. Щодо фіктивного банкрутства // ПУ. — 2000. — № 11. — С. 88—90.

Мойсик В., Андрушко П. Відповідальність за ухилення від сплати податків: законодавство, практика застосування і напрями вдосконалення // ЮВУ. — 1998. — 2—8 квітня; 9—15 квітня.

Мойсик В. Р., Андрушко П. П. Відповідальність за ухилення від сплати податків: Законодавство, практика застосування і напрями вдосконалення // Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995—1997). — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 58—79.

Мойсик В. Р., Андрушко П. П. Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 1485 КК України) // ВВСУ. — 2000. — № 2. — С. 32—37.

Мойсик В. Р., Дудоров О. О. Порівняльно-правовий аналіз законодавства США та України про відповідальність за ухилення від сплати податків // Адвокат. — 1998. — № 2. — С. 12—17.

Мойсик В. Р. Про об’єкт і предмет шахрайства з фінансовими ресурсами // ВВСУ. — 2002. — № 1. — С. 34—41.

Перепелица А. И. Новое в уголовном законодательстве об ответственности за хозяйственные преступления (комментарий к действующему законодательству) // Зб. наук. праць Харківського Центру вивчення організованої злочинності. — Вип. перший. — Харків, 2000. — С. 45—80.

Попович В. М. Тіньова економіка як предмет економічної кримінології. — К.: Правові джерела, 1998. — 448 с.

Радутний Е. О. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання або розголошення комерційної таємниці // ПУ. — 2002. — № 3. — С. 110—113.

Салімонов І. Значення суспільно небезпечного наслідку як ознаки обману покупців і замовників // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 3. — С. 81—83.

Сергєєва О. Питання співвідношення ноу-хау та комерційної таємниці в праві України. // ПУ. — 2000. — № 11. — С. 85—88.

Сташис В. В. Уголовно-правовая охрана социалистического хозяйства. — Харьков, 1973. — С. 3—158.

Стрельцов Є. Л. Економічні злочини: внутрішньодержавні та міжнародні аспекти: Навч. посібник. — Одеса: АстроПринт, 2000. — 473 с.

Стрельцов Е. Л. Экономическая преступность в Украине: Курс лекций. — Одесса: АО «Бахва», 1997. — 572 с.

Таций В. Я. Ответственность за хозяйственные преступления. — Харьков, 1979. — С. 3—136.

Таций В. Я. Ответственность за хозяйственные преступления: Объект и система. — Харьков, 1984. — 232 с.

Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. // ВВР. — 1993. — № 17. — Ст. 184; 1994. — № 20. — Ст. 64; 1995. — № 16. — Ст. 113; 1999. — № 37. — Ст. 334; 2002. — № 7. — Ст. 503.

Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними: Закон України від 18 листопада 1997 р. // ВВР. — 1998. — № 9. — Ст. 34; 2000. — № 38. — Ст. 318; № 46. — Ст. 396; ОВУ. — 2003. — № 26. — Ст. 1258.

Бюджетний кодекс України // ВВР. — 2001. — № 37 — 38. — Ст. 189; 2003. — № 24. — Ст. 161; 2004. — № 5. — Ст. 34.

Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей: Закон України від 21 вересня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 48. — Ст. 405.

Про Національний банк України: Закон України від 20 травня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 29. — Ст. 238; 2000. — № 14 — 16. — Ст. 121; № 29. — Ст. 230; № 42. — Ст. 351; 2001. — № 5—6. — Ст. 30;

2002. — № 17. — Ст. 117.

Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 р. // Основні чинні кодекси і закони України. — К.: Махаон, 2003. — С. 186—194; ВВР. — 2004. — № 11. — Ст. 137.

Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення: Декрет Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. // ВВР. — 1993. — № 23. — Ст. 247;

2000. — № 27. — Ст. 213; № 38. — Ст. 318; 2001. — № 31. — Ст. 151;

2003. — № 16. — Ст. 126; № 16. — Ст. 129.

Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів: Закон України від 19 грудня 1995 р. // ВВР. — 1995. — № 46. — Ст. 345; 1996. — № 41. — Ст. 193, № 45. — Ст. 232; 1998. — № 26. — Ст. 158; 1999. — № 8. — Ст. 56; 2000. — № 30. — Ст. 240;

2001. — № 11. — Ст. 45; 2002. — № 26. — Ст. 175; № 50. — Ст. 365; ОВУ. — 2003. — № 23. — Ст. 1034.

Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини: Закон України від 23 грудня 1997 р. // ВВР. — 1998. — № 19. — Ст. 98; 2002. — № 1. — Ст. 2; № 48. — Ст. 359.

Про метрологію та метрологічну діяльність: Закон України від 11 лютого 1998 р. // ВВР. — 1998. — № 30—31. — Ст. 194; 2003. — № 30. — Ст. 247.

Про систему оподаткування: Закон України від 25 червня 1991 р. в редакції від 18 лютого 1997 р. // Основні чинні кодекси і закони України. — К.: Махаон, 2003. — С. 636—639.

Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами: Закон України від 21 грудня 2000 р. // ВВР. — 2001. — № 10. — Ст. 44; 2002. — № 17. — Ст. 117; 2003. — № 10—11. — Ст. 86; № 14. — Ст. 94; № 24. — Ст. 154; № 30. — Ст. 247; ОВУ. — № 32. — Ст. 1689.

Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня

2000 р. // ВВР. — 2001. — № 5 — 6. — Ст. 30; 2003. — № 1. — Ст. 2; № 14. — Ст. 104; ОВУ. — 2003. — № 24. — Ст. 1110; № 26. — Ст. 1260.

Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 7 червня 1996 р. // ЗУ. — К., 1997. — Т. 10. — С. 303—311; ВВР. —

2003. — № 30. — Ст. 247.

Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18 червня 1991 р. // ЗУ. — К., 1996. — Т. 2 — С. 3 — 18; ВВР. — 1999. — № 26. — Ст. 213; № 31. — Ст. 252; 2003. — № 30. — Ст. 247; № 38. — Ст. 313;

2004. — № 13. — Ст. 181.

Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: Закон України від 30 жовтня 1996 р. //ЗУ. — К., 1997. — Т. 11. — С. 177 — 189; ВВР. — 1999. — № 36. — Ст. 339; 2001. — № 21. — Ст. 103; 2002. — № 16. — Ст. 114; № 17. — Ст. 117; № 29. — Ст. 194.

Про ціни і ціноутворення: Закон України від 3 грудня 1990 р. // ЗУ. — К., 1996. — Т. 1. — С. 32 — 36; ВВР. — 1998. — № 10. — Ст. 36; № 33. — Ст. 225; 1999. — № 24. — Ст. 210; 2003. — № 30. — Ст. 247; 2004. — № 12. — Ст. 155; № 13. — Ст. 181

Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування: Закон України від 11 січня 2002 р. // ВВР. — 2002. — № 17. — Ст. 121.

Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 липня 2002 р. // ВВР. — 2002. — № 1. — Ст. 1; 2003. — № 14. — Ст. 104.

Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11 січня

2001 р. // ВВР. — 2001. — № 12. — Ст. 64; 2003. — № 10—11. — Ст. 86; № 30. — Ст. 247.

Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні: Закон України від 10 грудня

1997 р. // ВВР. — 1998. — № 15. — Ст. 67; 2003. — № 36. — Ст. 277; 2004. — № 2. — Ст. 6; ГУ. — 2004. — 15 липня.

Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби: Закон України від 15 вересня 1995 р. // ЗУ. — К., 1997. — Т. 9. — С. 194 — 202; ВВР. — 1998. — № 26. — Ст. 168; 2000. — № 30. — Ст. 240; 2001. — № 10. — Ст. 44; 2002. — № 26. — Ст. 175; № 50. — Ст. 365; ОВУ. — 2003. — № 23. — Ст. 1034.

Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 1 червня 2000 р. // ОВУ. — 2000. — № 27. — Ст. 1109; № 41. — Ст. 1735; ВВР. — 2000. — № 36. — Ст. 299; № 45. — Ст. 377; 2001. — № 10. — Ст. 44; № 11. — Ст. 45; № 49. — Ст. 259; 2002. — № 1. — Ст. 1; № 6. — Ст. 39; № 7. — Ст. 50; ГУ. — 2002. — 2 березня, 5 березня; УК. — 2002. — 4 квітня, 24 квітня; ВВР. — 2003. — № 10—11. — Ст. 86; № 13. — Ст. 92; № 23. — Ст. 145; 2004. — № 12. — Ст. 155.

Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг: Закон України від 6 липня 1995 р. в редакції від 1 червня 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 38. — Ст. 315 — 316; 2001. — № 7. — Ст. 34 — 35; 2002. — № 5. — Ст. 32; 2003. — № 10-11. — Ст. 86; ОВУ. — 2003. — № 25. — Ст. 1179.

Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм: Закон України від 23 березня 2000 р. в редакції від 10 липня 2003 р. // ВВР. — 2004. — № 7. — Ст. 46.

Про податок на промисел: Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України: Законодавство України про податки і збори з громадян. — 2000. — № 3. — С. 234—245.

Про податок з доходів фізичних осіб: Закон України від 22 травня 2003 р. // ВВР. — 2003. — № 37. — Ст. 308; 2004. — № 17—18. — Ст. 250. — № 25. — Ст. 345; ОВУ. — 2004. — № 27. — Ч. 1. — Ст. 1755; Ст. 1756; КК. — 2004. — 4 серпня.

Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14 травня 1992 р. в редакції від 30 червня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 42—43. — Ст. 378; 2001. — № 10. — Ст. 44; 2002. — № 17. — Ст. 117; 2003. — № 24. — Ст. 159, Ст. 160; № 28. — Ст. 210; № 30. — Ст. 247; 2004. — № 6. — Ст. 38; № 13. — Ст. 181; № 22. — Ст. 312; ОВУ. — 2004. — № 25. — Ст. 1629.

Про металобрухт: Закон України від 5 травня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 25. — Ст. 212; 2001. — № 1. — Ст. 3; 2003. — № 6. — Ст. 52.

Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15 грудня 1993 р. // ВВР. — 1994. — № 7. — Ст. 36; 1999. — № 32. —

Ст. 266; 2001. — № 8. — Ст. 37; 2002. — № 16. — Ст. 114; № 35. — Ст. 256; 2003. — № 30. — Ст. 247.

Про охорону прав на зазначення походження товарів: Закон України від 16 червня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 32. — Ст. 267;

2001. — № 8. — Ст. 37; 2002. — № 16. — Ст. 114; ОВУ. — 2003. — № 25. — Ст. 1173.

Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору нового зразка з голографічними захисними елементами і маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 р. № 567 // ОВУ. — 2003. — № 17. — Ст. 751; № 45. — Ст. 2357.

Правила надання послуг поштового зв’язку: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. № 1446 в редакції від 4 жовтня 2000 р. № 1515 // ОВУ. — 2000. — № 41. — Ст. 1748.

Положення про порядок виробництва, зберігання, продажу контрольних марок та маркування примірників аудіовізуальних творів чи фонограм; Положення про Єдиний реєстр одержувачів контрольних марок; Положення про порядок зберігання та знищення немаркованих примірників аудіовізуальних творів чи фонограм: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2000 р. № 1555 // ОВУ. — 2000. — № 42. — Ст. 1792;

2002. — № 21. — Ст. 1015; 2004. — № 12. — Ст. 741. Інструкція про порядок використання маркувальних машин у

поштовому зв’язку: Затверджена наказом Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 29 травня 2000 № 81 // ОВУ. — 2000. — № 25. — Ст. 1074.

Про судову практику в справах про обман покупців: Постанова ПВСУ від 2 березня 1973 р. № 2 // Постанови ... — С. 134—140.

Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів: ПВСУ від 26 березня 1999 р. № 5 // Там само. — С. 126—133.

Про деякі питання практики застосування Закону України «Про банкрутство»: Роз’яснення Президії Вищого арбітражного Суду України від 18 листопада 1997 р. № 02-5/444 // Вісн. Вищого арбітражного Суду України. — 1998. — № 1. — С. 85—100.

Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів: Постанова ПВСУ від 12 квітня 1996 р. № 6 // Постанови … — С. 108—111.

Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил: Постанова ПВСУ від 26 лютого 1999 р. № 2 // Там само. — С. 112—117.

Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності: Постанова ПВСУ від 25 квітня 2003 р. № 3 // Там само. — С. 118—125.

До теми 9

Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства: Наук. вид. — К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 2002. — 635 с.

Про ветеринарну медицину: Закон України від 25 червня 1992 р. в редакції від 15 листопада 2001 р. // ВВР. — 2002. — № 8. — Ст. 62; 2003. — № 16. — Ст. 126; № 27. — Ст. 209.

Про пестициди і агрохімікати: Закон України від 2 березня 1995 р. // ЗУ. — К., 1997. — Т. 8. — С. 182—193.

Про планування і забудову територій: Закон України від 20 квітня 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 31. — Ст. 250.

Про тваринний світ: Закон України від 13 грудня 2001 р. // ВВР. —

2002. — № 14. — Ст. 97.

Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 р. // ВВР. — 1991. — № 41. — Ст. 546; 1996. — № 15. — Ст. 70; 1998. — № 11—12. — Ст. 41; № 34. — Ст. 230; 1999. — № 38. — Ст. 338; 2000. — № 5. — Ст. 34; № 27. — Ст. 213; № 38. — Ст. 318; 2001. — № 48. — Ст. 252; 2003. — № 4. — Ст. 31; № 10— 11. — Ст. 86; № 30. — Ст. 247; № 35. — Ст. 269; 2004. — № 7. — Ст. 58.

Про Червону книгу України: Закон України від 7 лютого 2002 р. // ВВР. — 2002. — № 30. — Ст. 201.

Про охорону земель: Закон України від 19 червня 2003 р. // ВВР. —

2003. — № 39. — Ст. 349.

Земельний кодекс України // ВВР. — 2002. — № 3 — 4. — Ст. 27; 2003. — № 28. — Ст. 213; № 30. — Ст. 247; 2004. — № 8. — Ст. 67; № 26. — Ст. 361; ОВУ. — 2004. — № 22. — Ст. 1486.

Лісовий кодекс України // ЗУ. — К., 1996. — Т. 7. — С. 3—37.

Про екологічну експертизу: Закон України від 9 лютого 1995 р. // ВВР. — 1995. — № 8. — Ст. 54; 2000. — № 27. — Ст. 213; 2003. — № 4. — Ст. 31.

Про мисливське господарство та полювання: Закон України від 22 лютого 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 18. — Ст. 132; 2002. — № 29. — Ст. 198; 2003. — № 30. — Ст. 247; 2004. — № 7. — Ст. 58.

Про охорону атмосферного повітря: Закон України від 16 жовтня 1992 р. в редакції від 21 червня 2001 р. // ВВР. — 2001. — № 48. — Ст. 252.

Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 780 // ЗП України. — 1996. — № 15. — Ст. 397.

Тимчасовий порядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 1192 // ЗП України. — 1996. — № 18. — Ст. 516.

Правила рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства, та інших рубок: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1996 р. № 566 // ЗП України. — 1996. — № 12. — Ст. 336.

Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1999 р. № 559 // ОВУ. —

1999. — № 14. — Ст. 579; 2002. — № 1. — Ст. 13.

Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 303 // ОВУ. — 1999. — № 9. — Ст. 347; 2000. — № 33. — Ст. 1408. — 2001. — № 44. — Ст. 1974; 2002. — № 1. — Ст. 8; № 4. — Ст. 136; № 27. — Ст. 1274; 2003. — № 14. — Ст. 613; № 30. — Ст. 1554; № 52. — Ст. 2815; 2004. — № 24. — Ст. 1558.

Правила охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 269 в редакції від 29 березня 2002 р. № 431 // ОВУ. — 2002. — № 14. — Ст. 741.

Правила рубок головного користування в лісах України: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 559 // ЗП України. — 1995. — № 10. — Ст. 255; ОВУ. —

2000. — № 48. — Ст. 2090.

Базові нормативи плати за забруднення навколишнього природного середовища України: Затверджені наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 26 грудня 1996 р. № 157 // ОВУ. — 1997. — Число 8. — Кн. 2. — С. 299—305.

Правила любительського і спортивного рибальства: Затверджені наказом Державного комітету рибного господарства України від 15 лютого 1999 р. № 19 // ОВУ. — 1999. — № 19. — Ст. 847;

2001. — № 38. — Ст. 1738.

Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи: Постанова ПВСУ від 26 січня 1990 р. № 1 // Постанови ... — С. 141—151.

До теми 10

Антипенко В. Ф. Борьба с современным терроризмом: международно-правовые подходы. — К.: Юнона-М, 2002. — 723 с.

Берзин П. С. Соотношение понятий «боевые припасы», «взрывчатые вещества», «взрывчатые устройства» в уголовном праве // Матер. ІV звітної наук.-практ. конф. професорсько-викладацького та курсантського (студентського) складу Кримського юридичного ін-ту Нац. ун-ту внутрішніх справ (31 травня 2002 р.): У 2 ч. — Ч. 1. — Сімферополь: Доля, 2002. — С. 133—140.

Берзин П. С. Взрывные устройства как предметы преступлений, предусмотренных статьями 262, 263 Уголовного кодекса Украины // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України: Матер. міжнар. наук.-практ. семінару (м. Харків) 1—2 жовтня 2002 р. — Харків: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. — С. 270—273.

Матышевский П. С. Ответственность за преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. — М., 1964. — С. 14—75.

Семикін М. В. Створення терористичної групи чи терористичної організації: кримінально-правове дослідження: Монографія. — Харків, 2003. — 145 с.

Тихий В. П. Уголовно-правовая охрана общественной безопасности. — Харьков, 1981. — 172 с.

Емельянов В. П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — 289 с.

Єрмак О. Умови звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації (порівняльно-правовий аспект) // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 9. — С. 88—91.

Кононенко В. Деякі питання судової практики у справах про бандитизм // Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюл. законодавства і юридичної практики України. — 1996. — № 6. — С. 42—47.

Лихова С., Нагнойний Я. Бандитизм: спірні питання кваліфікації // ПУ. — 1998. — № 3. — С. 75—76.

Ліпкан В. А., Никифорчук Д. Й., Руденко М. М. Боротьба з тероризмом. — К.: Знання України, 2002. — 254 с.

Яценко С. С. Злочини проти громадської безпеки // Юрид. енциклопедія. — Т. 2: Д—Й. — К.: Укр. енциклопедія, 1999. — С. 617—618.

Яценко С. С. Спеціальна підстава звільнення від кримінальної відповідальності за терористичний акт // Наук. вісник Нац. академії внутрішніх справ України. — 2003. — № 1. — С. 67—72.

Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку: Закон України від 8 лютого 1995 р. // ВВР. — 1995. — № 12. — Ст. 81; 2000. — № 9. — Ст. 68; № 30. — Ст. 236; 2003. — № 29. — Ст. 236; ОВУ. — 2003. — № 25. — Ст. 1183; ГУ. — 2003. — 14 серпня.

Про поводження з радіоактивними відходами: Закон України від 30 червня 1995 р. // ЗУ. — К., 1997. — Т. 9. — С. 97—111; ОВУ. — 2000. — № 25. — Ст. 1171; 2003. — № 29. — Ст. 236.

Про відходи: Закон України від 5 березня 1998 р. // ЗУ. — К., 1997. — Т. 15. — С. 394—413; ОВУ. — 2002. — № 15. — Ст. 791.

Про пожежну безпеку: Закон України від 17 грудня 1993 р. // Основні чинні кодекси і закони України. — К.: Махаон, 2003. — С. 704—710; ВВР. — 2004. — № 10. — Ст. 95.

Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання: Закон України від 19 жовтня 2000 р. // ВВР. — 2001. — № 1. — Ст. 1.

Правила забезпечення збереження ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання: Затверджені наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14 грудня 2000 р. № 241 // ОВУ. — 2001. — № 3. — Ст. 98.

Правила пожежної безпеки в Україні: Затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 червня 1995 р. № 400 // Пожежна безпека: Нормативні акти та інші документи. — К., 1997. — Т. 1 — С. 56—266; ОВУ. — 2002. — № 14. — Ст. 774.

Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів: Затверджена наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. № 622 з доповненнями від 13 квітня 1999 р. № 292 // ОВУ. — 1998. — № 42. — Ст. 1574; 1999. — № 19. — Ст. 856; 2002. — № 28. — Ст. 1344.

Про судову практику в справах про знищення та пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки: Постанова ПВСУ від 2 липня 1976 р. № 4 в редакції від 3 березня 2000 р. // Постанови ... — С. 103—107.

Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами: Постанова ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 3 // Там само. — С. 154—159.

Про судову практику в справах про бандитизм: Постанова ПВСУ від 7 липня 1995 р. № 9 // Там само. — С. 152—153.

До теми 11

Бахуринська О. До питання про потерпілого від порушення вимог законодавства про охорону праці (ст. 271 КК України) // Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 8. — С. 85—88.

Бахуринська О. Співвідношення безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого ст. 271 КК України, з родовим об’єктом злочинів проти безпеки виробництва // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матер. Х регіональної наук.-практ. конференції (5—6 лютого 2004 р.) — Львів, 2004. — С. 413—415.

Борисов В. И. Ответственность за нарушение техники безопасности на производстве. — К., 1984. — 70 с.

Кобзаренко П. В. Про об’єктивну сторону злочинних порушень правил при проведенні будівельних робіт // Вісн. Київського унту. Серія права. — К., 1971. — Вип. 12. — С. 26—27.

Лановенко И. П., Чангули Г. И. Уголовно-правовая охрана трудовых прав граждан. — К.: Наук. думка, 1989. — 280 с.

Маляренко В., Борисов В. Практика розгляду справ про порушення правил охорони праці і безпеки ведення робіт: Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюл. законодавства і юрид. практики України. — 1996. — № 6. — С. 81—88.

Гірничий закон України: Закон України від 6 жовтня 1999 р. // ВВР. — 2000. — № 13. — Ст. 115; № 38. — Ст. 318; 2001. — № 2—3. — Ст. 10; № 22. — Ст. 109; № 32. — Ст. 172; 2002. — № 6. — Ст. 35; № 12—13. — Ст. 92; 2003. — № 10—11. — Ст. 86; 2004. — №6. — Ст. 38.

Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992 р. // Основні чинні кодекси і закони України. — К.: Махаон, 2003. — С. 878—885; ВВР. — 2004. — № 14. — Ст. 205.

Правила безпеки на вугільних шахтах: Затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 22 серпня 2000 р. № 215 // ОВУ. — 2000. — № 42. — Ст. 1813.

Про судову практику в справах, пов’язаних з порушеннями вимог законодавства про охорону праці: Постанова ПВСУ від 10 жовтня 1982 р. № 6 // Постанови ... — С. 160—165.

Про практику застосування судами України законодавства і виконання постанови Пленуму Верховного Суду України у справах, пов’язаних із порушеннями вимог законодавства про охорону праці: Постанова ПВСУ від 3 жовтня 1986 р. № 9 // Там само. — С. 166—168.

До теми 12

Борисов В. И., Гизимчук С. В. Уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения. — Харьков: Консум, 2001. — 160 с.

Касынюк В. И. Уголовная ответственность за повреждение путей сообщения и транспортных средств. — Харьков, 1979. — 58 с.

Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. — К.: Атіка, 2002. — С. 389—449.

Водний кодекс України // ЗУ. — К., 1997. — Т. 9 — С. 25—66; ВВР. — 2000. — № 45. — Ст. 390; 2001. — № 2—3. — Ст. 10; 2002. — № 12—13. — Ст. 92; 2003. — № 10—11. — Ст. 86; № 30. — Ст. 247.

Кодекс торговельного мореплавства України // ЗУ — К., 1997. — Т. 8 — С. 292—392; ВВР. — 2003. — № 27. — Ст. 209; № 30. — Ст. 247.

Інструкція про порядок обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них та проведення перевірок в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції МВС України: Затверджена наказом МВС України від 2 листопада 1994 р. № 599 // Законодавство про дорожній рух: Бюл. законодавства і юридичної практики. — 2000. — № 10 — С. 167—189.

Правила митного оформлення транспортних засобів, номерних вузлів та агрегатів, що переміщуються через митний кордон України: Затверджені наказом Державної митної служби України від 25 червня 1999 р. № 393 // ОВУ. — 1999. — № 31. — Ст. 1631; 2000. — № 50. — Ст. 2184; ОВУ. — 2001. — № 25. — Ст. 1134.

Про дорожній рух: Закон України від 30 червня 1993 р. // ЗУ. — К., 1996. — Т. 5. — С. 249 — 272; ВВР. — 1999. — № 19. — Ст. 173; 2002. — № 26. — Ст. 176; № 29. — Ст. 194; 2003. — № 29. — Ст. 233; 2004. — № 6. — Ст. 38; № 22. — Ст. 317.

Правила дорожнього руху: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 // ОВУ. — 2001. — № 41. — Ст. 1852.

Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, та мотоколясок: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 // ОВУ. — 1998. — № 36. — Ст. 1327; 1999. — № 16. — Ст. 650; 2000. — № 34. — Ст. 1433; 2001. — № 20. — Ст. 868; 2004. — № 15. — Ст. 1048; № 18. — Ст. 1285.

Положення про використання повітряного простору України: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 401 // ОВУ. — 2002. — № 14. — Ст. 727.

Правила технічної експлуатації залізниць України: Затверджені наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 р. № 411 // ОВУ. — 1997. — № 8. Кн. 2. — С. 212—298; 2002. — № 14. — Ст. 479.

Порядок і умови організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом: Затверджений наказом Міністерства транспорту України 21 січня 1998 р. № 21 // ОВУ. — 1998. — № 17. — Ст. 646; 2002. — № 8. — Ст. 371.

Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини: Постанова ПВСУ від 24 грудня 1982 р. № 7 // Постанови ... — С. 169—173.

До теми 13

Берзін П. С. Поняття «застосування зброї» у кваліфікації насильницьких злочинів // Весы Фемиды. — 2000. — № 1. — С. 35—39.

Берзін П. С. Поняття «застосування предметів, спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень» у кваліфікації особливо злісного хуліганства // Там само. — 2000. — № 4. — С. 32—38.

Гальченко Ф., Матышевский П., Яценко С. Квалификация хулиганства // Советская юстиция. — 1972. — № 13. — С. 8—9.

Даньшин И. Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. — М.: Юрид. лит., 1973. — 200 с.

Даньшин И. Н. Ответственность за хулиганство по советскому уголовному праву. — Изд-во Харьковского ун-та, 1971. — 192 с.

Дороніна В., Шапченко С., Яценко С. Практика розгляду судами справ про хуліганство // РП. — 1986. — № 11. — С. 33—36.

Дудоров О. Порнографія і кримінальний закон: питання кваліфікації, проблеми вдосконалення законодавства // ЮВУ. — 2000. — 7—13 грудня.

Дудоров О. О., Мельник М. І., Хавронюк М. І. Злочини у сфері підприємництва: Навч. посібник / За ред. М. І. Хавронюка. — К.: Атіка, 2001. — С. 533—568.

Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. — К.: Атіка, 2002. — С. 450—491.

Матышевский П. С. Отвественность за преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. — М., 1964. — С. 8—13, 76—138.

Наклович М. Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. — Львів, 1974. — 112 с.

Рудяк А., Кучинська О. Застосування законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність: Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюл. законодавства і юридичної практики України. — 1996. — № 6. — С. 72—77.

Фесенко Є. Об’єктивні і суб’єктивні фактори при вчиненні хуліганства // РП. — 1973. — № 9. — С. 83—87.

Фесенко Є. В. Місце, час, обстановка та їх значення для кваліфікації злочину // Вісн. Київського ун-ту. Серія права. — К., 1975. — Вип. 16. — С. 22—26.

Фетисенко К., Бантишев О. Відповідальність за виготовлення або поширення творів, що пропагують культ насильства і жорстокості // РП. — 1987. — № 8. — С. 37—39.

Яценко С. С. Ответственность за преступления против общественного порядка. — К.: Издат. объед. «Вища школа». Головное издат., 1976. — 190 с.

Яценко С. С. Квалификация хулиганства. — К.: Министерство юстиции УССР. Республиканские курсы повышения квалификации работников юстиции УССР, 1980. — 66 с.

Яценко С. С. Уголовно-правовая охрана общественного порядка (Сравнительно-правовой аспект). — К.: Изд-во при Киев. гос. ун-те издат. объед. «Выща школа», 1986. — С. 3—29.

Яценко С. С., Половко А. Г. Деякі питання кваліфікації особливо злісного хуліганства // Вісн. Київського ун-ту. Серія права. — 1973. — № 14. — С. 70—75.

Яценко С. Кримінально-правова охорона пам’яток культури // РП. — 1976. — № 4. — С. 50—53.

Яценко С. С. Ответсвенность за вовлечение несовершеннолетних в пьянство и доведение их до состояния опьянения // Правовые меры борьбы против пьянства, алкоголизма и наркомании. — К.: Политиздат Украины, 1980. — С. 126—137.

Яценко С. С. Уголовно-правовая охрана культурных ценностей // Проблемы борьбы с преступлениями в сфере экономики: Межвуз. сб. науч. трудов. — К.: КВШ МВД СССР, 1990. — С. 179—181.

Яценко С. С. Про вдосконалення інституту кримінально-правової охорони громадського порядку // Сучасні проблеми держави і права. — К.: Либідь, 1990. — С. 120—124.

Яценко С. С. Масові безпорядки // Юрид. енциклопедія. Т. 3: К—М. — К.: Укр. енциклопедія, 2001. — С. 592—593.

Яценко С. С. Охрана общественного порядка: Некоторые предложения к проекту Уголовного кодекса УССР // Актуальные проблемы формирования правового государства: Краткие тезисы докладов и научных сообщений респуб. науч. конф. 24—26 октября 1990 г. — Харьков: Юридический институт, 1990. — С. 221—223.

Яценко С. С. Злочини проти громадського порядку // Юрид. енциклопедія. — Т. 2: Д—Й. — К.: Укр. енциклопедія, 1999. — С. 617.

Про охорону культурної спадщини: Закон України від 8 червня 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 39. — Ст. 333; 2002. — № 3—4. — Ст. 27; № 16. — Ст. 114.

Про Національний архівний фонд та архівні установи: Закон України від 24 грудня 1993 р. в редакції від 13 грудня 2001 р. // ВВР. — 2002. — № 11. — Ст. 81.

Про охорону археологічної спадщини: Закон України від 18 березня 2004 р. //ВВР. — 2004. — № 26. — Ст. 361.

Про захист суспільної моралі: Закон України від 20 листопада 2003 р. // ВВР. — 2004. — № 14. — Ст. 192.

Положення про Державний реєстр національного культурного надбання: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 р. № 466 // ЗП України. — 1992. — № 9. — Ст. 220.

Перелік наукових об’єктів, що становлять національне надбання України: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2001 р. № 1709 // ОВУ. — 2001. — № 51. — Ст. 2305.

Порядок визначення категорій пам’яток для занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. // ОВУ. — 2001. — № 52. — Ст. 2372.

Про судову практику в справах про хуліганство: Постанова ПВСУ від 28 червня 1991 р. № 3 // Постанови ... — С. 174—179.

Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність: Постанова ПВСУ від 27 лютого 2004 р. № 2 // Постанови ... — С. 180—185.

До теми 14

Глушков В. А. Ответственность за преступления в области здравоохранения. — К.: Вища шк., 1987. — С. 145—161.

Дидковская С. П. Фесенко Е. В., Гарницкий С. П. Наркомания: уголовно-правовые и медицинские проблемы. — К., 1989. — 157 с.

Козаченко О. Кількісні і якісні параметри предмета наркотизму // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 5. — С. 91—93.

Матышевский П. С. Ответственность за преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. — М., 1964. — С. 139—156.

Мирошниченко Н. А., Музыка А. А. Уголовно-правовая борьба с наркоманией. — Киев—Одесса, 1988. — 207 с.

Музика А. А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. — К.: Логос, 1998. — 324 с.

Наден О. В. Спеціальні види звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. — Харків: Право, 2003. — 224.

Наркотизм и преступность / Отв. редактор И. П. Лановенко. — К.: Наук. думка, 1994. — 344 с.

Селіванов М. П., Хруппа М. С. Антинаркотичне законодавство України: Історія. Теорія. Коментар. — К., 1997. — С. 7—239.

Смитиенко В. Н. Уголовно-правовая охрана здоровья населения в СССР. — К., 1989. — С. 65—99, 192—205.

Стрекалов Є. Ф., Музика А. А. Застосування судами законодавства про відповідальність за незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів // Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах: Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995— 997). — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 88—131.

Фесенко Є. В. Злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони: Монографія. — К.: Атіка, 2004. — 280 с.

Фесенко Є. В. Кримінально-правовий захист здоров’я населення (коментар законодавства та судової практики). — К.: Істина, 2001. — 192 с.

Фесенко Є. Захист людини від біологічних носіїв смерті (новела розділу ХІІІ Особливої частини КК України) // ПУ. — 2001. — № 12.

Фесенко Є. В. Злочин, передбачений ст. 307 КК України, з точки зору правової доктрини та судової практики // Адвокат. — 2003. — № 4. — С. 11—14.

Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Бюл. законодавства та юридичної практики України. — 2000. — № 7. — С. 112— 135; ВВР. — 2001, № 9. — Ст. 38; 2002. — № 7. — Ст. 52; ОВУ. — 2002. — № 10. — Ст. 449.

Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів: Закон України від 15 лютого 1995 р. в редакції від 8 липня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 36. — Ст. 317; 2001. — № 25—26. — Ст. 131; 2003. — № 27. — Ст. 209.

Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними: Закон України від 15 лютого 1995 р. // ЗУ. — К., 1997. — Т. 8. — С. 128— 136; ВВР. — 1999. — № 36. — Ст. 317; 2003. — № 27. — Ст. 209; 2004. — № 8. — Ст. 66.

Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України від 6 квітня 2000 р. // Законодавство України про охорону здоров’я: Бюл. законодавства та юридичної практики України. — 2000. — № 7. — С. 153—175; ОВУ. — 2003. — № 26. — Ст. 1259.

Положення про порядок здійснення діяльності у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 1996 р. № 6 // ЗП України. — 1996. — № 5. — Ст. 151.

Порядок провадження діяльності, пов’язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у лікувально-профілактичних закладах та установах: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 р. № 106 // ОВУ. — 2001 — № 6. — Ст. 226; ОВУ. — 2003. — № 32. — Ст. 1605.

Порядок знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, визнаних непридатними для подальшого використання або переробки, а також відходів, що містять наркотичні засоби чи психотропні речовини: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2001 р. № 299 // ОВУ. — 2001. — № 13. — Ст. 558.

Порядок видачі сертифікатів на ввезення в Україну та вивезення з України наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 1997 р. № 146 // ОВУ. — 1997 — Число 6. — С. 78; 2001. — № 13. — Ст. 556.

Правила санітарної охорони території України: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 1999 р. № 696 // ОВУ. — 1999. — № 17. — Ст. 740; 2001. — № 3. — Ст. 63.

Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. № 770 // ОВУ. — 2000. — № 19 — Ст. 789; 2003. — № 51. — Ст. 2316.

Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб (Ст. 28 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.94): Затверджений наказом МОЗ України від 19 липня 1995 р. № 133 // Законодавство про охорону здоров’я: Бюл. законодавства і юридичної практики України. — К., 2000. — № 7. — С. 175—178.

Порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів в державних і комунальних закладах охорони здоров’я України: Затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України 18 грудня 1997 р. № 356 // ОВУ. — 1998. — № 8. — Ст. 307; 1999. — № 35. — Ст. 1814.

Невеликі, великі та особливо великі розміри наркотичних засобів, що перебувають у незаконному обігу (таблиця 1). Невеликі, великі та особливо великі розміри психотропних речовин, що перебувають у незаконному обігу (таблиця 2). Великі та особливо великі розміри прекурсорів, що перебувають у незаконному обігу (таблиця 3): Затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 1 серпня 2000 р. № 188 // ОВУ. — 2000. — № 34. — Ст. 1468.

Інструкція про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини: Затверджена спільним наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України від 10 жовтня 1997 р. № 306/680/21/66/5 // ОВУ. — 1997. — Число 48. — С. 440—446.

Про судову практику в справах про злочини, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів: Постанова ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4 // Постанови … — С. 194—203.

До теми 15

Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 р. // ВВР. — 2003. — № 39. — Ст. 351.

Про загальний військовий обов’язок і військову службу: Закон України від 25 березня 1992 р. в редакції від 18 червня 1999 р. // Основні чинні кодекси і закони України. — К.: Махаон, 2003. — С. 95—106; ВВР. — 2004. — № 10. — Ст. 94.

Про альтернативну (невійськову) службу: Закон України від 12 грудня 1991 р. в редакції від 18 лютого 1999 р. // Там само. — С. 107—109; ОВУ. — 2004. — № 23. — Ст. 1542.

Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію: Закон України від 21 жовтня 1993 р. в редакції від 13 травня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 27. — Ст. 221; 2003. — № 37. — Ст. 300.

Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994 р. в редакції від 21 вересня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 49. — Ст. 428; 2003. — № 45. — Ст. 361.

Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 р. // ВВР. — 2001. — № 13. — Ст. 65.

Про державний кордон України: Закон України від 4 листопада 1991 р. // ЗУ. — К., 1996. — С. 237 — 247; ВВР. — 2003. — № 27. — Ст. 209.

Про біженців: Закон України від 21 червня 2001 р. // ВВР. — 2001. — № 47. — Ст. 250; 2003. — № 27. — Ст. 209.

Про правовий статус іноземців: Закон України від 4 лютого 1994 р. // ВВР. — 1994. — № 23. — Ст. 161; 2000. — № 38. — Ст. 318; 2001. — № 13. — Ст. 66; 2002. — № 46. — Ст. 347; 2003. — № 16. — Ст. 117; № 27. — Ст. 209.

Про Державну прикордонну службу України: Закон України від 3 квітня 2003 р. // ВВР. — 2003. — № 27. — Ст. 208.

Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Основні чинні кодекси і закони України. — К.: Махаон, 2003. — С. 227—233.

Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання: Закон України від 20 лютого 2003 р. // ОВУ. — 2003. — № 12. — Ст. 518.

Положення про порядок і механізм формування та опублікування зводу відомостей, що становлять державну таємницю; Положення про порядок надання, переоформлення, зупинення дії або скасування дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею; Положення про порядок надання, скасування та переоформлення допуску громадян до державної таємниці: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2001 р. № 1601 // ОВУ. — 2001. — № 49. — Ст. 2190.

Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 р. № 352 // ОВУ. — 2002. — № 13. — Ст. 656.

Звід відомостей, що становлять державну таємницю України (ЗВДТ): Затверджений наказом Голови Служби безпеки України від 1 березня 2001 р. № 52 // ОВУ. — 2001. — № 13. — Ст. 580; № 48. — Ст. 2166; 2002. — № 46. — Ст. 2111; 2003. — № 16. — Ст. 732; № 29. — Ст. 1506; 2004. — № 24. — Ст. 1623.

Положення про державний експортний контроль в Україні: Затверджене Указом Президента України від 13 лютого 1998 р. № 117/98// ОВУ. — 1998. — № 7. — Ст. 242; 1999. — № 13. — Ст. 509; № 31. — Ст. 1607; 2002. — № 32. — Ст. 1506; № 52. — Ст. 2364.

До теми 16

Андрушко П. П. Коментар до статті 357 КК України // ЮВУ. — 2001. — 10—16 листопада.

Андрушко П. Коментар до статті 358 Кримінального кодексу України // Нотаріат для Вас. — 2002. — № 3. — С. 10—15.

Нагнойный Я. П., Яценко С. С. Практика расследования преступных посягательств на работников милиции и народных дружинников: Метод. пособие для прокуроров и следователей. — К.: Прокуратура Украинской ССР, 1966. — 50 с.

Нагнойный Я. П., Яценко С. С. Расследование преступных посягательств на жизнь, здоровье и достоинство работников милиции и народных дружинников // Расследование преступлений против личности, порядка управления, общественного порядка и общественной безопасности: Учеб.-практ. пособие. — К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1975. — С. 92—120.

Осадчий В. І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності. — К.: Атіка, 2004. — 336 с.

Тарарухін С., Яценко С. Значення суб’єктивної сторони посягання на життя охоронців громадського порядку // РП. — 1965. — № 5. — С. 78—81.

Яценко С. С. Законодавство про охорону життя працівників міліції і народних дружинників // Проблеми правознавства. — 1966. — Вип. 5. — С. 115—123.

Яценко С. Кримінальна відповідальність за посягання на життя, здоров’я і гідність працівників міліції і дружинників // РП. —

1964. — № 6. — С. 80—82.

Яценко С. С. Питання відповідальності за злочинні посягання на охоронців громадського порядку // Проблеми правознавства. —

1965. — Вип. 2. — С. 103—108.

Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — С. 139—148.

Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Там само. — С. 235—261; ВВР. — 2002. — № 17. — Ст. 117; № 26. — Ст. 176; 2003. — № 29. — Ст. 233; № 30. — Ст. 247; 2004. — № 10. — Ст. 95; № 23. — Ст. 323.

Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22 червня 2000 р. // ОВУ. — 2000. — № 30 — Ст. 1248; ВВР. — 2000. — № 40. — Ст. 338; 2003. — № 27. — Ст. 209.

Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України: Закон України від 7 березня 2002 р. // ВВР. — 2002. — № 32. — Ст. 225.

Про Державну прикордонну службу України: Закон України від 3 квітня 2003 р. // ВВР. — 2003. — № 27. — Ст. 208.

Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. // ЗУ. — К., 1996. — Т. 3. — С. 298 — 309; ВВР. — 2001. — № 44. — Ст. 252; 2003. — № 27. — Ст. 209; № 30. — Ст. 247.

Про телекомунікацію: Закон України від 18 листопада 2003 р. // ОВУ. — 2003. — № 51. — Ст. 2644; ГУ. — 2004. — 3 серпня.

Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Основні чинні кодекси і закони України. — К.: Махаон, 2003. — С. 227—233.

Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні / Відп. ред. С. П. Павлюк. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — С. 6—20.

Земельний кодекс України // (Див. літературу до теми 9).

Кодекс торговельного мореплавства України // ЗУ — К., 1997. — Т. 8 — С. 292—392; ВВР. — 2003. — № 27. — Ст. 209; № 30. — Ст. 247.

Правила охорони ліній зв’язку: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 1996 р. № 135 // Бюл. законодавства і юрид. практики України. — 2001. — № 10. — С. 229—238.

Правила користування телеграфним зв’язком: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 р. № 208 // ОВУ. — 1997. — Число 18. — С. 37—68.

Правила користування проводовим мовленням: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 1997 р. № 484 // ОВУ. — 1997. — Число 21. — С. 42—53.

Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів: Постанова ПВСУ від 26 червня 1992 р. № 8 // Постанови ... — С. 216—224.

До теми 17

Андрушко П. П. Коментар до статей 361—363 КК України // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні: Наук.-техн. збірник. — Вип. 4. — К.: Нац. техн. ун-т України «КПІ», МОН України, Департамент спец. телекомунікаційних систем та захисту інформації СБУ, 2002. — С. 23—29.

Біленчук П. Д., Романюк Б. В., Цимбалюк В. С. та ін. Комп’ютерна злочинність: Навч. посібник. — К.: Атіка, 2002. — 240 с.

Вехов В. Б. Компьютерные преступления. — М., 1996. — С. 6—27, 49—104.

Лащук Є. Інформація з обмеженим доступом як предмет злочину // ПУ. — 2001. — № 3. — С. 75—78.

Лісовий В. «Комп’ютерні» злочини: питання кваліфікації // ПУ. — 2002. — № 2. — С. 86—88.

Про захист інформації в автоматизованих системах: Закон України від 5 липня 1994 р. // ЗУ. — К., 1997. — Т. 7. — С. 296—302.

До теми 18

Андрушко П. Коментар до статті 358 Кримінального кодексу України // Нотаріат для Вас. — 2002. — № 3. — С. 10—15.

Бантишев О. Ф. Злочини у сфері службової діяльності (питання кваліфікації): Навч. посібник. — К.: МАУП, 2002. — 128 с.

Дудоров О. О., Мельник М. І., Хавронюк М. І. Злочини у сфері підприємництва: Навч. посібник / За ред. М. І. Хавронюка. — К.: Атіка, 2001. — С. 328—426.

Жук В. Г. Деякі проблемні питання застосування судами законодавства про відповідальність за посадові злочини // ВВСУ. — 2000. — № 5. — С. 46—50.

Зейкан І. Поняття посадової особи в кримінальному законодавстві: порівняльний аналіз // ПУ. — 2002. — № 3. — С. 118—120.

Застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за окремі посадові злочини // ВВСУ. — 1997. — № 1. — С. 30—35.

Клименко В. А., Мельник Н. И., Хавронюк Н. И. Уголовная ответственность за должностные преступления. — К.: Блиц-Информ, 1996. — С. 3—162.

Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів: Навч. посібник. — К.: Атіка, 2002. — С. 545—593.

Маляренко В. Деякі питання перевищення влади або посадових повноважень: Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюл. законодавства і юрид. практики України. — 1996. — № 6. — С. 64—68.

Мельник М. І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. — К.: Парламентське вид-во, 2000. — 256 с.

Мельник М., Хавронюк М. Розмежування складів злочинів «зловживання владою або посадовим становищем» та «перевищення влади або посадових повноважень» // ПУ. — 1997. — № 2. — С. 31—33.

Мельник М. І., Редька А. І., Хавронюк М. І. Науково-практичний коментар Закону України «Про боротьбу з корупцією» / За ред. М. І. Мельника. — К.: Атіка, 2003. — 320 с.

Про стан законодавства щодо боротьби з корупцією і організованою злочинністю та пропоновані зміни і доповнення до нього // Питання боротьби зі злочинністю: Зб. наук. праць. — Вип. 1. — Харків: Право, 1997. — С. 69—86.

Светлов А. Я. Ответственность за должностные преступления. — К.: Наук. думка, 1978. — 252 с.

Тихенко С. І., Матишевський П. С. Радянське кримінальне право (Частина Особлива). — Вип. 2. — Вид-во Київського ун-ту, 1966. — С. 37—94.

Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // ЗУ. — К., 1996. — Т. 6. — С. 231 — 244; ВВР. — 1999. — № 24. — Ст. 208; 2003. — № 14. — Ст. 97; № 30. — Ст. 247 (Про поширення дії Закону див. ВВР. — 2001. — № 33. — Ст. 175).

Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності посадових осіб: Закон України від 11 липня 1995 р. // ЗУ. — К., 1997. — Т. 9. — С. 138—145.

Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень: Постанова ПВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15 // Постанови... — С. 204—208.

Про судову практику в справах про хабарництво: Постанова ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 5 // Там само. — С. 209—215.

До теми 19

Берзін П. С. Кримінальна відповідальність за постановлення завідомо неправосудних постанови і ухвали у цивільних та кримінальних справах // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. — 2003. — № 7. — С. 19—25.

Василенко В. І. Радянське кримінальне право (Частина Особлива). — Вип. 3. — К.: Вид-во Київського ун-ту, 1967. — 52 с.

Клименко В. Забезпечення безпеки засуджених, які брали або беруть участь у кримінальному судочинстві // ЮВУ. — 2000. — 26 жовтня — 1 листопада.

Маляренко В. Окремі питання відповідальності свідків за дачу завідомо неправдивих показань: Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюл. законодавства і юридичної практики України. — 1996. — № 6. — С. 68—72.

Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — С. 118—124; 130— 131; 168—172; 182; 187—188; 209—219.

Трубников В. М. Научно-практический комментарий к Закону Украины «Об административном надзоре за лицами, освобожденными из мест лишения свободы». — Харьков: Рубикон, 1998. — 112 с.

Про попереднє ув’язнення: Закон України від 30 червня 1993 р. // ЗУ. — К., 1996. — Т. 5. — С. 238—248.

Кримінально-процесуальний кодекс України: Офіц. видання. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002 (статті 141, 20, 43, 431, 521, 522, 523, 524, 525, 691, 70, 106, 135, 136, 148, 155, 156).

Правила тримання осіб, узятих під варту і засуджених, у слідчих ізоляторах Державного департаменту України з питань виконання покарань; Правила поведінки в слідчих ізоляторах осіб, узятих під варту і засуджених: Затверджені наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 20 вересня 2000 р. № 192 // ОВУ. — 2000. — № 44. — Ст. 1910; 2002. — № 20. — Ст. 999.

Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань: Затверджені наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25 грудня 2003 р. № 275 // ОВУ. — 2003. — № 52. Частина 2. — Ст. 2898.

Інструкція про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Державного депар-106таменту України з питань виконання покарань від 4 листопада 2003 р. № 1303 / 2031 // ОВУ. — 2004. — № 2. Частина 2. — Ст. 103.

Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 1 грудня 1994 р. // ЗУ. — К., 1997. — Т. 7. — С. 423—427; ВВР. — 2004. — № 7. — Ст. 49.

Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі: Постанова ПВСУ від 26 березня 1993 р. № 2 // Постанови... — С. 225—232.

Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів: Постанова ПВСУ від 12 квітня 1996 р. № 4 // Там само. — С. 19—25.

Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві: Постанова ПВСУ від 18 червня

1999 р. № 10 // Там само. — С. 26—29.

Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів: Постанова ПВСУ від 26 червня 1992 р. № 8 // Там само. — С. 216—224.

До теми 20

Карпенко М. Кримінальна відповідальність за нестатутні взаємовідносини // ПУ. — 2002. — № 3. — С. 147—150.

Майоров І. Питання гармонізації кримінального законодавства України з правом збройних конфліктів // ПУ. — 1999. — № 2. — С. 79—80.

Хавронюк М. І., Дячук С. І., Мельник М. І. Військові злочини: Коментар законодавства // Відп. ред. М. Д. Дрига, В. І. Кравченко. — К.: А.С.К., 2002. — 272 с.

Про загальний військовий обов’язок і військову службу: Закон України від 25 березня 1992 р. в редакції від 18 червня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 33. — Ст. 270; 2000. — № 30. — Ст. 235.

Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 6 квітня

2000 р. // ВВР. — 2000. — № 28. — Ст. 224; 2003. — № 27. — Ст. 209. Про Збройні Сили України: Закон України від 6 грудня 1991 р.

в редакції від 5 жовтня 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 48. — Ст. 410; ОВУ. — 2003. — № 29. — Ст. 1443; 2004. — № 2. — Ст. 8.

Про оборону України: Закон України від 6 грудня 1991 р. в редакції від 5 жовтня 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 49. — Ст. 420; 2003. — № 27. — Ст. 209; 2004. — № 2. — Ст. 8.

Дисциплінарний статут Збройних Сил України: Затверджений Законом України від 24 березня 1999 року // ОВУ. — 1999. — № 19. — Ст. 812; ВВР. — 2003. — № 27. — Ст. 209; ОВУ. — 2004.

— № 8. — Ст. 464.

Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України: Затверджений Законом України від 24 березня 1999 року // ОВУ.

— 1999. — № 19. — Ст. 809; ВВР. — 2003. — № 27. — Ст. 209; ОВУ. — 2004. — № 8. — Ст. 464.

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України: Затверджений Законом України від 24 березня 1999 року // ОВУ. — 1999. — № 19. — Ст. 809. ВВР. — 2003. — № 27. — Ст. 209; № 29. — Ст. 234; ОВУ. — 2004. — № 8. — Ст. 464.

До теми 21

Базов В. П. Кримінальна відповідальність за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права. Навч. посібник. — К.: Істина, 2003. — 136 с.

Попович В. Питання імплементації норм міжнародного гуманітарного права в чинне кримінальне законодавство України // Держава і право / Ін-т держави і права НАН України ім. В. М. Корець-кого. — Вип. 17 — 2002. — С. 382—386.

Попович В. Кримінальна відповідальність за злочини проти людяності // Проблеми державотворення в Україні. Матер. Х регіон. наук.-практ. конф. (5—6 лютого 2004 р.). — Львів, 2004. — С. 507—509.

Яценко С. С. Міжнародні злочини // Юрид. енциклопедія. — Т. 3: К—М. — К.: Укр. енциклопедія, 2001. — С. 694—696.

Яценко С. С. Злочини міжнародного характеру // Юрид. енциклопедія. — Т. 2: Д—Й. — К.: Укр. енциклопедія, 1999. — С. 615—616.

Яценко С. С. Злочини проти миру і людства // Там само. — С. 619—620.

Яценко С. С. Конвенції про боротьбу зі злочинністю // Юрид. енциклопедія. Т. 3. : К—М. — К.: Укр. енциклопедія, 2001. — С. 204—205.

Яценко С. С. Геноцид // Юрид. енциклопедія. Т. 1: А—Г. — К.: Укр. енциклопедія, 1998. — С. 573—574.

Яценко С. С. Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни // Юридична енциклопедія. Т. 4: Н—П. — К.: Укр. енциклопедія, 2003. — С. 567—568.

Яценко С. С. Порушення законів та звичаїв війни // Там само. — С. 674—675.

Про символіку Червоного Хреста і Червоного Півмісяця в Україні: Закон України від 8 липня 1999 р. // ВВР. — 1999. — № 36. — Ст. 316.

До теми 22

Бойцов А. И. Преступления против собственности. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — 775 с.

Бородин С. В. Преступления против жизни. — М.: Юристъ, 1999. — 356 с.

Волженкин Б. В. Служебные преступления. — М.: Юристъ, 2000. — 368 с.

Волженкин Б. В. Преступления в сфере экономической деятельности (экономические преступления). — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — 312 с.

Гаухман М. Д., Максимов С. В. Ответственность за преступления против собственности. — М.: АО «ЦентрЮрИнфоР», 2001. — 310 с.

Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации с постатейными материалами и судебной практикой / Под общей ред. С. И. Никулина. — М.: Изд-во «Менеджер» совместно с изд-вом «Юрайт», 2001. — С. 309—1120.

Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. В. М. Лебедев. 3-е изд., доп. и испр. — М.: Юрайт-Издат, 2004. — С. 284—891.

Крылова Н. Е. Основные черты нового Уголовного кодекса Франции. — М.: Спарк, 1996. — С. 4 — 19; 80 — 120.

Крылова Н. Е. Новый Уголовный кодекс Франции: Особенная часть // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. — 1995. — № 2. — С. 69—75.

Кузнецова Н., Вельцель Л. Уголовное право ФРГ. — Изд. Московского ун-та, 1980. — С. 139—170.

Курс уголовного права: Особенная часть: Учебник для вузов / Под ред. Г. Н. Борзенкова, В. С. Комиссарова. — М.: ИКД «Зерца-ло-М», 2002. — Т. 3. — 468 с; Т. 4. — 672 с.; Т. 5. — 512 с.

Лейленд П. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство (англійський підхід). — К.: Основи, 1996. — С. 98—127.

Лопашенко Н. А. Экологические преступления: Комментарий к главе 26 УК РФ. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — 802 с.

Навроцький В. О. Кримінальне законодавство зарубіжних держав: питання Особливої частини. — Львів, 1999. — 56 с.

Никифоров А. С. Ответственность за убийство в современном уголовном праве: Комментарий. — М.: Учеб.-консульт. центр «ЮрИнфоР», 2000. — 60 с.

Никифоров Б. С., Решетников Ф. М. Современное американское уголовное право. — М.: Наука, 1990. — С. 106—192, 209—237.

Ответственность за должностные преступления в зарубежных странах. — М.: Юрид. лит., 1994. — 77 с.

Постатейный комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. А. И. Чучаева. — М.: ИНФРА-М; КОНТРАКТ, 2004. — С. 248—795.

Российское уголовное право: В 2 т. / Под ред. А. И. Рарога. — М.: Профобразование, 2001. — Т. 2. Особенная часть. — 872 с.

Уголовное право России: Особенная часть: Учебник / Под ред.

B. Н. Кудрявцева, А. В. Наумова. — М.: Юристъ, 2003 — 496 с.

Уголовное право Республики Казахстан: Особенная часть: Учебник. — Алматы: Жеті жаргы, 2003. — 792 с.

Серебренникова А. В. Преступные деяния против жизни по УК ФРГ // Вест. Московского ун-та. Серия 11. Право. — 1997. — № 3. —

C. 57—62.

Яценко С. С. Уголовно-правовая охрана общественного порядка (сравнительно-правовой аспект). — Изд-во при Киевском гос. ун-те, 1986. — С. 78—116.

Яценко С. С. Відповідальність за злочини проти публічного порядку за законодавством США // Вісн. Київського ун-ту. Юрид. науки. — 1984. — Вип. 25. — С. 81—91.

Яценко С. С. Антропологічна школа // Юрид. енциклопедія. — Т. 1: А—Г. — К.: Укр. енциклопедія, 1998. — С. 124.

Яценко С. С. Уголовно-правовая охрана общественного порядка по законодательству Финляндии // Пробл. правоведения. — 1985. — Вып. 46. — С. 76—85.

Яценко С. С. Уголовно-правовая охрана публичного порядка по общему праву Англии // Пробл. правоведения. — 1986. — Вып. 47. — С. 107—114.

Соединеннные штаты Америки: Конституция и законодательные акты. — М.: Прогресс, Универс, 1993. — С. 557—701.

Уголовный кодекс Австрии. — М.: Зерцало, 2001. — 134 с.

Уголовный кодекс Республики Беларусь. — Минск, 2001. — 230 с.

Уголовный кодекс Республики Болгария. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. — 298 с.

Уголовный кодекс Голландии. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2000. — 253 с.

Уголовный кодекс Грузии. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — 409 с.

Уголовный кодекс Испании. — М.: Зерцало, 1998. — 218 с.

Уголовный кодекс Республики Польша. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. — 234 с.

Уголовный кодекс Российской Федерации. — М.: Омега — Л., 2004. — 168 с.

Уголовный кодекс Франции. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — 648 с.

Уголовный кодекс Федеративной Республики Германия. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. — 524 с.

Уголовный кодекс Швейцарии. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — 350 с.

Уголовный кодекс Швеции. — МГУ, 2000. — 167 с.

Уголовный кодекс Японии. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — 226 с.

Alan Reed and Peter Seago. Crіmіnal Lаw. — 2nd edіtіon. — Sweet and Maxwell, 2002. — P. 343—577.

Andrzej Marek. Komentarz do Kodeksu karnego. Czкњж ogуlna. — Warszawa: Wydawnіctwo Prawnіcze Sp, 2000. — 420 p.

Andrzej Marek. Prawo karne. — Warszawa: Wydawnіctwo C. H. BECK, 2001. — P. 393 — 690.

Kodeks karny. Czкњж szczegуlna. Komentarz do K.K. — T. 1 / Pod red. Andrzeja Zolla. — Krakow: Kantor Wydawnіczy ZAKAMYCZE, 1999. — 1120 p.

Kodeks karny. Czкњж szczegуlna. Komentarz do K.K. — T. 2 / Pod red. Andrzeja Zolla. — Krakow: Kantor Wydawnіczy ZAKAMYCZE, 1999. — 978 p.

Les dіsposіtіon du nouveau code penal// Nouveau code penal, mode d’emploі. — Parіs: «Documents», 1993. — P. 193—393.

Allen Mіchael J. Texbook on Crіmіnal Law. — Fіfth Edіtіon. — Blackstone Press Lіmіted, 1999. — P. 272—465.

Smіth J. C. The Law of Theft. — London, 1989. — 265 p.

Code penal. Nouveau Code penal. Ancіent Code penal. Textes, jurіsprudence, annotatіons. — Parіs: Dalloz, 2000. — 2384 p.

Sue Tіtus Reіd. Crіmіnal Law. — Fourth Edіtіon. — McGraw Hіll, 1998. — P. 152—385.

Глава 3 Методика виконання студентами завдань з практичних і семінарських занятьта проведення таких занять. Підготовка та проведення змодельованих судових процесів

І. Глибокі знання кримінального права неможливі без обов’язкового поєднання пасивного, як правило, набуття студентами певних знань на лекціях з активною і наполегливою підготовкою до практичних та семінарських занять і викладанням свого бачення (на основі вивчення відповідних законів, практики їх застосування та літературних джерел) щодо вирішення того чи іншого питання, уміння вести аргументовану полеміку, обстоювати свою точку зору на групових заняттях.

Практичні заняття — це набуття студентами навичок застосування кримінального законодавства при вирішенні тієї чи іншої кримінальної справи (задачі).

Семінарські заняття — це виявлення студентами знань з теорії кримінального права, кримінального законодавства та судової практики. Це вид навчального заняття, коли викладач організує дискусію (обговорення) з попередньо визначених питань, до яких студенти готують тези виступів.

Кожна з цих форм занять може бути застосована окремо. Доцільніше поєднувати під час проведення заняття обидві названі форми. При цьому на опитування студентів з питань теорії кримінального права, змісту певної норми кримінального закону чи постанови Пленуму Верховного Суду України з конкретної категорії кримінальних справ слід витрачати не більше 15— 20 хвилин; а на розв’язання двох-трьох задач під час проведення такого заняття — 60—70 хвилин.

Готуючи заняття, викладач заздалегідь формує домашнє завдання до кожного заняття. Таке завдання доводиться до навчальної групи не пізніше як за два дні до проведення заняття. Треба назвати тему заняття; поставити два-три теоретичні питання (або такі, що пов’язані з правовим аналізом закону чи його частин, або ті, що випливають з постанов Пленуму Верховного Суду України з окремих категорій кримінальних справ); поставити для розв’язання три-чотири задачі; назвати літературні джерела, закони та інші нормативні матеріали, на підставі яких має бути виконане домашнє завдання.

Завдання до одного заняття треба складати так, щоб студент міг виконати його протягом не більше чотирьох-п’яти годин. Починати виконувати домашнє завдання рекомендується з відповіді на поставлені теоретичні запитання. Для цього слід звернутися до джерел, в яких міститься відповідь на такі запитання. Якщо внаслідок цього у студента виникло певне уявлення про зміст та практичну значимість поставленого запитання, стисла відповідь на нього має бути викладена в письмовій (тезисній) формі. У письмовій формі слід давати і відповідь щодо розв’язання відповідних юридичних задач.

Перш ніж приступити до розв’язання задачі, необхідно уважно її прочитати, звернувши особливу увагу на юридичну термінологію, усвідомивши всі обставини, викладені в умові. Розв’язувати задачу потрібно відповідно до точно зазначених обставин. Довільна зміна умов або припущення того, що не зазначено в тексті, не дозволяється. Під час проведення занять можна обговорити також інші варіанти задачі. Якщо в процесі з’ясування її змісту виникають сумніви щодо певної обставини справи, то слід виходити із загального правила: «будь-які сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого або підсудного».

Для правильного розв’язання задачі щодо Загальної частини кримінального права необхідно зробити юридичний аналіз обставин, викладених у задачі, тобто визначити важливі ознаки (критерії), що становлять зміст юридичної справи (фабули справи), та зіставити їх зі змістом закону, в якому виписані такі ознаки (критерії) або які випливають зі змісту законодавчого припису. Якщо, скажімо, задача потребує вирішення питання про форму вини особи у вчиненому нею злочині, студент має назвати форми вини (умисну чи необережну) та її види, порівняти певні форми та види вини з об’єктивними ознаками, викладеними у задачі, які є свідченням (доказом) певного волевиявлення особи. Якщо у задачі, скажімо, йдеться про форму співучасті у злочині, то відповідь має бути в плані визначення простої та складної форм співучасті, розкриття змісту таких понять, як співвиконавство, злочинне угруповання (організована група, банда, незаконне воєнізоване формування, злочинна організація) та зіставлення їх з тими формами співучасті, що зазначені у фабулі навчальної кримінальної справи.

Щодо розв’язання задач з Особливої частини кримінального права, то студент має назвати всі характерні ознаки кожного елемента складу злочину, які містяться у законі або випливають з його змісту, і порівняти з обставинами, зазначеними в задачі. Наприклад, потрібно назвати об’єкт злочину, описаного в законі, та характерні для нього ознаки (наприклад, предмет злочину) і тут же назвати об’єкт, предмет посягання, що має місце у задачі. Далі слід назвати характерні ознаки об’єктивної сторони складу злочину, описаного в законі (дія, бездіяльність, наслідки, причиновий зв’язок, а в деяких випадках ще й час, місце, спосіб і обстановка вчинення злочину), і порівняти їх з відповідними обставинами у задачі. Так само (порівняльним шляхом) встановлюються суб’єктивна сторона складу злочину і суб’єкт злочину.

Іноді зміст задачі вимагає розв’язання ширшого кола питань: встановлення ознак, за якими слід розмежовувати суміжні злочини, обґрунтування кваліфікації злочинів за їх сукупністю, визначення ролі кожного співучасника при спільному вчиненні злочину або обставин, які мають вирішальне значення при кваліфікації злочину (обтяжуючі обставини, спосіб вчинення злочину, розмір заподіяної шкоди тощо). За відсутності в кінці задачі конкретних запитань слід мати на увазі, що йдеться про кримінально-правову оцінку вчиненого, кваліфікацію дій винних осіб.

Остаточне розв’язання задачі — це логічно пов’язана низка аргументованих суджень, доказів і висновків, що ґрунтуються на законі, а іноді й на іншому нормативному акті чи постанові вищого судового органу та на теоретичних положеннях, які є в літературі. В останньому випадку необхідно вказати автора, назвати працю, рік її видання, сторінку, на яку робиться посилання. (Докладно методичні рекомендації щодо розв’язання задач викладено у главі 4 цього посібника.)

Безпосередньо на семінарському занятті студенти можуть доповнювати відповіді один одного, доводити своє розв’язання задачі тощо.

Для більш образного й оригінального висловлювання своєї думки, підвищення правової культури студента дуже важливим є використання під час виступу окремих афоризмів, фразеологізмів, порівнянь, оригінальних думок видатних учених, літераторів, поетів, ораторів тощо.

Коли запитання вичерпані, завдання розв’язане, викладач підводить підсумки диспуту, аналізує його хід, називає студентів, які показали хороші знання, а також вирішує питання, з яких не досягнуто єдності думки. Він також оцінює відповіді кожного студента, відзначає найбільш аргументовані та юридично грамотні, звертає увагу на мовні огріхи, неправильне вживання юридичних термінів і понять, неточні юридичні формулювання.

Одержані студентом на окремих практичних та семінарських заняттях оцінки враховуються при виставленні підсумкової оцінки з навчальної дисципліни «Кримінальне право».

ІІ. З окремих теоретичних питань з використанням матеріалів судової практики рекомендується написання студентами рефератів, які слід заслуховувати на семінарських заняттях, наукових гуртках та конференціях. У рефератах викладається зміст та основні положення того чи іншого закону, аналізуються окремі положення теорії кримінального права або судова практика з окремих категорій кримінальних справ. При цьому в рефератах слід виділяти спірні в теорії й судовій практиці питання, визначати своє ставлення до них, вносити пропозиції щодо вдосконалення законодавства. Викладач може також призначити одного чи двох опонентів, які виступатимуть по заслуханому на занятті реферату. Реферати студентів можуть бути присвячені аналізу наукових статей з кримінального права, які були надруковані (за певний проміжок часу) в юридичних часописах та наукових збірниках.

Доцільно давати студентам завдання написати анотацію на монографічну роботу з кримінального права або скласти огляд змісту статей з кримінального права, які були надруковані (за певний проміжок часу) в правових часописах, тижневиках та наукових збірниках. Складені студентами анотації на монографії та аналізи статей перевіряє керівник семінару. Найбільш змістовні з них зачитуються на заняттях та обговорюються. Зауваження та висновки щодо всіх інших написаних студентами анотацій та тезисного огляду статей доводяться до відома кожного студента під час планових консультацій.

ІІІ. Дуже корисним є проведення змодельованих судових процесів (ігрових занять), які було започатковано в 70-х роках минулого століття на юридичному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка і які згодом було запроваджено на юридичному факультеті Московського університету імені Михайла Ломоносова з відповідною екранізацією.

Навчально-ігрове заняття — це змодельована імітація судового процесу, пов’язаного з вирішенням окремої кримінальної справи на підставі кримінального та кримінально-процесуального законів з використанням студентами–учасниками такого процесу знань з цих галузей права при суворому додержанні визначеного в законі регламенту (процедури) ведення судового процесу за законами логіки, культури і людяності, віддаючи належне внутрішньому переконанню і справедливості (правді).

Проведення змодельованих судових процесів — це невичерпне джерело не лише набуття студентами навичок практичного застосування кримінального та кримінально-процесуального законів; воно сприяє розвиткові творчого мислення, змагальності, професійної майстерності, красномовності та ораторської майстерності. У кінцевому підсумку змодельовані судові процеси дають можливість студентам-правникам випробовувати себе в професійній галузі під час проведення зазначених процесів.

Безпосередніми учасниками імітованого судового процесу є студенти ІІІ, ІV і V курсів юридичного вузу (факультету), які опанували такі галузі правової науки, як кримінальне та кримінально-процесуальне право і засвоїли відповідні положення спеціальних курсів. Такий судовий процес готується дуже ретельно протягом одного-двох місяців, проводиться один раз у навчальний семестр у присутності студентів певного курсу (курсів) і має бути підготовлений так, щоб його можна було провести протягом не більше 3 годин.

Змодельований судовий процес (ігрове заняття) має п’ять стадій1.

1. Складання сценарію (програми) проведення навчального судового процесу (ігрового заняття).

1 Див.: Молдован В. В. Комплекс методов активного обучения. — К., 1988. — 120 с.; Молдован В. В., Михеєнко М. М. Юридичний практикум: навчальні ігри. — К., 1994. — 340 с.

2. Підготовка до проведення самого заняття.

3. Проведення змодельованого судового процесу.

4. Обговорення проведеного імітованого судового процесу.

5. Кінцевий підсумок.

1. Для складання сценарію (моделі) заняття потрібна кримінальна справа, краще така, яку розглянув і вирішив суд. Її можна одержати з архіву суду. Для такого заняття (судового процесу) можна використати і фабулу кримінальної справи, яку викладено в працях видатних юристів минулого або сьогодення, у художньому творі, театралізованій виставі (сценарії). Взята кримінальна справа або фабула кримінальної справи має бути ретельно опрацьована з тим, щоб її можна було покласти в основу навчального імітованого судового процесу. З числа студентів мають бути відібрані «судді», «підсудний (підсудні)», «свідки», «обвинувач», «захисник», «секретар судового засідання» тощо. Після цього має бути складено сценарій (модель) ігрового заняття, а саме: визначено роль (права та обов’язки) кожного учасника судового процесу; обсяг того, що має кожний з них говорити (стверджувати); на чому має наполягати; які аргументи він має використовувати зі своєї ролі у «кримінальній справі»; послідовність викладу або аналізу обставин справи щодо доказів про вчинення злочину «підсудним» та його «вини» в цьому злочині. Мають бути виписані характерні особливості «підсудного», поведінка його на роботі (навчанні), в побуті, сімейний стан, звички, риси характеру тощо. Слід викласти аналіз обставин справи, виписати положення щодо виду та розміру «покарання», яке має призначити суд за вчинений «злочин», а також погоджені питання щодо полеміки (змагальності) сторін під час процесу. Іншими словами, змоде-льований судовий процес має містити приписи щодо ролі кожного учасника процесу та способи і прийоми виконання такої ролі відповідно до норм кримінально-процесуального закону, в тому числі й те, хто і що має говорити, стверджувати або спростовувати, одним словом — переконувати. Про те, як кожний учасник навчального процесу говоритиме, які докази використає «за», а які «проти», як застосовуватиме закони логіки і людської мудрості, які афоризми і порівняння наведе в своєму виступі та чим ще прикрасить свій виступ, щоб переконати суд у наявності тієї істини (правди), яку суд шукає, — це особиста справа (можливість) кожного учасника даного процесу.

При всьому цьому для безпосередніх учасників судового процесу існує непорушна й обов’язкова вимога — все має відбуватися лише в межах кримінального та кримінально-процесуального законів.

2.  Опрацювання сценарію (моделі) ігрового заняття щодо судового процесу є і початком підготовки до проведення самого судового процесу. На цій стадії ігрового заняття дійство, визначене приписами сценарію, має пройти випробування репетиціями. Всі учасники ігрового «судового процесу» повинні добре знати й розуміти свою роль і виконати її якнайкраще. Зокрема, студент, призначений суддею, має очолювати ведення судового процесу. Для цього він має виписати до найменшої подробиці процедуру такого дійства, а також скласти проект вироку суду щодо справи, яка розглядатиметься. Студент, призначений бути обвинувачем або захисником у «кримінальній» справі, вивчивши всі обставини справи, має написати проект своєї промови в суді і запам’ятати (вивчити) її з тим, щоб виголосити промову у суді, не заглядаючи в написаний текст. Промова має відповідати вимогам кримінально-процесуального закону, ораторській майстерності (стислість і точність кожного речення; аналізуючи докази у справі — певною мірою підвищувати або знижувати звучність голосу, використовувати паузи, поодинокі жести (жестикулювання), афоризми, порівняння, висловлювання мудреців тощо).

3.  Змодельовані (імітовані) судові процеси мають відбуватися в спеціальному навчальному приміщенні (аудиторії) з необхідними для цього атрибутами, символікою та обладнанням.

За тиждень до заняття слід оголосити про день, час і місце проведення імітованого судового процесу. Перед його відкриттям керівник заняття має пояснити присутнім на «процесі» студентам, що вони мусять уважно слухати учасників «судового процесу», нотувати позитив і негатив їхньої поведінки та взяти участь в обговоренні проведеного заняття.

Відкриває і веде імітований судовий процес суддя відповідно до заздалегідь виписаного ним регламенту судового засідання.

За ходом ігрового заняття стежить керівник (керівники) — вчений у галузі кримінального процесу, а також у галузі кримінального права. Керівник (керівники) заняття, про яке йдеться, не повинен втручатися у ведення «судового процесу». Якщо під час його проведення у головуючого виникне складна ситуація, щось несподіване або труднощі у вирішенні певного питання, він має оголосити перерву і отримати пораду керівника заняття, після чого продовжити «судове» засідання.

4. Після оголошення «вироку» у справі й закриття «судового» засідання має відбутися обговорення проведеного заняття, в якому беруть участь як слухачі «процесу», так і безпосередні його учасники.

5. Керівник (керівники) заняття підсумовує результати обговорення і дає свою оцінку діям кожного учасника навчального судового процесу.

Монографічні праці та наукові статті до певного розділу заняття має назвати керівник, який проводить практичні та семінарські заняття з кримінального права.

Нормативні акти, постанови Пленуму Верховного Суду України щодо судової практики з окремої категорії справ, а також літературні джерела до кожного розділу кримінального права як навчальної дисципліни дано у відповідних програмах, які містяться на початку цього навчального посібника.

Глава 4 Методичні рекомендації щодо розв’язання задач

Основні цілі розв’язання задач. Розв’язання задач (казусів) є окремою формою вивчення кримінального права, яка спрямована на оволодіння навичками щодо практики застосування норм цієї галузі права. Така практика, в свою чергу, становить невід’ємну частину предмета кримінального права як навчальної дисципліни в юридичному вищому навчальному закладі.

Отже, основними цілями розв’язання задач з кримінального права є:

а) набуття та закріплення навичок самостійної роботи з нормативним матеріалом кримінально-правового характеру переважно в правозастосовній (практичній) площині;

б)  вироблення вміння давати власну кримінально-правову оцінку конкретних життєвих ситуацій (фактичних обставин);

в) досягнення належного рівня обґрунтування власної кримінально-правової оцінки фактичних обставин;

г) наближення навчальних форм засвоєння кримінального права до змісту конкретних «кримінально-правових елементів» відповідних процесуальних документів реальних кримінальних справ.

Загальні методичні рекомендації

Будь-яка задача з кримінального права передбачає: а) умови; б) основне питання. Умовами задачі є інформація про поєднання певних фактичних обставин (юридичних фактів); іноді в умови задачі вводяться оцінки та доводи конкретних суб’єктів кримінального судочинства, які також мають бути «предметом дослідження» при розв’язанні задачі.

Значна кількість задач, крім основного варіанта умов, включає один чи кілька альтернативних варіантів. У цьому випадку умови альтернативного варіанта передбачають поєднання відповідних фактичних обставин, наведених в умовах основного варіанта, та фактичних обставин, безпосередньо вказаних в умовах даного альтернативного варіанта. Останні можуть доповнювати, уточнювати або змінювати умови основного варіанта. Тому важливо чітко і конкретно визначити, у чому саме полягає новий зміст альтернативного варіанта умов задачі.

У більшості задач із Загальної частини кримінального права основне питання прямо і конкретно сформульоване в їх тексті. У більшості задач з Особливої частини кримінального права основного запитання в тексті немає. Воно «виводиться» контекстуально і в найбільш загальній формі звучить так: «Яка кримінально-правова оцінка (кваліфікація) дій, зазначених у задачі суб’єктів?».

Деякі задачі, переважно із Загальної частини кримінального права, крім основного запитання, містять одне чи кілька додаткових (проміжних) запитань. Як правило, вони спрямовані на полегшення вирішення основного запитання задачі, тому відповідь на них має передувати остаточній відповіді на основне питання.

У деяких задачах із Загальної частини кримінального права можуть бути сформульовані конкретні завдання (рекомендації) типу: «Ознайомтесь із ст. 257 КК та коментарем до неї» чи «Ознайомтесь з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12. Такі завдання спрямовані на полегшення засвоєння тих положень Особливої частини кримінального права, без яких неможливо дати відповідь на основне запитання задачі із Загальної частини кримінального права. Якщо подібних завдань (рекомендацій) у тексті задач даного типу немає, їх повинен сформулювати викладач, задаючи таку задачу студентам для самостійного розв’язання.

У деяких задачах із Загальної частини кримінального права замість запитань можуть бути сформульовані завдання, наприклад: «Дайте оцінку рішенню суду» чи «Напишіть резолютивну частину вироку суду, в якому Носкову буде призначено остаточне покарання». У цьому випадку виконання таких завдань відбувається у контексті загального розв’язання задачі і, як правило, є його завершальним елементом.

Незалежно від того, чи сформульовано в задачі конкретне запитання або завдання (кілька запитань чи завдань), її розв’язання у найбільш загальній формі включає:

—  встановлення кримінально-правового змісту наведених в умовах задачі фактичних обставин;

—  формулювання власної кримінально-правової оцінки у відповідній формі (кількох формах);

— обґрунтування здійсненої кримінально-правової оцінки;

— конкретну відповідь на поставлені в задачі питання чи завдання, якщо таку відповідь не було сформульовано раніше.

1. Встановлення кримінально-правового змісту наведених в умовах задачі фактичних обставин — досить складний поетапний процес. Його основними етапами є: 1) уточнення, попередня оцінка та систематизація фактичних обставин; 2) визначення тих норм (положень) кримінального права, які виступають правовими підставами (орієнтирами) для відповідних висновків щодо фактичних обставин; 3) встановлення тих положень правозастосовної практики і теорії кримінального права, які уточнюють, доповнюють чи конкретизують названі вище правові підстави (орієнтири); 4) зіставлення уточнених і систематизованих фактичних обставин з відповідними нормами кримінального права та положеннями правозастосовної практики й кримінально-правової теорії; 5) формулювання проміжних і остаточних висновків щодо кримінально-правового змісту наведених в умовах задачі фактичних обставин. 

1) Уточнення, попередня оцінка та систематизація фактичних обставин здійснюються з дотриманням певних правил. Серед них, насамперед, можна виділити так звані загальноприйняті презумпції, які в основному стосуються загальних умов кримінальної відповідальності особи. Основні з цих презумпцій передбачають таке:

а) якщо в умовах задачі конкретно не вказано дату (час) вчинення суб’єктом відповідних дій (бездіяльності), а також не зазначено дату (час) настання інших юридичних фактів, необхідно виходити з того, що всі юридичні факти мали місце в межах чинності у часі останньої редакції відповідного закону про кримінальну відповідальність та (чи) інших джерел кримінального права України;

б) якщо в умовах задачі конкретно не вказано місце вчинення суб’єктом відповідних дій (бездіяльності), а також не зазначене місце настання інших юридичних фактів, слід виходити з того, що всі юридичні факти мали місце в Україні;

в) якщо в умовах задачі конкретно не вказано вік суб’єкта (потерпілого) чи не зазначено, що він (вона) неповнолітній (неповнолітня) або малолітній (малолітня), належить виходити з того, що такий суб’єкт (потерпілий) досяг 18 років; при цьому термін «неповнолітній», вжитий в умовах задачі, означає, що особа досягла 14 (16) років, але не досягла 18 років, а термін «малолітній» — що особа не досягла 14 років;

г) якщо в умовах задачі прямо не зазначено конкретний прояв медичного критерію неосудності суб’єкта або прямо не вказано на стан неосудності щодо вчиненого ним діяння, належить виходити з того, що суб’єкт вчинив діяння, будучи осудною особою;

ґ) якщо в умовах задачі не вказано термін (час), який сплинув між окремими діяннями суб’єкта, слід виходити з того, що строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за попереднє діяння на момент вчинення наступного не минув;

д) якщо в умовах задачі вказано на судимість суб’єкта, необхідно вважати, що на момент вчинення ним відповідного діяння судимість не знято і не погашено.

Названими презумпціями слід керуватися при розв’язанні будь-якої задачі. При цьому саме тому, що вони мають загальноприйнятий і практично неспростовний характер, спеціально наводити їх у рішенні не потрібно.

Друга група правил стосується уточнення специфічних фактичних обставинокремої задачі, які можна тлумачити неоднозначно. На відміну від сформульованих вище загальноприйнятих презумпцій тут у більшості випадків має діяти інша презумпція «всі сумніви на користь суб’єкта». Щодо окремих найтиповіших ситуацій ця презумпція набуває вигляду таких правил:

а) якщо в умовах задачі прямо не вказано, що суб’єкт вчинив певне діяння чи мали місце окремі юридично значущі його ознаки (спосіб, мотив, мета тощо), таке діяння чи відповідні ознаки не повинні інкримінуватися суб’єкту;

б)  якщо в умовах задачі описано лише відповідне діяння суб’єкта (побив, наніс кілька ударів, відштовхнув тощо) і прямо не зазначено наслідки такого діяння (втрата свідомості, тілесне ушкодження того чи іншого ступеня тяжкості тощо), належить виходити з того, що наслідки як такі не мали місця;

в) якщо в умовах задачі вчинене суб’єктом діяння чи інший юридичний факт описано недостатньо конкретно (пригрозив побити, спричинив ножове поранення тощо) і відповідна кримінально-правова оцінка неможлива без подальшої конкретизації, таку конкретизацію слід здійснити за найсприятливішим для суб’єкта варіантом;

г) якщо фактичні обставини викладено в умовах задачі таким чином, що виникають сумніви в можливості їх інкримінування суб’єктові (певні юридичні факти чи їх юридично значущі ознаки могли не усвідомлюватися співучасником злочину чи особою, яка його приховує, тощо), такі фактичні обставини не повинні інкримінуватися відповідному суб’єктові;

ґ) якщо фактичні обставини викладено в умовах задачі так, що неможливо однозначно визначити, в межах якого виду вини їх можна інкримінувати суб’єктові (бажав настання певних наслідків, свідомо припускав їх настання чи легковажно розраховував на їх відвернення), і це впливає на зміст відповідної кримінально-правової оцінки, такі обставини мають інкримінуватися суб’єктові в межах «більш м’якого» виду вини.

Як уже зазначалося, наведені вище правила уточнення специфічних фактичних обставин окремої задачі поширюються на більшість випадків. Проте можливі й винятки з цих правил. Так, якщо в умовах задачі вказано, що суб’єкт викрав пістолет у працівника міліції у жіночому гуртожитку, а потім зберігав його у себе вдома, можна практично беззаперечно вважати, що з боку суб’єкта мало місце не лише зберігання, а й носіння пістолета — принаймні від місця його викрадення до місця зберігання.

Важливо підкреслити, що і при застосуванні наведених вище правил, і при здійсненні окремих відступів від них відбувається формулювання юридично значущих попередніх висновків, які безпосередньо впливають на зміст остаточної кримінально-правової оцінки. Тому такі висновки, якщо вони потрібні, обов’язково мають бути викладені у письмовій формі як окремий елемент розв’язання задачі.

Третя група правил стосується попередньої кримінально-правової оцінки фактичних обставин. Проблема попередньої оцінки найчастіше виникає тоді, коли відповідні фактичні обставини кореспондують із так званими кількісними та оціночними поняттями кримінального права, насамперед, з кількісними та оціночними ознаками юридичного складу злочину. Наприклад, в умовах задачі може бути вказано конкретну вартість викраденого майна – 62400 грн. або зазначено, що, реалізуючи умисел на позбавлення життя потерпілого, суб’єкт наніс йому в груди і голову 28 ударів сокирою. У цих та подібних випадках постає запитання про можливість інкримінувати суб’єктові (суб’єктам) відповідні ознаки (у наведених прикладах — кваліфікуючі ознаки «в особливо великих розмірах» та «особлива жорстокість»).

У теорії кримінального права вироблено спеціальні правила конкретизації кількісних та оціночних ознак, які вивчаються у межах його Особливої частини. Зазначені правила повинні застосовуватися при формулюванні відповідних попередніх висновків, і це також має бути відображено як окремий елемент розв’язання задачі (див., наприклад, п. 1.1 зразка рішення задачі у справі Будана, Панька, Скорика та Шумського).

Що стосується систематизації фактичних обставин, то вона, по-перше, передбачає їх певне узагальнення, а по-друге, створення в разі необхідності певних «блоків» (частин) відповідно до загального змісту тих інститутів, юридичних конструкцій чи окремих нормативних приписів, які можуть виступати конкретними правовими орієнтирами у визначенні кримінально-правового змісту відповідних фактичних обставин (див., наприклад, п. 2 зразка рішення задачі у справі Качаліної). Конкретні правила такої систематизації передбачають, насамперед, додержання законів формальної логіки, а конкретні форми її відтворення у рішенні залежать від типу (різновиду) задачі. У переважній більшості випадків відтворення у рішенні певної форми систематизації фактичних обставин як його окремий елемент може взагалі не мати місця.

2) Наступним етапом встановлення кримінально-правового змісту наведених в умовах задачі фактичних обставин є визначення тих норм (нормативних приписів) кримінального права, які виступають правовими орієнтирами відповідних висновків щодо такого змісту. Цей етап має здійснюватися з урахуванням загальних вимог і додержанням конкретних правил, що визначаються певним типом (різновидом) задачі.

Загальні вимоги передбачають:

а) попереднє визначення «блоків» тих норм кримінального права, які можуть виступати конкретними правовими орієнтирами (інститути та субінститути Загальної частини кримінального права, групи норм Особливої частини кримінального права тощо);

б) встановлення тих джерел кримінального права, які можуть містити кримінально-правові норми відповідних «блоків»; у переважній більшості випадків таким джерелом є КК України 2001 р., але в деяких випадках, крім нього, джерелами кримінального права можуть бути, зокрема Конституція України, КК України 1960 р., міжнародні договори, рішення Конституційного Суду України;

в) вирішення питання про чинність відповідних положень названих вище джерел кримінального права щодо наведених в умовах задачі фактичних обставин: зокрема, в деяких випадках треба уточнити останню і попередню редакцію певних положень і вирішити, яка з них має застосовуватися в даному випадку; якщо має місце колізія між положеннями окремих джерел, необхідно визначити, яке з них має пріоритет щодо застосування.

Конкретні правила визначення норм кримінального права як певних орієнтирів щодо кримінально-правового змісту фактичних обставин зумовлені специфікою відповідних «блоків» — інститутів, субінститутів, типових юридичних конструкцій тощо. Так, «свої» правила має, зокрема, визначення правових орієнтирів при встановленні специфічної конструкції та конкретного змісту юридичних складів злочинів, при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків, при звільненні від відбування покарання з випробуванням (див. окремі зразки розв’язання задач).

3) Важливу роль у встановленні кримінально-правового змісту фактичних обставин задачі відіграють відповідні положення правозастосовної практики і теорії кримінального права. Такі положення, як уже зазначалося, уточнюють, доповнюють чи конкретизують певні правові орієнтири. Крім того, ціла низка зазначених положень впливає й на інші елементи розв’язання задачі, насамперед, на обґрунтування здійсненої кримінально-правової оцінки. Тому їх визначення при розв’язанні переважної більшості задач є обов’язковим.

Найбільш значущими серед положень правозастосовної практики є відповідні положення постанов Пленуму Верховного Суду України, в яких даються роз’яснення з приводу застосування чинного законодавства України. Як відомо, такі роз’яснення є основними правозастосовними орієнтирами для всіх судів загальної юрисдикції. Іншими джерелами положень пра-возастосовної практики можуть бути роз’яснення Пленуму відповідного вищого спеціалізованого суду України з питань застосування законодавства, різні узагальнення такої практики (слідчої, прокурорської, судової), а також деякі процесуальні документи (зокрема, вироки, ухвали, постанови судів різних рівнів), винесені в окремих кримінальних справах.

Положення правозастосовної практики не мають обов’язкового характеру, але тією чи іншою мірою відображають існуючі в певний період реальні тенденції такої практики. Тому ці положення — особливо відповідні положення постанов Пленуму Верховного Суду України — мають враховуватись при розв’язанні задачі, в тому числі й тоді, коли вони, на думку «автора» рішення, є помилковими. В останньому випадку розв’язання задачі має здійснюватися за двома варіантами: а) з урахуванням відповідного положення постанови Пленуму Верховного Суду України; б) з урахуванням власної позиції «автора» рішення, яка має бути спеціально обґрунтована.

Як і положення правозастосовної практики, жодні положення теорії кримінального права не можна розглядати як обов’язкові. При розв’язанні задачі можна скористатися відповідними положеннями підручника, монографії, статті чи будь-якої іншої наукової публікації або сформулювати власне теоретичне розуміння певного кримінально-правового явища.

Основні вимоги до будь-яких положень теорії кримінального права, що використовуються у розв’язанні задачі, — їх наукова обґрунтованість, значимість для вирішення конкретних питань кримінально-правового характеру, переконливість. З цієї точки зору особливе місце серед джерел, що містять теоретичні положення, посідають науково-практичні коментарі Кримінального кодексу України. Теоретичні положення таких коментарів, як правило, відображають усталені позиції в науці кримінального права на даний період, максимально враховують тенденції правозастосовної практики, орієнтують на єдність підходу до однотипних кримінально-правових ситуацій. Це, звичайно, не означає, що при розв’язанні задачі теоретичні положення науково-практичних коментарів Кримінального кодексу України мають наперед визначений пріоритет перед відповідними положеннями інших теоретичних джерел або перед власним теоретичним розумінням певних питань «автором» розв’язання.

Водночас зазначене вище особливе місце науково-практичних коментарів Кримінального кодексу України серед інших теоретичних джерел передбачає, що їх положення при розв’язанні задач не можуть бути просто проігноровані. Якщо має місце суперечність між положеннями окремих науково-практичних коментарів Кримінального кодексу України або їх положення суперечать положенням інших теоретичних джерел, які використовуються при розв’язанні задачі, чи власній позиції «автора» розв’язання, то: а) така суперечність повинна бути обов’язково зазначена у розв’язанні, б) мають бути наведені конкретні аргументи, які, на думку «автора», обумовлюють інший підхід до вирішення конкретних питань, ніж той, який запропоновано у відповідному науково-практичному коментарі Кримінального кодексу України.

У будь-якому випадку повноцінне розв’язання задачі, якщо воно супроводжується безпосереднім використанням певних положень правозастосовної практики і (чи) теорії кримінального права, вимагає наведення таких положень, як правило, в межах обґрунтування здійсненої кримінально-правової оцінки.

4) Коли наведені в умовах задачі фактичні обставини уточнено, систематизовано і попередньо оцінено, а відповідні правові орієнтири, положення правозастосовної практики та теорії кримінального права визначено, відбувається процес їх зіставлення. За своїм загальним змістом він являє собою кілька взаємопов’язаних логічних операцій, спрямованих на одержання «нової» інформації: яке кримінально-правове значення мають ті чи інші фактичні обставини. Конкретний зміст кожної з таких операцій залежить від того завдання, яке стоїть перед «автором» розв’язання задачі, і може бути різним: в одному випадку, наприклад, йдеться про відповідність окремих фактичних обставин ознакам юридичного складу злочину, а в іншому — про можливість їх визнання як обставин, що обтяжують покарання при його призначенні.

Сам процес зіставлення безпосередньо в письмовому рішенні задачі не відображається, але за необхідності, зокрема при обговоренні обґрунтованості проміжних чи остаточних висновків на практичному занятті, може бути відтворений в усній формі.

5) Завершальним етапом встановлення кримінально-правового змісту наведених в умовах задачі фактичних обставин є формулювання проміжних і остаточних висновків щодо такого змісту.

Проміжні висновки стосуються створених раніше окремих «блоків» фактичних обставин і формулюються у межах відповідних кримінально-правових інститутів (субінститутів), типових юридичних конструкцій, складових частин юридичних складів злочинів тощо.

Остаточні висновки стосуються усіх наведених в умовах задачі фактичних обставин і являють собою інтегрований результат проміжних висновків. Здебільшого зміст остаточних висновків збігається принаймні з однією з тих форм кримінально-правової оцінки, які використовуються у реальних процесуальних документах і, відповідно, є основними елементами розв’язання задачі. Такий збіг, зокрема, характерний при розв’язанні більшості задач з Особливої частини кримінального права, в якому остаточні висновки безпосередньо втілюються у формулу кримінально-правової кваліфікації дій суб’єкта (у формулу кваліфікації злочину) та в юридичне формулювання обвинувачення (див. зразок розв’язання задачі з Особливої частини кримінального права). Водночас при розв’язанні окремих задач із Загальної та Особливої частин кримінального права такого збігу може й не бути.

2. Від того, чи збігаються остаточні висновки щодо кримінально-правового змісту фактичних обставин зі встановленою законом формою їх кримінально-правової оцінки, залежать і подальше розв’язання задачі по суті, і зміст та обсяг його письмового відтворення. Що стосується формулювання власної кримінально-правової оцінки, то тут можливі такі варіанти.

1) Остаточні висновки повністю збігаються зі встановленими законом формами кримінально-правової оцінки фактичних обставин: у цьому випадку в розв’язанні відтворюються відповідні форми такої оцінки, і саме вони є основним елементом розв’язання задачі. Даний варіант характерний, як уже зазначалося, для більшості задач з Особливої частини кримінального права, а також для задач із Загальної частини кримінального права щодо комплексного застосування окремих його інститутів, які стосуються злочину.

2)  Остаточні висновки сформульовано в межах окремого інституту кримінального права і, відповідно, вони стосуються лише окремого «фрагмента» встановленої законом форми кримінально-правової оцінки фактичних обставин: у цьому випадку в розв’язанні мають бути відтворені, насамперед, конкретні остаточні висновки, а потім, якщо можливо, наведено і форму (кілька форм) відповідної кримінально-правової оцінки. Цей варіант переважно характерний для розв’язання задач із Загаль-129

ної частини кримінального права щодо застосування окремого інституту, який стосується злочину (зокрема, стадій вчинення злочину, співучасті у злочині, множинності злочинів).

3) Остаточні висновки сформульовано в межах окремого інституту кримінального права, але їх зміст не дає можливості безпосередньо відтворити ні встановлену законом форму кримінально-правової оцінки фактичних обставин, ні окремий її «фрагмент»: у цьому випадку в розв’язанні безпосередньо мають бути наведені остаточні висновки і саме вони розглядатимуться як відповідна форма кримінально-правової оцінки фактичних обставин і становитимуть основний елемент рішення задачі. Цей варіант характерний для розв’язання більшості задач із Загальної частини кримінального права щодо застосування окремих інститутів, які стосуються покарання та інших заходів кримінально-правового впливу.

Незалежно від того, який з наведених вище варіантів використовується при розв’язанні конкретної задачі, власна кримінально-правова оцінка відповідних фактичних обставин обов’язково має бути здійснена у письмовому вигляді. При цьому, якщо така оцінка може бути викладена у передбаченій законом формі (формула кваліфікації злочину, юридичне формулювання обвинувачення, фрагмент резолютивної частини вироку щодо призначення конкретної міри покарання тощо), додержання відповідної форми (кількох форм) також є обов’язковим.

Основний кримінально-правовий зміст двох найбільш типових форм кримінально-правової оцінки – формули кваліфікації злочину (злочинів) та юридичного формулювання обвинувачення, а також рекомендації щодо їх написання сформульовано у додатках до цієї глави посібника.

3. Обґрунтування здійсненої кримінально-правової оцінки — це окремий елемент розв’язання задачі. При цьому, якщо йдеться про повноцінне розгорнуте розв’язання, він є таким же обов’язковим, як і сама оцінка. Здійснюючи обґрунтування відповідної кримінально-правової оцінки, «автор» має визначитися принаймні щодо двох питань: а) щодо форми обґрунтування; б) щодо «ієрархії» аргументів (доводів).

Форма обґрунтування в принципі не передбачає додержання якихось жорстких правил і визначається, насамперед, типом (різновидом ) задачі. Так, обґрунтування при розв’язанні задачі із Загальної частини кримінального права в межах окремого інституту, що стосується злочину, передбачає спеціальне утворення відповідного «блоку» фактичних обставин, поглиблене дослідження змісту даного інституту, як правило, поетапне встановлення відповідності фактичних обставин конкретним його проявам і лише після цього формулювання проміжного, а потім і остаточного висновків. При розв’язанні задачі із Загальної частини кримінального права щодо комплексного застосування його інститутів, які стосуються злочину, обґрунтування може бути здійснено у «знятому» вигляді й обмежуватися відтворенням лише проміжних висновків та визначенням впливу кожного інституту на кваліфікацію злочину (злочинів). Ще більш спрощена форма характерна для обґрунтування здійсненої кримінально-правової оцінки при розв’язанні задач з Особливої частини кримінального права (див. окремі зразки розв’язання задач).

Що стосується «ієрархії» аргументів (доводів), які використовуються при обґрунтуванні власної кримінально-правової оцінки фактичних обставин, то тут необхідно мати на увазі таке:

1)  Всі аргументи (доводи) за характером свого впливу на зміст кримінально-правової оцінки можна поділити на обов’язкові й необов’язкові. До обов’язкових належать аргументи, які безпосередньо випливають зі змісту відповідних нормативних приписів кримінально-правового характеру (обов’язкові нормативні аргументи). Необов’язковими аргументами є ті, які використовують роз’яснення Пленуму Верховного Суду України (основні правозастосовні аргументи ), а також ті, що ґрунтуються на інших джерелах правозастосовної практики та на положеннях теорії кримінального права.

2) Ієрархія обов’язкових нормативних аргументів визначається юридичною силою тих джерел кримінального права, з нормативних приписів яких вони (аргументи) безпосередньо випливають. Відповідно до ст. 8 Конституції України вона має найвищу юридичну силу, а норми Конституції України є нормами прямої дії. Тому, наприклад, у випадку виникнення колізій між положеннями Конституції України та КК України положення Конституції України мають пріоритет перед останніми.

3) Основні правозастосовні аргументи в принципі не повинні суперечити обов’язковим нормативним аргументам, тому, за загальним правилом, у разі виникнення колізій пріоритет мають останні. І лише у виняткових випадках, коли такі колізії спричинені внутрішніми суперечностями відповідних обов’язкових нормативних аргументів між собою, основний правозасто-совний аргумент, що ґрунтується на одному з них, може розглядатись як пріоритетний перед іншим.

Прикладом такого основного правозастосовного аргументу є абзац 1 п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7. У ньому правила призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК 2001 р.) поширюються, зокрема, і на випадки кваліфікації злочинів за однією статтею чи однією частиною статті Особливої частини КК, якщо один із злочинів був закінченим, а інший становив готування до злочину або замах на злочин. У цьому випадку роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, яке за своїм змістом ґрунтується на ст. 16 КК 2001 р., але формально суперечить ст. 33 КК 2001 р., має пріоритет перед останньою статтею.

Основні правозастосовні аргументи з певною часткою умовності можна поділити на два різновиди: аргументи «прямої дії» та аргументи, що використовуються «за аналогією».

Прикладом основного правозастосовного аргументу «прямої дії» є посилання у розв’язанні задачі на абзац 3 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12 у випадку, коли в умовах задачі вказано на заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, у процесі розбою.

Посилання ж у рішенні на цей же абзац 3 п. 12 згаданої постанови, коли в умовах задачі вказано на заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, у процесі розбою з метою викрадення наркотичних засобів, є прикладом основного правозастосовного аргументу, що використовується «за аналогією». Таким чином, у розв’язанні різних задач використання одних і тих самих положень роз’яснень Пленуму Верховного Суду України може в одному випадку розглядатися як основний правозастосовний аргумент «прямої дії», а в іншому — як основний правозастосовний аргумент, що використовується «за аналогією».

4) Інші необов’язкові аргументи — навіть якщо вони за змістом видаються більш переконливими, ніж обов’язкові нормативні чи основні правозастосовчі аргументи, — не можуть мати пріоритету перед останніми. При цьому, як уже зазначалося, суперечність між основним правозастосовним аргументом (відповідним роз’ясненням постанови Пленуму Верховного Суду України) та іншим необов’язковим аргументом (наприклад, теоретичним правилом кваліфікації злочинів) в основному варіанті розв’язання задачі має вирішуватися на користь першого. І лише в альтернативному варіанті рішення може бути наведене розгорнуте обґрунтування висновку про те, що інший необов’язковий аргумент, на думку «автора», є більш переконливим, ніж основний правозастосовний аргумент.

5) Серед необов’язкових аргументів, що їх використовують при розв’язанні задач (крім основних правозастосовних аргументів), якась ієрархія у принципі неможлива. Однак якщо між деякими з них існують суперечності (колізії), такі аргументи мають бути наведені, а потім зроблений вибір на користь одного з них. При цьому бажано сам вибір також обґрунтувати. Подібне обґрунтування, як уже зазначалося, стає обов’язковим у разі, коли точка зору «автора» розв’язання суперечить позиції, сформульованій у науково-практичному коментарі Кримінального кодексу України.

У деяких випадках викладач, задаючи студентам дві-три задачі на наступне практичне заняття, може дозволити їм не писати розгорнуте обґрунтування при розв’язанні однієї з них. Однак і в цих випадках таке обґрунтування має бути здійснене в повному обсязі, його ключові моменти зафіксовані в письмовому розв’язанні, щоб у разі необхідності відтворити відповідні аргументи в усній формі.

4. Сформулювавши власну кримінально-правову оцінку фактичних обставин у відповідній формі і належним чином обґрунтувавши її, «автор» розв’язання задачі тим самим, як правило, дає відповідь на всі запитання та завдання, які в ній поставлено. І лише тоді, коли окремі запитання за своїм змістом мають не лише кримінально-правовий, а й процесуальний характер, на них треба відповідати окремо. Наприклад, у задачах із Загальної частини кримінального права можуть бути сформульовані запитання типу: «Чи підлягає апеляція задоволенню?» або «Яке рішення має прийняти апеляційний суд?». Відповідь на такі запитання має даватись у розв’язанні після написання основної — «кримінально-правової» його частини і зводитися до відповідної констатації типу: «На підставі викладеного апеляція адвоката задоволенню не підлягає» або «Таким чином, апеляційний суд має змінити вирок місцевого суду і перекваліфікувати дії суб’єкта з ч. 2 ст. 121 на ст. 122 і ч. 1 ст. 119 КК».

Методичні рекомендації щодо розв’язання задач із Загальної частини кримінального права в межах окремого інституту, який стосується злочину. Особливості даного типу задач передбачають поглиблене дослідження змісту якогось конкретного інституту кримінального права, що стосується злочину. Тому розв’язання таких задач як окремі елементи включає:

— уточнення та попередню оцінку фактичних обставин (факультативний елемент);

— систематизацію тих фактичних обставин, які охоплюються змістом відповідного інституту (обов’язковий елемент);

—  визначення конкретних правових, правозастосовних та теоретичних орієнтирів, які впливають на зміст інституту, що розглядається (обов’язковий елемент).

— зіставлення систематизованих фактичних обставин з правовими, правозастосовними та теоретичними орієнтирами відповідного інституту (обов’язковий елемент, який у письмовому вигляді в рішенні може не наводитись);

— формулювання проміжних і остаточних висновків щодо кримінально-правового змісту відповідних фактичних обставин у межах інституту, що розглядається (обов’язковий елемент);

— написання формули кримінально-правової кваліфікації та юридичного формулювання обвинувачення (обов’язковий елемент, якщо таке написання можливе);

—  відповідь на конкретні запитання задачі, якщо така відповідь не сформульована у попередніх елементах рішення (факультативний елемент).

При цьому у функціональному плані перший з виділених вище елементів розв’язання задачі (якщо він потрібний) виступає загальною передумовою правильності такого розв’язання; другий-п’ятий елементи відображають процес формулювання власної кримінально-правової оцінки фактичних обставин і тим самим її обґрунтування; п’ятий (у частині остаточних висновків) або шостий (якщо він можливий) елементи фіксують відповідну форму власної кримінально-правової оцінки фактичних обставин; сьомий елемент (якщо він є у розв’язанні) дає відповідь на запитання задачі, що мають переважно процесуальний характер.

Зразок розв’язання задачі із Загальної частини кримінального права України в межах окремого інституту, що стосується злочину.

Задача

Щоб заволодіти грошима Плахової, які зберігалися у квартирі, Качаліна вирішила її отруїти. Для цього вона придбала отруту, призначену для труїння гризунів, прийшла «в гості» і дала цю отруту Плаховій під виглядом ліків від шлункових захворювань. Прийнявши «ліки», Плахова відчула себе погано, викликала швидку медичну допомогу і до її приїзду почала блювати, що, за висновком судово-медичної експертизи, в кінцевому підсумку і врятувало їй життя. Качаліна, побачивши такий розвиток подій, з квартири Плахової втекла, однак через два дні була затримана.

Внаслідок отруєння Плахова два тижні перебувала на стаціонарному лікуванні, що, за висновком судово-медичної експертизи, свідчить про заподіяння їй легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.

Ознайомтесь із статтями 115 і 187, приміткою до ст. 185 КК України, а також із пунктами 10, 11, абзацом 3 п. 12 та абзацом 5 п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12.

Яку кримінально-правову оцінку мають дістати дії Качаліної?

Розв’язання

1. Уточнення та попередня оцінка фактичних обставин.

1.1.  Формулювання в умовах задачі «вирішила її отруїти» будемо розглядати як підтвердження прямого умислу на вбивство Плахової з боку Качаліної.

1.2.  В умовах задачі немає даних щодо сильних фізичних страждань Плахової після вживання отрути, тому немає підстав вбачати в діях Качаліної таку обтяжуючу обставину умисного вбивства, як його «особлива жорстокість».

1.3.  Втеча з квартири Качаліної після виклику Плаховою швидкої допомоги свідчить не про добровільну відмову Плахо-вої від доведення злочину до кінця, а про намагання уникнути відповідальності за вже вчинені нею дії.

1.4. В умовах задачі не названа сума грошей, якими збиралась заволодіти Качаліна. Будемо вважати, що ця сума не дося-135гає показників «великих розмірів» або «особливо великих розмірів», про які йдеться в ч. 4 ст. 187 КК.

2. Систематизація фактичних обставин, які охоплюються інститутом «Стадії вчинення злочину».

2.1. За наявності мети заволодіння грошима Плахової та виникнення наміру (прямого умислу) щодо її вбивства наступні дії Качаліної — придбання отрути, давання цієї отрути під виглядом ліків — є окремими етапами досягнення мети та реалізації умислу.

2.2. Заволодіння грошима не відбулося, а Плахова залишалася живою; це свідчить, що мети не досягнуто, а прямий умисел на вбивство повністю не реалізовано.

2.3.  Внаслідок отруєння Плаховій заподіяно легке тілесне ушкодження з короткочасним розладом здоров’я; в правозасто-совній практиці таке тілесне ушкодження є показником насильства, небезпечного для здоров’я потерпілого (див. п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12).

3.  Визначення конкретних правових, правозастосовних та теоретичних орієнтирів у межах змісту інституту «Стадії вчинення злочину».

3.1. Правовими орієнтирами є: а) статті 13—17 КК, що передбачають особливості відповідальності за закінчений та незакін-чений злочин; б) статті 115 і 187 КК, які передбачають види закінчених злочинів, що вчинила (мала намір вчинити) Качаліна, а також визначають особливості специфічної конструкції та конкретного змісту їх юридичних складів.

3.2.  Правозастосовними орієнтирами — в даному випадку основними — є пункти 10, 11, абзац 3 п. 12 та абзац 5 п. 30 згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12.

3.3. Теоретичними орієнтирами є вироблені наукою кримінального права загальні правила кваліфікації незакінченого злочину, а також правила кваліфікації злочину, який має кілька стадій вчинення.

4. Зіставлення систематизованих фактичних обставин з правовими, правозастосовними та теоретичними орієнтирами інституту «Стадії вчинення злочину» (у письмовому вигляді не наводиться).

5.  Формулювання проміжних і остаточних висновків щодо кримінально-правового змісту фактичних обставин у межах інституту «Стадії вчинення злочину».

5.1. Проміжні висновки:

а) дії Качаліної були спрямовані на вчинення двох злочинів — розбою та умисного вбивства з корисливих мотивів; основними правозастосовними аргументами для такого висновку є пункти 10, 11, абзац 3 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12;

б) дії, спрямовані на умисне вбивство з корисливих мотивів, у будь-якому випадку є незакінченим злочином, оскільки Пла-хова залишилася живою; спочатку має місце готування до цього злочину (придбання отрути як різновид підшукування знаряддя умисного вбивства), а потім закінчений замах на умисне вбивство з корисливих мотивів (Качаліна безпосередньо спрямувала свої дії на позбавлення Плахової життя — виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але умисне вбивство не було закінчене (смерть не настала) з причин, що не залежали від її волі);

в) розбій є закінченим злочином з моменту застосування небезпечного для життя чи здоров’я насильства до потерпілого або здійснення погрози застосування такого насильства; таке насильство з боку Качаліної мало місце; отже, той факт, що заво-лодіння грошима Плахової не відбулося, на визнання вчиненого Качаліною розбою закінченим злочином не впливає; таким чином, вчинення розбою пройшло дві стадії: готування до злочину (придбання отрути) і закінчений злочин;

г) попередня стадія умисного вбивства з корисливих мотивів — готування до злочину і попередня стадія розбою — готування до злочину, які мали місце в діях Качаліної, при остаточній кваліфікації її дій не дістають самостійної кримінально-правової оцінки; у цьому разі діє загальне правило: якщо вчинення злочину проходить через кілька стадій, кожна наступна стадія «поглинає» попередню і попередня стадія самостійній кваліфікації не підлягає;

ґ) остаточна кваліфікація закінченого замаху на умисне вбивство з корисливих мотивів передбачає обов’язкове посилання у формулі кваліфікації на ч. 2 ст. 15 КК; остаточна кваліфікація розбою як закінченого злочину посилання у формулі кваліфікації на ст. 15 КК не потребує;

д) оскільки при вчиненні розбою з боку Качаліної мало місце проникнення в житло (абзац 5 п. 30 постанови від 25 грудня 1992 р. № 12), її дії кваліфікуються за ч. 3 ст. 142 КК з інкримінуванням зазначеної кваліфікуючої ознаки.

5.2. Остаточні висновки збігаються з формулою кримінально-правової кваліфікації та юридичним формулюванням обвинувачення (див. п. 6 даного розв’язання).

6. Формула кримінально-правової кваліфікації та юридичне формулювання обвинувачення.

Дії Качаліної необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 187; ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Качаліна вчинила: напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для здоров’я особи, яка зазнала нападу, — розбій, вчинений з проникненням у житло (ч. 3 ст. 187 КК); закінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині – умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів (ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 93 КК).

7. Оскільки запитання задачі мало кримінально-правовий характер, відповідь на нього дано в пунктах 3, 5, 6 розв’язання.

Методичні рекомендації щодо розв’язання задач із Загальної частини кримінального права в межах комплексного застосування інститутів, що стосуються злочину. Особливості даного типу задач передбачають послідовне та системне використання змісту кількох інститутів Загальної частини кримінального права, що стосуються злочину. При цьому кримінально-правова оцінка в межах окремого інституту, як правило, відбувається в «знятій» формі — вона зводиться лише до основних проміжних та остаточних висновків; обов’язковим компонентом таких висновків має бути визначення впливу відповідного інституту на остаточну кримінально-правову кваліфікацію дій суб’єкта (суб’єктів) та на юридичне формулювання обвинувачення. Останні два елементи практично завжди є обов’язковими для розв’язання задач цього типу.

Таким чином, розв’язання задач із Загальної частини кримінального права щодо комплексного застосування інститутів, що стосуються злочину, включає наступні елементи:

— уточнення та попередня оцінка фактичних обставин;

— попередні висновки щодо видів злочинів, ознаки яких вбачаються в діях суб’єктів;

— вплив окремих інститутів Загальної частини кримінального права, що стосуються злочину, на кримінально-правову кваліфікацію діянь суб’єктів:

а) стадії вчинення злочину;

б) співучасть у злочині;

в) посереднє вчинення злочину;

г) причетність до злочину;

ґ) групове вчинення злочину за відсутності ознак співучасті;

д) конкуренція кримінально-правових норм;

е) множинність злочинів;

— формула кримінально-правової кваліфікації;

— юридичне формулювання обвинувачення.

Така ускладнена форма розв’язання задач даного типу в функціональному плані передбачає тісний зв’язок встановлення кримінально-правового змісту фактичних обставин у межах кожного інституту з відповідними формами кримінально-правової оцінки. Цей зв’язок, зокрема, виявляється у тому, що кожний фрагмент формули кримінально-правової кваліфікації та юридичного формулювання обвинувачення має бути обґрунтований на рівні проміжних і остаточних висновків у межах окремого інституту, який вбачається у поведінці суб’єкта (суб’єктів) та інших фактичних обставинах. Якщо ж окремий з виділених інститутів у відповідних кримінально-правових ситуаціях відсутній, про це коротко зазначається у відповідному пункті (підпункті) розв’язання. При цьому уточнення і попередня оцінка фактичних обставин, якщо вони потрібні, традиційно виконують роль загальної передумови правильного розв’язання всіх наступних питань.

Зразок розв’язання задачі із Загальної частини кримінального права щодо комплексного застосування інститутів, які стосуються злочину.

Задача

Буцан, раніше судимий за розбій, після відбуття покарання організував стійку групу для вчинення квартирних крадіжок. До неї увійшли раніше несудимі Панько та Скорик. У межах підготовки до вчинення крадіжок учасники групи розробили єдиний план скоєння злочинів та розподілили між собою функції.

Спочатку група здійснила крадіжку з квартири Марковсь-кого, заподіявши йому майнову шкоду на суму 42 тис. 850 грн.

Потім усі троє проникли в квартиру Голубовича, склали у дві великі валізи його майно вартістю 57 тис. 200 грн., але при винесенні валіз з квартири були помічені сусідкою Колядою, яка зчинила галас. Незважаючи на це, Буцан, Панько та Скорик збігли з валізами вниз, сіли в автомобіль, що належав Паньку, і втекли, але невдовзі були затримані.

Більшу частину майна, викраденого з квартири Марковсько-го, вартістю 28 тис. 600 грн. Буцан продав Шумському, якого попередив, що це майно здобуте внаслідок квартирної крадіжки.

Ознайомтесь із статтями 185 і 186 КК України, а також з абзацом 2 п. 6 та абзацом 6 п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12.

Яка має бути кримінально-правова оцінка дій Буцана, Пань-ка, Скорика та Шумського?

Розв’язання

1. Уточнення та попередня оцінка фактичних обставин.

1.1. Оскільки в умовах задачі не зазначено інше, будемо вважати, що єдиним планом злочинної діяльності групи не передбачалась ситуація, яка мала місце в другому епізоді, а вчинені суб’єктами дії після зчинення галасу сусідкою не охоплювались їх умислом на початковому етапі вчинення злочину.

1.2. Вартість викраденого майна з квартир Марковського та Голубовича дозволяє визнати обидва злочини вчиненими в особливо великих розмірах (в обох випадках ця вартість більше ніж у шістсот разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

1.3. Відсутність в умовах задачі даних про мету придбання Шумським викраденого майна зумовлює висновок про відсутність у його діях мети приховати відповідний злочин.

2. Попередні висновки щодо видів злочинів, які вчинили суб’єкти. Вчинений Буцаном, Паньком та Скориком перший злочин

містить ознаки крадіжки (ст. 185 КК); вчинене ними у другому епізоді містить ознаки крадіжки та грабежу (ст. 185, ст. 186 КК; докладніше див. підпункти 2, 5 п. 3 даного розав’язання).

Дії Шумського містять ознаки злочину, передбаченого ст. 198 КК.

3. Вплив окремих інститутів, що стосуються злочину, на кримінально-правову оцінку діянь суб’єктів.

3.1. Стадії вчинення злочинів. Вчинені суб’єктами злочини є закінченими. У перших двох епізодах суб’єкти перемістили вилучене ними з квартир майно не лише за межі цих квартир, а й за межі будинків і тим самим дістали реальну можливість початкового розпорядження цим майном. І хоч у другому епізоді дії суб’єктів розпочалися як крадіжка, а закінчилися як грабіж, вчинене в правозастосовній практиці розглядається як єдиний (одиничний) злочин (докладніше див. підпункт 5 даного пункту). Закінченим є і злочин, який вчинив Шумський.

Вплив на кваліфікацію. Дії всіх зазначених у задачі суб’єктів кваліфікуються без посилання на статті 14, 15 КК.

3.2. Співучасть у злочині. Крадіжку і грабіж вчинено Буца-ном, Паньком та Скориком у співучасті. Форма співучасті — співучасть «особливого роду», в даному випадку такий її різновид, як вчинення злочинів організованою групою (всі ознаки вчинення злочину організованою групою, передбачені ч. 3 ст. 28 КК, в діях суб’єктів наявні).

Вплив на кваліфікацію: а) дії всіх учасників організованої групи, які брали участь у вчиненні злочинів, незалежно від їх ролі у вчиненні злочинів, кваліфікуються без посилання на ст. 27 КК; б) оскільки юридичні склади злочинів, передбачених статтями 185 і 186 КК, передбачають як кваліфікуючу ознаку (обтяжуючу обставину) їх вчинення «організованою групою», ця ознака і має інкримінуватись суб’єктам; в) кваліфікуюча ознака спеціального суб’єкта (Буцана) — «повторно» — при кваліфікації першого злочину інкримінується лише йому і на кваліфікацію дій інших співучасників не впливає; г) особлива роль Буцана як організатора і керівника організованої групи на рівні кваліфікації його дій не дістає відображення, але має бути врахована при призначенні йому покарання.

Злочин, вчинений Шумським, ознак співучасті не містить (див. докладніше підпункт 4 даного пункту).

3.3. Посереднє виконання злочинів. За умовами задачі не вбачається.

3.4. Причетність до злочину. Прояв даного інституту кримінального права вбачається у діях Шумського. Має місце особливий різновид причетності — заздалегідь не обіцяне придбання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, яке є окремим різновидом злочину, передбаченого ст. 198 КК.

Вплив на кваліфікацію. Дії Шумського кваліфікуються за ст. 198 КК.

3.5. Конкуренція кримінально-правових норм. При кваліфікації злочинів, вчинених Буцаном, Паньком та Скориком, має місце конкуренція юридичних складів злочинів одного виду з обтяжуючими та особливо обтяжуючими обставинами (конкуренція кваліфікованого та особливо кваліфікованого складів злочинів): конкурують між собою склади злочинів, передбачені ч. 3 ст. 185 та ч. 5 ст. 185 КК — при кваліфікації дій Панька та Скорика; ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 5 ст. 185 КК – при кваліфікації дій Буцана; ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 186, ч. 5 ст. 186 КК — при кваліфікації дій Буцана,Панька та Скорика.

Вплив на кваліфікацію. У межах формули кваліфікації зазначається та частина відповідної статті Особливої частини КК, яка передбачає найбільш обтяжуючу обставину, а в юридичному формулюванні обвинувачення вказуються всі обтяжуючі обставини.

Своєрідна конкуренція виникає також при кваліфікації дій суб’єктів у другому епізоді, коли має місце так зване переростання крадіжки у грабіж. Відповідно до абзацу 2 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12 такі дії належить кваліфікувати лише як грабіж. Таким чином, використовуючи цей основний правозас-тосовний аргумент, можна обґрунтувати висновок, що зміна менш небезпечної форми викрадення майна на більш небезпечну не утворює сукупності злочинів, а пріоритет щодо остаточної кваліфікації має той юридичний склад злочину, який передбачає більш небезпечну форму викрадення майна. При цьому за змістом роз’яснення, що міститься в абзаці 6 п. 30 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України, кваліфікуючі ознаки (обтяжуючі обставини), які мали місце на початковому етапі дій суб’єкта, інкримінуються йому при остаточній кваліфікації його дій.

Вплив на кваліфікацію: а) дії суб’єктів у другому епізоді кваліфікуються лише за відповідною частиною ст. 186 КК; б) при кваліфікації їх дій суб’єктам інкримінуються кваліфікуючі ознаки «проникнення у житло» та «організованою групою», які мали місце на етапі вчинення незакінченого замаху на крадіжку.

3.6. Множинність злочинів. У діях Буцана, Панька та Скорика вбачається множинність злочинів. При цьому в діях Буцана має місце рецидив злочинів, сукупність злочинів та повторність злочинів, а в діях Панька та Скорика — повторність та сукупність злочинів. У діях Шумського множинності злочинів не вбачається.

Вплив на кваліфікацію: а) сукупність злочинів — особам інкриміновано кілька різних юридичних складів злочинів, що відображено як у формулі кваліфікації, так і в юридичному формулюванні обвинувачення; б) повторність злочинів — при кваліфікації дій суб’єктів за ч. 5 ст. 186 КК їм інкриміновано кваліфікуючу ознаку «повторно», що відображено лише в юридичному формулюванні обвинувачення (за правилами кваліфікації при конкуренції кваліфікованого та особливо кваліфікованого складів злочину — див. підпункт 6 цього пункту); в) рецидив злочинів — при кваліфікації дій Буцана за ч. 5 ст. 185 КК йому інкриміновано кваліфікуючу ознаку «повторно», яка в даному разі представляє цю форму множинності злочинів в межах ст.185 КК (ця ознака також відображена лише в юридичному формулюванні обвинувачення).

4. Формула кримінально-правової кваліфікації.

Дії Буцана необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 5 ст. 185; ч. 5 ст. 186 КК.

Дії Панька та Скорика слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 5 ст. 185; ч. 5 ст. 186 КК.

Дії Шумського необхідно кваліфікувати за ст. 198 КК.

5. Юридичне формулювання обвинувачення.

Буцан здійснив таємне викрадення чужого майна — крадіжку, вчинену повторно, поєднану з проникненням у житло, вчинену в особливо великих розмірах, організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК); відкрите викрадення чужого майна — грабіж, вчинений повторно, поєднаний з проникненням у житло, вчинений в особливо великих розмірах, організованою групою (ч. 5 ст. 186 КК).

Панько та Скорик здійснили таємне викрадення чужого майна — крадіжку, поєднану з проникненням у житло, вчинену в особливо великих розмірах, організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК); відкрите викрадення чужого майна — грабіж, вчинений повторно, поєднаний з проникненням у житло, вчинений в особливо великих розмірах, організованою групою (ч. 5 ст. 186 КК).

Шумський здійснив заздалегідь не обіцяне придбання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом (ст. 198 КК).

Методичні рекомендації щодо розв’язання задач із Загальної частини кримінального права в межах окремих інститутів, що стосуються покарання та інших заходів кримінально-правового впливу. Особливості даного типу задач передбачають поглиблене дослідження змісту окремого інституту (іноді кількох інститутів), що стосується заходів кримінально-правового впливу. Як правило, розв’язання таких задач не містить встановленої законом «процесуальної» форми власної кримінально-правової оцінки фактичних обставин, хоч окремі задачі можуть включати завдання щодо написання, наприклад фрагмента резолютивної частини вироку з питань призначення покарання. Значно рідше при розв’язанні цього типу задач виникає необхідність уточнення та попередньої оцінки фактичних обставин, у багатьох випадках немає потреби в їх систематизації. Тому, зберігаючи в цілому таку ж форму, яку було наведено вище (див. методичні рекомендації щодо розв’язання задач із Загальної частини кримінального права в межах окремих інститутів, що стосуються злочину), розв’язання задач цього типу, як правило, за обсягом коротше, а за змістом простіше.

Зразок розв’язання задачі із Загальної частини кримінального права в межах окремих інститутів, які стосуються покарання та інших заходів кримінально-правового впливу.

Задача

Мацака було засуджено за хуліганство, пов’язане з опором представникові влади, до позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців. Через півроку після відбуття покарання стало відомо, що до постановлення вироку він вчинив також крадіжку і грабіж.

Розглянувши справу, суд призначив Мацаку покарання за ч. 1 ст. 185 КК у вигляді виправних робіт на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 186 КК у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки, а за сукупністю цих злочинів — у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

Дайте оцінку рішенню суду.

Напишіть фрагмент резолютивної частини вироку, в якому Мацакові буде призначено остаточне покарання, обравши найбільш суворий з можливих його варіантів.

Розв’язання

1. Уточнення та попередня оцінка фактичних обставин. За ч. 2 ст. 186 КК дії Мацака кваліфіковано за ознакою повторності.

2.  Систематизація фактичних обставин, які стосуються інституту призначення покарання. У такій систематизації немає потреби.

3.  Визначення конкретних правових, правозастосовних та теоретичних орієнтирів.

3.1. Правовими орієнтирами є:

а) щодо призначення покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк — санкції ч. 3 ст. 296, ч. 2 ст. 186 та ст. 63 КК;

б) щодо призначення покарання у вигляді виправних робіт — санкція ч. 1 ст. 185 та ст. 57 КК;

в) щодо призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів — ст. 70 КК;

г) щодо правил складання покарань та зарахування попереднього ув’язнення – ст. 72 КК.

3.2. Правозастосовними орієнтирами є пункти 20—22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7.

3.3. Теоретичними орієнтирами є положення науки кримінального права щодо призначення покарання при так званій розірваній сукупності злочинів.

4. Зіставлення фактичних обставин з правовими, правозас-тосовними та теоретичними критеріями в межах інститутів «Види покарань» та «Призначення покарання». У письмовому вигляді не наводиться.

5. Проміжні та остаточні висновки щодо кримінально-правового змісту фактичних обставин у межах інститутів «Види покарань» та «Призначення покарання».

5.1. Призначення покарання за окремі злочини, що утворюють сукупність, відбулося у межах санкцій ч. 3 ст. 296, ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 186 КК; при цьому порушення положень статей 57 і 63 КК не вбачається.

5.2. Призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів у порядку ст. 70 КК відбулося з окремими порушеннями, до яких, зокрема, належать:

а) було призначено остаточне покарання лише за два злочини, передбачені ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 186 КК; у даному випадку має місце так звана «розірвана» сукупність злочинів і тому остаточне покарання необхідно призначати за сукупністю не двох, а трьох злочинів — з урахуванням покарання, призначеного за ч. 3 ст. 296 КК попереднім вироком;

б) не було проведено зарахування до призначеного за сукупністю злочинів остаточного покарання, покарання, відбутого Мацаком за першим вироком; у даному разі підлягає зарахуванню відбуте ним покарання у вигляді 2 років 6 місяців позбавлення волі за хуліганство, пов’язане з опором представникові влади (див. ч. 4 ст. 70 КК).

6. Написання фрагмента резолютивної частини вироку з питань, що стосуються призначення покарання. Конкретний зміст такого фрагмента зумовлений тим, що в ньому: а) збережено види і розміри покарань, призначені за окремі злочини, що утворюють сукупність; б) усунуто помилки (порушення), які були зазначені вище, при призначенні остаточного покарання за правилами ст. 70 КК; в) принцип призначення остаточного покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк і, відповідно, його розмір визначено за найбільш суворим варіантом; г) вихідні дані вироку, яким Мацак засуджений за ч. 3 ст. 296, а також дата взяття його під варту за останньою кримінальною справою є умовними.

З урахуванням зазначеного фрагмент резолютивної частини вироку має такий вигляд:

«Визнати Мацака Олександра Івановича винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 186 КК.

Призначити Мацаку О. І. покарання за ч. 1 ст. 185 КК — у виді виправних робіт на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 186 КК — у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі частин 1—4 ст. 70 КК та з урахуванням вироку місцевого суду Дарницького району м. Києва від 21 жовтня 2001 р. шляхом повного складання покарань, призначених Мацаку О. І. за злочини, передбачені ч. 3 ст. 296, ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 186 КК, визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 2 місяці.

Зарахувати в строк призначеного покарання покарання, відбуте Мацаком О. І. за вироком місцевого суду Дарницького району м. Києва від 21 жовтня 2001 р. — 2 роки 6 місяців позбавлення волі, остаточно визначивши до відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 8 місяців.

Строк покарання обчислювати з 20 листопада 2004 р., зарахувавши в цей строк час тримання Мацака О. І. під вартою за останньою кримінальною справою».

7. Відповідь на конкретні запитання (завдання). Дана в межах пунктів 5 і 6 цього розв’язання.

Методичні рекомендації щодо розв’язання задач з Особливої частини кримінального права. Більш високий рівень засвоєння студентами змісту норм кримінального права, положень правозастосовної практики і кримінально-правової теорії зумовлюють такі особливості розв’язання даного типу задач: а) значне скорочення проміжних висновків у межах встановлення кримінально-правового змісту фактичних обставин; відтворення у рішенні таких висновків лише у найбільш загальній формі; б) максимальне використання у рішенні основних правозасто-совних аргументів; в) формулювання у рішенні лише тих положень теорії кримінального права, які стосуються спірних та (або) найбільш складних питань кримінально-правової кваліфікації; г) забезпечення повноти, точності та коректності при написанні формули кримінально-правової кваліфікації (у переважній більшості випадків — формули кваліфікації злочинів) та юридичного формулювання обвинувачення.

З урахуванням зазначених особливостей рішення даного типу задач включає такі елементи:

— уточнення та попередня оцінка фактичних обставин;

— проміжні висновки щодо видів та особливостей злочинів, ознаки яких вбачаються у діяннях суб’єктів;

— обґрунтування кримінально-правової кваліфікації (кваліфікації злочинів) з використанням основних правозастосовних аргументів;

— обґрунтування кримінально-правової кваліфікації (кваліфікації злочинів) з позицій теорії кримінального права;

— формула кримінально-правової кваліфікації (кваліфікації злочинів);

—  юридичне формулювання обвинувачення (інша форма кримінально-правової оцінки).

При цьому перші чотири елементи розв’язання задачі можуть викладатися у довільній формі і навіть з допустимими скороченнями, а два останні елементи мають бути написані з додержанням відповідних вимог і без скорочень. У деяких випадках викладач може дозволити студентам розв’язувати задачі без повноцінного письмового відтворення усіх названих вище елементів, однак і в цьому разі написання третього, п’ятого і шостого елементів розв’язання є обов’язковим.

Зразок розв’язання задачі з Особливої частини кримінального права.

Задача

Петруня, Чекалін та Щекальов утворили стійку групу, розробили план розбійних нападів на окремих громадян та розподілили між собою функції. Для нападів їм була потрібна зброя. Щоб заволодіти зброєю і боєприпасами до неї, вони напали на працівника приватної охоронної фірми Шумова, який повертався до офісу фірми після вечірнього чергування. Діючи за заздалегідь розробленим планом, Петруня штовхнув Шумова в нео-світлену частину підземного переходу, де вже чекав Щекальов, а той ударив потерпілого уламком труби по голові. Чекалін у цей час спостерігав за обстановкою. Коли Шумов упав, вони обшукали його і забрали пістолет «ТТ» та дві обойми набоїв. Шумов помер на місці події.

Після цього, продовжуючи реалізовувати розроблений раніше план, Петруня, Чекалін та Щекальов вчинили три напади на окремих громадян: демонструючи пістолет і погрожуючи вбивством, вони відбирали у потерпілих гроші, коштовності, верхній одяг. Під час останнього нападу вони, діючи без попередньої змови, згвалтували малолітню Зінкевич, а потім на пропозицію Петруні, вбили її, щоб приховати вчинені щодо неї злочини.

Розв’язання

1. Уточнення та попередня оцінка фактичних обставин.

1.1. Нанесення удару трубою по голові та смерть Шумова на місці події (показники локалізації та сили удару) свідчать про наявність у суб’єктів принаймні прямого невизначеного умислу щодо будь-яких суспільно небезпечних наслідків для життя чи здоров’я потерпілого, в тому числі і його смерті.

1.2. Після заволодіння зброєю Шумова і принаймні до вчинення останнього нападу (включно) мав місце певний проміжок часу, протягом якого існувала стійка, озброєна, організована група, а Петруня, Чекалін та Щекальов були її учасниками (членами); при цьому в умовах задачі не зазначено, хто з них незаконно зберігав та носив вогнепальну зброю і бойові припаси до неї.

1.3. В умовах задачі не зазначена вартість майна, вилученого у потерпілих під час розбійних нападів; будемо вважати, що ця вартість не досягає показників кваліфікуючих ознак «у великих розмірах» та «в особливо великих розмірах».

1.4. В умовах задачі не зазначено, яким чином було здійснено зґвалтування; будемо вважати, що фізичне насильство до потерпілої у процесі зґвалтування не застосовувалось, а мала місце та ж (така ж) погроза вбивством, що й при розбої.

1.5. Під час зґвалтування суб’єкти принаймні могли і повинні були допускати, що вчиняють статевий акт з малолітньою; таке саме ставлення до віку потерпілої було і при вчиненні умисного вбивства.

2.  Проміжні висновки щодо видів та особливостей злочинів, ознаки яких вбачаються у діяннях суб’єктів.

2.1. Вчинені суб’єктами дії у поєднанні з іншими фактичними обставинами містять ознаки злочинів, передбачених статтями 115, 129, 152, 187, 257, 262, 263 КК.

2.2.  Всі злочини є закінченими; всі злочини, за винятком зґвалтування, вчинені у співучасті «особливого роду» — організованою групою, яка з урахуванням її озброєності набирає характеру банди; за умовами задачі зґвалтування вчинене без попередньої змови (ситуаційно), тобто має місце вчинення злочину «групою осіб».

3. Обґрунтування кримінально-правової кваліфікації (кваліфікації злочинів) з використанням основних правозастосовних аргументів.

3.1. Щодо кваліфікації дій суб’єктів за ст. 257 КК — див. пункти 1, 3—5, абзац 1 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про бандитизм» від 7 липня 1995 р. № 9.

3.2. Щодо співвідношення бандитизму з іншими злочинами, які вчиняються бандою, — див. п. 7 названої вище постанови від 7 липня 1995 р. № 9.

3.3. Щодо кваліфікації бандитизму за сукупністю зі злочином, передбаченим ст. 262 КК, — див. абзац 2 п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3.

3.4. Щодо кваліфікації умисного вбивства Шумова за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК, а також за сукупністю зі злочином, передбаченим ст. 262 КК, — див. абзац 3 п. 10 та абзац 4 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2.

3.5. Щодо кваліфікації зґвалтування і наступного умисного вбивства Зінькевич за сукупністю злочинів — див. абзац 3 п. 14 названої вище постанови від 7 лютого 2003 р. № 2.

3.6. Щодо кваліфікації умисного вбивства Зінькевич за пунктами 2, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК, а також щодо остаточної кваліфікації двох умисних вбивств за обтяжуючих обставин — див. відповідно пункти 6, 16, 17 постанови від 7 лютого 2003 № 2.

3.7.  Щодо інкримінування суб’єктам кваліфікуючих ознак зґвалтування «групою осіб» та «малолітньої» — див. абзац 1 п. 13 та п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. № 4.

4. Обґрунтування кримінально-правової кваліфікації з позицій теорії кримінального права.

4.1. Бандитизм — так званий складений злочин, тому співвідношення його юридичного складу з юридичними складами інших злочинів, які вчиняються при створенні банди та під час здійснення нею нападів, вирішується в межах конкуренції частин і цілого. В даному випадку діє, зокрема, таке правило: злочини, за які законом встановлено суворішу відповідальність, ніж за бандитизм, кваліфікуються за сукупністю з ним, а всі інші злочини охоплюються його юридичним складом (такий підхід сформульований у підпункті 3.2 цього розв’язання, хоча з теоретичної точки зору за сукупністю з бандитизмом мають кваліфікуватись і ті злочини, за які законом встановлено таку ж відповідальність, як і за бандитизм). Саме це правило зумовлює кваліфікацію за сукупністю з бандитизмом обох умисних вбивств за обтяжуючих обставин, розбоїв, передбачених ч. 4 ст. 187 КК, розбою з метою викрадення вогнепальної зброї та боєприпасів до неї за обтяжуючих обставин та зґвалтування малолітньої.

4.2. Конкуренція частин і цілого має місце також при кваліфікації умисного вбивства Шумова в процесі розбою з метою викрадення вогнепальної зброї та боєприпасів до неї та при кваліфікації зґвалтування, що супроводжувалося погрозою вбивством. При цьому в першому випадку така конкуренція «перетворюється» на сукупність злочинів, в другому юридичний склад зґвалтування («ціле») охоплює погрозу вбивством («частину») і вона не дістає самостійної кваліфікації.

4.3. При кваліфікації розбою з метою викрадення вогнепальної зброї та боєприпасів до неї виникає конкуренція загальної (ч. 4 ст. 187 КК) та спеціальної (ч. 3 ст. 262 КК) кримінально-правових норм. Пріоритет має спеціальна норма.

4.4. При кваліфікації розбоїв має місце так звана конкуренція юридичних складів злочину одного виду з обтяжуючими та особливо обтяжуючими обставинами (конкуренція кваліфікованого (ч. 2 ст. 187 КК) та особливо кваліфікованого (ч. 4 ст. 187 КК) складів злочину. В цьому випадку у формулі кваліфікації злочинів відображається лише особливо кваліфікований склад (ч. 4 ст. 187 КК), а в юридичному формулюванні обвинувачення вказуються всі обтяжуючі та особливо обтяжуючі обставини.

4.5. Як було зазначено в п. 2.2 рішення, всі злочини, що інкримінуються суб’єктам, за винятком зґвалтування, вчинені організованою групою. Ця обставина має своє безпосереднє відображення при кваліфікації бандитизму (де вона є однією з форм банди), розбоїв (ч. 4 ст. 187 КК) та розбою з метою викрадення вогнепальної зброї і боєприпасів до неї (ч. 3 ст. 262 КК) — у двох останніх випадках суб’єктам інкримінується кваліфікуюча ознака — вчинення відповідних злочинів «організованою групою».

Юридичні склади інших злочинів, інкримінованих суб’єктам, не передбачають їх вчинення організованою групою як кваліфікуючу ознаку (обтяжуючу обставину). Тому при кваліфікації обох умисних убивств суб’єктам інкримінується кваліфікуюча ознака «за попереднім зговором групою осіб».

При кваліфікації зґвалтування — відповідно до умов задачі – суб’єктам інкримінується кваліфікуюча ознака «групою осіб».

4.6. Два вчинені суб’єктами умисні вбивства за обтяжуючих обставин, хоч «набір» цих обтяжуючих обставин у кожного з них різний, утворюють не сукупність, а повторність злочинів. Тому в остаточній кваліфікації умисні вбивства відображені одним юридичним складом злочину, який включає ті пункти ч. 2 ст. 115 КК, які передбачають усі обтяжуючі обставини обох умисних убивств, у тому числі п. 13, який вказує на їх повторність.

5. Формула кримінально-правової кваліфікації (кваліфікації злочинів). Дії Петруні, Чекаліна та Щекальова необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257; ч. 3 ст. 262; ч. 4 ст. 187; ч. 4 ст. 152; пп. 2, 6, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

6. Юридичне формулювання обвинувачення.

Петруня, Чекалін та Щекальов вчинили: організацію озброєної банди з метою нападу на окремих осіб, участь у такій банді та участь у вчинюваному нею нападі (ст. 257 КК); розбій з метою викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів до неї, вчинений організованою групою (ч. 3 ст. 262 КК); напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя особи, яка зазнала нападу, – розбій, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій, вчинений організованою групою (ч. 4 ст. 187 КК); статеві зносини з погрозою застосування фізичного насильства – зґвалтування, вчинене групою осіб щодо малолітньої (ч. 4 ст. 152 КК); умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині – умисне вбивство малолітньої дитини, з корисливих мотивів, вчинене з метою приховати інший злочин, за попередньою змовою групою осіб, особою, яка раніше вчинила умисне вбивство (пп. 2, 6, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК).

ДОДАТОК 1

Зміст і форма формули кваліфікації злочинів: спеціально-юридичні аспекти

1.  Назва цієї форми кримінально-правової кваліфікації – формула кваліфікації злочинів (у подальшому — ФК) – зумовлена тим, що вона передбачає використання окремих символів (знаків), в яких «зашифрована» певна інформація кримінально-правового характеру; такою інформацією є висновок суб’єкта кваліфікації про те, що поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами відповідає одному чи кільком різним юридичним складам злочинів (злочину) (в подальшому — ЮСЗ).

2. Символами (знаками) у ФК виступають певні засоби тех-ніко-юридичного характеру, що використовуються для відображення в ній відповідних джерел кримінального права та їх ок-152

ремих компонентів, які «представляють» відповідний ЮСЗ (кілька ЮСЗ).

3. Основними символами (знаками), обов’язковими для будь-якої ФК, завжди виступають: а) скорочена назва відповідного джерела кримінального права України; з урахуванням системи сучасного кримінального права України таким джерелом може бути Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. (у подальшому – КК 2001 р.) або Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (у подальшому — КК 1960 р.); б) порядковий номер та скорочене (без назви) написання статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р., яка передбачає так звану «специфічну частину» ЮСЗ, інкримінованого особі.

4. Додатковими символами (знаками) (вони є обов’язковими лише для окремих різновидів ФК) можуть виступати: а) порядковий номер та скорочене (без назви) написання окремої статті (кількох статей) Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. — якщо одна або кілька таких статей, на думку суб’єкта кваліфікації, відображають у ФК специфіку відповідного ЮСЗ; б) порядковий номер та скорочене (без тексту) написання відповідної частини вказаної у ФК статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. – якщо така стаття має кілька частин; в) порядковий номер та скорочене (без тексту) написання відповідної частини статті Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. – якщо така стаття включена до ФК; г) порядковий номер та скорочене (без тексту) написання відповідного пункту (кількох пунктів) ч. 2 ст. 115 КК 2001 р. чи відповідного пункту (кількох пунктів) ст. 93 КК 1960 р. – якщо у ФК міститься посилання на таку статтю (частину статті).

5. Включення до ФК статей Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. є відображенням у ній висновку суб’єкта кваліфікації про те, що поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами відповідає так званому особливому ЮСЗ. Традиційно до особливих належать юридичні склади незакінченого злочину та окремих різновидів співучасті у злочині (організації злочину, підбурювання до злочину, пособництва у злочині). Очевидно, до особливих можуть бути віднесені також юридичні склади, які передбачають заподіяння певної шкоди в стані так званої уявної оборони – у випадках, коли вона прирівнюється до перевищення меж необхідної оборони.

Таким чином, у ФК може мати місце посилання лише на статті 14, 15, 27, 37 Загальної частини КК 2001 р. або (та) на статті 17, 19 Загальної частини КК 1960 р. При цьому в межах відображення у ФК одного (окремого) ЮСЗ відповідна стаття Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. обов’язково має «прив’язуватись» до «своєї» статті (частини статті) Особливої частини зазначених кодексів.

6. В окремих випадках у поведінці особи, яка оцінена суб’єктом кваліфікації як єдиний (одиничний) злочин, може вбачатися кілька кваліфікуючих ознак (обтяжуючих обставин), передбачених різними частинами відповідної статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. У цих випадках відповідно до традицій, що склалися в правозастосовній практиці України, на рівні ФК має вказуватись та частина статті, яка передбачає «найбільш обтяжуючу» з наявних обставин (санкція якої передбачає найбільш суворе покарання).

Таким чином, при відображенні у ФК одного (окремого) ЮСЗ повинно мати місце посилання лише на одну частину статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. (ФК типу — частини 2, 3, 4 ст. 185 КК розглядається як некоректна).

7. В окремих випадках у поведінці особи, яка оцінена суб’єктом кваліфікації як єдиний (одиничний) злочин, що вчинений у співучасті з розподілом ролей, може поєднуватись виконання кількох таких ролей, зокрема підбурювача і організатора, підбурювача і пособника. У цих випадках відповідно до традицій, що склалися в правозастосовній практиці України, на рівні ФК має вказуватися та частина статті Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960 р., яка передбачає «найбільш небезпечну» роль. Орієнтиром у цьому разі повинен бути законодавчий підхід: відносна небезпечність «ролей» (видів співучасників) визначається послідовністю їх відображення в ст. 27 КК 2001 р. чи в ст. 19 КК 1960 р., тобто за схемою «виконавець (співвиконавець) — організатор — підбурювач (підмовник) – пособник».

Таким чином, при посиланні у ФК на ст. 27 КК 2001 р. чи ст. 19 КК 1960 р. — у межах відображення в ній одного (окремого) ЮСЗ — має вказуватися лише одна частина зазначених статей.

8. В окремих випадках поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами може бути оцінена суб’єктом кваліфікації як кілька окремих злочинів, кожний з яких відповідає «своєму», відмінному від інших ЮСЗ (сукупність злочинів). За змістом ч. 2 ст. 33 КК кожний злочин в такому випадку підлягає окремій кваліфікації. Відповідно в ФК (на етапі остаточної кваліфікації) кожний ЮСЗ має бути відображений окремо — з додержанням положень, зазначених у пунктах 1—7. Цей підхід повинен застосовуватись і тоді, коли окремі злочини, що утворюють сукупність, кваліфікуються за однією і тією ж статтею або за однією і тією ж частиною статті Особливої частини КК (див. приклади написання ФК у п. 11 додатку 2).

9. В окремих випадках поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами може бути оцінена суб’єктом кваліфікації як кілька окремих злочинів, які відповідають одному і тому ж ЮСЗ (повторність злочинів, що мають тотожні ЮСЗ). Відображення такої кримінально-правової ситуації у ФК здійснюється за такими правилами: а) на етапі так званої «проміжної» кваліфікації кожний злочин одержує окреме відображення у «своїй» ФК; б) на етапі остаточної кваліфікації окремі злочини, оскільки вони відповідають одному і тому ж ЮСЗ, мають бути «представлені» ФК, яка відображає цей один (єдиний) ЮСЗ. У переважній більшості випадків ФК кожного з таких злочинів на етапі «проміжної» кваліфікації і ФК всіх цих злочинів на етапі остаточної кваліфікації не відрізняються одна від одної. Виняток становлять ФК кількох умисних вбивств з різним «набором» обтяжуючих обставин: оскільки такі обтяжуючі обставини передбачені різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК 2001 р. чи ст. 93 КК 1960 р., ФК кожного з умисних вбивств на етапі «проміжної» кваліфікації відрізняються як одна від одної, так і від ФК на етапі остаточної кваліфікації (остання має містити посилання на ті пункти ч. 2 ст. 115 КК 2001 р. чи ст. 93 КК 1960 р., що передбачають всі обтяжуючі обставини всіх вчинених особою умисних убивств — див. приклад а) п. 9 додатку 2).

Таким чином, можлива ситуація, коли при остаточній кваліфікації кількох злочинів їх кількість є більшою порівняно з кількістю відображених у ФК ЮСЗ. Особливим проявом такої ситуації є випадок, коли вчинені особою кілька злочинів на етапі остаточної кваліфікації «представлені» у ФК лише одним ЮСЗ; у цьому випадку на рівні ФК множинність (повторність) злочинів узагалі не одержує відображення.

ДОДАТОК 2

Зміст і форма формули кваліфікації злочинів: техніко-юридичні аспекти

1. Якщо у формулі кваліфікації злочинів (у подальшому — ФК) міститься посилання лише на одне джерело кримінального права України – Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р., — допускається використання скорочень «КК», «КК України»; вказувати рік прийняття цього Кодексу в такому випадку необов’язково.

2. Якщо у ФК міститься посилання лише на одне джерело кримінального права України – Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 року – допускається використання скорочень «КК 1960 р.», «КК України 1960 р.»; вказувати рік прийняття цього Кодексу в такому випадку слід обов’язково.

3. Якщо у ФК міститься посилання на два джерела кримінального права України — на Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. та на Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 р., — кожне джерело має вказуватись у вигляді відповідного скорочення з обов’язковим зазначенням року його прийняття; наприклад: пп. «а», «и» ст. 93 КК 1960 р.; пп. 6, 11, 13 ч. 2 ст. 115 КК 2001 р.

4. Якщо у ФК вказано кілька статей одного джерела кримінального права України, допускається використання відповідного його скорочення лише один раз — у кінці такої ФК.

Наприклад: а) п. «а» ст. 93; ч. 3 ст. 142 КК 1960 р.; б) ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК.

5. Для посилання у ФК на статтю КК 2001 р. чи КК 1960 р. завжди використовується скорочення «ст.»; після цього цифрами зазначається порядковий номер відповідної статті.

6. Якщо порядковий номер статті КК 1960 р. чи КК 2001 р. включає спеціальну позначку, найбільш коректним є той варіант його написання у ФК, який передбачений в офіційному тексті КК 2001 р. чи КК 1960 р.

Наприклад: ч. 2 ст. 1982 КК 1960 р.; ст. 2031 КК 2001 р.

7. Якщо стаття КК 1960 р. чи КК 2001 р. містить кілька частин, для посилання у ФК на відповідну частину використовується скорочення «ч.»; при цьому порядковий номер частини вказується після такого скорочення, а посилання на частину – перед посиланням на відповідну статтю КК.

Наприклад, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК.

8. Якщо відповідна стаття (частина статті) Особливої частини КК 1960 р. чи КК 2001 р. мала кілька редакцій, посилання у ФК на таку статтю (частину статті) здійснюється таким чином: а) у випадку використання у ФК тільки останньої редакції (чинної на момент написання ФК) вона спеціально не зазначається; б) у випадку використання у ФК тільки попередньої (однієї з попередніх) редакції вона спеціально зазначається після скороченого написання відповідного джерела кримінального права України; в) у випадку використання у ФК кількох різних редакцій кожна з них спеціально зазначається після скороченого написання відповідного джерела кримінального права України.

Наприклад: а) ч. 1 ст. 296 КК; б) ч. 2 ст. 2153 КК 1960 р. у редакції Закону від 26 січня 1993 р.; в) ч. 2 ст. 2153 КК 1960 р. у редакції Закону від 26 січня 1993 р.; ч. 3 ст. 2153 КК 1960 р. у редакції Закону від 21 вересня 2000 р.

9. Якщо стаття Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. передбачає пункти (ч. 2 ст. 115 КК 2001 р.; ст. 93 КК 1960 р.), при посиланні на них у ФК використовується скорочення «п.». Після цього вказується: а) порядковий номер пункту – у випадку посилання у ФК на ч. 2 ст. 115 КК 2001 р.; б) літера, що позначає відповідний пункт, — у випадку посилання у ФК на ст. 93 КК 1960 р.

Наприклад: а) п.п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК; п.п. 1, 6, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК; б) п.п. «а», «г», «і» ст. 93 КК 1960 р.

10. Якщо у ФК міститься посилання на кілька статей КК 2001 р. чи КК 1960 р. — у межах відображеного таким чином одного ЮСЗ, — першими мають вказуватись відповідні статті (частини статей) Загальної частини КК, а потім — стаття (пункт, частина статті) Особливої частини КК; при цьому між окремими статтями потрібно ставити кому; використовувати в таких випадках сполучники «і», «та» небажано, оскільки таке використання не відповідає традиційним підходам до відображення певних висновків саме у вигляді формули (в даному випадку — ФК). Некоректним є також використання у ФК розділового знака — тире, оскільки в цьому випадку створюється враження, що застосовуються всі статті, починаючи з відповідної статті Загальної частини і закінчуючи відповідною статтею Особливої частини КК.

Наприклад: а) ч. 1 ст. 17, ст. 94 КК 1960 р.; б) ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 121 КК.

11. Якщо у ФК відображено кілька різних ЮСЗ — відповідно до правил кваліфікації сукупності злочинів, — кожний ЮСЗ потрібно виокремлювати розділовим знаком крапкою з комою; такий розділовий знак ставиться після написання відповідної статті Особливої частини КК, а в окремих випадках — після скороченого написання відповідного джерела кримінального права України, в якому ця стаття знаходиться.

Наприклад: а) ч. 1 ст.152; ч.3 ст. 152 КК; б) ст. 94 КК 1960 р.; п. 13 ч. 2 ст. 115 КК 2001 р.; в) ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 27, п.п. 7, 13 ч. 2 ст. 115 КК.

ДОДАТОК 3

Зміст і форма юридичного формулювання обвинувачення: спеціально-юридичні аспекти

1.  Назва цієї форми кримінально-правової кваліфікації — юридичне формулювання обвинувачення (в подальшому — ЮФО ) — зумовлена тим, що вона являє собою словесне відтворення необхідного мінімуму окремих характеристик (ознак) одного чи кількох ЮСЗ, якому (яким) , на думку суб’єкта кваліфікації, відповідає поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами. Таким чином, та інформація кримінально-правового характеру, яка «зашифрована» у ФК, в ЮФО одержує своєрідну «розшифровку», а в багатьох випадках — і певну конкретизацію.

2. Окремі характеристики (ознаки) відповідного (відповідних) ЮСЗ, що певним чином відтворюються в ЮФО, є частиною так званого загального нормативного змісту ЮСЗ — вони мають бути прямо передбачені у тій статті (тих статтях ) КК 2001 р. чи КК 1960 р., які вказані у ФК. При відтворенні таких характеристик (ознак) у ЮФО суб’єкт кваліфікації повинен керуватися певними правилами техніко-юридичного характеру (див. додаток 4).

3. У загальний нормативний зміст багатьох ЮСЗ входять так звані альтернативні характеристики (ознаки), а окремі ЮСЗ передбачають альтернативні форми («комплекси» ознак) відповідного злочину. В цьому випадку в ЮФО мають вказуватися лише ті характеристики (ознаки) чи форми ЮСЗ, яким відповідають фактичні обставини, визнані суб’єктом кваліфікації наявними.

4. Необхідний мінімум характеристик (ознак) ЮСЗ, що має бути відтворений у ЮФО, становлять ті з них, які у відповідному їх поєднанні відображають його (ЮСЗ) специфіку. З урахуванням основних (найтиповіших) різновидів ЮСЗ такий необхідний мінімум «представляє»:

а) поєднання тих характеристик (ознак) ЮСЗ, які передбачені в одній статті (частині статті) Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р.; цей варіант ЮФО характерний для тих випадків, коли: 1) у ФК міститься посилання лише на відповідну статтю Особливої частини зазначених кодексів, яка не має поділу на частини (наприклад, ст. 94 КК 1960 р. чи ст. 193 КК 2001 р.; 2) у ФК міститься посилання лише на відповідну частину статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р., яка «представляє» так званий основний юридичний склад злочину певного виду (наприклад, ч. 1 ст. 2153 КК 1960 р. у редакції Закону від 26 січня 1993 р. чи ч. 1 ст. 289 КК 2001 р.) або юридичний склад окремого виду злочину (наприклад, ч. 4 ст. 143 КК 2001 р.);

б) поєднання тих характеристик (ознак) ЮСЗ, які передбачені у кількох частинах однієї статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р.; цей варіант ЮФО характерний для тих випадків, коли у ФК міститься посилання на ту частину статті Особливої частини зазначених кодексів, яка «представляє» так званий кваліфікований чи особливо кваліфікований ЮСЗ (наприклад, ч. 2 ст. 140 КК 1960 р. чи ч. 3 ст. 152 КК 2001 р.);

в) поєднання тих характеристик (ознак) ЮСЗ, які передбачені у відповідній частині однієї статті Загальної частини та відповідній статті (частині, кількох частинах статті ) Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р.; цей варіант ЮФО характерний для тих випадків, коли у ФК крім посилання на відповідну статтю (частину статті) Особливої частини міститься посилання і на відповідну частину однієї із статей Загальної частини зазначених кодексів; остання в цьому разі «представляє» так званий «особливий» ЮСЗ (наприклад юридичний склад неза-кінченого злочину чи юридичний склад злочину, що вчинений організатором, підбурювачем або пособником);

г) поєднання тих характеристик (ознак) ЮСЗ, які передбачені у відповідних частинах кількох статей Загальної частини та відповідній статті (частині, кількох частинах) Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р.; цей варіант ЮФО характерний для тих випадків, коли у ФК крім посилання на відповідну статтю (частину статті) Особливої частини міститься посилання і на відповідні частини кількох (двох) статей Загальної частини зазначених кодексів; такі статті в цьому разі «представляють» найскладніший різновид так званого «особливого» ЮСЗ — юридичний склад незакінченого злочину, вчиненого організатором, підбурювачем або пособником.

5. В окремих випадках у поведінці особи, яка оцінена суб’єктом кваліфікації як єдиний (одиничний) злочин, може вбачатися кілька кваліфікуючих ознак (обтяжуючих обставин), передбачених різними частинами відповідної статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. У цих випадках на рівні ЮФО мають обов’язково зазначатися всі ці кваліфікуючі ознаки, причому ту з них, яка є визначальною для ФК, бажано зазначати в ЮФО останньою.

6. В окремих випадках у поведінці особи, яка оцінена суб’єктом кваліфікації як єдиний (одиничний) злочин, вчинений у співучасті з розподілом ролей, може поєднуватись виконання кількох таких ролей (наприклад, підбурювача і організатора, підбурювача і пособника). В цих випадках на рівні ЮФО має обов’язково відображатися найнебезпечніша «роль», яка є визначальною для ФК (див. п. 7 додатку 1).

7. В окремих випадках поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами може бути оцінена суб’єктом кваліфікації як кілька окремих злочинів, що відповідають одному ЮСЗ. Відображення цієї кримінально-правової ситуації в ЮФО має здійснюватися за такими правилами:

а) на етапі так званої «проміжної» кваліфікації кожний злочин – з урахуванням специфіки його ЮСЗ — одержує окреме відображення в ЮФО;

б) на етапі остаточної кваліфікації окремі злочини, що відповідають одному ЮСЗ, одержують єдине — спільне для таких злочинів — відображення в ЮФО.

Таким чином, не виключається ситуація, коли при остаточній кваліфікації вчинений особою злочин не дістає окремого відображення в ЮФО – його специфічні характеристики (ознаки) поєднуються зі специфічними характеристиками (ознаками) іншого окремого злочину (кількох злочинів) у межах єдиного ЮФО. Утворений таким чином «конгломерат» специфічних характеристик (ознак) кількох окремих злочинів є в межах ЮФО своєрідною «правозастосовною фікцією». Така «право-застосовна фікція» неспроможна повною мірою виконати основну функцію ЮФО — розшифрувати і конкретизувати ФК, однак інші варіанти написання ЮФО з урахуванням законодавчої техніки КК 2001 р. та КК 1960 р. поки що в правозастосовній практиці України не використовуються.

ДОДАТОК 4

Зміст і форма юридичного формулювання обвинувачення: техніко-юридичні аспекти

1. Словесне відтворення в юридичному формулюванні обвинувачення (в подальшому — ЮФО) ознак (характеристик), які відображають специфіку інкримінованого особі ЮСЗ (кількох ЮСЗ), здійснюється з урахуванням: а) особливостей законодавчого формулювання загального нормативного змісту таких ознак; б) необхідності відтворення в ЮФО альтернативних ознак ЮСЗ; в) необхідності відтворення в ЮФО ознак так званих особливих ЮСЗ (юридичних складів незакінченого злочину або (та) злочину, що вчиняється організатором, підбурювачем чи пособником); г) наявності в поведінці особи окремих форм множинності злочинів.

2. Залежно від ступеня наближеності тексту ЮФО до відповідних законодавчих формулювань можна виділити такі основні варіанти ЮФО:

а) ЮФО, в якому має місце текстуальне відтворення відповідних законодавчих формулювань, що відображають загальний зміст всіх необхідних для даного ЮФО ознак; при цьому залишається незмінною і законодавча «конструкція» так званої «специфічної частини» інкримінованого особі ЮСЗ.

Приклади: 1) умисне легке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 125 КК 2001 р.); 2) таємне викрадення чужого майна — крадіжка (ч. 1 ст. 185 КК 2001 р.).

б) ЮФО, в якому має місце текстуальне відтворення відповідних законодавчих формулювань, що відображають загальний нормативний зміст всіх необхідних для даного ЮФО ознак; при цьому зазнає змін законодавча «конструкція» так званої «специфічної частини» інкримінованого особі ЮСЗ.

Приклади: 1) заволодіння чужим майном шляхом обману — шахрайство (диспозиція ч. 1 ст. 190 КК 2001 р. — «Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство)»; 2) умисне знищення і пошкодження чужого майна, що завдало шкоду у великих розмірах (диспозиція ч. 1 ст. 194 КК 2001 р. — «Умисне знищення або пошкодження чужого майна, що завдало шкоду у великих розмірах»).

в) ЮФО, в якому відповідні законодавчі формулювання, що відображають загальний нормативний зміст окремих необхідних для даного ЮФО ознак, зазнають текстуальних змін; у даному випадку такі зміни зумовлені суто філологічними особливостями законодавчого викладу загального нормативного змісту відповідних ознак ЮСЗ; при цьому законодавча «конструкція» так званої «специфічної частини» інкримінованого особі ЮСЗ може залишатися незмінною або зазнавати змін, що зумовлені, як правило, альтернативним характером зазначених вище ознак.

Приклади: 1) погроза вбивством за наявності реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози (диспозиція ч. 1 ст. 129 КК 2001 р. — «Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози»); 2) статеві зносини із застосуванням погрози фізичним насильством зґвалтування (диспозиція ч. 1 ст. 152 КК 2001 р. — «Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи»).

г) ЮФО, в якому відповідні законодавчі формулювання, що відображають загальний нормативний зміст окремих, необхідних для даного ЮФО, ознак, зазнають текстуальних змін; у даному випадку такі зміни зумовлені техніко-юридичними особливостями законодавчого викладу загального нормативного змісту відповідних ознак ЮСЗ; при цьому практично завжди зазнає змін і законодавча «конструкція» так званої «специфічної частини» інкримінованого особі ЮСЗ.

Приклади: 1) відкрите викрадення чужого майна — грабіж, вчинений в особливо великих розмірах (диспозиція ч. 5 ст. 186 КК 2001 р. — «Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою»); б) грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, — хуліганство, вчинене групою осіб (диспозиція ч. 2 ст. 296 КК 2001 р. — «Ті самі дії, вчинені групою осіб»).

ґ) ЮФО, в якому відповідні законодавчі формулювання, що відображають загальний нормативний зміст окремих необхідних для даного ЮФО ознак, зазнають текстуальних змін; у даному разі такі зміни зумовлені спеціально-юридичними особливостями законодавчого викладу загального нормативного змісту відповідних ознак ЮСЗ; при цьому практично завжди зазнає змін і законодавча «конструкція» так званої «специфічної частини» інкримінованого особі ЮСЗ.

Приклади: 1) підміна чужої дитини, вчинена з особистих мотивів (диспозиція ст. 148 КК 2001 р. — «Підміна чужої дитини, вчинена з корисливих або інших особистих мотивів»); 2) заві-домо неправдиве повідомлення про підготовку дій, які загрожують тяжкими наслідками (диспозиція ч. 1 ст. 259 КК 2001 р. — «Завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками»).

д) ЮФО, в якому відповідні законодавчі формулювання, що відображають загальний нормативний зміст окремих, необхідних для даного ЮФО, ознак, зазнають текстуальних змін; у даному випадку такі зміни зумовлені як філологічними, так і техніко-юридичними або (та) спеціально-юридичними особливостями законодавчого викладу загального змісту відповідних ознак ЮСЗ (можливе будь-яке поєднання наведених вище у пунктах в), г) та ґ) варіантів ЮФО); при цьому практично завжди зазнає змін і законодавча «конструкція» так званої «специфічної частини» інкримінованого особі ЮСЗ. 

Приклади: 1) проведення клінічних випробувань лікарських засобів стосовно неповнолітнього, що спричинило тяжкі наслідки (диспозиція ст. 141 КК 2001 р. — «Проведення клінічних випробувань лікарських засобів без письмової згоди пацієнта або його законного представника, або стосовно неповнолітнього чи недієздатного, якщо ці дії спричинили смерть або інші тяжкі наслідки»); 2) вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи особою, яка замінює батька (диспозиція ч. 2 ст. 156 КК 2001 р. — «Ті самі дії, вчинені щодо малолітньої особи або батьком, матір’ю або особою, що їх заміняє»).

3.  Крім наведених вище основних варіантів ЮФО, можна виділити також його найтиповіші різновиди. З урахуванням особливостей інкримінованого особі ЮСЗ, а також наявності в її поведінці окремих форм множинності злочинів найтиповіши-ми різновидами ЮФО є: а) ЮФО, в якому відтворюються «необхідні» ознаки юридичного складу злочину певного виду чи так званого основного складу злочину; б) ЮФО, в якому відтворюються «необхідні» ознаки так званого кваліфікованого та особливо кваліфікованого складу злочину; в) ЮФО, в якому відтворюються «необхідні» ознаки юридичного складу незакі-нченого злочину; г) ЮФО, в якому відтворюються «необхідні» ознаки ЮСЗ, вчиненого організатором, підбурювачем або пособником; ґ) ЮФО, в якому відтворюються «необхідні» ознаки кількох різних ЮСЗ за наявності в поведінці особи сукупності злочинів; д) ЮФО, в якому відтворюються «необхідні» ознаки одного ЮСЗ за наявності в поведінці особи повторності злочинів.

При написанні відповідного різновиду ЮФО необхідно керуватися спеціальними правилами техніко-юридичного характеру (див. пункти 4—9 цього додатку), орієнтуючись при цьому на один чи кілька наведених у п.2 варіантів.

4.  Форма і зміст ЮФО, в якому відтворюються необхідні ознаки юридичного складу злочину певного виду чи основного ЮСЗ у переважній більшості випадків обумовлюються особливостями законодавчого викладу так званої «специфічної частини» відповідного ЮСЗ. В окремих випадках має значення і співвідношення назви відповідної статті Особливої частини КК з її диспозицією (диспозицією однієї з її частин). З урахуванням зазначених чинників у межах даного різновиду ЮФО можна виділити:

а) ЮФО, в якому обов’язково відтворюються лише так звані конкретні необхідні ознаки, передбачені в диспозиції відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК; такий спосіб викладу ЮФО використовується в тих випадках, коли диспозиція відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК текстуально збігається з її назвою чи наближається до неї за змістом.

Приклади: 1) необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження (назва і диспозиція ст. 128 КК повністю збігаються); 2) перешкоджання участі у страйку шляхом погрози застосування насильства (зміст диспозиції ст. 174 КК наближається до її назви, хоча і сформульований більш конкретно).

б) ЮФО, в якому відтворюються як конкретні необхідні ознаки, передбачені в диспозиції відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК, так і загальне поняття, що «позначає» вид злочину, у вчиненні якого визнається винною (обвинувачується) особа; такий спосіб викладу ЮФО використовується, насамперед, в тих випадках, коли диспозиція відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК має вигляд дефініції. У такій дефініції завжди наявні загальне поняття, вжите у назві статті, і конкретні ознаки (форми), що його розкривають. Очевидно, даний спосіб викладу ЮФО може бути використаний і в тих випадках, коли в диспозиції відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК загальне поняття, що позначає вид злочину в назві даної статті, відсутнє, але зміст диспозиції фактично є визначенням цього поняття (див., наприклад, ст. 113, ч. 1 ст. 114 КК). У межах даного способу викладу ЮФО і його форма — незалежно від особливостей законодавчого визначення відповідного виду злочину — за можливості має бути однаковою (див. приклади).

Приклади: 1) напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для здоров’я особи, яка зазнала нападу, — розбій (ч. 1 ст. 187 КК); 2) грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, – хуліганство (ч. 1 ст. 296 КК); 3) збирання з метою передачі представникам іноземної організації відомостей, що становлять державну таємницю, вчинене особою без громадянства, — шпигунство (ч. 1 ст. 114 КК).

5. Форма і зміст ЮФО, в якому відтворюються необхідні ознаки кваліфікованого (особливо кваліфікованого) ЮСЗ, обумовлюються кількома чинниками, зокрема: співвідношенням загального нормативного змісту інкримінованого суб’єкту кваліфікованого (особливо кваліфікованого) ЮСЗ із загальним нормативним змістом відповідного основного ЮСЗ; особливостями законодавчого формулювання «специфічної частини» відповідного основного ЮСЗ та відповідних кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак; кількістю кваліфікуючих та (або) особливо кваліфікуючих ознак, які мають бути інкриміновані суб’єкту. З урахуванням зазначених чинників у межах даного різновиду ЮФО можна виділити:

а) ЮФО, в якому використовується типовий (найбільш поширений) спосіб викладу кваліфікованого (особливо кваліфікованого) ЮСЗ; такий спосіб передбачає відтворення в ЮФО всіх необхідних ознак основного ЮСЗ (за правилами, викладеними у п. 4 і відповідної кваліфікуючої (особливо кваліфікуючої) ознаки (у відповідних випадках – кількох таких ознак).

Приклади: 1) виготовлення, зберігання, перевезення з метою збуту, а також збут підробленої національної валюти України у вигляді банкнот, вчинені у великому розмірі (ч. 2 ст. 199 КК); 2) грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, — хуліганство, вчинене групою осіб, із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК).

б) ЮФО, в якому використовується нетиповий (менш поширений) спосіб викладу кваліфікованого (особливо кваліфікованого) ЮСЗ; такий спосіб зумовлений законодавчими особливостями утворення кваліфікованих (особливо кваліфікованих) ЮСЗ щодо окремих видів злочинів і передбачає відтворення в ЮФО більшості (але не всіх) необхідних ознак основного ЮСЗ і відповідної кваліфікуючої (особливо кваліфікуючої) ознаки (у відповідних випадках — кількох таких ознак).

Приклади: 1) порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 286 КК); 2) умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй повноважень, — перевищення службових повноважень, що супроводжувалося насильством і спричинило тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 365 КК).

в) ЮФО, в якому використовується винятковий (такий, що зустрічається рідко) спосіб викладу кваліфікованого (особливо кваліфікованого) ЮСЗ; такий спосіб також зумовлений законодавчими особливостями утворення кваліфікованих (особливо кваліфікованих) ЮСЗ щодо окремих видів злочинів і передбачає відтворення в ЮФО відповідних формулювань, що «представляють» лише ознаки цих ЮСЗ.

Приклади: 1) підроблення документів референдуму, вчинене членом комісії з проведення референдуму (ч. 3 ст. 160 КК); б) розбій з метою викрадення вогнепальної зброї та бойових припасів (ч. 3 ст. 262 КК).

6. Форма і зміст ЮФО, в якому відтворюються необхідні ознаки юридичного складу незакінченого злочину, зумовлені особливостями поєднання в одному формулюванні відповідних законодавчих термінів, передбачених статтями 14, 15 КК, і відповідних характеристик, що «представляють» юридичний склад того закінченого злочину, який мала намір вчинити особа. В окремих випадках на зміст цього різновиду ЮФО впливають також особливі юридичні конструкції, що використовуються законодавцем при формулюванні так званої «специфічної частини» юридичних складів злочинів певних видів чи окремих їх різновидів (такі конструкції пов’язані переважно з ознаками ЮСЗ типу «значна шкода...», «істотна шкода...», «тяжкі наслідки»).

З урахуванням зазначеного в межах даного різновиду ЮФО можна виділити:

а) ЮФО, в якому застосовується типовий спосіб відтворення необхідних ознак юридичного складу незакінченого злочину; він передбачає використання термінів «готування», «закінчений замах», «незакінчений замах», текстуально узгоджених з відповідними характеристиками, що «представляють» загальний нормативний зміст необхідних для даного ЮФО ознак так званої «специфічної частини» юридичного складу того закінченого злочину, який мала намір вчинити особа. При цьому ті характеристики, що стосуються елементів об’єктивної сторони юридичного складу відповідного закінченого злочину, відтворюються за загальними правилами, хоча фактичний склад не-закінченого злочину цим характеристикам може і не відповідати (відповідати не повністю).

Таким чином, ЮФО, в якому застосовується типовий спосіб викладу необхідних ознак юридичного складу незакінченого злочину, в багатьох випадках є своєрідною правозастосовною фікцією, умовність якої має техніко-юридичний характер і, вочевидь, може бути виправдана тим, що, як правило, не заважає в межах цієї форми кваліфікації злочину сприймати дійсний зміст відповідної кримінально-правової оцінки.

Приклади: 1) готування до розбою з метою викрадення вогнепальної зброї та бойових припасів (ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 262 КК);

2) закінчений замах на таємне викрадення чужого майна — крадіжку, поєднану з проникненням у житло, вчинену у великих розмірах (ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК); 3) незакінчений замах на незаконне переміщення через митний кордон України історичних та культурних цінностей — контрабанду (ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 201 КК).

б) ЮФО, в якому застосовується нетиповий спосіб відтворення необхідних ознак юридичного складу незакінченого злочину; він передбачає використання таких формулювань, які б дозволили позбутися умовностей, характерних для згаданої вище правозастосовної фікції, і відтворити дійсний зміст відповідної кримінально-правової оцінки точніше і коректніше.

Приклади: 1) готування до придбання права на чуже майно шляхом обману — шахрайства, що мало бути вчинене за попередньою змовою групою осіб і могло завдати значної шкоди потерпілому (ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 190 КК); 2) закінчений замах на таємне викрадення чужого майна — крадіжку з проникненням у сховище, що мала бути вчинена у великих розмірах (ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК); в) незакінчений замах на умисне, з корисливих мотивів, використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби — зловживання службовим становищем, що могло спричинити тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 364 КК).

7. Форма і зміст ЮФО, в якому відтворюються необхідні ознаки ЮСЗ, вчиненого організатором, підбурювачем або пособником, зумовлені особливостями поєднання в одному формулюванні відповідних термінів, які передають зміст власного діяння одного з цих співучасників, і, за загальним правилом, відповідних характеристик, що «представляють» юридичний склад того злочину, який — відповідно до умислу даного співучасника — вчинив (мав вчинити) його виконавець (співвиконавці). На форму і зміст цього різновиду ЮФО впливає також стадія злочину.

З урахуванням зазначеного в межах даного різновиду ЮФО можна виділити:

а) ЮФО, в якому відтворюються необхідні ознаки юридичного складу закінченого злочину, вчиненого організатором, підбурювачем або пособником. Воно передбачає використання термінів «організація», «підбурювання», «пособництво», текстуально узгоджених з відповідними характеристиками, що «представляють» загальний нормативний зміст необхідних для даного ЮФО ознак так званої «специфічної частини» юридичного складу того закінченого злочину, який має бути інкримінований даному співучаснику за правилами, передбаченими ст. 29 КК.

Приклади: 1) організація умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині — умисного вбивства з корисливих мотивів, вчиненого на замовлення, за попередньою змовою групою осіб (ч. 3 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК); 2) підбурювання до нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя особи, яка зазнала нападу, — розбою, поєднаного із проникненням у житло, спрямованого на заволодіння майном в особливо великих розмірах (ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК); 3) пособництво у одержанні хабара у великому розмірі, поєднаного з вимаганням хабара (ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 368 КК).

б) ЮФО, в якому відтворюються необхідні ознаки юридичного складу незакінченого злочину, вчиненого організатором, підбурювачем або пособником. Крім складових, зазначених у п/п 1 п. 7, таке ЮФО передбачає використання термінів «готування», «закінчений замах», «незакінчений замах». Вони завжди вказуються після термінів «організація», «підбурювання», «пособництво».

Приклади: 1) організація готування до умисного знищення і пошкодження чужого майна, вчиненого шляхом підпалу (ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 194 КК); б) підбурювання до закінченого замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині — умисне вбивство заручника з метою приховання іншого злочину (ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, п.п. 3, 9 ч. 2 ст. 115 КК); 3) по-собництво у незакінченому замаху на таємне викрадення чужого майна — крадіжку, поєднану з проникненням у сховище, вчинену в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 185 КК).

У межах даного різновиду ЮФО може мати місце особливий випадок, коли в поведінці однієї особи наявні ознаки, що характеризують кілька видів зазначених вище співучасників (наприклад, підбурювача і пособника). У цьому разі в ЮФО мають бути відображені ознаки того виду співучасників, який був визначальним для кваліфікації діянь особи на рівні ФК.

Приклад: підбурювання до статевих зносин з погрозою застосування фізичного насильства — зґвалтування, вчиненого щодо неповнолітньої (ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 152 КК; при цьому в поведінці особи наявні і ознаки пособництва у такому згвалту-ванні).

8. Форма і зміст ЮФО, в якому відтворюються ознаки кількох різних ЮСЗ, обумовлюються особливостями кваліфікації сукупності злочинів, передбаченими ч. 2 ст. 33 КК. У цьому разі необхідно керуватися такими правилами: а) кожний ЮСЗ має бути представлений в ЮФО окремим формулюванням; б) окремі характеристики одного ЮСЗ не повинні заміняти відповідні характеристики іншого ЮСЗ — в тому числі й тоді, коли ці характеристики стосуються одних і тих же елементів кількох різних ЮСЗ.

Приклади: 1) напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя і здоров’я особи, яка зазнала нападу, — розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, — умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 4 ст. 187; ч. 2 ст. 121 КК); 2) таємне викрадення чужого майна — крадіжка, поєднана з проникненням у житло, вчинена у великих розмірах; незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна — крадіжку, вчинену повторно, поєднану з проникненням у житло, вчинену у великих розмірах (ч. 4 ст. 185; ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК); 3) підбурювання до незакінченого замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині — умисне вбивство з корисливих мотивів, вчинене на замовлення; підбурювання до умисного протиправного заподіяння смерті інший людині — умисного вбивства з корисливих мотивів, вчиненого на замовлення особою, яка раніше вчинила умисне вбивство (ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 15, п.п. 6, 11 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 27, п.п. 6, 11, 13 ч. 2 ст. 115 КК).

9.  Форма і зміст ЮФО, в якому відтворюються необхідні ознаки одного ЮСЗ за наявності в поведінці особи повторності злочинів, обумовлюються особливостями загального нормативного змісту юридичного складу кожного зі злочинів, що утворюють повторність. З урахуванням цих особливостей в межах даного різновиду ЮФО можна виділити:

а) ЮФО, в якому всі вчинені особою злочини відображені одними й тими ж ознаками відповідного ЮСЗ, оскільки загальний нормативний зміст юридичного складу кожного з вчинених особою злочинів утворюють одні і ті ж ознаки.

Приклад: особа вчинила три злочини, кожний з яких являв собою хуліганство, що супроводжувалося особливою зухвалістю; ЮФО: грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, — хуліганство (ч. 1 ст. 296 КК).

б) ЮФО, в якому всі вчинені особою злочини відображені різними ознаками відповідного ЮСЗ, оскільки загальний нормативний зміст юридичного складу окремих злочинів, що утворюють повторність, представлений принаймні двома різними його ознаками.

Приклад: перший злочин — зґвалтування неповнолітньої; другий злочин — зґвалтування, вчинене повторно, групою осіб; ЮФО: статеві зносини із застосуванням фізичного насильства — зґвалтування, вчинене повторно, групою осіб, щодо неповнолітньої (ч. 3 ст. 152 КК) (про певну некоректність такого ЮФО — див. п. 7 додатку 3).

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Глава 5 Кримінальний закон та інші джерела кримінального права України

ОСНОВНІ ПИТАННЯ:

1. Поняття джерела кримінального права; загальна характеристика окремих джерел кримінального права України.

2.  Формування та розвиток кримінального права України (основні етапи).

3. Співвідношення норм міжнародного права та кримінального права України.

4. Види, система і структура кримінальних законів. Загальна характеристика КК України 2001 р.

5. Загальні принципи чинності кримінального закону в просторі.

6. Видача злочинця.

7. Чинність кримінального закону в часі.

8. Тлумачення кримінальних законів.

ЗАДАЧІ:

1. Назвіть дві-три статті Особливої частини КК України, які мають просту, описову, відсильну та бланкетну диспозиції; назвіть дві-три статті Особливої частини КК України, які мають відносно визначені або (та) альтернативні санкції.

2.  Наведіть два-три положення кримінально-правового характеру:

а) Конституції України;

б) міжнародних договорів;

в) рішень Конституційного Суду України.

Визначте, у чому полягає кримінально-правовий зміст наведених положень та як вони співвідносяться з відповідними положеннями КК України.

Вирішіть питання про можливість або неможливість безпосереднього застосування зазначених положень при розгляді конкретних кримінальних справ.

3. Устинов вирішив позбутися своєї тещі, яка налаштовувала проти нього дружину і радила розірвати з ним шлюб. З метою вбивства тещі він у Бердичеві виготовив і таємно поклав до багажника її автомобіля міну з годинниковим механізмом. Вибух стався на території Республіки Білорусь, і теща загинула на місці вибуху.

Варіант 1. Теща дістала тяжке тілесне ушкодження, але залишилася живою.

Варіант 2. Теща померла через 6 днів після вибуху в лікарні Бреста.

Варіант 3. Міна була виявлена і знешкоджена білоруськими прикордонниками.

Ознайомтеся зі статтями 263, 201, 115, 194 КК. Визначте місце і час кожного з вчинених Устиновим злочинів.

4.  Мешканець Жмеринки Козленко надіслав до Воронежа прокуророві міста анонімного листа, в якому зробив завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину Гавриленком, звинувативши його у незаконному збуті наркотичних засобів.

Ознайомтеся зі ст. 383 КК та коментарем до неї. Визначте місце і час вчинення злочину.

5. Громадяни Росії Жолоб і Лоза, які постійно проживали в м. Києві, їхали потягом до Москви. Після розпиття трьох пляшок горілки з сусідами по купе громадянами України Прищом і Кабаном на перегоні, що перетинав державний кордон України та Росії, між Лозою і Кабаном виникла сварка, що переросла в обопільну бійку, під час якої Лоза своїм ножем вдарив Кабана у груди. Останній дістав поранення, від якого помер. Коли потяг залишив територію України, Жолоб поклав цей ніж у кишеню Прища, який від надмірної дози випитої горілки перебував у стані сильного сп’яніння і міцно спав.

Прикордонникам Росії, а потім і працівнику міліції, який їх опитував, Жолоб і Лоза заявили, що вдарив ножем Кабана Прищ уже на території Росії. Під час розслідування справи органами прокуратури Росії з’ясувалася справжня картина злочину. Лоза і Жолоб у цей час перебували в Україні.

Варіант. На час розслідування справи Лоза і Жолоб перебували в Росії.

Ознайомтеся зі статтями 115 та 396 КК. За законом якої держави буде відповідати кожен з них?

Визначте місце вчинення Лозою та Жолобом злочинів.

6. Мусієнко з дружиною та їхнім приятелем Сірком їхали в одному купе потягом з Києва до Мінська. В дорозі дружина Мусієнка поводилася так, що попередня підозра Мусієнка щодо її інтимних стосунків із Сірком підтвердилася, і він вирішив їх отруїти. На останній українській станції Мусієнко купив два кухлі хлібного квасу і перелив його у термос, додавши туди смертельну дозу отрути, яку незаконно перевозив у пляшці з-під вина. Квас він запропонував дружині й Сірку на станції. Обоє випили квасу і на території Республіки Білорусь померли.

Ознайомтеся зі статтями 115, 201, 321 КК та п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2.

Визначте місце і час вчинення злочинів.

7. Механік виноградарського сільськогосподарського кооперативу Одеської області Громов, що був відповідальним за технічний стан транспортних засобів, випустив в експлуатацію явно несправний завантажений виноградом авторефрижератор. Водій Буцан про несправності знав, однак у рейс до Росії виїхав. Через відмову кермового управління водій на околиці Курська не впорався з керуванням і вчинив автоаварію, в якій загинули два пішоходи.

Варіант. Внаслідок аварії люди не постраждали, але була заподіяна майнова шкода на суму 42 тис. 600 грн.

Ознайомтеся зі статтями 286, 287 КК України та статтями 264, 266 КК РФ.

За законами якої держави Громов і Буцан будуть нести відповідальність?

Визначте місце і час вчинення Громовим і Буцаном злочинів.

8. Громадянин України Мельник незаконно придбав в Одесі пістолет, який постійно носив з собою. Мав він його при собі і в Саратові, де потрапив до медвитверезника. За незаконне придбання і носіння зброї його притягнуто до кримінальної відповідальності в Росії.

Ознайомтеся зі статтями 263, 201 КК України і статтями 188, 222 КК РФ.

Визначте місце і час вчинення злочинів.

Чи може Мельник нести відповідальність за незаконне придбання вогнепальної зброї за КК України, а за незаконне носіння вогнепальної зброї — за КК РФ?

9. Громадянин Росії Красномирдін на станції Київ-Товар-ний викрав з контейнера пару жіночих чобіт. Красномирдіна засуджено за крадіжку, вчинену повторно, оскільки до цього ще одну крадіжку він вчинив у Москві. Адвокат подав на вирок апеляцію, мотивуючи це тим, що вирок суперечить положенням КК України про відповідальність за злочин, вчинений за кордоном, та загальновизнаним міжнародним стандартам прав людини.

Як слід вирішити справу?

10. Громадянин України Байда, який ніде не працював, «заробляв» гроші шляхом пограбувань касирів молочних магазинів у різних містах України. Останнє пограбування він вчинив у Вітебську, де і був затриманий.

Варіант. Байда був громадянином Республіки Білорусь.

Ознайомтеся зі ст. 186 КК України.

Як має вирішуватись питання про відповідальність Байди?

11.  Громадянин Росії Гопкало зайшов до головпоштамту Норильська і випадково побачив, що Петренко зробив грошовий переказ на ім’я свого брата до головпоштамту Севастополя. Гопкало вирішив заволодіти цими грошима. Він швидко виготовив фальшивий паспорт на ім’я брата Петренка, вилетів до Севастополя і за цим паспортом одержав переказ. Гопкала було затримано в Україні.

Варіант. Гопкала було затримано в Росії. Ознайомтеся зі статтями 159, 327 КК РФ і статтями 358, 190 КК України.

Визначте місце вчинення злочинів.

Як має вирішуватися питання про відповідальність Гопкала?

12. Іскрина, яка проживала в Полтаві, систематично незаконно виготовляла з макової соломки наркотичну речовину і пересилала її своєму братові до Воркути для збуту. Виручені гроші вони ділили між собою. Під час збуту чергової партії наркотиків брата було затримано.

Ознайомтеся зі ст. 228 КК РФ і ст. 307 КК України.

Визначте місце і час вчинення злочину цими особами. Як має вирішуватися питання про їх відповідальність?

13. Художник Малінов та гравер Хаїмов, що проживали у Житомирі, зробили кліше для виготовлення 10-доларових купюр і виготовили 2000 таких купюр. Першу партію підроблених грошей (300 купюр) вони за попередньою домовленістю переслали сестрі Хаїмова (громадянці Республіки Білорусь) до Вітебська. Вона реалізувала 63 купюри, але потім була затримана.

Ознайомтеся зі ст. 199 КК України і ст. 221 КК Республіки Білорусь.

Визначте місце і час вчнення злочину кожною з цих осіб. Як має вирішуватися питання про їх відповідальність?

14. Громадянин України Гаплик, який постійно проживав у Чернівцях, на власному автомобілі мандрував Австрією, де грубо порушив правила безпеки руху автотранспорту і вчинив наїзд на пішохода, смертельно травмувавши його. Суд Австрії засудив Гаплика до п’яти років позбавлення волі.

Які правові наслідки тягне факт засудження Гаплика судом Австрії?

15. Громадянин України Щербинський, що постійно проживав у Мукачевому, гостював у родичів у Кракові, де в ресторані заподіяв громадянинові Польщі умисне тяжке тілесне ушкодження. В Польщі він затриманий не був і повернувся додому.

Варіант. Щербинський був громадянином Росії і вчинив у Кракові умисне вбивство, після чого повернувся до Мукачевого.

Ознайомтеся зі статтями 121, 115 КК.

Як має вирішуватись питання про відповідальність Щер-бинського?

16. Похльобкін, який не мав громадянства, відбув у Росії покарання за хуліганство і переїхав до України, де знову вчинив хуліганство, що супрововоджувалось особливою зухвалістю. Дії Похльобкіна було кваліфіковано за ч. 3 ст. 296 КК за ознакою попередньої судимості за такий злочин. Похльобкін подав апеляцію на вирок як такий, що суперечить положенням КК України про відповідальність за злочин, вчинений за межами України, Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакту про громадянські і політичні права.

Ознайомтеся зі ст. 296 КК.

Як слід вирішити справу?

17. Чечеватов, який як особа без громадянства постійно проживав в Україні, поїхав до Румунії, де вчинив убивство через необережність. Оскільки в Румунії не змогли притягти Чечева-това до кримінальної відповідальності й він повернувся до України, то правоохоронні органи Румунії звернулися до України з проханням про видачу Чечеватова.

Варіант. Чечеватов був громадянином Росії. Як слід вирішити справу?

18. Турецький громадянин у Стамбулі заподіяв українському громадянинові умисне тяжке тілесне ушкодження. Згодом цього громадянина було затримано в Одесі за незаконний збут зброї. За злочин, вчинений в Туреччині, він відповідальності не поніс.

Варіант. У Стамбулі турецький громадянин вчинив замах на умисне вбивство громадянина України.

Ознайомтеся зі статтями 121, 115 КК України.

За що повинен відповідати цей громадянин згідно з КК України?

19. Штурман закордонного танкера — громадянин ФРН — систематично збував на Кіпрі наркотичні засоби. У Керчі штурмана затримали за хуліганство, вчинене групою осіб.

Як вирішиться питання про відповідальність штурмана?

20.  Громадянин Франції одержав політичний притулок в Україні й оселився в Одесі. Згодом стало відомо, що перед цим у Ліоні він спричинив умисне тяжке тілесне ушкодження громадянину України.

Варіант 1. Дані дії в Ліоні вчинила особа без громадянства, яка постійно проживає в Україні.

Варіант 2. У Ліоні громадянин Франції, який одержав політичний притулок в Україні, вчинив умисне вбивство громадянина України.

Ознайомтеся зі статтями 121, 115 КК України.

Чи повинен нести зазначений суб’єкт відповідальність за КК України?

21. Стратійчук у серпні 2000 р. вчинив крадіжку автомобіля «Лада», що належав Голованову (вартість автомобіля становила 25800 грн.). В обвинувальному висновку його дії були кваліфіковані за ч. 2 ст. 140 КК 1960 р. за ознакою «значна шкода потерпілому». На момент судового розгляду кримінальної справи набула чинності нова редакція ст. 2153 КК 1960 р., яка передбачала відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою, а на момент розгляду справи апеляційною інстанцією — КК 2001 р.

Варіант 1. Автомобіль належав колективному підприємству.

Варіант 2. Стратійчуком був викрадений автомобіль «Опель—Омега» вартістю 112300 грн., який належав державній установі.

Ознайомтеся зі статтями 861, 140, 2153 КК 1960 р. та статтями 185, 289 КК 2001 р.

Як мали бути кваліфіковані судом першої інстанції та апеляційним судом дії Стратійчука?

22. У березні 2000 р. Парашин таємно викрав вузли, деталі та інше обладнання зернозбирального комбайна, який належав сільськогосподарському кооперативу. Вартість викраденого становила 8720 грн. Органами досудового слідства його дії були кваліфіковані за ч. 4 ст. 81 КК 1960 р. як таємне викрадення колективного майна – крадіжка, вчинена у великих розмірах.

На момент розгляду справи в суді першої інстанції — в липні 2000 р. — збільшився показник розміру мінімальної заробітної плати — з 74 до 118 грн. Вважаючи, що розмір викраденого має бути обчислений за новим показником і, відповідно, вартість викраденого вже не буде відповідати змісту кваліфікуючої ознаки «великі розміри», Парашин заявив суду клопотання про перекваліфікацію його дій на ч. 1 ст. 81 КК1960 р. Суд відмовив Парашину і засудив його за ч. 4 ст. 81 КК 1960 р.

Парашин подав апеляцію з аналогічним клопотанням, яка була розглянута апеляційним судом у жовтні 2001 р.

Ознайомтеся зі ст. 81 КК 1960 р. та приміткою до неї, а також зі ст. 185 КК 2001 р. та приміткою до неї.

Чи правильне рішення прийняв суд першої інстанції? Яке рішення мав прийняти апеляційний суд?

23. Леміш і Хоцький за вчинення хуліганства, пов’язаного з опором представнику влади (працівнику міліції), були засуджені 18 серпня 2001 р. за ч. 2 ст. 206 КК 1960 р. відповідно до 3 років позбавлення волі та до 2 років 6 місяців позбавлення волі. На вирок суду вони подали апеляцію з клопотанням зменшити їм міру покарання, яка була розглянута у вересні 2001 р.

Ознайомтеся зі ст. 206 КК 1960 р., статтями 296, 342 КК 2001 р.

Яке рішення має прийняти апеляційний суд?

Глава 6 Поняття злочину

ОСНОВНІ ПИТАННЯ:

1.  Формування й розвиток визначення поняття злочину в кримінальному праві України.

2. Поняття та ознаки злочину за чинним кримінальним законом України.

3.  Поняття та ознаки малозначного діяння, що формально містить ознаки злочину.

4.  Класифікація злочинів. Відмінність злочинів від інших правопорушень.

ЗАДАЧІ:

1. Тракторист сільськогосподарського виробничого кооперативу Федотов сіяв озиму пшеницю, а водій кооперативу Ша-варін, одержуючи зерно за накладною, возив його з комори в поле. Федотов запропонував Шаваріну вкрасти частину пшениці. Залишивши в кузові автомашини чотири лантухи посівної пшениці масою 208 кг, вартість яких дорівнювала 200 грн., вони відвезли її до райцентру і продали.

Чи є дії Шаваріна й Федотова злочинними?

2. Лисенко серед ночі розбудив свого приятеля Корсакова і запросив його до себе додому, де, пригощаючи спиртом, розповів, що з приміщення лікарні викрав спирт, електрокамін та комп’ютер. Корсаков запропонував повернути викрадене, і до світанку вони віднесли в лікарню електрокамін та комп’ютер, а спирт випили.

Наступного дня, йдучи до Лисенка, Корсаков зустрів слідчого РВВС Шишку, який перед цим оглядав місце події в лікарні. На запитання Шишки про походження його сп’яніння Корсаков відповів, що пив викрадений з лікарні спирт, і пообіцяв прийти до РУ ГУ МВС і розповісти про обставини вчинення злочину та назвати винного. Наступного дня Корсаков прийшов і повідомив, що цей злочин вчинив Лисенко.

Чи є дії Корсакова злочинними?

3.  П’яний водій Угрюмов, керуючи автомашиною, в кузові якої були пасажири і вантаж, перевищив дозволену швидкість руху, внаслідок чого машина перекинулася. Під кузовом опинився Кочетков. Однак Угрюмов та пасажири Колигін і Сигов, які під час аварії не постраждали, заходів щодо врятування Кочеткова не вжили й одразу пішли до найближчого селища. В селищі ніхто з них не заявив, що під кузовом машини знаходиться Кочетков. Лише через 6 годин на місце події прибули робітники з трактором, які, піднявши машину, почали розбирати вантаж, під яким знайшли мертвого Кочеткова. Угрюмова притягли до кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.

Чи підлягають кримінальній відповідальності Колигін і Сигов?

Ознайомтесь зі статтями 135 та 136 КК.

Чи правильно вирішено справу?

4. 3 липня Верещак з групою молоді був на вулиці поблизу будинку Леонової, яка нацькувала на них собаку. Той порвав Верещаку штани і вкусив його. 27 липня на тому самому місці Леонова знову нацькувала собаку на Верещака та його товаришів. Захищаючись від собаки, Верещак виламав з паркана палицю і почав нею розмахувати. До нього підбігла Леонова, намагаючись її вирвати. Під час боротьби Верещак кілька разів вдарив Леонову палицею, що спричинило тривалий розлад здоров’я жінки. Леонова знову нацькувала на Верещака собаку, який порвав на Верещаку одяг і вкусив його.

Суд засудив Леонову за заподіяння легкого тілесного ушкодження Верещаку, а Верещака — за нанесення Леоновій умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження за ч. 1 ст. 122 КК. У вироку суд вказав, що Верещак вчинив злочин у стані сильного душевного хвилювання, спричиненого протизаконними діями Леонової.

Вважаючи дії Верещака незлочинними, його захисник подав на вирок апеляцію.

Ознайомтеся зі статтями 122, 123 і 124 КК.

Яке рішення має прийняти апеляційна інстанція?

5. Кобелев продав Хрипку автомобіль за 2000 доларів США, з яких Хрипко заплатив 500 доларів одразу, а решту пообіцяв віддати через 10 днів, але не зміг цього зробити, оскільки гроші у нього вкрали. Кобелев протягом двох місяців вимагав від Хрипка повернути борг, погрожував побити і забрати автомобіль. Через два місяці після продажу автомобіля Кобелев зі своїм знайомим Матковим прийшов до Хрипка, який ремонтував у гаражі автомобіль, з вимогою повернути борг, але Хрипко пообіцяв зробити це пізніше. Тоді Кобелев і Матков побили Хрипка, заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження, і забрали автомобіль.

Кобелева та Маткова було визнано винними в самоправстві та заподіянні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Ознайомтеся зі статтями 122, 185, 186, 187, 189, 355 та 356 КК.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Кобелева і Маткова?

6. Моторін, повертаючись у стані сп’яніння опівночі додому, очікував на зупинці автобус, якого тривалий час не було. Мо-торін вийшов на проїзну частину дороги, щоб подивитися, чи не їде автобус. Цієї миті до зупинки під’їхали на мотоциклі працівники міліції Гербер і Гурманов. Побачивши їх, Моторін втік і заховався в кущах.

Гурманов наздогнав Моторіна, схопив його за руку і запропонував їхати з ними до РУ ГУ МВС. Моторін відмовився і вчинив опір, але працівники міліції посадили його в коляску і повезли до РУ ГУ МВС. По дорозі Моторін продовжував чинити опір працівникам міліції, зіштовхував їх з мотоцикла, погрожував поквитатися з ними. Моторіна засуджено за опір працівникам правоохоронного органу під час виконання ними службових обов’язків.

Ознайомтеся зі статтями 342 та 345 КК.

Чи правильно вирішено справу?

7.  Мальцев двічі складав вступні іспити до політехнічного інституту, але не проходив за конкурсом. Серед абітурієнтів ходили чутки, що, незважаючи на відсутність у правилах прийому пільг абітурієнтам-спортсменам, приймальна комісія фактично надає їм перевагу. Бажаючи навчатися у даному навчальному закладі, Мальцев частково підробив видану йому за місцем роботи характеристику, додрукувавши рядок про те, що він має 1-й спортивний розряд з волейболу. Цю характеристику разом з іншими документами він подав до політехнічного інституту, успішно склав іспити і був зарахований до складу студентів. Мальцева засуджено за підроблення документа за ст. 358 КК. Вважаючи дії Мальцева незлочинними, його захисник подав апеляцію на вирок.

Яким має бути рішення апеляційного суду?

8. Органи досудового слідства обвинуватили директора меблевого магазину Трофімова й експедитора Сереброва у викраденні восьми буфетів. Головним доказом вини Трофімова було свідчення шофера Капранова, який заявив, що під час завозу буфетів до магазину там був чоловік у шкіряній куртці (серед працівників магазину шкіряну куртку носив лише Трофімов). Щоб спростувати свідчення Капранова, Трофімов надав суду довідку про те, що в день завозу буфетів його шкіряна куртка була в майстерні на ремонті. У зв’язку з серйозним сумнівом щодо винності Тро-фімова у вчиненні злочину, суд повернув справу на додаткове розслідування. Нових доказів вини Трофімова у викраденні буфетів органи досудового слідства не виявили, однак встановили, що дана довідка є підробленою. Трофімов винним себе в розкраданні не визнав, однак використання підробленої довідки не заперечував. При новому розгляді справи суд визнав Тро-фімова невинуватим у розкраданні, однак засудив за використання підробленого документа за ч. 3 ст. 358 КК.

Вважаючи дії Трофімова незлочинними, прокурор подав апеляцію.

Чи підлягає апеляція прокурора задоволенню?

9.  Малько, який хворів на цукровий діабет, тричі складав вступні іспити до інституту, але не проходив за конкурсом. У нього склалося враження, що оцінку його знань на вступних іспитах занижують. Це враження посилилося, коли він в одній із газет з листа лікарів дізнався, що хворих на цукровий діабет, незважаючи на відсутність офіційної заборони, не приймають до інститутів під яким-небудь приводом. Щоб подолати цю перепону, Малько витравив у медичній довідці запис про цукровий діабет, вказав іншу хворобу і подав документи до приймальної комісії. Цього разу він витримав конкурс і був зарахований до інституту.

Чи є дії Малька злочинними?

10. Збираючи вдосвіта гриби, Примак кинув у річку недопалок цигарки. Поверхня води спалахнула, полум’я поширилося на кілька кілометрів і знищило у двох селах мости та трактор японського виробництва. Сам Примак дістав тяжкі опіки. Річка горіла протягом п’яти годин, оскільки в неї потрапило 4 тис. м3 пального внаслідок пошкодження труби нафтопроводу при проведенні будівельних робіт. Керівники робіт не сповістили населення про можливі наслідки.

Чи є дії Примака злочинними?

Варіант. Примак знав про аварію, але в тумані вдосвіта переплутав річку з її притокою.

11. Відбуваючи покарання у вигляді позбавлення волі у виправній колонії для осіб, що вчинили злочини з необережності, Володін кілька разів самовільно залишав її, щоб відвідати сім’ю, яка проживала у сусідньому селі. Коли одного разу після двогодинної відсутності Володін повернувся до колонії, його затримав вартовий. Володіна засуджено за втечу з місця позбавлення волі за ст. 393 КК. У вироку суд зазначив, що Володін вчинив втечу з місця позбавлення волі не з метою ухилення від відбування покарання, а щоб побачитися з дітьми і дружиною.

Вважаючи свої дії незлочинними, Володін подав апеляцію на вирок.

Яке рішення має прийняти апеляційний суд?

12. Газозварник Єрназаров у раптовому приступі ревнощів, навіявши собі, що дружина його зраджує, вирішив позбутися суперника у своєрідний спосіб. Під загрозою вбити свою 5-річну доньку ревнивець поставив вимогу, щоб залицяльника дружини привели до нього на квартиру. Ревнивця умовляли відпустити дівчинку працівники міліції, мати, сестра і брат. Врешті Єрназаров випустив дочку з дому.

Чи підлягає Єрназаров кримінальній відповідальності?

13.  Малахов, перебуваючи у стані сп’яніння, вирішив покінчити життя самогубством. Для досягнення цієї мети він угнав пустий автобус і на значній швидкості спрямував його на товсте дерево. Внаслідок цього Малахов дістав тяжке тілесне ушкодження, пошкодив автобус, заподіявши автопідприємству значні матеріальні збитки.

Чи є дії Малахова злочинними?

14. Здеричобіт смалив забиту свиню паяльною лампою. Коли йому принесли телеграму, він пішов до воріт. Залишена ним лампа перекинулася, полум’я охопило каністру з бензином, від вибуху загорівся хлів, а від нього — сусідська хата, в якій вогонь знищив дах.

Чи є у діях Здеричобота ознаки злочину, передбаченого ст. 270 КК? Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Здери-чобота?

15. Маслов дізнався, що Салов збирає гроші для придбання автомашини і зберігає їх удома. Своєму приятелеві Маслов сказав, що збирається їх вкрасти. Через два дні Маслов і його приятель посварилися й останній сповістив про намір Маслова органи МВС.

Чи може за це Маслов відповідати згідно з КК України?

16. Неїжхліба був свідком того, як Неїжсало у лісі зґвалтував жінку, що збирала гриби. Про цей злочин Неїжхліба нікуди не повідомив.

Чи повинен він відповідати за приховування злочину?

17. У парку на лаві спав п’яний Ізраель, з кишені якого випав гаманець. Романенко, проходячи біля лави, вирішив заволодіти грошима п’яного. Він підняв гаманця, забрав з нього гроші й порожнього поклав назад. Це побачили Голота і Козак, які зажадали, щоб він поклав гроші назад. Романенко не погодився і почав погрожувати їм вбивством. Голота і Козак відібрали у Романенка вкрадене і доставили його до міліції. По дорозі Ро-маненко намагався вирватися від них і знову погрожував вбивством.

Чи є дії Романенка злочинними? Ознайомтеся зі статтями 185, 186, 342 і 350 КК.

18. Сторож Галушка недбало виконував свої обов’язки з охорони будівельного складу сільськогосподарського кооперативу, під час чергування часто спав, відлучався з об’єкта. Цим скористався Злиденко, який викрав зі складу будівельні матеріали на суму 50 грн.

Чи є дії Галушки та Злиденка злочинними?

19. Хрипун систематично присікувалася до свого чоловіка, який врешті пішов з дому і почав жити в незареєстрованому шлюбі з Піскун. Щоб помститися чоловікові, Хрипун вирішила вбити Піскун і для здійснення задуманого підшукувала найманого вбивцю. Під різними приводами вона кілька разів запрошувала до себе Гавкала, який систематично пиячив і ніде не працював, а гроші на прожиття здобував збиранням склотари у місті. При цьому Хрипун обережно натякала, що за вбивство Піскун дала б багато грошей. Гавкало погодився зробити це за 400 доларів, але спочатку попросив завдаток у сумі 100 доларів. Через три дні пізньої ночі він прийшов до Хрипун і сказав, що вбив Піскун, на підтвердження чого показав їй закривавлений фінський ніж. Хрипун зраділа і віддала Гавкалу решту грошей.

Вранці Хрипун зустріла живу й здорову Піскун і все зрозуміла. Хрипун почала вимагати у Гавкала повернути гроші, однак він їх не віддав і сказав, що коли вона і далі їх вимагатиме, заявить у міліцію про її підбурювання вчинити вбивство Піскун.

Якою повинна бути кримінально-правова оцінка дій Хрипун і Гавкала?

20. Голуб, висококваліфікований слюсар-інструментальник і аматор-художник, на робочому місці виготовив ніж, прикрасивши його граверними зображеннями тропічних звірів і рослин. Він постійно носив його при собі й завжди показував новим знайомим, демонструючи свою майстерність.

Черговим новим знайомим виявився співробітник міліції, який ножа у Голуба вилучив. Голуба засуджено за незаконне носіння фінського ножа. Він подав апеляцію, вважаючи свої дії незлочинними, оскільки носив ножа не з метою застосування, а як предмет мистецтва, створений власними руками.

Ознайомтеся зі ст. 263 КК та коментарем до неї.

Як слід вирішити справу?

21. Офіціантку Мухову, яка пройшла професійний медогляд, того ж дня зґвалтував невідомий, про що вона нікому не сказала. Наступного дня у неї були інтимні стосунки з кухарем, який після цього захворів на венеричну хворобу.

Як потім з’ясувалося, заразився він від Мухової, а та — від ґвалтівника.

Чи повинна Мухова відповідати за зараження венеричною хворобою кухаря?

Ознайомтеся зі ст. 133 КК та коментарем до неї.

22. Цвєтков подав заяву до прокуратури з проханням встановити, ким підроблено його підпис у відомості на зарплату, оскільки грошей у сумі 240 грн. він не одержував. Розслідуванням справи було встановлено, що Цвєтков навмисно спотворив свій підпис, щоб іще раз одержати зарплату. Чи є дії Цвєткова злочинними?

23. Мисливець Заєць недбало зберігав удома рушницю. Вона висіла на стіні на видному місці, невисоко від підлоги. Залишаючи квартиру, Заєць не завжди замикав двері своєї кімнати. Одного разу, коли Зайця не було вдома, син його сусіди, 15-річний Мишко, увійшов до незамкненої кімнати, зняв рушницю зі стіни і вийшов з нею у двір, де було багато дітей. Бажаючи попустувати і не знаючи, що рушниця заряджена, Мишко крикнув: «Стій, руки вгору!» і натиснув на гачок. Пролунав постріл, яким було вбито 6-річну дівчинку.

Ознайомтеся зі ст. 264 КК та коментарем до неї. Чи є дії Зайця і Мишка злочинними?

Варіант. Заєць належним чином зберігав зброю у металевому ящику, але Мишко заволодів нею, підібравши ключі до ящика.

24. Незаконно репресований у 1937 р. як ворог народу селекціонер Дрига після повернення з тюрми придбав собі та кожному членові сім’ї одноразові ампули з ціанистим калієм (сильнодіючою отрутою), щоб убезпечитись від майбутніх репресій. Згодом ці ампули перейшли до онуків, в одного з яких таку ампулу було виявлено в лікарні, куди його доставили після автомобільної аварії. Онук пояснив, що ця ампула — єдина річ на згадку про діда, яка стала його талісманом, а тому він з нею ніколи не розлучається.

Ознайомтеся зі ст. 321 КК та коментарями до неї. Чи є дані дії злочинними?

25. Рогачов дуже кохав свою дружину, а тому вибачав їй систематичні зради. Кожного разу прохав лише, щоб це було востаннє, оскільки наступної зради він уже не витримає — покінчить життя самогубством, а її за це притягнуть до кримінальної відповідальності. Дружина завжди заспокоювала Рогачова, говорячи, що найбільше кохає лише його, а інших чоловіків кохає значно менше, що, врешті-решт, він має звикнути до цього та навіть погодитися з тим, що його дружина подобається багатьом.

Коли згодом Рогачов застав удома дружину з коханцем, то схопив ніж і вбив спочатку коханця, а потім і себе.

Ознайомтеся зі ст. 120 КК.

Чи може дружина Рогачова нести відповідальність за доведення до самогубства?

26. Рибкін, від’їжджаючи у тривале відрядження, дав своєму другу Лук’янову на зберігання тридцять акцій на пред’явника одного із банків. За цими акціями Лук’янов отримав річні дивіденди і привласнив їх. Самі ж акції віддав Рибкіну, коли той повернувся з відрядження.

Чи є дії Лук’янова злочинними?

27.  Бабурін, який відбував покарання за крадіжку чужого майна, щойно звільнився з місць позбавлення волі й повертався додому потягом. На одній із станцій до вагона зайшла жінка з корзиною свіжих огірків, які вона везла на ринок. Бабурін таємно викрав три огірки. Його було засуджено за крадіжку чужого майна. Бабурін подав апеляцію на вирок, посилаючись на те, що його дії лише формально містять ознаки крадіжки. Апеляційний суд відмовив у задоволенні апеляції, оскільки Бабурін має непогашену судимість за тотожний злочин.

Чи правильно судом вирішено справу?

28. Хасіна, стоячи біля дверей автобуса, обережно притискала до себе поліетиленовий пакет, в якому везла на аналіз сечу та кал. Коли двері розчинились, Івашин, що стояв поруч, миттю вихопив у неї пакет і втік.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Івашина?

29. Перебуваючи в квартирі Храпова за викликом, дільничний лікар Резник упізнав викрадений у нього місяць тому разом з іншими речами відеомагнітофон (на дорогі речі він наносив малопомітні особливі позначки). Резник помістив Храпова, в якого було хворе серце, до лікарні, а потім таємно проник до його квартири і взяв свій магнітофон.

Ознайомтеся зі статтями 185 і 356 КК. Чи є дії Резника злочинними?

30. Гуренко продав Симоненку комп’ютер, гроші за який той обіцяв віддати через місяць. Однак ані через місяць, ані через три Симоненко грошей не віддав, а комп’ютер повернути відмовився. Коли Симоненка не було вдома, Гуренко таємно проник до його квартири і забрав свій комп’ютер. Чи є дії Гуренка злочинними?

31. Шамрай продав Сухову шкіряне пальто, гроші за яке той мав віддати відразу після отримання спадщини. Та після одержання спадщини Сухов грошей не віддавав. Тоді Шамрай почав вимагати їх під погрозою побити малолітніх дітей Сухова. Оскільки і це не вплинуло, то наступного разу Шамрай зв’язав Сухова в його квартирі, відшукав у потаємному місці сховані гроші й вилучив стільки, скільки йому був винен Сухов.

Чи є дії Шамрая злочинними?

32. Касир банку Мошкін, видаючи гроші Кошкіну, переплутав пачки купюр і фактично видав суму грошей в 10 разів більшу, ніж було потрібно. Кошкін привласнив зайві гроші.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Кошкіна? Ознайомтеся зі статтями 190, 191 і 193 КК та коментарями до них.

33. Голова виробничого сільськогосподарського кооперативу прикордонного села Івашко домовився з мешканцем сусіднього польського села Букатим про переміщення через кордон меду унікальним способом. Івашко щоранку залишав у потаємному місці біля кордону по дві 30-кілограмові діжечки меду. Цей мед протягом дня забирали бджоли Букатого (він скупив у своєму селі всі вулики з бджолами, а кооперативних бджіл Івашко тимчасово вивіз за 10 кілометрів). Усього в такий спосіб було «переміщено» через кордон 700 кг меду. (Вартість одного кілограма меду — 10 грн.)

Івашка було засуджено за контрабанду, однак він подав апеляцію на вирок, посилаючись на те, що даними діями він закону не порушив.

Чи є дії Івашка злочинними?

Ознайомтеся зі ст. 201 КК та коментарем до неї.

34. 5 квітня 1995 р. депутат Державної Думи Російської Федерації Лисенко під час засідання Думи піднявся на трибуну і порвав принесений ним Державний Прапор України. Наступного дня народні депутати Верховної Ради України Тима й Віто-вич під час засідання у сесійній залі зробили те саме з принесеним ними Державним прапором Російської Федерації.

Ознайомтеся зі статтею 338 КК.

Чи є дані дії злочинними за КК 1960 р. та за КК 2001 р.?

35.  Під час демонстрації Коновель та Григоренко вийняли колишні державні прапори Союзу РСР та Української РСР, облили їх горілкою, підпалили і на очах у всіх пронесли їх, як палаючі смолоскипи. Аналогічні дії в той самий день через деякий час щодо Державного прапора України вчинили Богуславсь-кий і Мельник, які за своїми політичними переконаннями були прихильниками відновлення СРСР.

Чи є дії названих осіб злочинними? Ознайомтеся зі статтею 338 КК.

36. Недокоханий вночі заліз до чужого хліва і вкрав трьох кролів вартістю 65 грн. Його було засуджено за крадіжку чужого майна. Недокоханий подав апеляцію на вирок, наполягаючи на закритті справи за відсутністю в його діях складу злочину. Апеляційний суд відхилив апеляцію, посилаючись на значний розмір заподіяної Недокоханим шкоди.

Варіант 1. Недокоханий вкрав кролів з продовольчого магазину сільськогосподарського кооперативу.

Варіант 2. Вартість викрадених кролів становила 190 гривень.

Ознайомтеся зі ст. 185 КК та ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення

37. Медсестри лікарні Курцева, Копиткова і Цикіна за своєю ініціативою вводили різні препарати безнадійно хворим похилого віку, щоб ті «помирали спокійною смертю і не зазнавали зайвих страждань» та щоб не мати зайвих клопотів з майже безпомічними людьми.

Варіант 1. Частина потерпілих не належала до безнадійно хворих.

Варіант 2. Частині потерпілих препарати вводилися на їх прохання.

Чи є дії медсестер злочинними?

Глава 7 Кримінальна відповідальність і склад злочину

ОСНОВНІ ПИТАННЯ:

1. Поняття кримінальної відповідальності.

2. Підстави кримінальної відповідальності.

3. Види кримінальної відповідальності.

4. Поняття і значення складу злочину.

5. Співвідношення понять «злочин» і «склад злочину».

6. Елементи та ознаки складу злочину.

7. Постійні, бланкетні та оціночні ознаки складу злочину.

8. Види складів злочинів.

ЗАДАЧІ:

1. Визначте елементи та ознаки трьох окремих складів злочинів, передбачених розділом ІІ Особливої частини КК.

2.  Наведіть по три статті КК, в яких передбачена відповідальність за злочин з основним складом, склади злочинів за пом’якшуючих, обтяжуючих і особливо обтяжуючих обставин.

3.  Які зі складів злочинів, передбачених розділами ІV і V Особливої частини КК, є простими і які складними?

4.  Які зі складів злочинів, передбачених розділами ІІ—V Особливої частини КК, є складними, зокрема:

а) посягають на два об’єкти;

б) складаються з двох дій;

в) мають два наслідки і більше;

г) мають дві форми вини?

5.  Відшукайте у розділах ІІ та XV Особливої частини КК кілька так званих складених складів злочинів.

6. Які зі складів злочинів, передбачених розділами VІІ та X Особливої частини КК, є альтернативними за способом дії?

7. Парамонова протягом шести років не сплачувала квартирної плати, заборгувавши за цей час суму, що перевищує 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Чи є дії Парамонової злочином?

8. Крамаренко, від’їжджаючи до Криму відпочивати, попросила свою сусідку Єрохіну, щоб та взяла на зберігання найбільш цінні речі на період її відсутності (відеомагнітофон, золоті прикраси, облігації тощо). Єрохіна погодилась, але згодом усі речі, які їй залишила на зберігання Крамаренко, продала. Коли Крамаренко повернулася з відпочинку і прийшла до Єрохіної забрати свої речі, та їй сказала, що ніяких речей від неї на зберігання не брала.

Чи є в діях Єрохіної ознаки злочину проти власності?

9. У січні 2001 р. Колесов створив приватне підприємство, що було зареєстроване у встановленому законом порядку. З листопада 2001 р. створене ним підприємство почало займатися виготовленням горілчаних виробів та торгівлею ними, а також торгівлею тютюновими виробами без отримання ліцензії на ці види діяльності.

Ознайомтеся зі статтями 202, 203 і 204 КК. Чи є в діях Колесова ознаки передбачених цими статтями злочинів?

10.  При звільненні 2 липня 2002 р. з місць позбавлення волі Разживіна, щодо якого постановою судді місцевого суду за місцезнаходженням кримінально-виконавчої установи був установлений адміністративний нагляд йому було оголошено, що він має прибути до місця проживання і стати на облік в РУ ГУ МВС не пізніше 5 липня. Разживін з’явився до РУ ГУ МВС для постановки на облік лише 9 липня, пояснивши, що рейси автобусів було скасовано внаслідок відсутності пального, а він про це не знав. Місцевим судом Разживіна було засуджено за ст. 395 КК України.

Яке рішення повинен прийняти апеляційний суд?

11. Романова, працюючи директором комунального підприємства, фіктивно оформила на роботу сторожем Гаврилюка і через його дружину одержувала нараховану йому заробітну плату, використовуючи гроші на купівлю устаткування для виробництва. Всього за період з січня 2001 р. до липня 2002 р. Романова незаконно одержала 5 тис. 200 грн. Суд кваліфікував дії Романової як зловживання службовим становищем із заподіянням істотної шкоди державним інтересам.

Ознайомтеся зі статтями 191 і 364 КК.

Чи правильно дано оцінку діям Романової?

12. Семенцов, працюючи начальником управління капітального будівництва виробничого об’єднання, шляхом зловживання службовим становищем привласнив у грудні 2001 р. 1,43 м3лісоматеріалів вартістю 180 грн., а в січні 2002 р. — 150 листів шиферу вартістю 1650 грн.

Чи є дії Семенцова кримінально караними?

13. Нестеров взяв у пункті прокату товариства з обмеженою відповідальністю «Еней» холодильник і телевізор, які пізніше продав, а гроші пропив. Повернути взяті напрокат речі або сплатити їх вартість Нестеров відмовився.

Ознайомтеся зі статтями 185, 190, 191 і 192 КК.

Чи є в діях Нестерова ознаки злочину проти власності?

14. Лікар-хірург Пекалєв, який працював старшим судновим лікарем плавбази, під час її перебування в плаванні зробив за грошову винагороду операції переривання вагітності 14 жінкам — членам екіпажу і працівникам переробних цехів. Наказом головного лікаря медсанчастини «Азоврибпрому» заборонялося проведення планових абортів у морі. Вагітних жінок, згідно з цим наказом, слід було списувати на берег. Медичних протипоказань для проведення аборту в жінок не було.

Ознайомтеся зі ст. 134 КК.

Чи є в діях Пекалєва склад злочину «незаконне проведення аборту»?

15. Ковтуненко, працюючи головою правління акціонерного товариства, дав вказівку головному бухгалтеру нарахувати й виплатити членам будівельної бригади Трегубова, прийнятим за трудовим договором на тимчасову роботу для будівництва двох жилих будинків, за виконану роботу 114 тис. 700 грн. замість належних за діючими розцінками 102 тис. 300 грн., за що одержав від Трегубова 3 тис. грн.

Ознайомтеся зі статтями 191 і 368 КК.

Чи є в діях Ковтуненка ознаки передбачених цими статтями злочинів?

16. Кандидат медичних наук, висококваліфікований лікар-хірург Компанієць після проведення операцій приймав від родичів оперованих «подарунки» (спиртні напої, гроші тощо).

Варіант. Компанієць часто погоджувався на проведення складних операцій лише після того, як одержував від хворих або їхніх родичів гроші.

Чи є в діях Компанійця ознаки злочину «одержання хабара»?

17. Кирилов зі своєю матір’ю викрав у колишньої дружини сина Сергія, який рішенням суду при розірванні шлюбу був залишений з матір’ю. Свої дії Кирилов мотивував тим, що його колишня дружина не дозволяла йому зустрічатися з сином, вела аморальний спосіб життя, приводячи додому різних чоловіків, пиячила.

Ознайомтеся зі ст. 146 КК.

Чи є в діях Кирилова та його матері ознаки передбаченого цією статтею злочину?

18. Художник Грищенко у вересні 2001 р. виготовив кліше для друкування гривень номіналом 20 гривень. Після цього він запропонував Зоріну виготовити прес для друкування підроблених гривень. Той виготовив і передав Грищенкові прес. У кінці жовтня 2001 р. Грищенко у себе на квартирі надрукував 10 банкнот на суму 200 гривень і наступного дня розплатився ними за покупки в магазині, але касир виявила, що гривні підроблені, і Грищенка було затримано.

Чи повинні нести кримінальну відповідальність Грищенко й Зорін та за що саме?

19.  Нікітін, не зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності, за виконання робіт з ремонту квартири Павлюка отримав від останнього 5 тис. доларів США.

Ознайомтесь зі статтями 202 та 212 КК.

Чи підлягає Нікітін кримінальній відповідальності?

20. Карпенко, раніше судимий за крадіжку, який ніде не працював, пиячив, жив на випадкові заробітки, а також на кошти, одержувані від збирання й здачі пляшок, вкрав у громадянки Фукс праску вартістю 250 грн., яка знаходилася на балконі її квартири.

Ознайомтеся зі ст. 185 КК.

Ознаки яких кваліфікованих видів передбаченого цією статтею складу злочину є в діях Карпенка?

21. Марков у знайомого Малюкова попросив для тимчасового користування телевізор та відеомагнітофон японського виробництва, а потім продав їх. Через 10 днів у цьому самому селі Марков через вікно проник до будинку Лазаревої і вкрав радіоприймач, пральну машину і телевізор японського виробництва.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Маркова?

22. Нерет домовився з Круком продати тому належну йому квартиру за 25 тис. доларів США. Оскільки угоди купівлі-про-дажу за вільно конвертовану валюту між громадянами чинним законодавством заборонені, у договорі купівлі-продажу квартири була вказана її вартість у гривнях, але фактично занижена в 10 разів для того, щоб меншим був розмір державного мита за нотаріальне оформлення зазначеного договору. Фактично за куплену квартиру Крук заплатив Нерету 25 тис. доларів США. Державне мито за домовленістю сплачував Нерет.

Ознайомтесь зі ст. 212 КК.

Чи повинні нести кримінальну відповідальність Нерет і Крук та за що саме?

23. Маркін, Максимов і Цись на квартирі в останнього посварилися під час спільного вживання спиртних напоїв. При цьому Цись вдарив Маркіна порожньою пляшкою по руці, а Максимова — по голові.

У відповідь Маркін і Максимов почали бити Цися руками, ногами, пляшками, стільцем, заподіявши тому численні ушкодження внутрішніх органів, переломи трьох ребер, закритий перелом хрящів гортані та інші ушкодження, які судово-медичною експертизою були визнані тяжкими тілесними ушкодженнями. Після цього Маркін і Максимов допили спиртне і пішли додому. Від одержаних ушкоджень Цись наступного дня помер, не прийшовши до тями.

Визначте вид складу злочину в діях Маркіна і Максимова.

24. Директор заводу радіотоварів Кудінов, одержавши рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого робітника Дражевського, відмовився його виконати, вважаючи таке рішення незаконним, і письмово повідомив про це суд.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Кудінова?

25. Панчук придбав у невстановленої особи 10 тонн етилового спирту, з якого у власному гаражі виготовляв «горілку», розбавляючи спирт водою з водогону. На пляшки з «горілкою» Панчук наклеював придбані у Гончара незаконно виготовлені останнім у друкарні, де він працював, марки акцизного збору та етикетки відомих виробників горілчаних виробів. Виготовлену «горілку» Панчук передавав для реалізації приватним підприємцям Строєву та Антонову, які продавали її через кіоски, що їм належали.

Ознайомтеся зі статтями 202, 203, 204, 212, 216 і 229 КК та коментарями до них.

Чи є в діях зазначених осіб ознаки передбачених цими статтями складів злочинів?

26. Каплун домовився з безробітним Дьоміним, щоб той зареєстрував на своє ім’я приватне підприємство, пояснивши, що він уже є засновником одного підприємства, а тому не може на своє ім’я зареєструвати ще одне. Згідно з домовленістю Каплун заплатив Дьоміну за реєстрацію підприємства та за призначення Каплуна його директором 800 грн., домовившись із Дьомі-ним, що діяльністю підприємства керуватиме Каплун. Дьомін не мав наміру здійснювати будь-яку господарську діяльність через створене ним приватне підприємство.

Метою створення підприємства було одержання кредиту в банку і привласнення одержаних коштів

Варіант. Каплун також не мав наміру здійснювати господарську діяльність через створене приватне підприємство, воно йому було потрібне для здійснення незаконних конвертаційних операцій.

Ознайомтеся зі статтями 202, 203, 205 КК.

Чи є в діях Дьоміна та Каплуна ознаки передбачених цими статтями злочинів?

Глава 8 Об’єкт і предмет злочину

ОСНОВНІ ПИТАННЯ:

1. Поняття об’єкта злочину і його ознаки.

2.  Співвідношення об’єкта злочину та об’єкта злочинного посягання.

3. Види об’єктів злочину.

4. Безпосередній об’єкт злочину та його види.

5. Предмет злочину.

ЗАДАЧІ:

1. Визначте родовий і безпосередній об’єкти дев’яти окремих складів злочинів, передбачених розділами І, ІІ, VІІІ Особливої частини КК.

2. Які зі злочинів, передбачених розділами ІІ—VІ Особливої частини КК, посягають на два об’єкти?

3. Назвіть кілька статей Особливої частини КК, в яких вказано на об’єкт злочину.

4. Макарчук, працюючи на автонавантажувачі, на порушення інструкції з техніки безпеки навантажив і почав перевозити територією меблевого комбінату негабаритний вантаж, частина якого впала на одного з учнів професійно-технічного училища, які були на комбінаті на екскурсії, заподіявши йому тяжке тілесне ушкодження.

Судом Макарчука було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК. Чи правильно суд визначив об’єкт вчиненого Макарчуком злочину?

5. Ричков, працюючи водієм міського маршрутного автобуса підприємства «Київміськавтотранс», часто самовільно залишав маршрут і перевозив громадян від ринку до приміських сіл, а одержані від громадян гроші як плату за проїзд привласнював.

Чи є в діях Ричкова ознаки злочину проти власності?

6. Костін, знаходячись на варті, проник до сховища з військовим майном, яке він охороняв, звідки викрав військового майна на суму 18 тис. грн., п’ять автоматів та 500 набоїв до них, а також особисті речі прапорщика Васіна вартістю 6 тис. грн., які той зберігав у сховищі, та його гладкоствольну мисливську рушницю вартістю 2 тис. грн.

Ознайомтеся із статтями 185, 262, 410, 418 КК.

Чи є в діях Костіна ознаки злочинів, передбачених зазначеними статтями?

Предметами яких злочинів є викрадені Костіним речі?

7.  Калабзоров викрав із садового будинку Мамедова мисливську гладкоствольну рушницю, два пістолети та набої до них, які Мамедов незаконно зберігав.

Ознайомтесь із статтями 185 та 262 КК. Як кваліфікувати дії Калабзорова?

8. Тарасов незаконно підключив до лінії електропередачі нагрівальні прилади, використовуючи їх восени та взимку для опалення теплиці, в якій вирощував овочі. Всього протягом опалювального періоду він незаконно використав електроенергії на суму 9 тис. грн.

Ознайомтеся зі статтями 185 та 192 КК. Чи є в діях Тарасова ознаки передбачених цими статтями злочинів?

9. Маршалов наклеїв на однодоларову банкноту два нулі й розрахувався нею із 80-річною сільською жінкою за куплене у неї теля.

Ознайомтеся зі статтями 190 і 199 КК і коментарями до них. Ознаки якого з цих злочинів є в діях Маршалова?

10. Дмитрик придбав у невстановленої особи імітаційні запали до учбово-імітаційних гранат та піропатрони і незаконно зберігав їх у своїй квартирі. Вироком суду Дмитрика засуджено за ч. 1 ст. 263 КК.

Ознайомтеся з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3.

Чи можуть бути зазначені предмети предметами злочину, передбаченого ст. 263 КК України?

11. Ненко, погрожуючи Кицю розповісти його дружині про його інтимні стосунки з Луць і наявність у Луць від нього дитини, примусив Киця безплатно зробити за рахунок приватного підприємства, директором якого був Киць, ремонт квартири сина Ненка.

Ознайомтеся зі статтями 189, 206, 355 КК.

Ознаки якого злочину є в діях Ненка?

Варіант. Ненко додатково вимагав у Киця 500 доларів США.

12. Журналіст Осипов попросив голову кооперативу «Пролісок» Казаряна прийняти в члени кооперативу його знайому Даць. Казарян висунув умову, що він прийме Даць до кооперативу лише в тому разі, якщо Осипов опублікує в одній з центральних газет нарис про хорошу роботу кооперативу. Після опублікування такого нарису Даць було прийнято в члени кооперативу.

Чи можуть Казарян і Осипов бути притягнуті до відповідальності: один за одержання, а другий — за дачу хабара?

13.  Анкудінов, Пайчадзе і Макаров вчинили 10 нападів на квартири громадян. Для подолання опору потерпілих, які відчиняли їм двері після того, як злочинці видавали себе за співробітників міліції, вони застосовували балончики з газом «Сі-Ес» нервово-паралітичної дії, а далі зв’язували потерпілих і заволодівали їхнім майном.

Чи є в діях цих осіб склад злочину «бандитизм»?

14. Яцик під час ремонту старої будівлі знайшов скарб — 80 золотих червінців карбування 1924 р. 10 з цих монет він подарував своїй сестрі, а 20 продав Кікнадзе.

Чи є в діях Яцика ознаки злочину?

15. Кущ за шість місяців роботи на цегельному заводі відповідно до укладеного при прийнятті на роботу договору мав право купити за відпускними цінами за кожен відпрацьований місяць 3 тис. штук цегли, тобто всього 18 тис. штук. У договорі було обумовлено, що цегла продається для власного будівництва і не може перепродаватись. Із 18 тис. штук цегли, що їх Кущ купив на заводі, 15 тис. штук він продав у чотири прийоми чотирьом громадянам за підвищеними цінами, отримавши доход у сумі 2 тис. 50 грн. Місцевим судом Куща було засуджено за ч. 1 ст. 202 КК.

Чи правильно суд дав оцінку діям Куща?

16. Балабанов здійснив незаконне проникнення до комп’ютерної мережі банку і скопіював комп’ютерну інформацію вартістю 19 тис. грн., яка там зберігалася, знищивши при цьому іншу комп’ютерну інформацію вартістю 89 тис. грн.

Чи може комп’ютерна інформація визнаватися предметом злочину? Ознайомтеся зі статтями 185, 361 та 362 КК.

Чи є в діях Балабанова ознаки злочинів, передбачених зазначеними статтями КК?

17. Родіонов, довідавшись, що дружина зраджує йому із На-горнюком, вирішив позбавити їх життя. З цією метою він пригостив їх пловом, м’ясо якого було заражене бактеріями сибірки. Від вживання зараженого м’яса Нагорнюк помер, а життя дружини Родіонова було врятоване завдяки наданню їй кваліфікованої медичної допомоги.

Ознайомтеся зі статтями 115 та 130 КК. До якої ознаки складу злочину належать бактерії особливо небезпечних інфекційних хвороб?

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Родіонова?

Глава 9 Об’єктивна сторона складу злочину

ОСНОВНІ ПИТАННЯ:

1. Поняття, ознаки та значення об’єктивної сторони складу злочину.

2. Суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність).

3. Значення нездоланної сили, фізичного і психічного примусу для вирішення питання про кримінальну відповідальність.

4. Суспільно небезпечні наслідки, їх поняття та види.

5. Причиновий зв’язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками та його значення у кримінальному праві.

6. Факультативні ознаки об’єктивної сторони складу злочину та їх значення для кримінальної відповідальності.

7. Триваючі, продовжувані та складні злочини.

ЗАДАЧІ:

1. Назвіть злочини, передбачені розділом ІІ Особливої частини КК, які можуть бути вчинені:

а) тільки шляхом дії;

б) шляхом дії і бездіяльності;

в) лише шляхом бездіяльності.

2. Назвіть статті розділів VІІІ, XІ, XІІ Особливої частини КК, в яких ознаками об’єктивної сторони злочину зазначені місце, час, спосіб, обстановка і ситуація вчинення злочину.

3. В яких статтях розділів І—V Особливої частини КК зазначено певний спосіб вчинення злочину як ознаку його об’єктивної сторони?

4. В яких статтях розділів ХІV—XVІ Особливої частини КК зазначено знаряддя і засоби вчинення злочину як ознаку його об’єктивної сторони?

5. Визначте ознаки, що характеризують об’єктивну сторону злочинів, передбачених розділом ХVІІ Особливої частини КК.

6. Які з передбачених розділами ІV—VІІ Особливої частини КК злочини є триваючими, продовжуваними і складними (складеними)?

7. Які з передбачених розділами ІІ—ІV Особливої частини КК злочинів є злочинами з матеріальним складом, а які — з формальним?

8. Знайдіть у КК злочини з матеріально-формальним складом.

9. Перед трамваєм, у забороненому для переходу пішоходів місці, швидко перебігала вулицю 8-річна Олексюк. Поряд із трамваєм у напрямку його руху зі швидкістю близько 40 км за годину (при дозволеній — 60 км за годину) їхала автомашина «Вольво», водій якої Мамило не мав можливості об’їхати трамвай, оскільки спереду біля бровки хідника стояла автомашина «Москвич». Дівчинка раптово з’явилася перед автомашиною, і хоч Мамило загальмував своєчасно, не вдалося уникнути наїзду. Олексюк попала під колеса і була смертельно травмована.

Чи є у поведінці Мамила ознаки об’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України?

10. Між Курциним і Шешенею в квартирі останнього виникла сварка, під час якої Шешеня вдарив Курцина по голові, заподіявши легке тілесне ушкодження з короткочасним розладом здоров’я. Та це спричинило крововилив у мозок з тяжкими змінами в речовині і судинах головного мозку, внаслідок чого Курцин помер. У висновку судово-медичної експертизи вказано, що в розвитку крововиливу, який призвів до смерті, визначальними моментами була патологія артеріальних судин, а супутніми — захворювання (гіпертонія), алкогольне сп’яніння, конфліктна ситуація і незначна травма.

Про наявність у Курцина патологічних змін судин головного мозку Шешеня не знав. Як вирішити справу?

11. Агінетдінов та Ізмайлов, перебуваючи в стані сп’яніння, із хуліганських спонукань побили Зубкова кулаками й ногами, заподіявши йому перелом кісток носа з розривом хряща (середньої тяжкості тілесні ушкодження) і численні синці обличчя й тулуба. Від гострого малокрів’я, спричиненого тривалою і значною носовою кровотечею внаслідок захворювання крові — порушення її згортання (гемофілія), Зубков помер.

Чи є причиновий зв’язок між діями Агінетдінова та Ізмайло-ва і смертю Зубкова?

12. Сторож магазину Богуцький ввечері повертався додому із зарядженою рушницею. Проходячи повз двір Покотило, він почув крик жінки, а підійшовши ближче, побачив, що п’яний Мельник намагається побити Покотило. Щоб не допустити цього, Богуцький вирішив вистрілити вгору. Мельник, побачивши Богуцького, кинувся до нього і несподівано ударив його ногою в живіт. Від удару Богуцький впав на землю, мимоволі натиснувши на спусковий гачок рушниці. Стався постріл, яким Мельника було вбито.

Чи є причиновий зв’язок між діями Богуцького і смертю Мельника?

13. Тракторист Лещев, перебуваючи у стані сп’яніння, посадив до кабіни трактора Новикова, який теж був напідпитку. Під час руху Новикову стало погано, і він попросив Лещева зупинитися. Той почав зупиняти трактор, але Новиков, не дочекавшись повної зупинки, на ходу відкрив двері кабіни і випав з неї, вдарившись при цьому об землю, внаслідок чого отримав розрив селезінки, інші тілесні ушкодження, а згодом помер.

Чи є в діях Лещева ознаки складу злочину, передбаченого ст. 286 КК?

14. До Боєва та двох дівчат, які стояли біля студентського гуртожитку, підійшли двоє місцевих хлопців — Тимошенко і Забара, які почали чіплятися до Боєва, звинувативши його в неправдивості. Потім Забара вдарив Боєва кулаком в обличчя, від чого останній упав і вдарився об асфальт, втративши свідомість. Побачивши, що Боєв не підводиться, Забара і Тимошенко допомогли йому піднятись і відвели до гуртожитку в кімнату, в якій він жив. Боєв був дуже блідим і скаржився своїм друзям по кімнаті на біль у голові. Ранком Боєв не встав з ліжка і сказав товаришам, що на лекції не піде, оскільки в нього дуже болить голова.

Коли студенти повернулися після занять, то знайшли Боєва мертвим посеред кімнати. За висновком судово-медичної експертизи, його смерть настала внаслідок повторного удару головою об підлогу. Причиною падіння була втрата свідомості, коли він хотів устати.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Забари і Ти-мошенка?

15. Начальник геологорозвідувальної пошукової партії Са-молюк, направляючи в багатоденний маршрут геологів Білоку-рова та Юна, порушивши Правила безпеки при геологорозвідувальних роботах, попередньо не зробив запит про погоду. Крім того, він не перевірив, чи взяли Білокуров і Юн із собою спальні мішки, а лише нагадав їм про необхідність цього. Наступного дня почалася хурделиця, внаслідок чого Білокуров помер від переохолодження.

Ознайомтеся зі ст. 367 КК.

Чи є в бездіяльності Самолюка ознаки злочину, передбаченого цією статтею?

16. Водій Колесников умисно порушив Правила дорожнього руху, не впорався з керуванням, внаслідок чого на повороті автомобіль перевернувся і був пошкоджений. Автопідприємству було завдано збитків на суму 7000 грн., а сам Колесников дістав тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Ознайомтеся зі статтями 192, 194, 196 і 286 КК. Чи може бути Колесников притягнутий до кримінальної відповідальності?

17.  Директор загальноосвітньої школи Яско систематично зараховував на штатну посаду лаборанта осіб, які фактично виконували господарські роботи. Гроші їм виплачували з фонду заробітної плати. За п’ять років було витрачено 18 тис. грн. Місцевий суд визнав Яска винним у зловживанні службовим становищем. Захисник подав апеляцію на вирок, в якій просив закрити кримінальну справу через відсутність у діях Яска складу злочину, вважаючи, що істотної шкоди державним інтересам не завдано.

Ознайомтеся зі ст. 364 КК.

Чи є в діях Яска ознаки передбаченого цією статтею злочину?

18. Старший черговий підстанції електромережі Попов, одержавши повідомлення про обрив проводів на одному з будівельних майданчиків, не вимкнув струм у лінії, а направив для усунення пошкодження чергових електромонтерів Бакатіна та Довбню.

На територію майданчика самовільно проникли діти, і один з них — Сашко, доторкнувшись до обірваного проводу, помер на місці від ураження електричним струмом.

Ознайомтеся зі статтями 271 і 272 КК та коментарями до них.

Як кваліфікувати дії Попова?

19. Під час гри в теніс у дворі будинку Циліс штовхнув сина Трахтенберга, і той упав. Між Трахтенбергом і Цилісом виникла сварка, при цьому Циліс у присутності громадян та дітей, які були у дворі, нецензурно образив Трахтенберга. Останній у відповідь двічі вдарив кулаком Циліса, заподіявши йому тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Ознайомтеся зі статтями 122 та 296 КК.

Чи є в діях Трахтенберга ознаки злочину «хуліганство»?

20. Ігошев, зайшовши до ресторану, побачив там Пустоцвіта, який танцював зі своєю знайомою. З Пустоцвітом Ігошев був у неприязних стосунках. Вихопивши пістолет, Ігошев з відстані 7 метрів тричі вистрілив у Пустоцвіта, заподіявши тому смертельні поранення. Вироком суду дії Ігошева були кваліфіковані за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК.

Чи правильно судом визначено спосіб вчинення злочину?

21. Кримов і четверо його товаришів їхали автомобілем, який належав Кримову. За шість кілометрів до райцентру на узбіччі дороги вони побачили перевернутий автомобіль, біля якого знаходилися тяжко травмований Сак та його дружина, яка почала просити відвезти потерпілого до лікарні. Кримов відмовився це зробити, пославшись на те, що місця в автомобілі більше немає, а він везе своїх товаришів на електропотяг, який відправляється за 15 хвилин. Приїхавши до райцентру, Кримов зателефонував до лікарні й повідомив про дорожньо-транспортну подію і тяжкий стан потерпілого. В лікарні в цей час обидва автомобілі швидкої допомоги були на викликах, тому Сак був доставлений до лікарні лише через годину, де невдовзі помер від втрати великої кількості крові й переохолодження.

За висновком судово-медичної експертизи, життя потерпілого було б урятоване, якщо б Кримов довіз його до лікарні.

Чи є в діях Кримова та його товаришів ознаки складу злочину, передбаченого ст. 136 КК України?

22. Серіков підтримував інтимний зв’язок з дружиною Кис-лянського. Останній прийшов до Серікова і почав просити його припинити зустрічі з дружиною. Коли Серіков замахнувся на Кислянського металевим бруском, той вирвав його і наніс ним понад 20 ударів по голові Серікова. Від ушкоджень останній помер на місці. За висновком судово-медичної експертизи, кожен з нанесених Кислянським ударів міг спричинити смерть.

Чи може Кислянський нести відповідальність за вбивство, вчинене з особливою жорстокістю?

23. Чикватія, повертаючись з полювання у нетверезому стані, зустрівся на вулиці з групою п’яних чоловіків. Один з них — Агарунов, з яким Чикватія був у неприязних стосунках, у грубій формі почав насміхатися над Чикватія. Останній, відійшовши на 10 м від Агарунова, зняв рушницю і двічі вистрілив у нього. Від поранення Агарунов помер на місці, а двом чоловікам, які стояли біля нього, було заподіяно легкі тілесні ушкодження.

Ознайомтеся зі ст. 115 КК.

Яким способом було вчинене вбивство? Чи повинні дії Чик-ватія кваліфікуватись і за ст. 125 КК?

24. Панфілов під час сварки з матір’ю своєї дружини Сич на ґрунті неприязних стосунків завдав їй молотком два удари по голові, спричинивши закриті переломи кісток склепіння й основи черепа, від чого Сич через 25 днів померла в лікарні.

За висновком судово-медичної експертизи, смерть Сич настала від гнійного запалення легенів, чому сприяло тривале пасивне положення її тіла під час перебування в лікарні у зв’язку із травмою голови, а також ряду патологічних змін з боку серцево-судинної системи.

Чи є причиновий зв’язок між діями Панфілова і смертю Сич?

25. Чекмалін, працюючи на м’ясокомбінаті водієм, протягом двох років у середньому двічі на тиждень вивозив викрадені ним шинку, ковбасу та інші м’ясопродукти, які передавав для реалізації директорові магазину продовольчих товарів. Усього за зазначений період він викрав м’ясопродуктів на суму понад 30 тис. грн.

Чекмалін був засуджений за крадіжку чужого майна в особливо великих розмірах за ч. 5 ст. 185 КК, оскільки суд дійшов висновку, що ним вчинено єдиний продовжуваний злочин.

Чи правильно кваліфіковано дії Чекмаліна?

Що слід розуміти під єдиним продовжуваним злочином?

26. Студент Кочієв під час перерви між лекціями в інституті запропонував іншому студенту Володіну в туалеті викурити цигарку із наркотичним засобом, що вони й зробили по черзі. Дії Кочієва судом були кваліфіковані за ч. 1 ст. 307 та ч. 1 ст. 316, а Володіна — за ч. 1 ст. 309 та ч. 1 ст. 316 КК.

За вживання наркотичного засобу Володін Кочієву не платив.

Чи правильно судом визначені спосіб і місце вчинення злочинів Кочієвим і Володіним?

27. Під час бійки Огієнко вдарив Костюка ножем у ліву частину грудної клітки. Після операції Костюк у лікарні помер. Слідством встановлено, що ніж увійшов у грудочеревну порожнину на 5 см і пройшов у 5—6 см від серця. Жоден із життєво важливих органів не був ушкоджений. Проведення операції було зумовлене необхідністю з’ясувати стан грудочеревної порожнини. Смерть Костюка сталася внаслідок асфіксії, спричиненої післянаркозним блюванням.

Чи є причиновий зв’язок між смертю Костюка та діями Огієнка?

28. Бзенко, Остапенко і Харченко розпивали спиртні напої, а потім пішли додому. Остапенко у зв’язку з дуже сильним сп’янінням через деякий час ліг на землю і сказав, що далі йти не може. Бзенко і Харченко хотіли його підняти, але це їм не вдалося. Тоді Бзенко, намагаючись підняти Остапенка, почав бити його руками по щоках, а потім кілька разів ударив ногою у верхню частину тулуба, спричинивши перелом двох ребер (тілесне ушкодження середньої тяжкості). Після цього Бзенко і Харченко пішли до села, взяли там сани, повернулись і привезли Оста-пенка додому. Пролежавши тривалий час на морозі, останній відморозив руку, внаслідок чого у нього було ампутовано чотири пальці. За висновком експертизи, тілесні ушкодження є тяжкими й настали внаслідок того, що Бзенко поламав Остапенку ребра, чим позбавив його можливості рухатися, через що той і відморозив руку. Місцевим судом Бзенка було засуджено за заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження. Чи правильним є вирок суду?

29.  Горюнов і Ващилін вночі проникли до магазину ТОВ «Ірис», зв’язали сторожа Кузякова, який спав у магазині, і викрали товарів на суму 18 тис. грн.

Ознайомтеся зі статтями 185 та 186 КК.

В який спосіб було вчинено розкрадання чужого майна?

30.  Бригада швидкої допомоги районної лікарні одержала одночасно три виклики із сіл району. Лікар Івакіна вирішила спочатку поїхати до найвіддаленішого села, а потім, повертаючись назад, заїхати до інших. Дорогою автомобіль зіпсувався, сталася затримка. Коли бригада через 2 години прибула до другого хворого, той уже помер. Судово-медична експертиза засвідчила, що коли б хворому було надано допомогу протягом години після виклику, його життя було б врятоване.

Ознайомтеся зі статтями 139 та 140 КК.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Івакіної?

31.  Лисенко і Коломієць, погрожуючи пістолетом і ножем, вчинили розбійний напад на відділення банку і заволоділи грошима на суму 47 тис. грн. Вони попередили касирів Григор’єву і Бахвалову, щоб ті протягом 30 хвилин не повідомляли в міліцію про пограбування, погрожуючи, що інакше вони вб’ють їхніх дітей. Григор’єва і Бахвалова виконали вимогу Лисенка і Коло-мійця, яким за цей час вдалося виїхати з міста і втекти.

Чи підлягають кримінальній відповідальності дії Григор’є-вої та Бахвалової?

32. Жереб’єв у стані сп’яніння проник до продовольчого магазину і викрав чай, шампанське, цигарки на суму 3 тис. 500 грн. та 6 тис. 600 грн., що знаходились у сейфі. Цієї ж ночі він з іншого магазину викрав вино і коньяк на суму 1 тис. 200 грн.

Ознайомтеся зі ст. 185 КК.

Чи є в діях Жереб’єва ознаки єдиного продовжуваного злочину «крадіжка»?

33. Водій Ябужинський у листопаді 1993 р. подав до відділу кадрів комунального автопідприємства підроблену довідку про наявність у нього кваліфікації водія 1-го класу, внаслідок чого йому було нараховано надбавку до заробітної плати за класність і незаконно виплачено протягом 1993—2001 рр. 6 тис. грн.

Ознайомтеся зі статтями 190 та 358 КК. Чи є в діях Ябужинського ознаки складів злочинів, зазначених цими статтями?

34. Литвин під час ремонту свого будинку знайшов глиняний горщик, у якому було 42 золоті монети, з них 28 монет царського карбування і 14 золотих червінців СРСР 1924 р. карбування. 10 монет Литвин здав до ломбарду, 15 монет подарував своїй сестрі, 10 монет використав на виготовлення зубних коронок собі й дружині, 1 монету продав знайомому Гмирі за 15 доларів США, а решту зберігав вдома.

Чи підлягає Литвин за вчинені дії кримінальній відповідальності за ст. 193 КК?

35. Власик під час вчинення хуліганських дій у ресторані взяв зі столу пляшку за шийку, розбив її об стілець і загостреними краями наніс два удари в обличчя Попкову, спричинивши тому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Ознайомтеся з ч. 4 ст. 296 КК та коментарем до цієї норми. Як кваліфікувати дії Власика?

Варіант. Власик наніс два удари по голові Попкова пляшкою, взятою зі столу, попередньо не розбиваючи її.

36. Князева завдала Тархову, який спав, чотири удари сокирою по голові і з метою приховати вчинене підпалила будинок, в якому знаходився Тархов. Судово-медична експертиза встановила, що смерть Тархова настала не від отриманих ушкоджень, а від отруєння чадним газом під час пожежі.

Як кваліфікувати дії Князевої?

37. Тіунов з метою позбавити життя Воронова двічі вистрілив у нього з пістолета, а потім, вважаючи його мертвим, скинув у річку. Смерть Воронова настала внаслідок утоплення, а не від отриманих поранень, які самі по собі не були смертельними.

Як кваліфікувати дії Тіунова?

Глава 10 Суб’єкт злочину

ОСНОВНІ ПИТАННЯ:

ОСНОВНІ ПИТАННЯ:

1. Поняття та ознаки суб’єкта злочину.

2. Вік кримінальної відповідальності.

3. Поняття неосудності та її критерії.

4. Обмежена осудність.

5. Спеціальний суб’єкт злочину та його види.

ЗАДАЧІ:

1. 15-річні учні Храпов і Лапов вирішили прогуляти заняття у школі й зателефонували до міліції, що школу заміновано. Заняття в школі було відмінено. Мінери кілька годин обстежували всі приміщення школи, але вибухівки не виявили.

Варіант. 12 травня Лапов святкував своє 16-річчя і зробив таке повідомлення о пів на першу годину ночі 13 травня.

Ознайомтеся зі статтями 259 і 296 КК.

Чи можуть Храпов і Лапов нести відповідальність за вчинені дії за цими статтями КК?

2. 15-річний Рудяк, проводжаючи додому своїх однокласниць Людмилу і Марину, знайшов на вулиці дрібнокаліберний пістолет. Під мостом він випробував його, зробивши кілька пострілів, і хотів покласти в сумку Марини, однак дівчата попросили подивитися пістолет. Розглядаючи його, Марина пожартувала, що, можливо, Рудяк їх застрелить. Рудяк спочатку наставив пістолета на Марину і сказав, що вже вбив її, а потім на Людмилу. Остання запитала, чи можна з цього пістолета вбити. Рудяк відповів, що не знає, і наставив пістолета в її голову. Однак Людмила, жартуючи, сказала, що краще стріляти в серце. Рудяк випадково натис на гачок, пролунав постріл, яким було тяжко поранено Людмилу. Рудяк негайно зупинив проїжджаючу машину, щоб відвезти Людмилу до лікарні.

Рудяка було засуджено за умисне тяжке тілесне ушкодження. Захисник подав апеляцію на вирок, вимагаючи закриття кримінальної справи.

Чи підлягає апеляція задоволенню?

3. 20 травня Парамон Мотига на святкування свого 14-річчя запросив на 7-му годину вечора найближчих друзів. Вони веселилися й танцювали. Коли ж батьків Мотиги (обоє хірурги) терміново викликали до лікарні для допомоги травмованим на пожежі людям, друзі засумували. Тоді Шило дістав принесену ним пляшку горілки і запропонував усім випити. Випили і вирішили провести конкурс на найбільш захоплюючу розвагу. Такою визнали пропозицію Парамона випробувати свою сміливість у ситуації інсценування розстрілу з використанням батьківської малокаліберної гвинтівки. Першим випробував себе Парамон, в якого опівночі з останнім ударом курантів вистрілив Шило. Куля пройшла біля самого вуха Парамона Мотиги. Через 2 хвилини в Шила вже стріляв Мотига. Він також спрямовував кулю біля скроні, однак вона влучила в голову і смертельно поранила Шила.

Парамона Мотигу засуджено за вбивство через необережність. Захисник подав апеляцію на вирок суду, поставивши питання про закриття справи.

Чи підлягає апеляція задоволенню?

4. 15-річний Оборський вступив до злочинної організації і в її складі взяв участь у кількох нападах на інкасаторів, під час яких двох із них було вбито і викрадено велику суму грошей. Оборського засуджено за ч. 1 ст. 255 КК.

Чи правильно вирішено справу?

5. На вокзалі Півторак познайомився з Дудкою, який повертався додому з місць позбавлення волі. На спільні гроші вони розпили пляшку горілки і почали міркувати, як би ще роздобути грошей на спиртне. На прохання Дудки Півторак показав овочевий магазин у малолюдному місці. Дудка вчинив у цьому магазині грабіж у великих розмірах і третину награбованих грошей віддав Півтораку за підсобництво у злочині.

Дудку засуджено за грабіж чужого майна, вчинений повторно, а Півторака — за підсобництво у даному злочині. Чи правильно суд дав оцінку дій Півторака?

6.  Зибін півроку не проживав зі своєю дружиною Оленою Зибіною, яка з двома дітьми перебувала у своєї сестри Павло-вої. Зибін знав, що дружина постійно зустрічається з Бовкуном. У стані сп’яніння він прийшов у квартиру Павлових і почав виганяти Бовкуна, який відмовлявся залишити квартиру. Виникла сварка, під час якої Зибін, вихопивши з-за халяви чобота кухонний ніж, наніс Бовкуну 16 колото-різаних ран у груди, живіт та інші частини тіла, від чого той помер.

На досудовому слідстві захисник порушив клопотання про направлення Зибіна на судово-психіатричну експертизу, оскільки він хворіє на епілепсію й у нього бувають напади. Відхиляючи це клопотання, слідчий, не витребувавши відповідних документів і не призначивши судово-психіатричної експертизи, зазначив, що матеріалами слідства достатньо повно встановлено, що Зибін — психічно здорова людина й осудний щодо вчинених ним дій. На суді ці дані також не перевірялися. Зибіна засуджено за умисне вбивство за обтяжуючих обставин.

Чи правильно вирішено справу?

7. Колишня дружина Єлецького, яка проживала окремо, попросила його відвезти їхнього сина на заняття шахової секції. Вранці наступного дня Єлецький придбав за рецептом в аптеці дві упаковки снодійного, заїхав удень за сином, провів його на заняття, а по закінченні дав хлопчикові велику дозу снодійного і привіз його в дім колишньої дружини. Хлопчик швидко заснув, а через два дні помер від отруєння.

Було проведено судово-психіатричну експертизу, яка визнала, що в Єлецького психічне захворювання у формі шизофренії і діяння він вчинив у хворобливому стані. Рідні Єлецького і товариші по службі свідчили, що ніяких відхилень у його психіці не спостерігали, у поводженні він створював враження психічно нормальної людини. На слідстві його поведінка справляла таке саме враження. Ухвалою суду кримінальну справу проти Єлецького в обвинуваченні в умисному вбивстві було закрито, а його самого направлено на примусове лікування до психіатричної лікарні.

Прокурор подав апеляцію на ухвалу суду, вказавши, що висновок суду про неосудність Єлецького зроблено на недостатньо досліджених матеріалах справи.

Чи підлягає апеляція прокурора задоволенню?

8. Овсепян, перебуваючи у стані сп’яніння, ввечері підійшов до будинку Набалдяна і каменем розбив шибку. Набалдян

підійшов до хвіртки, щоб дізнатися, хто розбив шибку. Побачивши Овсепяна, він запитав, навіщо той це зробив. У відповідь Овсепян вбив його саморобним ножем. У справі встановлено, що Овсепян 10 років перебував на обліку в психоневрологічному диспансері з діагнозом шизофренія (параноїдальна форма), у зв’язку з чим є інвалідом ІІ групи.

Стаціонарна судово-психіатрична експертиза дійшла висновку, що Овсепян вчинив злочин у стані простого алкогольного сп’яніння та є осудною особою. Переконливих даних, які б спростували наявність шизофренії в Овсепяна, у висновку експертизи не наведено.

На слідстві та в суді Овсепян пояснив, що не міг працювати геологом у зв’язку з тим, що його зняли з військового обліку. Він жив дома і читав книжки. Ніж носив при собі для захисту від хуліганів.

На вулиці хтось вийшов йому назустріч, він дістав ніж, але «як ніж потрапив у цю людину», не пам’ятає. Овсепяна засуджено за умисне вбивство з хуліганських мотивів.

Чи правильно вирішено справу?

9. Волошин, який систематично пиячив протягом 10 років і ображав дружину, вкотре прийшов додому п’яним. Як завжди, він почав її ображати, вдарив у голову. Через систематичне знущання чоловіка у Волошиної виник стан сильного душевного хвилювання і вона вдарила його в груди ножем, яким у цей момент чистила огірок. Ніж ушкодив серце, чоловік помер. Волошину засуджено за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання. Захисник оскаржив вирок, вважаючи, що злочин вчинено в стані неосудності.

Чи підлягає скарга задоволенню?

10. Гершензон у стані сильного душевного хвилювання, спричиненого тяжкою образою з боку Романа, вбив його. Від цього сам захворів на психічну хворобу, яка позбавила його можливості усвідомлювати свої дії. Після одужання Гершензона при-тягли до кримінальної відповідальності — через чотири роки з дня вчинення злочину суд виніс вирок, яким засудив його до одного року позбавлення волі. Захисник оскаржив вирок у зв’язку з порушенням вимог кримінального закону, вимагаючи звільнення Гершензона від кримінальної відповідальності.

Як слід вирішити справу?

11. За відкрите викрадення чужого майна, не поєднане з насильством, проти Сорокіна було порушено кримінальну справу. Під час її розслідування він захворів на психічне захворювання, яке позбавило його можливості усвідомлювати свої дії. Сорокіна направили на лікування до психіатричної лікарні. Через 2 роки він вилікувався.

Чи може Сорокін бути притягнутий до кримінальної відповідальності?

12. За розбійний напад з метою заволодіння майном громадянина Шпака було засуджено до чотирьох років позбавлення волі. Відбувши один рік покарання, він захворів на психічне захворювання, яке позбавило його можливості усвідомлювати свої дії. Пробувши 3 роки у психіатричній лікарні, Шпак вилікувався і був направлений для відбування покарання.

Чи правильне рішення суду?

13.  За вбивство при перевищенні меж необхідної оборони Бурлака засуджено до одного року виправних робіт. До набрання вироком чинності Бурлак захворів на психічне захворювання, яке позбавило його можливості усвідомлювати свої дії, і був направлений на лікування. Через 2 роки він вилікувався.

Чи повинен Бурлак відбувати призначене йому вироком суду покарання?

14. Гамза разом з Бірюком, раніше судимим за хуліганство, нанесли побої перехожому Квачу, який відмовився відповісти на запитання про знання української мови та перекласти кілька російських слів. Гамза та Бірюков були засуджені за ч. 2 та ч. 3 ст. 296 за ознакою вчинення хуліганства групою осіб та особою, раніше судимою за хуліганство, до трьох років позбавлення волі. Гамза подав апеляцію на вирок, вважаючи, що його дії мають кваліфікуватися лише за ч. 2 ст. 296 КК.

Чи підлягає апеляція Гамзи задоволенню?

15. Повнолітній Комашенко разом із Єркіним, якому не було 14 років, вчинили три крадіжки чужого майна. Дії Комашенка суд кваліфікував за ч. 2 ст. 185 як крадіжку, вчинену за попередньою змовою групою осіб.

Чи правильно вирішено справу?

16. 17-річний Єльченко підмовив 13-річного Маланчука вчинити зґвалтування їхньої 15-річної сусідки, що вони спільно і зробили.

Дії Єльченка були кваліфіковані за ч. 3 ст. 152 за ознаками вчинення згвалтування неповнолітньої та вчинене групою осіб. Чи правильно суд дав оцінку діям Єльченка?

17. За вказівкою диспетчера карета швидкої медичної допомоги прибула на вулицю, де в непритомному стані лежав чоловік. Керівник бригади лікар Сажнєва, оглянувши хворого, розпорядилася, щоб його віднесли в карету. Як тільки карета трохи від’їхала від місця події, Сажнєва дала вказівку членам бригади — фельдшеру Мурованому і практиканту Семеновському — відвезти непритомного хворого в безлюдне місце і там залишити. Ті виконали розпорядження і поклали хворого на землю неподалік від дороги. Лікар відрапортувала диспетчеру, що хворого на місці події не виявлено (зміна Сажнєвої закінчувалася, вона збиралася їхати за місто, а з хворим довелося б їхати до лікарні, що її дещо затримало б після зміни).

Дику подію вивантаження хворого побачив випадковий перехожий і сповістив про це міліцію, яка викликала іншу карету швидкої допомоги. Хворого доставили в реанімаційне відділення лікарні, однак врятувати його життя не вдалося — він надто довго був у критичному стані.

Хто має відповідати за смерть потерпілого?

18. Хурцева була коханкою Івашка і прагнула з ним одружитися. Вона розраховувала, що вирішальним фактором у цьому може стати її вагітність (у коханця з дружиною дітей не було). Однак вагітність не вплинула на Івашка — він радив її позбутися. Проте Хурцева до останнього дня не втрачала надії на успіх і вранці передбачуваного дня пологів зателефонувала Івашку і сказала, що сьогодні вона йому подарує сина. Івашко дуже розгнівався і відповів, що йому дитина не потрібна, а якщо і їй самій не потрібна, то краще дитину позбавити життя безпосередньо під час пологів — щоб було не так жалко (пологи були таємними).

Хурцева так і зробила. Обох притягли до кримінальної відповідальності. Івашко подав апеляцію на вирок, оскільки його при-тягли до відповідальності за співучасть в умисному вбивстві за п. 2 ч. 2 ст. 115, а Хурцеву — за вбивство за пом’якшуючих обставин. Івашко доводив, що він також повинен відповідати за тією самою статтею КК, що і Хурцева, оскільки вони є співучасниками одного злочину.

Чи підлягає апеляція задоволенню?

19. Суслов разом із приятелем напав у лісопарку на Буслова з дружиною і зґвалтував жінку. Через тиждень Буслов вислідив Суслова і вбив його. Буслова засуджено за умисне вбивство без обтяжуючих і пом’якшуючих обставин за ч. 1 ст. 115 КК. Бус-лов подав апеляцію на вирок, наполягаючи на перекваліфікації його дій на вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання.

Чи підлягає скарга Буслова задоволенню?

20. 15-річний Кириленко забрався до кабіни чужої автомашини і вирішив на ній покататися. Під час їзди він не помітив попереджувального знака про крутий поворот і наїхав на бетонний стовп. Машину було розбито, сам Кириленко дістав переломи ребер.

Варіант 1. Кириленко вчинив аварію, під час якої було тяжко травмовано трьох громадян.

Варіант 2. Кириленко смертельно травмував одного громадянина.

Ознайомтеся зі статтями 119 та 286 КК.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Кириленка?

21.  На Рябошапку, який увечері повертався з гостей, двоє неповнолітніх вчинили розбійний напад. Одного з них Рябошап-ка тяжко скалічив, а другого вбив. Його було засуджено за вбивство при перевищенні меж необхідної оборони до позбавлення волі на максимальний строк, передбачений санкцією закону. Такий розмір покарання суд мотивував тим, що Рябошапка вчинив злочин у стані сп’яніння, тобто за обтяжуючих обставин.

Захисник подав апеляцію на вирок, вважаючи, що його винесено з порушенням закону. Як потрібно вирішити справу?

22.  П’ятеро десятикласників святкували у лісі день народження свого товариша. На всіх була одна пляшка сухого вина. До святкування випадково приєднався мисливець Єлюсєєв і запропонував усім пригоститися фінською горілкою «Кайзер», оскільки він без компанії пити не може. Усі хлопці, крім Гусець-кого, погодилися, хоч ніколи раніше горілки не вживали. Від горілки хлопці дуже сп’яніли і, переборовши опір Гусецького, який зовсім не вживав спиртних напоїв, насильно напоїли горілкою і його.

Повертаючись додому, Гусецький вчинив хуліганство. Суд призначив покарання Гусецькому за даний злочин у максимальному розмірі санкції, оскільки злочин було вчинено за обтяжуючих обставин — у стані сп’яніння.

Захисник подав апеляцію на вирок, посилаючись на порушення закону.

Про яке порушення йдеться?

23. 17-річний Хуцієв підмовив 13-річних Івашина та Карнаухова вчинити кілька крадіжок із дачних будинків громадян. Під час вчинення останньої крадіжки, коли всі троє перебували у дачному будинку Коровіна, несподівано з’явився останній. Хуцієв дав Івшину та Карнаухову наказ зв’язати Коровіна, що ті й зробили. Забравши домашніх речей на суму понад 1800 грн., Хуцієв, Івашин та Карнаухов залишили будинок.

Ознайомтеся зі статтями 185, 186, 187 і 304 КК.

Хто має нести відповідальність за вчинені розкрадання?

Чи може Хуцієв нести відповідальність за ст. 304 КК? 

Глава 11 Суб’єктивна сторона складу злочину

ОСНОВНІ ПИТАННЯ:

1.  Філософські основи вчення про вину. Співвідношення вини та суб’єктивної сторони складу злочину.

2. Поняття та основний зміст вини.

3. Форми та види вини.

4. Поняття та види умислу. Особливості відповідальності за умисні злочини.

5. Поняття та види необережності. Особливості відповідальності за необережні злочини.

6. Складна вина.

7. Мотив і мета злочину.

8. Помилка та її вплив на кримінальну відповідальність.

9. Невинувате заподіяння шкоди (випадок, казус).

ЗАДАЧІ:

1. Устименко з друзями Прокоповим та Ісакіною розпивали спиртні напої. Потім Устименко та Ісакіна вийшли на балкон, де між ними виникла сварка. Устименко звинуватив Ісакіну в крадіжці грошей у Прокопова. Під час сварки Устименко підняв Ісакіну над перилами балкона. Та ухопилася руками за них, але Устименко відірвав Ісакіну від перил і викинув її з балкона другого поверху. При падінні Ісакіна дістала середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Ознайомтеся зі статтями 122 та 128 КК. Визначте форму і вид вини даного злочину.

2. Лисяний, перетинаючи на власних «Жигулях» пішохідний перехід, невдало «крутонув» кермом у бік пішохода, який переходив вулицю. Той у відповідь (спеціально чи рефлекторно) кинув у лобове скло автомобіля гаманець з дрібними монетами. Якихось пошкоджень від цього не сталося, однак Лисяний розвернув машину і, наздогнавши свого «кривдника» та значно збавивши швидкість, виїхав на хідник, передньою частиною машини збив «кривдника» і поїхав далі. Пішохід, який дістав середньої тяжкості тілесні ушкодження, залишився на асфальті.

Ознайомтеся зі статтями 122, 128, 286 КК та коментарями до них. Визначте форму і вид вини даного злочину.

3. Працівник воєнізованої охорони Бутиренко, перебуваючи на роботі у стані сп’яніння, вдарив з ревнощів свою коханку Якубу і погрожував їй вбивством. Коли Якуба пішла додому, Бутиренко залишив пост і прийшов до неї на квартиру, де знову погрожував їй вбивством. Якуба заховалась у кімнаті своїх сусідів по квартирі Іванових. Бутиренко почав вимагати, щоб вона вийшла звідти, а потім вистрілив з пістолета у двері кімнати Іванових. Куля, пошкодивши двері та стіну, пройшла через усю кімнату на рівні тіла людини, нікого не зачепивши.

Варіант. Куля потрапила в плече Ольги Іванової, спричинивши середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Ознайомтеся зі статтями 126, 129,122, 128 і 194 КК.

Визначте форму і вид вини у вчинених Бутиренком злочинах.

4. Озброєний обрізом мисливської рушниці Жолобов з метою викрадення відеоапаратури проник до будинку обласної телерадіокомпанії. Демонструючи обріз та погрожуючи вбивством, він зв’язав сторожа і засунув йому в рот великий кляп. Кляп перекрив дихальні шляхи, і сторож помер.

Ознайомтеся зі статтями 187, 115, 119 і 263 КК.

Визначте форму і вид вини у вчинених Жолобовим злочинах.

5. Смирнов і Гулідов, що були в нетверезому стані, повертаючись додому з гостей, посварилися. Під час сварки Смирнов вдарив Гулідова в обличчя. Останній від удару послизнувся і, падаючи, вдарився головою об водозабірну колонку, а потім об жолоб. Унаслідок ударів, що мали місце при падінні, Гулідов дістав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.

Смирнова засуджено за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Висновок про наявність умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження суд обґрунтував тим, що «у підсудного був неконкретизований умисел щодо спричинення тілесного ушкодження і необережність щодо настання смерті. Тому дії підсудного слід кваліфікувати виходячи з фактичної тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому».

Смирнов заперечував наявність умислу на нанесення тяжкого тілесного ушкодження, оскільки з Гулідовим він знайомий з дитинства і був з ним у нормальних стосунках, а вдарив його на ґрунті сварки несильно і лише один раз, не бажаючи спричинити тяжкі тілесні ушкодження і не припускаючи можливості їх настання.

Судово-медична експертиза встановила, що удар в обличчя потерпілого було нанесено без значної сили і самим ударом безпосередньо ніяких тілесних ушкоджень заподіяно не було. Смерть настала від перелому кісток склепіння черепа і крововиливу під м’яку мозкову оболонку, які могли утворитися при неодноразових ударах головою об різні деталі водозабірної колонки і бетонне покриття.

Варіант. Ударившись об водозабірну колонку та жолоб, Гу-лідов дістав тяжкі тілесні ушкодження, але залишився живий.

Ознайомтеся зі статтями 119, 121, 126 і 128 КК.

Чи правильно встановлено форму вини щодо вчинених Смирновим злочинних дій?

6.  Повертаючись з полювання, Новиков на березі річки підійшов до гурту знайомих підлітків, які сиділи на землі. Серед них був і його двоюрідний брат Родіонов. Коли Родіонов запитав, чи вбив він якогось звіра, Новиков відповів, що не вбив, але зараз вб’є. При цьому, перебуваючи у безпосередній близькості до підлітків і тримаючи стволи рушниці в їхньому напрямку, розкрив рушницю, оглянув раніше вставлений у ствол патрон, закрив її і почав великим пальцем правої руки зводити курок. У цей час його палець зірвався з курка, і стався постріл, яким було смертельно поранено Родіонова.

На досудовому слідстві і в суді Новиков пояснював, що вбивати Родіонова не хотів, а постріл стався випадково. Свідки пояснили, що ніхто з них серйозно не сприйняв слова і дії Новикова, не злякався і Родіонов. Двоє свідків бачили, що у Новикова палець зірвався з курка. Його засуджено за умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб.

Ознайомтеся зі статтями 115 і 119 КК.

Чи правильно вирішено справу?

7. Євдокименко, перебуваючи у стані сп’яніння, їхав своєю автомашиною. На вимогу працівника міліції він не зупинився. Тоді працівники міліції Михайленко, Назаренко і Романенко все ж зупинили порушника і зажадали, щоб він пред’явив документи. Замість цього Євдокименко знову почав рухатися, а Михайленко, щоб його затримати кинувся на капот автомобіля. Євдокименко спочатку збільшив швидкість, а потім різко загальмував, намагаючись скинути Михайленка. Після гальмування Михайленко впав з капота на землю і дістав легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.

Варіант 1. Михайленко після гальмування впав під передні колеса автомобіля, однак Євдокименко, бачачи це, переїхав його, спричинивши тяжке тілесне ушкодження.

Варіант 2. Після падіння Михайленка Євдокименко переїхав його, заподіявши ушкодження, від яких потерпілий через 2 дні помер у госпіталі.

Ознайомтеся зі статтями 342, 345 і 348 КК та коментарями до них.

Визначте спрямованість дій Євдокименка, форму та вид вини щодо вчинених ним злочинів.

8.  Слюсар Клюка виготовив пістолет під малокаліберний патрон. Бажаючи його випробувати, він пізно ввечері кілька разів вистрелив на березі ставка в напрямку протилежного берега. Одним з цих пострілів було вбито дівчинку, яка там шукала цуцика.

Відстань між Клюкою і потерпілою була близько 200 м, їх розділяли ставок, болото з осокою і очеретом висотою близько 2 м, за якими вздовж паркану йшла потерпіла. Клюка винним себе визнав частково і пояснив, що нікого не хотів вбивати, дівчинку не бачив і не передбачав, що куля може пролетіти таку відстань.

Клюку засудили за умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб.

Ознайомтеся з п. 5 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 115, статтями 119, 263 КК.

Чи правильно вирішено справу?

9.  Гартнер, яка працювала тренером з плавання в басейні «Олімпієць», дала групі новачків — учням молодших класів — завдання і простежила, як вони зі спеціальними дощечками в руках спускалися до басейну. Потім вона на порушення встановлених правил проведення тренування новачків підійшла до колеги по роботі, випустивши з поля зору свою групу. Раптом почулися голосні крики дітей, які кликали на допомогу. Кинувшись у воду, один з тренерів підняв з дна басейну дівчинку з групи Гартнер. Після надання першої допомоги дитину негайно було доставлено до реанімаційного відділення лікарні. Однак врятувати її не вдалося.

Ознайомтеся зі ст.137 КК.

Чи повинна Гартнер відповідати за смерть дівчинки?

10. 16-річні приятелі Потапкін і Білий сиділи на траві і жартома кидали один в одного маленькі камінці. Потім вони посварилися, а далі й побилися, нанісши один одному по два-три удари кулаками в обличчя і голову. З’ясувавши таким шляхом стосунки, приятелі відразу ж помирились. Наступного дня стан здоров’я Білого різко погіршився, його було доставлено до лікарні, де через три дні він помер.

Розслідуванням справи було встановлено, що смерть сталася від нанесеного Потапкіним під час бійки удару в скроню, який спричинив осколковий перелом лівої скроневої кістки, що супроводжувався внутрішньочерепною кровотечею. Встановлено також, що бійка виникла несподівано, її учасники мали приблизно однаковий фізичний розвиток, обоє не передбачали більш небезпечних її наслідків, ніж нанесення побоїв кулаками при звичайній бійці. Потапкін пояснив, що взагалі не хотів битися, а тим більше цілеспрямовано бити у скроню. Він хотів вдарити Білого лише в щелепу, а Білий в цей час трохи опустив голову та відхилився.

Потапкіна було засуджено за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. На вирок суду адвокат Потапкіна подав апеляцію, в якій ставилося питання про необхідність кваліфікації дій винного як вбивства через необережність.

Ознайомтеся зі статтями 119, 121 і 126 КК.

Як, на Вашу думку, треба вирішити справу?

11.  З ресторану за брутальну лайку відвідувачі видворили п’яного Шахова. Він повернувся і спочатку штовхнув Ляшен-ко, яка була ініціатором видворення, а потім, піднявши руку для нанесення удару, дуже швидко побіг до Штейникова (одного з тих відвідувачів, які його виводили), що стояв біля бару. Різко зупинившись біля Штейникова, Шахов не втримався на ногах і налетів на нього, збив з ніг і сам упав. При падінні Штейников вдарився головою об стійку бару і дістав тяжку черепно-мозкову травму, яка за висновком судово-медичної експертизи є тяжким тілесним ушкодженням.

Ознайомтеся зі статтями 121, 128 і 350 КК.

Визначте форму і вид вини щодо вчинених Шаховим злочинних дій.

12. Брагін незаконно та недбало зберігав удома малокаліберну гвинтівку. Мурзинцев, який з Єрмаковою та іншими товаришами бував у Брагіна вдома і знав про гвинтівку, будучи в нетверезому стані, вирішив постріляти з неї. Він взяв з шафи гвинтівку і зарядив патроном, але прийшов Кубко, який відібрав її у нього.

Мурзинцев не попередив Кубка, що гвинтівка заряджена. Бажаючи налякати Єрмакову, Кубко навів гвинтівку на неї і натиснув на спусковий гачок. Стався постріл, яким Єрмаковій було заподіяно тяжке тілесне ушкодження.

Ознайомтесь із статтями 121, 128, 263 і 264 КК й вирішіть питання про відповідальність вказаних у задачі суб’єктів.

13. Мамедов і Керімов, розпиваючи спиртні напої, посварилися і почали плечима штовхати один одного, поступово збільшуючи силу поштовху. Від поштовху Мамедова Керімов упав і вдарився головою об бетонну підлогу. Однак і сам Маме-дов на ногах не втримався, впав на Керімова, але потім встав і відійшов убік, не вчиняючи більше ніяких дій. Керімов від одержаного ушкодження потилиці та м’яких тканин мозку помер.

Ознайомтеся зі статтями 115, 119 і 126 КК й вирішіть питання про відповідальність Мамедова.

14. Брати Котовські у стані сп’яніння опівночі прийшли до будинку, де проживав їхній знайомий Чуб, щоб дізнатися, чи немає в квартирі Чуба Столярчука і Малярчука, з якими вони весь день пиячили. Коли Чуб відкрив двері і сказав, що нікого у нього немає, Котовські вдерлися до квартири, збили Чуба з ніг, зв’язали і почали бити ногами і пляшкою, наносячи удари в голову і груди. Всього було нанесено 45—50 ударів. Чуб на місці події помер.

Ознайомтеся зі ст. 115 КК.

Визначте, які елементи (ознаки) суб’єктивної сторони складу злочину впливають на його кваліфікацію.

15. Керівник релігійної секти Макарило, прагнучи здобути славу «чудотворця» і «спасителя», в присутності групи віруючих розпочав релігійний обряд: прочитав молитву і почав робити 73-річній Шиловій масаж уздовж хребта, щоб вигнати «біса». Шилова просила його припинити ці дії, поскаржившись на біль у серці. Однак Макарило ігнорував її прохання і продовжував масажувати, доки вона не втратила свідомість і не вмерла. Після цього Макарило, діючи впевнено і без розгубленості, намагався її «воскресити», вливаючи в рот настій трав, який називав «живою кров’ю», і примушуючи віруючих читати молитву.

Ознайомтеся зі статтями 115, 119, 181 КК. Проаналізуйте суб’єктивну сторону вчинених Макарилом злочинних дій і дайте їх кримінально-правову оцінку.

16. Безвусий посварився зі своєю невісткою і умисно вдарив її рукою в обличчя. Невістка впала і вдарилася головою об бетонну плиту. Це спричинило тяжке тілесне ушкодження, від якого вона того ж дня померла. Безвусого засуджено за умисне тяжке тілесне ушкодження, що призвело до смерті потерпілого. Він подав апеляцію, стверджуючи, що не мав умислу ні на вбивство невістки, ні на нанесення їй тяжкого тілесного ушкодження, про що, на його думку, свідчить висновок судово-медичної експертизи, в якому зазначено, що сам удар безпосередньо заподіяв ушкодження, які за життя належали б до легких тілесних ушкоджень без розладу здоров’я.

Ознайомтеся зі статтями 119, 121, 125 КК.

Як має бути вирішена справа апеляційною інстанцією?

17.  Коли на Кузнецову, яка хворіла на венеричну хворобу (гонорею), напали троє хлопців, щоб зґвалтувати, вона їх попередила про те, що вони можуть теж захворіти. Після зґвалтування всі хлопці захворіли на гонорею.

Варіант 1. Кузнецова не попередила про свою хворобу, боячись, що її можуть побити чи вбити.

Варіант 2. Кузнецова попередила ґвалтівників про хворобу, але ті сприйняли це як спробу уникнути зґвалтування.

Варіант 3. Кузнецова сумнівалася про наявність у неї хвороби і тому не попередила ґвалтівників.

Варіант 4. Кузнецова вважала, що ґвалтівники теж хворіють на дану хворобу, і тому не попередила їх.

Ознайомтеся зі ст. 133 КК та коментарем до неї. Чи повинна Кузнецова відповідати за зараження цих осіб венеричною хворобою?

18.  Тракторист Сич, сп’янівши, неодноразово вдавався до хуліганських дій, спрямовуючи трактор на пішоходів. Не діставши відсічі, він дедалі більше нахабнів і почав заганяти людей у багнюку, канаву тощо. Продовжуючи свої дії, Сич погнався на тракторі за двома дівчатами і, наздогнавши їх, притиснув трактором до паркану. При цьому одна з них, намагаючись звільнитися, потрапила під гусениці і була смертельно травмована.

Ознайомтеся з п. 7 ч. 2 ст. 115, статтями 296, 286 та 119 КК й вирішіть питання про відповідальність Сича.

19. До робітниці Бем прийшов брат. Він, як завжди, був п’яним, і як завжди, вимагав грошей на спиртне та загрожував фізичною розправою. Готуючи вечерю на кухні, Бем слухала його п’яні погрози мовчки, не обертаючись. Коли ж раптом відчула його наближення, інстинктивно різко обернулася, тримаючи кухонний ніж. Брат наразився на ніж грудьми і упав на підлогу. Бем негайно викликала швидку допомогу, однак до її прибуття від заподіяної рани серця брат помер.

Чи має Бем нести відповідальність за смерть брата?

20. Яременко під час будівництва гаража розмішував вапняний розчин рукою в гумовій рукавиці. Діти, що були за низьким парканом дитячого комбінату, дражнили його. Щоб прогнати їх, він замахнувся рукою в рукавиці в їхній бік. При цьому залишки вапняного розчину злетіли з рукавиці і потрапили в очі Колі Сочнова, заподіявши хімічний опік лівого ока з ураженням кон’юнктиви і рогівки. За висновком судово-медичної експертизи, ці ушкодження є тяжкими.

Ознайомтеся зі статтями 121 і 128 КК.

Дайте кримінально-правову оцінку дій Яременка.

21. Степаняна визнано винним у тому, що він вбив Варданяна з хуліганських мотивів. Матеріалами справи встановлено, що за рік до вбивства між Степаняном і Варданяном сталася бійка, під час якої Варданян побив Степаняна. Про цю подію Варданян розповідав знайомим. Це стало відомо Степаняну. Пізнього вечора він поїхав додому до Варданяна, викликав його на вулицю для з’ясування стосунків і в ході сварки, що виникла, ударив ножем, заподіявши смертельне поранення.

Ознайомтеся з п. 7 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 115 КК та пунктами 11, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2.

Чи правильно вирішено справу?

22.  Донєв, Іовчев, Шпаков та брати Грекови (всі — члени сільськогосподарського кооперативу) вимагали на зборах дострокових виборів голови кооперативу, заявивши, що діючий голова зловживає службовим становищем і розбазарює майно. Цю вимогу підтримали інші члени кооперативу, однак президія зборів дану пропозицію не поставила на голосування. Тоді Донєв, Іовчев та брати Грекови почали кричати, свистіти і плескати в долоні. Збори перенесли на наступний день, а всіх зазначених осіб було засуджено за ч. 1 ст. 296 КК.

Ознайомтеся зі ст. 296 КК та коментарем до неї. Чи правильно вирішив суд?

23. Полтавець, електрик за фахом, для охорони свого квітника обгородив його сталевим дротом і ввечері підключив до електромережі. Сусіда Ковчан, вмикаючи електричне освітлення на вулиці, потрапив під напругу і був смертельно травмований.

Ознайомтеся зі статтями 115 і 119 КК.

Визначте форму і вид вини у вчиненому Полтавцем злочині.

24. Усов разом із приятелем Юрковим та його коханкою Ульман розпивали спиртні напої на фермі. Увечері Ульман пішла додому. По дорозі Усов наздогнав її і намагався зґвалтувати. Захищаючись, вона вкусила його за палець. Однак Усов ударами кулака в голову і тулуб зламав опір Ульман і зґвалтував її. Після цього він покликав Ульман з собою, але та відмовилась йти і сказала, що їй недобре і вона полежить на траві. Наступного дня вранці Ульман прийшла в село і розповіла, що Усов наздогнав її в дорозі, побив і, загрожуючи вбивством, зґвалтував. Того ж дня вона померла у своєму домі від заподіяного Усовим при зґвалтуванні струсу головного мозку. Усова засуджено за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, та умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням.

Ознайомтеся з пунктами 9, 10 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 152 КК, а також п.п. 15 і 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. № 4.

Проаналізуйте суб’єктивну сторону злочинних дій, вчинених Усовим. Чи правильно кваліфіковано вчинене Усовим?

25. Під час зупинки пасажирського потягу робітник Кузьми-нов намагався проникнути до вагона-ресторану, щоб купити пляшку пива. Бригадир потягу Давидов не дозволив цього зробити і почав виштовхувати його в тамбур, а коли потяг уже рушив, вимагати, щоб Кузьминов на ходу вистрибнув. Оскільки той не підкорився, Давидов схопив його за голову і пригнув так сильно, що у Кузьминова стався перелом хребта і ушкодження спинного мозку. Він знепритомнів.

На наступній зупинці Давидов переніс Кузьминова до пасажирського потягу, що йшов до станції, на якій Кузьминов працював, і попросив провідника доставити його до лікарні, пояснивши, що у того в стані сп’яніння стався напад епілепсії. У лікарні Кузьминов помер.

Ознайомтеся зі статтями 115, 121 і 365 КК, а також п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» від 26 грудня 2003 р. № 15.

Визначте форму і вид вини щодо вчинених Давидовим дій.

26. Руся випадково дізналася, що її самітній дядько Масол зробив на її ім’я заповіт. Побоюючись, що дядько може змінити заповіт, Руся вирішила його вбити. Пізно вночі, коли дядько спав, вона проникла до його квартири, сильно вдарила молотком по голові, а потім, вважаючи Масола мертвим, підпалила постіль та підлогу, щоб інсценувати пожежу від необережного паління в ліжку.

Судово-медична експертиза встановила, що смерть Масола сталася не від травмування голови, а від отруєння димом під час пожежі.

Русю було засуджено за умисне вбивство з корисливих мотивів та умисне знищення чужого майна шляхом підпалу, що спричинило загибель людей. Адвокат звернувся з апеляцією про перекваліфікацію дій Русі щодо позбавлення життя Масола, вважаючи, що мав місце замах на умисне вбивство з корисливих мотивів та вбивство через необережність.

Ознайомтеся зі статтями 115, 119 і 194 КК.

Яке рішення має прийняти апеляційна інстанція?

27.  Брати Гаврило та Януарій Вовченки, які перебували в стані сп’яніння, побачили біля магазину незнайомого їм Кос-тюченка. Януарій підійшов до Костюченка, зняв з нього капелюх і, сказавши: «Дай поносити», надів його на себе. Костючен-ко капелюх забрав. Після цього Януарій, а потім і Гаврило почали його бити, не намагаючись заволодіти ні капелюхом, ні іншим його майном. Присутні на місці події громадяни затримали обох братів. Костюченку було заподіяно легкі тілесні ушкодження без короткочасного розладу здоров’я. Обох братів було засуджено за хуліганство, вчинене групою осіб, а Януарія — ще й за грабіж. Януарій оскаржив вирок, поставивши питання про зміну вироку і виправдання щодо обвинувачення за грабіж, оскільки він зняв капелюх з Костюченка і надів його на себе, щоб пожартувати. Костюченка ж побив за те, що той, забираючи свого капелюха, образив його.

Ознайомтеся зі статтями 186 та 296 КК. Чи підлягає скарга задоволенню?

28. Петюрін Володимир мешкав у 2-кімнатній квартирі, займаючи разом із матір’ю прохідну кімнату. У другій, окремій, жив брат Вадим з дружиною. Одного разу всі четверо пили самогон і перебували в стані сп’яніння. Опівночі Володимир, розшукуючи цуцика, зайшов до кімнати, де спала дружина Вадима. Той обурився і виштовхнув Володимира, який схопив у передпокої сокиру і двічі вдарив нею Вадима по голові, заподіявши йому відкритий перелом черепа. Коли Вадим впав, Володимир допоміг йому лягти на диван, але як тільки дружина брата пішла викликати швидку допомогу, Володимир з вигуком: «Я тебе все одно знищу» вдарив брата ножем у живіт, спричинивши коло-то-різану рану черевної порожнини з ушкодженням кишок, і втік. Обидві рани віднесені судово-медичною експертизою до тяжких тілесних ушкоджень.

Ознайомтеся зі статтями 115 та 121 КК. Визначте суб’єктивну спрямованість дій Володимира та її вплив на кваліфікацію.

29. Іванов запросив до себе додому Петрова, з яким вони були на безалкогольному весіллі, щоб почастувати самогоном. Петрову не сподобалась його якість і випити другу склянку він відмовився. Тоді Іванов сказав Петрову, що рушницею примусить його випити склянку до дна. Він зняв зі стіни рушницю і запитав Петрова, чим її краще зарядити — шротом чи кулею. Петров відповів: кулею. Іванов так і зробив. Потім, звівши курок, почав цілитись у Петрова. Згодом, не відвівши рушниці, він почав повільно спускати курок, притримуючи його великим пальцем. Однак курок вислизнув. Пролунав постріл, яким Петрова було вбито.

Ознайомтеся зі статтями 115 та 119 КК.

Чи повинен Іванов відповідати за смерть Петрова?

30. Довгаль проживав з Пузіною та її синами Юрієм і Анатолієм у спільно з ними збудованому будинку. Він постійно пиячив, часто сварився з дружиною, бив її. Коли будинок було споруджено, почалися сварки з приводу того, кому він належить. Під час однієї з таких сварок Довгаль намагався підпалити будинок, але Анатолій відвернув пожежу, віднявши у нього відро з бензином та виливши його в сніг.

Через рік після цього під час наступної сварки з Пузіною Довгаль, який перебував у стані сп’яніння, погрожуючи підпалити будинок, запропонував їй, а також Юрію та Анатолію вийти з дому, а коли вони відмовилися це зробити, взяв у сусіди відро бензину і вихлюпнув його в кухню, де були Пузіна з синами. Краплі бензину потрапили на гарячу плиту і він спалахнув. Полум’я охопило всю кухню. Обгоріла Пузіна вискочила через веранду в двір, Юрій зумів вистрибнути у вікно. Від тяжких опіків Пузіна наступного дня померла в лікарні, а Юрій — через 10 днів. Довгаль і Анатолій Пузін теж дістали опіки, але не такі значні.

Довгаля засуджено за умисне пошкодження чужого майна шляхом підпалу, що спричинило загибель людей, а також за умисне вбивство двох осіб способом, небезпечним для життя багатьох осіб.

Апеляційна інстанція визнала безпідставним засудження Довгаля за умисне вбивство, аргументуючи це тим, що умисел Довгаля був спрямований лише на підпал будинку і що він перш ніж вилив бензин на підлогу кухні, неодноразово попереджував потерпілих, щоб вони вийшли з кухні. Довгаль пояснив свої дії тим, що хотів лише налякати дружину.

Ознайомтеся зі статтями 115, 119 та 194 КК.

Чи правильно вирішено справу апеляційною інстанцією?

31. Зура в стані сп’яніння, озброївшись гумовим шлангом з металевим наконечником, скоїв хуліганство: без будь-якого приводу переслідував на вулиці підлітків, побив кількох громадян. Деякі громадяни, а також неповнолітній Носенко намагалися відібрати в Зури шланг, однак зробити це їм не вдалося. Зура ж, як тільки зайшов на своє подвір’я, обнесене парканом, спустив з цепу собаку, а сам продовжував розмахувати шлангом. Підлітки почали кидати в Зуру щебінь, а Носенко, кинувши через паркан у його бік шматок цеглини, влучив у голову Зури. Той помер на місці події. Носенка засуджено за умисне вбивство.

Адвокат Носенка подав апеляцію, поставивши питання про перекваліфікацію дій Носенка на ч. 1 ст. 119 КК, оскільки дії його були реакцією на неправомірну поведінку потерпілого. Сам же Носенко пояснював на досудовому слідстві і в суді, що не припускав настання таких наслідків.

Ознайомтеся зі статтями 115 і 119 КК.

Як слід вирішити справу?

32. 16-річний Лазар Кабанович знадився до вживання наркотиків, про що батьки не знали. Бажаючи позбутися згубної пристрасті, він звернувся за допомогою до наркологічного диспансеру, де його взяли на облік. Медсестра диспансеру Фролова зателефонувала батьку Кабановича і запитала, чи знає він, що його син є наркоманом і його через це взято на облік. У батька Кабановича стався серцевий напад, і він одразу ж помер.

Ознайомтеся зі статтями 119 і 145 КК.

Чи повинна Фролова відповідати за смерть батька Кабановича?

33. Протягом двох років Морозова перебувала в неприязних стосунках з 64-річною Богдановою. Під час чергової сварки Морозова вдарила Богданову кулаком в обличчя, а потім ногою по тулубу. Богданова впала і головою вдарилася об асфальт, отримавши від падіння тяжке тілесне ушкодження. Морозову засуджено за умисне заподіяння цього ушкодження.

Ознайомтеся зі статтями 121, 126 і 128 КК. Чи правильно кваліфіковано дії винної?

34. Чиж разом із Борисенком розпив пляшку горілки. Далі Чиж почав демонструвати Борисенку прийоми самбо для захисту від нападів із ножем, якими він добре володів. При цьому він сказав, що зможе відбити будь-який напад з ножем і запропонував Борисенку напасти на нього по-справжньому. Борисен-ко відмовлявся, але після настирливих домагань погодився. Чиж кваліфіковано відбив перший напад Борисенка, однак другий — невдало, діставши тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Ознайомтеся зі статтями 121 і 128 КК.

Чи повинен Борисенко відповідати за заподіяння даного ушкодження?

35. Коротков мав неприязні стосунки з Ворошиловим, часто сварився з ним, а одного разу навіть намагався вдарити того газовим пальником, чому перешкодив Іванов. Під час чергової сварки Коротков хлюпнув з 20-літрового відра бензин на Ворошилова, який стояв біля палаючого ковальського горна. Бензин спалахнув, Ворошилов дістав сильні опіки, від яких через шість годин помер у лікарні.

Встановлено: Коротков знав, що у відрі був бензин, бо під час сварки він вийшов з кузні, дістав відро з бензином, швидко повернувся назад і зі словами «на, гад» з силою вихлюпнув його на Ворошилова, який стояв біля горна, де палало вугілля. Ко-роткова засуджено за умисне вбивство. Адвокат засудженого подав апеляцію, поставивши питання про перекваліфікацію дій винного на ч. 1 ст. 119 КК.

Ознайомтеся зі статтями 115 і 119 КК.

Чи підлягає апеляція задоволенню?

36. Берідзе зрадила своєму чоловіку Симоняну, і той розірвав з нею шлюб. Іхній син залишився у Берідзе. Через рік Си-монян запропонував Берідзе помиритися заради дитини, однак вона не погодилася. З цією пропозицією Симонян звертався майже щомісяця і, одержуючи щоразу відмову, погрожував їй вбивством. Переконавшись, що погрози не діють і Берідзе категорично відмовляється від примирення, Симонян вирішив помститися їй і наніс три ножові рани в обличчя, щоб знівечити його. Симоняна засуджено за замах на умисне вбивство. Він оскаржив вирок, стверджуючи, що не мав умислу на вбивство, що обставини вчинення злочину не перешкоджали йому нанести потерпілій ножові рани в інші життєво важливі органи і спричинити смерть, якби він її прагнув, але він цього не зробив.

Ознайомтеся зі статтями 115, 121, 129 КК.

Чи правильно кваліфіковано дії Симоняна?

37. Увечері 8 березня Горшков, Третьяков, Сірокоза та інші розпивали спиртні напої у квартирі Бухала. Дружина Бухала, прийшовши з роботи додому, почала лаяти Сірокозу, яка була вже дуже п’яна, і попросила Горшкова та Третьякова відвести її додому, сказавши, де та живе. Вони погодились і понесли Сіро-козу додому. Дорогою вони ще випили припасену чвертку горілки і так сп’яніли, що далі йти вже не змогли. Усі троє залишилися на ніч на вулиці в холодній будці. Вранці виявилося, що Сірокоза померла. Згідно з висновком судово-медичної експертизи, смерть сталася від переохолодження тіла.

Ознайомтеся зі ст. 135 КК.

Чи повинні Горшков і Третьяков відповідати за залишення в небезпеці, що спричинило смерть особи?

38.  Фарбун, учень школи естрадно-циркового мистецтва, побився об заклад з новими знайомими, які не знали його майбутньої професії, що він може непомітно витягти в тролейбусі гаманець з кишені будь-якого громадянина і так само непомітно покласти його назад. Витягти з кишені пасажира гаманець Фарбун зумів, але потім обставини склалися так, що непомітно покласти його назад вже не було можливості. Гаманець із значною сумою грошей та документами залишився у Фарбуна. Його засуджено за крадіжку, що завдала значної шкоди потерпілому.

Варіант. У той же день Фарбун вислав усе поштою додому потерпілому.

Ознайомтеся зі статтями 185 та 356 КК. Чи правильно вирішено справу?

39. Група підлітків пізно вночі поверталася додому. Вони голосно розмовляли і сміялись. Полохало, який охороняв свій город, почувши шум, вистрелив угору з рушниці, щоб налякати підлітків і запобігти можливій крадіжці овочів. Зачувши постріл і шум, Ульянов, який теж охороняв свій город, також вистрелив з рушниці з великої відстані (ніч була темна) в напрямку підлітків. Цим пострілом було заподіяно неповнолітньому Сороці легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я.

Варіант. Пострілом Ульянова Сороці було заподіяно середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Ознайомтеся зі статтями 122, 125 та 128 КК.

Чи повинен Ульянов відповідати за наслідки пострілу?

40. Сова придбав у мисливському магазині рушницю і вирішив її випробувати. Пізньої ночі він вийшов на ґанок свого будинку і тричі вистрелив з неї у бік городу, за яким починався заболочений ліс. Одним з цих пострілів було вбито сусідку, яка тікала до лісу від свого чоловіка, що хотів її побити.

Ознайомтеся зі ст. 119 КК.

Чи повинен Сова відповідати за смерть потерпілої?

41. Працівники їдальні з сім’ями відпочивали на березі річки. Серед них були Зубко і Косач. Косач був у стані сильного сп’яніння і безпричинно чіплявся до всіх. Сітковську, яка стояла на березі, зіпхнув у річку, Барановській вимазав обличчя багнюкою і теж намагався зіпхнути у річку. Потім Косач, купаючись разом з школярем Дубенком, підмовляв того зіпхнути у річку Зубко: «Давай пожартуємо, піди і зіпхни її у воду». Дубенко сказав про це Зубко, яка попросила не чіпати її, оскільки вона не вміє плавати. Коли Косач сам підійшов до Зубко, вона своє прохання повторила і йому, запевняючи, що не вміє плавати. Косач, сказавши, що навчить її плавати, штовхнув Зубко з 2-метрового берега у річку, і слідом за нею стрибнув сам. Опинившись у воді, Зубко почала тонути, вчепилася за Косача, але той, відчувши, що річка в цьому місці глибока, і, не вміючи добре плавати, відштовхнув її від себе. Сам він ледве дістався берега і покликав на допомогу. Зубко тим часом потонула. Косача засуджено за умисне вбивство з хуліганських мотивів.

Ознайомтеся зі статтями 115, 135 і 296 КК. Чи правильно вирішено справу?

42. Увечері 21 листопада 2001 року шофер Куделя на закріпленій за ним вантажній автомашині, що була завантажена жомом, під’їхав до їдальні в с. Старковому, де зустрів нетверезих Кобелєва і Жердяєва. Вони попросили Куделю відвезти їх в с. Петрівку, однак той відмовився, оскільки кузов заповнено жомом. Коли Куделя зайшов до магазину, Жердяєв і Кобелєв залізли до кузова. Повернувшись, Куделя помітив Жердяєва і запропонував залишити кузов, що той і зробив. Не перевіривши, чи немає в кузові Кобелєва, Куделя поїхав далі. По дорозі Ко-белєв, що був дуже п’яним, упав з кузова, потрапив під колесо і дістав смертельну травму. У суді Куделя пояснив, що Кобелєва не бачив у кузові машини, а помітив лише Жердяєва, якого і прогнав.

Куделю засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Ознайомтеся зі ст. 286 КК.

Чи правильно кваліфіковано дії Куделі?

43. П’яний Смирнов, проходячи до себе в кімнату, поводився непристойно, на зроблене йому Зуєвим зауваження з цього приводу почав нецензурно лаятись, агресивно, з піднятими руками підходити до Зуєва. Той спочатку відступив, а потім відштовхнув від себе Смирнова. Падаючи, Смирнов спіткнувся об поріг перших вхідних дверей, а другі, замкнені на французький замок, розчинилися, і він ударився головою об цементну підлогу сходової площадки, одержавши тяжке тілесне ушкодження.

Матеріалами справи встановлено, що вхідні двері до квартири подвійні, відстань між ними — 50 см, другі двері були замкнені на французький замок. У момент події Зуєв і Смирнов були в 1,5 м від дверей.

Ознайомтеся зі статтями 121 та 128 КК.

Проаналізуйте суб’єктивну сторону діяння Зуєва і вирішіть питання про його відповідальність.

44.  Шабурова засуджено за те, що він у нетверезому стані керував мотоциклом і, порушивши правила безпеки руху, наїхав на 12-річного Пономарьова, заподіявши йому тяжке тілесне ушкодження. Потерпілого залишив без допомоги і зник з місця події.

Матеріалами справи встановлено, що під час наїзду від удару мотоцикла хлопчик упав на коляску, потім на дорогу, а далі встав і самостійно пішов до квартири свого діда, звідки був доставлений до лікарні. Це бачив Шабуров, який вважав, що небезпеки для життя хлопчика немає.

Ознайомтеся зі статтями 286 та 135 КК і вирішіть, чи повинен Шабуров відповідати за залишення потерпілого в небезпеці.

45. Бригадир комплексної будівельної бригади Чорновід наказав робітникам бригади Пивовару і Галушці наглушити в безлюдному місці риби у річці за допомогою електроструму і видав для цього моток електродроту. Під час цих незаконних дій було смертельно травмовано Люльку, який самовільно приєднався до браконьєрів. Чорновода засуджено за співучасть у незаконному зайнятті рибним промислом і за вбивство через необережність. Вважаючи себе невинуватим у вбивстві, Чор-новід подав апеляцію.

Ознайомтеся зі статтями 119 і 249 КК.

Чи має Чорновід відповідати за смерть Люльки?

46. Пізно ввечері в будинку Павлової її приятелі Шарапов, Курочкін, Івоніна та Єгорова розпивали спиртні напої. Курочкін вийняв з сумки незаряджений обріз мисливської рушниці, два патрони до нього і поклав усе це на стіл. Шарапов першим взяв обріз, розкрив його і оглянув внутрішню поверхню ствола. Після нього всі присутні теж оглянули обріз. Згодом усі вийшли на кухню покурити. Першою до кімнати зайшла Івоніна. Вона взяла зі столу обріз і зарядила його. Це бачив Курочкін, який ішов за нею. Він відібрав обріз і поклав його на стілець, а сам ліг на диван. Івоніна сіла біля нього. Незабаром до кімнати Увійшли Шарапов і Єгорова. Шарапов взяв обріз і, не переконавшись, що він не заряджений, жартома направив дуло на своє обличчя і натиснув на спусковий гачок. Сталася осічка. Потім Шарапов наставив обріз на Курочкіна і знову натиснув на гачок. Пролунав постріл, яким було смертельно поранено Курочкіна. Шарапова було засуджено за вбивство через необережність.

Ознайомтеся зі статтями 119 і 263 КК. Чи правильно вирішено справу?

47.  Увечері двоє дільничних інспекторів міліції помітили Жарова, який щойно вийшов з ресторану і явно був у стані сп’яніння. Знаючи, що Жаров ніде не працює і раніше був судимим, вони вирішили поцікавитися, на які гроші він п’є. У відповідь Жаров дістав з кишені саморобний пістолет, пересмикнув затвор і зі словами «Я тебе застрелю» направив його на одного із співробітників міліції, а потім натиснув на спусковий гачок.

На суді з’ясувалося, що пістолет не був заряджений і його Жарову дали лише на кілька хвилин. Сам Жаров та інші учасники події сприймали цей пістолет за саморобну запальничку.

Варіант. Пістолет виявився зарядженим і Жаров убив дільничного інспектора міліції.

Ознайомтеся зі ст. 348 КК та коментарем до неї, а також зі статтями 119 та 263 КК.

Чи підлягає відповідальності Жаров за посягання на життя працівника правоохоронного органу?

48. У Трофімова склалися неприязні стосунки з Саковською, яка повідомила міліцію про браконьєрство і хуліганство батька Трофімова. Крім того, Саковська робила Трофімову зауваження у зв’язку з тим, що той порушував громадський порядок. За це Трофімов вирішив помститися Саковській. Увечері він підійшов до будинку Саковських. Помітивши через вікно кухні обрис фігури людини і вважаючи, що це Саковська, Трофімов прицілився і вистрелив. Вбитою виявилася двоюрідна сестра Саковської.

Трофімова засуджено за вбивство через необережність двоюрідної сестри Саковської і за замах на умисне вбивство самої Саковської.

Ознайомтеся зі статтями 115 і 119 КК.

Як впливає на відповідальність помилка щодо особи потерпілого? Чи правильно суд кваліфікував дії Трофімова?

49. Брежков і Косоротов познайомилися біля гастроному, в складчину купили пляшку горілки і розпили її на березі річки. Брежкову здалося, що Косоротов не порівну розділив спиртне. Між ними виникла бійка. Вони зчепилися, впали на землю і, перекочуючись, наносили кулаками один одному удари. Косо-ротов дотягнувся до ножа, яким вони різали ковбасу, і вдарив ним Брежкова в ліву задню частину спини. Брежков обм’як і втратив свідомість. Спроба повернути свідомість з допомогою штучного дихання не вдалася. Косоротов подумав, що вбив Брежкова. Щоб приховати злочин, він кинув потерпілого в річку. Судово-медична експертиза встановила, що смерть потерпілого сталася не від ножового поранення, яке спричинило тяжке тілесне ушкодження, а внаслідок потрапляння води в дихальні шляхи. Косоротова засуджено за умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого.

Ознайомтеся зі статтями 119 і 121 КК.

Чи правильно суд вирішив справу?

50. Брати Кошкіни і Вошкін побилися. Кошкіни вирішили вбити Вошкіна і вночі з рушницею прийшли до нього додому. За домовленістю Данило Кошкін з рушницею залишився у дворі, а Пилип Кошкін увійшов до будинку, щоб розбудити Вошкіна. Під час розмови з Вошкіним Пилип підійшов близько до вікна. Данило сприйняв його за Вошкіна, вистрелив і вбив.

Данила Кошкіна засуджено за умисне вбивство, однак він оскаржив вирок, стверджуючи, що вчинив вбивство через необережність.

Варіант. Брати Кошкіни вирішили вбити Вошкіна за те, що він як свідок дав показання про вчинений їхнім батьком розбій.

Ознайомтеся зі статтями 115 та 119 КК, а також з п.п. 12, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2.

Визначте вид помилки та її вплив на відповідальність Данила Кошкіна.

51. Купуючи на базарі картоплю, Баранов довго торгувався з продавцем, оскільки грошей у нього було мало, а він хотів ще придбати буханець хліба. Це бачив Кабанов, який ніде не працював і не мав постійного місця проживання. Він вирішив скористатися залишками грошей Баранова, що і зробив, витягнувши у нього гаманець.

Кабанова було засуджено за крадіжку, що завдала значної шкоди потерпілому, оскільки у викраденому гаманці була ще й золота каблучка.

Адвокат Кабанова оскаржив вирок, наполягаючи на виправданні свого підзахисного за відсутністю в його діях складу злочину, оскільки Кабанов мав намір заволодіти лише незначним залишком грошей Баранова, тобто сумою, яка свідчить про ма-лозначність діяння. Про наявність у гаманці каблучки він довідався лише після крадіжки, коли розкрив його у магазині. Цю каблучку через дві години Кабанов продав невстановленій особі.

Варіант 1. Після крадіжки гаманця Кабанов вийняв з нього гроші, а каблучки не помітив і викинув гаманець з каблучкою в ящик для сміття.

Варіант 2. Виявивши в гаманці каблучку, Кабанов відшукав Баранова і непомітно поклав цю каблучку до його кишені.

Ознайомтеся зі ст. 185 КК.

Яке рішення має бути прийнято у цій справі?

52. Поспєлов постійно ревнував свою дружину до Суслова, систематично її бив. У зв’язку з цим дружина розлучилася з ним, однак вони продовжували жити в одній квартирі. Проте і після розлучення припадки ревнощів з боку Поспєлова не припинились. Одного разу він, будучи в стані сп’яніння, погрожував колишній дружині вбивством, а потім вдарив виделкою у сідни-цю, спричинивши легке тілесне ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.

Поспєлова засуджено за хуліганство, вчинене із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Ознайомтеся зі статтями 125, 129 і 296 КК.

Яке значення для кваліфікації злочину має мотив дій По-спєлова? Чи правильно вирішено справу?

53. Єльченко та Вашенко поверталися з полювання на вовка, який унадився до сільських хлівів за вівцями. Оскільки полювання виявилося невдалим, було холодно та йшов дощ, вони розпили пляшку горілки і в сутінках поверталися додому. На околиці села вони почули сильний тріск у кущах, подумали, що там знаходиться вовк, і одночасно вистрелили в кущі. Пролунав відчайдушний зойк тяжко пораненої людини. Це був мешканець села Цвєтков, який у кущах шукав свою козу. Одна з випущених куль (патрони обох мисливців були заряджені кулями) влучила Цвєткову в живіт.

Оскільки експертиза не змогла встановити, з чиєї рушниці була випущена куля, слідчий пред’явив обвинувачення у заподіянні необережного тяжкого тілесного ушкодження обом мисливцям.

Чи правильно пред’явлено обвинувачення слідчим?

54. Командир пасажирського літака ТУ-134А Закусалов усупереч правилам безпеки руху імітував «сліпий» політ на висоті 400 метрів при підльоті до аеропорту. Він наказав бортмеханіку Тюлькіну закрити лобове вікно шторкою сліпого польоту і в такому стані продовжував зниження літака до висоти восьми метрів над землею. Це призвело до того, що літак приземлився з підвищеною вертикальною швидкістю і загорівся. Внаслідок катастрофи загинули другий пілот, дві бортпровідниці та 29 пасажирів.

Ознайомтеся зі статтями 276, 115 і 119 КК.

Визначте ставлення Закусалова до факту порушення правил безпеки руху повітряного транспорту та наслідків катастрофи. Як впливає це на кваліфікацію дій Закусалова?

55. На прохання спортсмена-розрядника Біломирдіна його приятель Сіроштан, який був у стані сп’яніння, вступив з ним у боротьбу. Під час боротьби Біломирдін намагався перекинути через себе Сіроштана, але той схопив його за ноги. Вони обоє впали, Біломирдін при цьому вдарився головою об підлогу і незабаром від травми помер.

Ознайомтеся зі ст. 119 КК.

Чи повинен Сіроштан нести відповідальність за смерть Біломирдіна?

56. Чорнопашин у стані сильного сп’яніння чіплявся в кафе до незнайомих людей, нецензурно лаявся та погрожував їм. Коли до кафе зайшов Галушко і зробив йому зауваження, Чорнопашин вдарив Галушка кулаком в обличчя і одночасно підставив йому ногу. Галушко втратив рівновагу і впав. Падаючи, він вдарився головою об бетонну підлогу, дістав тяжку травму голови і невдовзі помер.

Чорнопашина засуджено за хуліганство та умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Адвокат подав апеляцію, вважаючи кваліфікацію другого злочину помилковою і наполягаючи на тому, що з боку Чорнопашина мало місце вбивство через необережність.

Ознайомтеся зі статтями 119, 121 і 296 КК.

Чи підлягає апеляція задоволенню?

57. Сашин незаконно зберігав пістолет. Одного разу він випив склянку самогону і пішов на дискотеку до сусіднього села, прихопивши пістолет. Там він похвалився знайомим хлопцям пістолетом. За пропозицією Тепашина, який відслужив в армії, хлопці уклали парі на влучну стрільбу з 30 метрів у порожню пляшку. Вони відійшли на 50 метрів від клубу, де була дискотека, поставили на паркан пляшку і по черзі почали стріляти.

Влучив тільки Тепашин, який на радощах запропонував нове парі, що з 30 метрів він влучить навіть у лампочку, яка висіла над дверима клубу.

Тепашин довго і ретельно цілився у лампочку, від чого у нього, за його словами, навіть «потемніло в очах» і він не помітив, що в цей час до дверей клубу підійшли кілька хлопців. Від перенапруження у Тепашина почала тремтіти рука. Коли йому набридло цілитися, він натиснув на гачок. Пролунав постріл — і одного з хлопців біля дверей клубу було вбито.

Тепашина було засуджено за умисне вбивство з хуліганських мотивів. Адвокат подав апеляцію, вважаючи що Тепашин вчинив вбивство з необережності, оскільки він вмів добре стріляти і нікого не хотів вбивати.

Ознайомтеся зі статтями 115, 119 і 296 КК.

Чи підлягає апеляція задоволенню?

Глава 12 Обставини, що виключають злочинність діяння

ОСНОВНІ ПИТАННЯ:

1. Поняття юридична природа та види обставин, що виключають злочинність діяння.

2. Поняття необхідної оборони та умови її правомірності.

3. Уявна оборона.

4. Перевищення меж необхідної оборони.

5. Крайня необхідність. Відмінність між необхідною обороною і крайньою необхідністю.

6. Затримання особи, що вчинила злочин, та умови його правомірності.

7. Фізичний або психічний примус.

8.  Виконання наказу або розпорядження. Відповідальність за виконання злочинного наказу.

9. Діяння, пов’язане з ризиком.

10.  Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

ЗАДАЧІ:

1.  Івасін, Іванов і Базба, які відбували покарання за тяжкі злочини, вдерлися до медпункту колонії, де захопили як заручниць двох медсестер. Погрожуючи загостреними металевими штирями, вони поставили вимогу надати їм зброю з набоями та автомобіль. Переговори зі злочинцями нічого не дали, вони почали знущатися над заручницями, заподіявши одній з них тяжке поранення. Тоді за наказом керівника оперативної групи були викликані снайпери, які застосували зброю, внаслідок чого двоє злочинців були вбиті, а третій поранений.

Як вирішити справу?

2. Кривонос, Меркулов, Щепкін і Бевзюк проживали в одній кімнаті в гуртожитку. Меркулов часто в нетверезому стані скандалив. 8 березня він намагався затіяти бійку з Бевзюком, але той пішов з гуртожитку. Тоді Меркулов викинув на вулицю ліжка Бевзюка і Щепкіна. Кривонос зробив зауваження Меркулову і запропонував поставити ліжка на місце. У відповідь той схопив сковорідку і вдарив нею Кривоноса у підборіддя, збив його з ніг, а потім завдав кількох ударів по обличчю. Останній намагався вибігти на вулицю, але Меркулов перегородив шлях, схопив з плити кухонного ножа і руків’ям вдарив Кривоноса по голові, збивши з ніг. Той відштовхнув від себе Меркулова, схопив сокирище, яке лежало біля плити, і завдав ним двох ударів Меркулову, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження. Якою має бути кримінально-правова оцінка дій цих осіб?

3.  До таксі, що стояло на зупинці, підійшов п’яний Гусєв і почав вимагати висадити з машини пасажира Козлова, а його відвезти в протилежному напрямку. При цьому він нецензурно лаявся, розмахував перед очима Козлова запаленою цигаркою, пропалив рукав його піджака, у грубій формі наполягав на своїх вимогах. Козлов через відкрите бокове вікно кабіни відштовхнув Гусєва, який упав і, вдарившись головою об асфальт, дістав тяжке тілесне ушкодження.

Чи підлягає Козлов кримінальній відповідальності?

4.  П’яні Агаєв, Габар і Погосян близько 2-ї години ночі на вулиці порушували громадський порядок, кричали, лаялись. Міліціонер Сазонов, який ніс службу з охорони громадського порядку, почав вимагати, щоб вони припинили хуліганські дії. Але ті не лише не виконали його вимог, а почали з ним сперечатись, ображали його, висловлюючись при цьому нецензурними словами. Сазонов умовляв їх розійтись. Хулігани продовжували на нього наступати, а Габар з блискучим предметом у руці наблизився впритул і робив спроби його схопити. Сазонов відступав, продовжуючи вимагати від хуліганів припинити свої дії. Вбачаючи безпосередню загрозу нападу і боячись, що хулігани заволодіють його зброєю, Сазонов, попередивши, що стрілятиме, зробив два попереджувальні постріли в повітря. У той момент, коли Габар ще раз спробував схопити Сазонова, останній вистрілив утретє і попав у Агаєва, який стояв поруч з Габаром.

Від отриманого поранення Агаєв у лікарні помер.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Сазонова?

5. Неповнолітні Зарицький та Астратонов уночі у дворі будинку намагалися здійснити крадіжку ковпаків з коліс автомобіля Ноздратенка, який перебував у своїй квартирі на другому поверсі будинку, і, почувши у дворі підозрілий шурхіт, двічі вистрілив з мисливської рушниці в напрямку Зарицького, наказавши йому підняти руки. Виконавши цю вимогу, той почав просити Ноздратенка не стріляти, оскільки він нічого не зробив. Але Ноздратенко ще двічі вистрілив у Зарицького, який стояв з піднятими руками, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя у момент заподіяння.

Чи можна вважати, що Ноздратенко діяв у стані необхідної оборони?

6. Гаспар’ян зі своєю знайомою Стегіною йшов вулицею. Їх зупинили п’яні Мамедзаде та Цинайкін, безпричинно присікались до них, зчинили сварку і почали бити Гаспар’яна. При цьому в руках Цинайкіна була пляшка з вином. Він намагався нею вдарити збитого з ніг Гаспар’яна. Побоїв зазнала й Стегіна, що боронила Гаспар’яна. Останньому було заподіяно легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я. Захищаючи себе і Стегіну, Гаспар’ян складаним ножем, якого мав при собі, поранив Мамедзаде і Цинайкіна, спричинивши їм тілесні ушкодження середньої тяжкості. Гаспар’ян пішов у міліцію і здав ніж.

Дайте юридичну оцінку вчиненого учасниками події.

7. Повертаючись уночі додому, Гавришев мав іти через яр. Спускаючись туди і побоюючись, що на нього можуть напасти, він розкрив складаного ножа. В яру він зустрів Ортова і Прохорова, які йшли з роботи. Зіткнувшись з Ортовим, Гавришев завдав йому ножем удару в груди, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження. Він пояснив свої дії тим, що Ортов і Прохоров здалися йому грабіжниками, оскільки раніше в цьому місці траплялися такі випадки.

Чи перебував Гавришев у стані необхідної оборони?

8. Сташков почув уночі, що хтось ходить по горищу його будинку. Він зарядив рушницю, вийшов на подвір’я і крикнув: «Хто там?» Невідомий зіскочив з горища і сховався за рогом будинку, а потім кинувся на Сташкова. Останній вистрілив у нього і вбив. Убитим виявився Фенін, неодноразово раніше судимий за крадіжки.

Чи є в діях Сташкова перевищення меж необхідної оборони?

9. Від’їжджаючи у відпустку, Тарасов для захисту своєї квартири від злодіїв приладнав над дверима важку болванку, яка падала, коли відчинялися двері. У його відсутність лопнула труба парового опалення і начальник ЖЕУ дав вказівку відчинити квартиру для ліквідації аварії. Коли слюсар відчинив двері, то дістав тяжке поранення, оскільки пристрій спрацював.

Варіант. Пристрій спрацював, коли до квартири проникли злодії, які намагались її обікрасти. При цьому одному з них було спричинено тяжкі тілесні ушкодження, від яких він у лікарні помер.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Тарасова?

10. Мельник, Перга і Сенченко жили в одній кімнаті гуртожитку. Мельник займався спортом і часто вихвалявся, що нікого не боїться. Перга, Сенченко та їхній знайомий Куліш вирішили налякати Мельника. Близько 23-ї години вони зустріли того за рогом будинку в темному місці та почали вимагати гроші. При цьому Перга підійшов ззаду і схопив Мельника за шию. Мельник ударив кулаком в обличчя Сенченка, який упав, а потім, вирвавшись від Перги, складаним ножем вдарив його у груди.

Від отриманого поранення Перга помер на місці. Сенченко при падінні вдарився головою об камінь і від одержаної черепно-мозкової травми через три дні помер у лікарні.

Чи підлягає Мельник кримінальній відповідальності?

11. Гусейнов і Яцина займалися карате. Вони неодноразово провокували у ресторанах та на вулиці бійки, щоб продемонструвати своє вміння знайомим і потренуватися на «живому матеріалі». 20 грудня біля ресторану вони зупинили Баняка та Дорошина, які перебували у нетверезому стані, і почали їх ображати. У відповідь Дорошин замахнувся на Яцину рукою, намагаючись його вдарити. Гусейнов, який стояв поруч, застосував прийом карате. Внаслідок одержаного удару у сонячне сплетіння Дорошин помер на місці.

Ознайомтеся зі ст. 36 КК та коментарем до неї. Як кваліфікувати дії Гусейнова та Яцини?

12.  Сусіди по комунальній квартирі Соколови та Рибкіни ввечері в кімнаті Рибкіних розпивали спиртні напої. Через якийсь час Рибкін почав бити свою дружину. Соколови пішли до себе і лягли спати. Проте гамір у кімнаті Рибкіних посилювався, дружина Рибкіна кричала, кликала на допомогу. Соколов зайшов до Рибкіних і попрохав чоловіка припинити сварку. Але останній накинувся на Соколова, збив його з ніг і почав душити.

На крик Соколова прибігла його дружина, схопила стілець і вдарила ним Рибкіна. Це допомогло Соколову звільнитися від Рибкіна, і вони з дружиною пішли до своєї кімнати. Рибкін почав стукати у двері, виламувати їх, погрожувати, вимагати, щоб Соколов вийшов «поговорити». Тоді той, побоюючись за життя своєї сім’ї, виліз у вікно, побіг до знайомих Жерздових, попросив їх викликати міліцію, а сам взяв у них мисливську рушницю і повернувся додому. Підбігши до будинку, він побачив через вікно, що Рибкін стоїть у його кімнаті біля ліжка, в якому лежать його дружина і син. Вирішивши, що той їх душить, він вистрілив у Рибкіна й убив його. Як було встановлено, Рибкін на той час припинив бешкетувати, стояв біля ліжка і просив дружину Соколова вибачити його за вчинене.

Дайте кримінально-правову оцінку дій Соколова.

13. Добровольський, перебуваючи у нетверезому стані, близько 12-ї години ночі помилково заліз через вікно до будинку Сер-гєєва, вважаючи, що це будинок його знайомої Шовкун. Сергє-єву, який також був у нетверезому стані, Добровольський здався злодієм, і Сергєєв почав його бити дерев’яною підставкою для квітів, а потім схопив мисливську рушницю і зробив два постріли у Добровольського, який від одержаних травм помер.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Сергеєва?

14. Ємельянов і Афанасьєв запросили знайомих дівчат Лобову та Шмурину на квартиру Афанасьєва. Коли дівчата близько 23-ї години туди йшли, по дорозі їх зустрів п’яний Остриков, незнайомий їм раніше. Він у цинічній формі запропонував їм вступити з ним у статевий зв’язок, а потім збив з ніг Лобову і потягнув її на картопляне поле. Шмурина почала кричати, її почули Ємельянов і Афанасьєв. Останній, озброївшись сапою, разом з Ємельяновим побіг на допомогу. Ємельянов вдарив Острикова ногою, а Афанасьєв сапою. Остриков встав, наміряючись напасти на Афанасьєва. Ємельянов і Афанасьєв почали бити Острикова, поки він не вмер. За висновком судово-медичної експертизи, смерть настала від травматичного шоку внаслідок великої кількості тілесних ушкоджень.

Дайте кримінально-правову оцінку дій Ємельянова, Афа-насьєва та Острикова.

15. П’яний Шумилов двічі вчинив хуліганські дії, причому в другому випадку побив Єгорова і вступив у бійку з Петровим, який захищав того. Через якийсь час Шумилов розбив каменем вікно у будинку Петрова, а потім, погрожуючи розправою, взяв рушницю і з відстані 30 м став цілитись у Петрова, який стояв у будинку біля вікна. Той зняв зі стіни свою мисливську рушницю, зарядив її і зробив кілька пострілів у Шумилова. У результаті був тяжко поранений Шумилов, вбита його теща і поранена дружина, які в момент пострілів були поряд з ним. Рушниця, з якої Шумилов цілився у Петрова, не була заряджена. Він пояснив, що хотів тільки налякати Петрова.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Шумилова та Петрова?

16. Голованов, перебуваючи у стані сп’яніння, по дорозі додому зустрів Шмельова. Той затяг його у під’їзд будинку і побив. Через якийсь час Голованов підійшов до Шмельова і спитав, за що той його побив. Шмельов зі словами «Ти що, не зрозумів?» завів останнього до гаража і вдарив кулаком в обличчя. Коли Голованов нахилився, щоб підняти свою шапку, Шмельов вдарив його ногою в обличчя. Той упав. Піднімаючись, він намацав рукою металеву пластинку. Шмельов ще раз намагався вдарити Голованова. Тоді останній, захищаючись, вдарив Шме-льова пластинкою в шию, заподіявши тяжке тілесне ушкодження, від якого той помер.

Дайте кримінально-правову оцінку дій Голованова та Шмельова.

17. Шипілов часто приходив додому п’яним, бив свою дружину, одного разу вдарив її ножем по руці. У серпні між подружжям виникла сварка, під час якої Шипілов кілька разів ударив дружину кулаком в обличчя, а потім завдав удару ногою, заподіявши легкі тілесні ушкодження. Продовжуючи насильницькі дії, він схопив дружину за одяг, притис до поручнів ґанку, погрожуючи задушити. У цей час Шипілова ножем, яким зчищала бруд із взуття і який був у неї в руках, вдарила чоловіка в живіт. Від отриманого поранення Шипілов у той самий день помер у лікарні.

Ознайомтеся зі статттями 36, 116, 118, 123 та 124 КК.

Чи підлягає дружина Шипілова кримінальній відповідальності?

18. Кусрей проїжджав на автомобілі біля автобусної зупинки. Несподівано на дорогу вибіг Рябцев. Щоб відвернути наїзд, Кусрей різко повернув ліворуч і виїхав на смугу зустрічного руху. В цей момент мотоцикл, який їхав назустріч, зіткнувся з машиною Кусрея. Внаслідок зіткнення водій мотоцикла і пасажир дістали тяжкі тілесні ушкодження.

Варіант. Внаслідок зіткнення водій мотоцикла та його пасажир загинули.

Як вирішити справу?

19. Астахов і Лосицький залишилися в горах без продуктів харчування, їм загрожувала голодна смерть, оскільки розпочався буран. Натрапивши на будинок лісника, в якому нікого не було, вони виламали двері, взяли продукти в кількості, яка забезпечувала можливість перечекати бурю і дістатися до населеного пункту.

Як вирішити справу?

20. Альпіністи Струмилін і Рюмін заблукали в горах. Почався буран, це ускладнило орієнтування, і Рюмін звалився у прірву. Він повис на мотузці, яка зв’язувала його зі Струмиліним. Той спробував витягти Рюміна, але не зміг цього зробити і перерізав мотузку, побоюючись, що загине разом з Рюміним.

Останній упав в ущелину і загинув.

Чи можна вважати дії Струмиліна вчиненими у стані крайньої необхідності?

21. Під час масових заворушень до кімнати будинку, в якій перебували п’ятеро військовослужбовців строкової служби, з натовпу перед будинком у вікно хтось вкинув гранату. Сержант Єфимов схопив її та викинув назад у вікно. Від розриву гранати четверо людей загинуло, а семеро дістали тілесні ушкодження.

Чи можна вважати дії Єфимова вчиненими у стані крайньої необхідності?

22. Після катастрофи у Чорному морі туристського лайнера багато його пасажирів потрапили у воду. На рятувальному плоту, розрахованому на 12 чоловік, зібралося близько 20, а люди все ще намагалися вилізти на нього, чіплялися за борти. Матрос Кобрін, який був на плоту, побоюючись, що пліт не витримає і перевернеться, відштовхував людей. Багато з них врятуватися не змогли.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Кобріна?

23.  Мойсєєв часто бив Токареву, з якою був у фактичних шлюбних відносинах, та її сина.

Тому остання часто тікала до своїх батьків, але Мойсєєв приходив туди, виламував двері, розбивав вікна і забирав її додому. За такі дії його було засуджено до виправних робіт. Від відбування покарання він ухилився. У червні близько 1-ї години ночі п’яні Мойсєєв, його сестра, знайомі Чернишов та Зенкова прийшли до будинку батьків Токаревої, куди вона в черговий раз втекла. Мойсєєв, озброєний обрізом, поранив пострілом собаку Токаревих, потім розбив шибки і намагався залізти до будинку, в якому на той час були: батько й мати Токаревої, вона сама та ще п’ятеро родичів. Погрожуючи розправою, Мойсєєв почав вимагати, щоб Токарева вийшла з будинку. Побоюючись за життя дочки і всієї родини, батько схопив ножа, вибіг на вулицю і вдарив ним Мойсєєва в спину (той саме ліз у вікно з обрізом). Черни-шов, забравши з рук пораненого Мойсєєва обріз, тримав його в руках і кричав, що всіх перестріляє. Токарев ударив ножем і Чер-нишова, а потім Зенкову, яку прийняв за чоловіка. Мойсєєв і Чернишов померли на місці події, Зенковій було заподіяно легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.

Дайте кримінально-правову оцінку дій Мойсєєва, Чернишо-ва, Зенкової та Токарева.

24.  Троє наркоманів, які відбували покарання у виправній колонії, захопили як заручниць п’ятьох жінок — співробітниць колонії, тяжко поранивши при цьому одну з них ножем. Вони зажадали наркотиків, автомобіль та зброю, погрожуючи, що при невиконанні вимог вб’ють заручниць. Начальник колонії прийняв рішення знешкодити злочинців, використавши для цього групу захоплення. Коли група увірвалася до кімнати, злочинці почали завдавати ударів ножами заручницям, тяжко поранивши ще трьох з них, а також співробітникам міліції, вбивши при цьому майора Романова. Двоє наркоманів були вбиті співробітниками міліції, а третьому заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.

Чи правомірними були дії начальника колонії та співробітників міліції?

25. Співробітники міліції здійснювали операцію із затримання двох вимагачів, членів організованої злочинної групи, у той момент, коли потерпілий передавав їм гроші. Спільники вимагачів, які з-за рогу будинку в трьох автомобілях спостерігали за цим, вибравши момент, рвонули на співробітників міліції.

Тим вдалось ухилитися від автомобілів, що мчали на них. Але злочинці розвернули автомобілі й вирішили повторити маневр. Співробітники міліції зробили кілька пострілів у повітря. Злочинці почали втікати. Щоб їх затримати, капітан Тюрін зробив кілька пострілів по колесах автомобілів. Одна куля зрикошети-ла й потрапила в голову одному зі злочинців, який від отриманого поранення помер на місці пригоди.

Дайте кримінально-правову оцінку дій зазначених осіб.

26.  Заборовець і Локарев викрали автомобіль «Ауді», який належав Добротуну. Співробітники міліції наздогнали їх біля заболоченого місця, вкритого чагарником. Офіцер Касимов зробив три попереджувальні постріли у повітря, але злочинці не реагували і продовжували бігти. Коли до чагарнику залишалося кілька метрів, Касимов четвертим пострілом вбив Заборовця.

Чи підлягає Касимов кримінальній відповідальності?

27. Капітан Кибальник був призначений старшим оперативної групи для проведення рейду на трасі Миколаїв—Одеса з попередження розкрадання сільгосппродукції. Близько 20-ї години до місця, де члени групи перевіряли транспортні засоби, на автомобілі «Москвич» під’їхав Булигін, який був у нетверезому стані. Побачивши співробітників міліції, він спочатку різко загальмував, а потім почав розвертати автомобіль у протилежному напрямку. Старшина Бірюков намагався зупинити його і вийняти через вікно ключ із замка запалення. Вирішивши, що життю Бірюкова загрожує небезпека, Кибальник побіг до автомобіля, який почав набирати швидкість, і після попереджувальних пострілів з близької відстані двічі вистрілив по капоту автомобіля. Кулі зрикошетили від капоту, різко змінили напрям і потрапили у Булигіна та його шестирічного сина, смертельно поранивши обох.

Варіант. Куля, що зрикошетила від капоту, потрапила в одного із співробітників міліції, смертельно його поранивши.

28. Неповнолітні Мижевич, Ковтун, Гончаров та Карась вночі приїхали на мотоциклах до дитячого табору, коли діти вже спали, і почали грати в карти, галасувати, заважаючи дітям відпочивати. У цей час інша група неповнолітніх, які також приїхали до табору, почала стукати у вікна будинку, розбудивши кухаря Вілкову та її сина. Вілкова попросила сторожа Шутова вжити заходів. Шутов взяв рушницю і патрони, заряджені шротом, підійшов до хлопців і крикнув: «Ну, що, розраховуватися будемо?», а потім вистрілив у повітря. Хлопці почали тікати, тоді Шутов зробив постріл по втікачах. Сім дробин потрапили у спину Мижевича, який помер на місці. Цим самим пострілом було заподіяно легкі тілесні ушкодження Гончарову. Шутов стверджував, що не мав наміру вбити Мижевича, хотів лише налякати хлопців і вважав, що стріляє холостими патронами. Виявилося, що його дружина, прибираючи будинок, до холостих патронів, які лежали біля рушниці, поклала й кілька заряджених, які раніше лежали окремо. Шутов не знав про це.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Шутова?

29.  Бригадири сільськогосподарського кооперативу Григор’єв, Саракуца та Маковей за розпорядженнями його голови Донця і заступника голови Станкова відпустили з поля плодоовочеву продукцію без накладних відповідно на 2180, 50, 1800 і 47 гривень.

Донець і Станков їм говорили, що оплата продукції буде оформлена через бухгалтерію кооперативу, тому що правління хоче обміняти її на лісоматеріали і запасні частини для машин. Насправді ж Донець і Станков одержану продукцію продали, а гроші привласнили.

Ознайомтеся зі статтями 185, 191 та 364 КК.

Чи є в діях названих осіб ознаки передбачених вказаними статтями злочинів?

30. Хворий Петров поступив непритомним до лікарні з неясною клінічною картиною захворювання.

Для встановлення діагнозу необхідно було взяти пункцію спинного мозку, але батьки хворого згоди на це не дали. Петров помер. За висновком судово-медичної експертизи своєчасне проведення пункції спинного мозку дало б можливість встановити правильний діагноз і врятувати хворого.

Як вирішити справу?

Варіант. Незважаючи на відсутність згоди батьків Петрова, лікар Головко взяв у нього спинний мозок на аналіз, що дозволило встановити правильний діагноз і застосувати правильні методи лікування. Петрова було врятовано.

Чи правомірними були у цьому випадку дії лікаря?

31. Студент Носенко, навчаючись на першому курсі інституту, мав незадовільні оцінки з багатьох дисциплін і пропускав заняття. Щоб його не відрахували з інституту, він вирішив заподіяти собі тілесні ушкодження, потрапити до лікарні й отримати академічну відпустку. З цією метою він звернувся до свого приятеля Карпенка з проханням поранити його пострілом з пістолета. Карпенко погодився і з відстані 4 м вистрілив у Но-сенка, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження. Носенко написав записку про те, що Карпенко стрілятиме в нього на його прохання.

Варіант. Від отриманого поранення Носенко помер.

32.  П’яний Шевченко, перебуваючи в гостях у Масикової, почав домагатися вступу з нею у статевий зв’язок. Масикова сказала, що вона хворіє на гонорею. Проте Шевченко знехтував цим, вважаючи, що вона його обманює, і вступив з нею у статевий зв’язок, заразившись при цьому гонореєю.

Чи підлягає відповідальності Масикова?

33. Данилюк, в якої була 7-місячна вагітність, звернулася до знайомого лікаря — акушера-гінеколога Шияна — з проханням перервати вагітність. Обстеживши Данилюк, Шиян почав відмовляти її від аборту, повідомивши, що наявні у неї захворювання роблять операцію дуже небезпечною для її життя, але вона наполягала на перериванні вагітності. Через дві години після операції Данилюк померла від внутрішньої кровотечі.

Чи підлягає Шиян кримінальній відповідальності?

34. В одному з районів м. Києва було зареєстровано кілька нападів на жінок, що поверталися з роботи додому приблизно опівночі. Невідомий зненацька вибігав з темного місця і завдавав удару ззаду по голові потерпілим, а після цього забирав у них коштовності, гроші та інші цінні речі. Крім того, дві потерпілі були зґвалтовані. Співробітниками міліції було встановлене посилене чергування в можливих місцях вчинення нападів. Під час чергування міліціонер Кравцов близько опівночі побачив, що вулицею біжить жінка, а за нею з металевою трубою молодий чоловік. Вважаючи, що це злочинець, якого розшукує міліція, він голосно крикнув: «Стій, буду стріляти!». Чоловік не зреагував на оклик, тоді Кравцов спочатку зробив попереджувальний постріл, а потім постріл у незнайомця, а ним виявився Шпак, який від отриманого поранення через три дні помер у лікарні. Виявилося, що останній під час вживання спиртних напоїв зі своєю коханкою Сич на території дитячого садка став домагатися, щоб та вступила з ним у статевий зв’язок, але вона відмовилася, пославшись на холодну погоду. Між ними виникла сварка, Шпак почав бити Сич, яка стала тікати. Шпак погнався за нею, схопивши металеву трубу.

Чи можна вважати дії Кравцова правомірними?

35.  Повертаючись о 23-й годині додому, Фалькович почув біля свого будинку крики дружини і малолітніх дітей, які кликали на допомогу. Підбігши, він побачив двох незнайомих чоловіків, які виходили з двору. Не знаючи, що трапилося з дружиною і дітьми, Фалькович сильно розхвилювався і кілька разів ударив ногами і руками в різні частини тіла одного з незнайомців, а саме Горяєва, заподіявши йому тілесні ушкодження середньої тяжкості. За поясненнями Горяєва, він після вживання спиртних напоїв разом з незнайомим йому чоловіком прийшов з ним до будинку Фальковича, оскільки мав намір знайти якусь жінку, щоб у неї заночувати, але невдовзі прийшов господар і побив його, а незнайомець утік.

Чи можна вважати дії Фальковича вчиненими за наявності обставин, що виключають злочинність діяння?

36. Громов підійшов до будинку Кулеби, щоб з’ясувати, чому 7-річний син господаря вдарив цеглиною по голові його 5-річну дочку. У відповідь на претензії Громова Кулеба вдарив його по руці дерев’яною палицею, заподіявши легкі тілесні ушкодження без розладу здоров’я. У відповідь Громов вирвав палицю у Кулеби і вдарив його нею по голові, чим заподіяв тому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Дайте кримінально-правову оцінку діям Громова і Кулеби.

37. З садових будинків садово-будівельного кооперативу невідомими протягом тижня було вчинено біля 20 крадіжок з проникненням через вікна, які вони розбивали. Власник одного з будинків Тулик замінував кожне вікно будинку толовими шашками, про що повідомив лише свою дружину. Одного вечора син Тулика зі своєю знайомою вирішив поїхати на дачу відпочити. Коли вони приїхали, син Тулика виявив, що забув дома ключі від вхідних дверей будинку. Тоді він вирішив відкрити вікно, щоб влізти у будинок. При цьому стався вибух, яким сину Ту-лика було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.

Чи підлягає Тулик кримінальній відповідальності?

38. Тимчик і Тетерін перед закриттям відділення Ощадбанку зайшли в приміщення, надягнувши перед цим маски, і, погрожуючи пістолетами, які, як виявилося, були непридатними для стрільби, стали вимагати у касирів скласти у валізу наявні у касі гроші. Побоюючись за своє життя, касири Банкова та Ро-гонян віддали Тимчику і Тетеріну всі гроші, що були у касі.

Чи підлягають дії Банкової і Рогонян кримінальній відповідальності?

39. Сторож магазину Коннов після опівночі випив пляшку горілки і заснув у підсобному приміщенні. Вночі до магазину проникли Громацький і Свистун, які, побачивши, що сторож спить, закрили ззовні двері до підсобного приміщення. Через деякий час Коннов прокинувся, почувши голоси Громацького і Свистуна, які в цей час складали товари у валізи, намагався відкрити двері, щоб перешкодити викраденню майна, але не зміг цього зробити.

Чи підлягає Коннов кримінальній відповідальності за ст. 197 КК?

40. Карамзін, виконуючи спеціальне завдання, став членом організованої злочинної групи з метою розкриття її злочинної діяльності. Для того щоб отримати «довіру», він вимушений був брати участь у вчинюваних групою крадіжках, грабежах і розбоях, застосовуючи інколи насильство до потерпілих. Одного разу при черговому розбої керівник групи Осипов, щоб остаточно переконатись у «благонадійності» Карамзіна, наказав останньому вбити потерпілого, що Карамзін і зробив. Дайте кримінально-правову оцінку діям Карамзіна.

41. При проведенні оперативно-розшукових заходів працівники міліції затримали одного із членів злочинної організації Котова, який вчинив умисне вбивство, і запропонували йому співробітничати з ними у розкритті діяльності організації, пообіцявши, що він не буде притягнутий до кримінальної відповідальності за вчинені злочини. Котов погодився і його було звільнено з-під варти.

Надалі Котов виконував завдання співробітників міліції, але при цьому взяв участь ще у кількох розбійних нападах. Діяльність злочинної організації, завдяки співробітництву Ко-това, була розкрита.

Чи підлягає Котов кримінальній відповідальності за злочини, вчинені ним як до його згоди на співробітництво з працівниками міліції, так і після цього?

Глава 13 Стадії вчинення злочину

ОСНОВНІ ПИТАННЯ:

1. Поняття й стадії вчинення злочину та їх види.

2. Готування до злочину. Відмежування готування до злочину від вияву наміру.

3. Замах на злочин та його види.

4. Замах на непридатний предмет і замах непридатними засобами.

5. Добровільна відмова від вчинення злочину та її відмінність від дієвого каяття.

ЗАДАЧІ:

1. Поляничко була затримана співробітником міліції Дмитрен-ком при продажу 2 мішків макової соломки наркоману Даркову. Вона запропонувала Дмитренку залишити собі вилучені у неї 170 доларів США, протокол не складати і відпустити її, пообіцявши наступного дня передати ще 200 доларів США. Дмитренко відмовився і повідомив про дії Поляничко у прокуратуру.

Ознайомтеся зі статтями 368 та 369 КК і коментарями до них. Як вирішити справу?

2.  Дільничний інспектор міліції Борисенко застав Красно-жон за виготовленням самогону для продажу і склав про це протокол, а далі запропонував їй за знищення протоколу дати йому 300 доларів США. Вона погодилась, але сказала, що грошей у неї зараз немає, пообіцяла наступного дня принести обумовлену суму і звернулася до прокуратури.

Купюри, підготовлені для Борисенка, переписали, і Красно-жон передала їх тому, одержавши протокол. Борисенка було затримано.

Ознайомтеся зі статтями 368 і 369 КК.

Як кваліфікувати дії Борисенка?

3. Співробітник міліції Котов затримав Шевчука за вчинення дрібного хуліганства і того було піддано адміністративному стягненню. Останній пригрозив Котову, що вб’є його.

Як кваліфікувати таку заяву Шевчука?

4. Тимохін дізнався, що в кюветі біля залізничної колії його знайомі хлопці мають статевий зв’язок із жінкою, що перебуває у стані сп’яніння. Він пішов туди також, щоб вступити з нею в статевий зв’язок, але був затриманий співробітниками міліції. «Якби мене не затримали, я б вступив із жінкою у статевий зв’язок», — заявив він. Тимохіна засуджено місцевим судом за готування до зґвалтування, апеляційний суд залишив вирок у силі. Заступник Голови Верховного Суду України вніс подання до касаційної судової інстанції, поставивши питання про звільнення Тимохіна від кримінальної відповідальності, оскільки його дії є лише виявом наміру.

Яке рішення повинен прийняти суд?

5. Шамшуров і Андреєв зустріли ввечері на вулиці Коцюбу, яка поверталася з роботи, і вирішили її зґвалтувати. Вони втяг-ли ту до порожньої квартири будинку, поклали на ліжко і почали роздягати, тримаючи за руки, ноги і затискуючи рота. Коцюба вчинила опір, вирвала руку, кричала, витягла з куртки ножиці і вдарила ними Шамшурова. У цей час у двері квартири хтось постукав. Шамшуров і Андреєв, злякавшись, що їх можуть затримати, вистрибнули у вікно і втекли.

Як вирішити справу?

6. Викулов під час сварки з Качаном намагався вдарити його лезом сокири по голові, але останній закрив голову рукою і удар прийшовся по ній. При повторній спробі нанести удар Качан відхилив голову і удар прийшовся по правому передпліччю. Тоді Викулов підняв потерпілого і відвів до будинку. Качанові було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Викулова?

7. З метою заволодіння грошима Постникової, Русіна і Ката-лова вирішили її отруїти. Вони придбали отруту, призначену для труїння гризунів, і Каталова дала її Постниковій під виглядом ліків від шлункових захворювань. Прийнявши порошок, та почала блювати. Ніяких інших наслідків не настало. Судово-медичною експертизою встановлено, що порошок був непридатним для отруєння людини.

Як кваліфікувати дії Русіної і Каталової?

8. Для того щоб позбутися дружини і дочки, Гриб виготовив вибуховий пристрій з годинниковим механізмом, поклав його у валізу з продуктами, яку ті брали з собою в Москву для родичів, і здав разом з іншими речами у вантажний відсік літака, яким дружина і дочка мали летіти з Києва до родичів. На борту літака було 168 пасажирів і вісім членів екіпажу. Пристрій мав спрацювати в той час, коли літак буде в повітрі. Проте оскільки в аеропорту вантажники необережно, грубо кидали речі, у вибуховому пристрої було порушено електроконтакт і він не спрацював.

Яка стадія вчинення злочину в діях Гриба?

9. Шкурай, бригадир тепличного комбінату, спільно із працівниками комбінату Коробко і Цапок за попередньою змовою вдень навантажили 23 ящики огірків і намагалися вивезти їх на автомобілі з території комбінату, але на прохідній були затримані. Овочі в них були вилучені й повернені комбінату.

Як кваліфікувати дії Шкурая, Коробка та Цапка?

10. Теренін, працівник позавідомчої охорони м’ясокомбінату, під час чергування з метою наживи сховав у підсобному приміщенні візок, на якому було п’ять мішків із субпродуктами. Наступного дня він запропонував Дудіну і Мосягіну взяти участь у крадіжці. Останні погодилися. Усі троє підкотили візок до огорожі, перекинули через неї мішки і почали вантажити на автомобіль, але були затримані співробітниками міліції.

Ознайомтесь зі статтями 185 та 191 КК. Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Тереніна, Дудіна і Мосягіна?

11. Козін з метою вчинення крадіжки з магазину зателефонував туди сторожу Макеєву і повідомив, що у його дружини почалися пологи. Коли той побіг додому, залишивши магазин без охорони, Козін підійшов до магазину, але крадіжку вчинити не зміг, бо в цей час біля магазину перебувала група підлітків, які розпивали спиртні напої і співали.

Як кваліфікувати дії Козіна?

12. Прийшовши до будинку своєї колишньої дружини, Куликов погрожував їй розправою, а потім схопив ніж і завдав руків’ям удару по голові, заподіявши легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я. Потерпіла побігла до іншої кімнати, Куликов наздогнав її, звалив на підлогу і почав душити, питаючи: «Будеш жити зі мною, а то вб’ю?». Потерпіла стала плакати, просила не вбивати її, тому що діти залишаться сиротами. Куликов припинив свої дії й зі словами «що я накоїв...» вийшов з кімнати.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Кулікова?

13. Під час чергової сварки з дружиною Кравцов на ґрунті ревнощів вдарив її ножем в ділянку серця, заподіявши тяжке тілесне ушкодження. Злякавшись вчиненого, він затиснув рану рушником і почав кликати на допомогу. Сусіди, які прибігли в квартиру, на його прохання викликали швидку допомогу. Життя потерпілої було врятоване. З матеріалів справи випливає, що Кравцов систематично пиячив, безпідставно ревнував дружину, неодноразово погрожував їй вбивством, але вона не надавала цьому значення.

Як кваліфікувати дії Кравцова?

14. Гаврилова, яка була вагітною, вирішила позбутися дитини. Після народження вона викинула її з вікна восьмого поверху гуртожитку, в якому проживала. Судово-медична експертиза встановила, що дитина народилася мертвою.

Чи підлягає Гаврилова кримінальній відповідальності?

15.  Гаркуша, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, вночі проник через вікно веранди у будинок Митюка з метою викрадення його майна, склав у портфель різні цінні речі на суму, що перевищує 200 мінімальних розмірів заробітної плати, а також 470 доларів США та 740 німецьких марок, а потім знайшов ще кілька пляшок коньяку. Гаркуша випив одну пляшку і внаслідок сп’яніння відразу заснув. У такому стані його виявив потерпілий, який через деякий час повернувся додому, і викликав працівників міліції.

Як кваліфікувати дії Гаркуши?

16.  У Лаврова склалися неприязні стосунки із сусідою по комунальній квартирі Михайлюком, який часто пиячив з різними людьми, залишав їх ночувати у своїй кімнаті. На цьому ґрунті між ними часто виникали сварки. У лютому біля будинку, в якому проживали Лавров і Михайлюк, було вбито Сидорова. Через кілька днів після чергової сварки, щоб позбутися Михайлюка, Лавров написав до прокуратури листа, де повідомляв, що вбивство вчинив той. Наступного дня Лавров пішов до прокуратури і повідомив, що він зопалу звинуватив Михайлюка у вбивстві.

Чи підлягає Лавров кримінальній відповідальності?

17. Дергачов під виглядом наркотичного засобу продав наркоману Ковалю порошок аспірину.

Якою має бути оцінка дій Ковальова і Дергача?

18. Сидорчук у стані сильного сп’яніння близько 23-ї години через підсобне приміщення проник до сільського магазину, набрав у мішок 27 пляшок горілки, 20 банок консервів, цукерок, забрав також 70 грн., які знайшов у шухляді, і все приніс додому. Його дружина, дізнавшись про крадіжку, змусила віднести все назад, що він і зробив о 3-й годині. Дружина йому допомагала віднести викрадене до магазину.

Чи підлягають Сидорчук і його дружина кримінальній відповідальності?

19. У медсестри Сазонової мати була паралізованою і потребувала постійного догляду. Бажаючи позбутись її, Сазонова підсипала тій у їжу повільно діючу отруту для гризунів. Наступного дня вона почала себе картати за скоєне, а потім викликала лікаря і розповіла йому, чому стан матері погіршився. Своєчасне надання медичної допомоги відвернуло настання смерті.

Чи можна Сазонову вважати такою, що добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця?

20. Шитова, перебуваючи у стані сп’яніння, на ґрунті неприязних стосунків під час чергової сварки та бійки зі своїм чоловіком кілька разів ударила його обухом сокири по голові, заподіявши тяжкі ушкодження. Побачивши, що чоловік не подає ознак життя, Шитова намагалася привести його до тями, а потім побігла до сусіди і попросила викликати швидку медичну допомогу. Життя чоловіка вдалось врятувати.

Як кваліфікувати дії Шитової?

21. Працівник приватного підприємства Лосарев, дізнавшись про те, що в сейфі бухгалтерії підприємства є значна сума грошей, вирішив їх викрасти. Розбивши шибку у вікні, він проник туди і з допомогою принесеного ломика намагався зламати замок сейфа. Проте йому вдалося лише відігнути лівий кут верхньої частини дверцят. Зрозумівши, що відкрити сейф не вдасться, Лосарев пішов додому. У сейфі було 29 тис. грн.

Варіант. Лосареву вдалось відкрити сейф, але в ньому виявилося лише 50 грн., а решту грошей касир Наумова забрала додому, побоюючись, що їх можуть викрасти.

Як кваліфікувати дії Лосарева?

22. Донченко, дружина якого була вагітною, вирішив одружитися з Барановою. Але дружина не давала згоди на розлучення. Баранова запропонувала Донченку вбити її. Дружина Дон-ченка працювала у другу зміну і мала повертатися додому опівночі. Донченко чекав її у засідці неподалік від будинку. Йшов дощ. Близько 24-ї години він побачив силует людини, яка підходила до дверей і, вважаючи, що це дружина, зробив два постріли з рушниці. Вбитим виявився брат Донченка, який без попередження приїхав до них погостювати і йшов від автобусної зупинки.

Ознайомтеся з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2.

Як кваліфікувати дії Донченка?

23. Любченко у тролейбусі вкрав у Чкалова портфель, якого той поставив біля ніг. У ньому було 18 тис. грн. грошей приватного підприємства, директором якого був Чкалов, а також паспорт Чкалова.

Ознайомтеся зі статтями 185 і 357 КК. Як кваліфікувати дії Любченка?

24. Ковальов, Мороз та Чорномор, відбуваючи разом покарання за вчинені раніше розбійні напади, домовилися після звільнення з місць позбавлення волі об’єднатися в озброєну групу для здійснення нападів на «заможних» працівників торгівлі. Чорномор, який звільнився на кілька місяців раніше, отримав завдання від керівника

групи Ковальова до моменту звільнення його і Мороза здобути зброю, підшукати ще кілька осіб, а також визначити майбутні жертви нападів. Звільнившися з місць позбавлення волі, Чорномор із Зборовським та Макаровим напали на співробітника міліції, заподіявши йому ножем кілька поранень, і заволоділи пістолетом. Невдовзі всі троє були затримані. При затриманні працівники міліції вимушені були застосувати зброю, внаслідок чого Чорномора і Макарова було поранено.

Чи є в діях зазначених осіб ознаки закінченого складу злочину (бандитизм)?

25. Авилов і Комар вночі захотіли поїхати до знайомих дівчат і покатати їх. Для цього вони вирішили угнати автомобіль Салати, що стояв біля під’їзду будинку, біля якого вони проходили. Відкотивши автомобіль руками від під’їзду на відстань понад 200 м, вони спробували завести двигун, але не змогли цього зробити через його несправність. Тоді Авилов забрав з автомобіля автомагнітолу, а Комар — фотоапарат і парасольку. У цей час біля місця події проїжджав патрульний наряд міліції, який затримав Авилова і Комара, оскільки їх перебування пізно вночі біля автомобіля співробітникам міліції видалося підозрілим.

Ознайомтеся зі статтями 185 і 289 КК. Як кваліфікувати дії цих осіб?

26.  Вироком місцевого суду, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати обласного суду, Вихрова засуджено за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК. Він визнаний винним у тому, що викрав з магазину товарів на суму 4 тис. грн. і намагався вчинити крадіжку товарів на значну суму з іншого магазину, але не зміг довести свій намір до кінця з незалежних від нього причин, оскільки почув шум автомобіля, що наближався, і злякався, що його затримають.

Судова палата Верховного Суду України, розглядаючи справу за поданням заступника Генерального прокурора України, дійшла висновку, що Вихров мав намір вчинити і другу крадіжку, але, зайшовши до магазину, злякався можливого затримання і відповідальності за вчинене, а тому вийшов з магазину.

Чи є в діях Вихрова добровільна відмова від вчинення повторної крадіжки?

Яке рішення повинна прийняти судова палата?

27. Корнилова на прийомі у судді Верховного Суду України Д., який мав розглядати в порядку виключного провадження справу її сина, засудженого за умисне вбивство до довічного позбавлення волі, запропонувала тому за заміну призначеного покарання на позбавлення волі на певний строк хабар у розмірі 3 тис. доларів США і поклала на стіл конверт, в якому вони знаходились. Д. відмовився, наказав тій забрати конверт, інакше він повідомить у прокуратуру. Побоюючись, що Д. так і зробить та бажаючи помститися, Корнилова підмовила раніше судимого за умисне вбивство за обтяжуючих обставин Волкова за винагороду в 5 тис. доларів США вбити Д. При цьому передала тому як завдаток 2 тис. 500 доларів США. Увечері біля під’їзду будинку, в якому проживав Д., Волков, дочекавшись повернення того додому, намагався завдати Д. удару ножем у груди, але останньому вдалося спочатку ухилитися від удару, а потім, застосувавши фізичну силу, затримати Волкова. При цьому Д. заподіяв останньому тяжкі тілесні ушкодження. Про те, чому вона хотіла позбавити Д. життя, Корнилова Волкову не говорила.

Варіант. Корнилова повідомила Волкову, що хоче вбити Д. тому, що боїться можливого притягнення її до кримінальної відповідальності за спробу дати хабара Д. і бажає помститися за відмову призначити її сину більш м’яке покарання.

Як кваліфікувати дії Корнілової та Волкова?

28.  У жовтні близько 10-ї год ранку Бармін, перебуваючи у стані сп’яніння, наздогнав 13-літню Таню, яка поверталась додому зі школи із сусіднього села, зупинив її і, намагаючись здійснити насильницький статевий акт, почав бити, звалив на землю, потім переніс у лісозахисну смугу поряд з дорогою. У цей час до місця події став наближатися вантажний автомобіль з людьми, і Бармін, побоюючись, що його можуть помітити і затримати, залишив потерпілу і втік, не встигнувши здійснити статевий акт.

Чи можна кваліфікувати дії Барміна як добровільну відмову від вчинення згвалтування?

29. Краснов разом із Масловим (справа щодо якого закрита за амністією) підробив посвідчення водія на ім’я своєї дружини. Будучи викритим у вчиненні цього злочину, він запропонував слідчому РУ ГУ МВС, у провадженні якого була справа, хабар за її закриття і поклав на стіл конверт з грошима. Слідчий конверт не взяв, а запросив до кабінету свого співробітника та склав протокол огляду конверта, в якому виявилося 300 доларів США.

Варіант. Краснов лише просив слідчого закрити справу, обіцяючи за це заплатити 300 доларів США.

Дайте кримінально-правову оцінку дій Краснова.

30. Вироком районного суду Пташка засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 152 КК за замах на зґвалтування. Познайомившись на весіллі з Вікою, він завів її на околицю села, де наполягав на тому, щоб вона вступила з ним у статеві зносини. Коли та відмовилася, він збив її з ніг і, долаючи опір, бив по обличчю і голові, намагаючись при цьому вчинити статевий акт. Від ударів по голові потерпіла знепритомніла, а коли прийшла до тями, то побачила, що напівроздягнений Пташко сидить поруч. За поясненням Віки, вона не знає, чи вчинено з нею статевий акт. Вона лише засвідчила, що Пташко намагався вступити з нею в статеві зносини і у відповідь на відмову побив її. Останній пояснив, що спочатку, після того, як Віка знепритомніла, він не зміг вчинити статевий акт з фізіологічних причин, а потім, бачачи, що вона не приходить до пам’яті, побоюючись, що Віка повідомить батькам і міліції про його дії, відмовився від своїх попередніх намірів.

31. Швець, вважаючи, що його сина незаконно засудили за вбивство до довічного позбавлення волі, вирішив помститися головуючому у судовому засіданні судді та адвокату, який захищав його сина. Він звернувся до Бондаря з пропозицією за 30 тис. доларів США вбити суддю та адвоката. Бондар погодився виконати замовлення за умови, що Швець дасть йому два радіо-керовані вибухові пристрої.

Через тиждень Швець передав Бондарю два радіокеровані вибухові пристрої, які він сам виготовив, і завдаток у розмірі 10 тис. доларів США.

Розробляючи план виконання замовлення, Бондар вирішив спочатку вбити адвоката. Для цього він заклав вибуховий пристрій в урну біля входу в будинок адвоката.

У цей же день увечері, коли адвокат повертався додому, Бондар натиснув на кнопку пульту, але пристрій не спрацював, оскільки розійшлися контакти.

Наступного дня, коли адвокат повертався додому з двома своїми знайомими, Бондар повторив свою спробу. Внаслідок вибуху адвокат та один з його знайомих загинули, а іншому були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Ознайомтеся зі ст. 115 КК та коментарем до неї.

Як кваліфікувати дії Швеця та Бондаря?

Глава 14 Співучасть у злочині

ОСНОВНІ ПИТАННЯ:

1. Поняття співучасті у злочині.

2. Форми співучасті.

3. Види співучасників.

4. Підстави та межі відповідальності співучасників.

5. Невдала співучасть.

6. Ексцес виконавця.

7. Добровільна відмова при співучасті.

8. Причетність до злочину.

ЗАДАЧІ:

1. Петросян проживала спільно з сином Антоном та його дружиною. У неї склалися неприязні взаємовідносини з невісткою, і вона намагалася створити для тієї нестерпні умови: відмовляла в їжі, примушувала виконувати важку роботу, забороняла спілкуватися з сусідами і щоденно скаржилася на неї синові. Тому Антон часто сварився з дружиною, бив її, а після чергової сварки застрелив з пістолета.

Чи можна Петросян визнати підбурювачем убивства?

2.  До Леонова, який ремонтував власний автомобіль, підійшли троє підлітків, двом з яких не було 14 років, а третій був п’ятнадцятирічним, і запитали, чи не купить він у них за ціною вдвічі нижчою за роздрібну колеса для автомобіля. Леонов погодився. Підлітки на сусідній вулиці вночі зняли четверо коліс з автомобіля Осипова, а наступного дня принесли їх Леонову, одержавши обумовлену суму грошей.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Леонова і підлітків?

3. Чурюмов, перебуваючи у стані сп’яніння, прийшов на квартиру до учнів технікуму — неповнолітніх Панченка, Покасова та Валова і запропонував украсти з приміщення технікуму два комп’ютери і телевізор, на що вони дали згоду. Чурюмов стояв на сторожі біля входу у приміщення, а Валов, Покасов і Панченко проникли до технікуму, склали у валізи обумовлені два комп’ютери і телевізор, вартістю 600 доларів США, а також кольоровий ксерокопіювальний апарат, кольоровий принтер і сканер вартістю 3 тис. доларів США, але при виході з приміщення були затримані працівниками міліції.

Дайте кримінально-правову оцінку дій вказаних осіб.

4. Перебуваючи у нетверезому стані, Аристархов і Васьков вирішили «провчити» міліціонера Петренка, який колись затримав їх за порушення громадського порядку. Зустрівши того на вулиці, вони почали його бити, а коли він упав, Аристархов вихопив з кишені ножа і вдарив ним Петренка. Від поранення останній помер. Встановлено, що ніж Аристархову дав Васьков «на всякий випадок» за кілька хвилин до зустрічі з Петренком. Сам він ударив потерпілого кілька разів рукою.

5. Касир будівельної бригади сільськогосподарського кооперативу Бісенова, повертаючись з водієм Калієвим з контори кооперативу, де вона отримувала гроші на видачу заробітної плати членам бригади, виявила, що касир Пшик видала їй зайвих 18 тис. грн. Про це вона повідомила Калієва. На пропозицію останнього вони вирішили 10 тис. грн. привласнити, а решту повернути кооперативу. З цією метою Бісенова передала 10 тис. грн. Калієву, щоб той їх сховав.

6. Авилов, Артамонов, Сомов та Мазаєв домовилися запросити на квартиру до останнього однокласниць Мазаєва та Авилова — Куліш і Зубову для здійснення з ними статевих актів. Не здогадуючись про їхні наміри, дівчата прийшли. Мазаєв та Авилов заздалегідь розподілили їх між собою. За попередньою домовленістю перший запросив Куліш до іншої кімнати, куди слідом прийшов і Авилов. Удвох вони звалили Куліш на ліжко і, застосувавши фізичну силу та погрожуючи вбити, роздягнули її. Потім Авилов вийшов з кімнати, а Мазаєв здійснив з нею статевий акт. Далі Авилов повернувся і також намагався вчинити статевий акт із Куліш, але довести свій намір не зміг через фізіологічні причини. Після чого Мазаєв та Авилов відпустили Куліш. Артамонов та Сомов тим часом у сусідній кімнаті із застосуванням фізичного насильства намагалися зґвалтувати Зубову, але у неї сталася дефекація, тому вони відмовились від доведення свого наміру до кінця, але з помсти побили Зубову, спричинивши їй тілесне ушкодження середньої тяжкості. Крім того Мазаєв, який страждав на венеричне захворювання, заразив Куліш сифілісом.

7.  Працівник геологорозвідувальної партії Солдатов на світанку під час полювання помітив, що в кущах поблизу селища ворушиться якась чорна тінь. Гадаючи, що то ведмідь, Сол-датов побіг до будинку, розбудив Боброва і повідомив про це. Обидва вони взяли рушниці і, підкравшись до берега річки, зробили постріли в кущі, звідки чутно було тріск гілок. Кулею з рушниці Солдатова був убитий Білозеров, який знаходився там. Куля з рушниці Боброва не зачепила його.

Варіант. Внаслідок того, що рушниці Солдатова і Боброва були нові і раніше з них постріли не робились, експертиза не змогла встановити, з чиєї рушниці вбито Білозерова.

Як вирішити справу?

8. Неповнолітні Івакін, Кармазін, Титова і Красіна на пропозицію Титової та Красіної вирішили «провчити» однокласницю Боброву, яка негативно висловлювалася про їх поведінку. З цією метою заманили її до підвалу будинку, де всі разом довго знущалися з неї. Били, примусили роздягнутись, цілувати їм ноги, пити сечу тощо. Івакін та Кармазін по черзі зґвалтували Боброву і задовольнили з нею статеву пристрасть неприродним способом. При цьому Титова і Красіна застосовували до Бобрової фізичне насильство, тримали її за руки і ноги. Боячись відповідальності за вчинене, вони вирішили її вбити, оскільки та погрожувала, що повідомить у міліцію. Усі разом вони довго били Боброву, а потім Івакін вдарив її кілька разів ножем, внаслідок чого та померла.

Ознайомтеся зі статтями 115, 152 і 153 КК та коментарями до них.

Як кваліфікувати дії вказаних осіб?

9. Лукін Валерій, посварившись з Гасниковим та його друзями, розповів про конфлікт своєму брату Юрію і разом з ним повернувся на місце пригоди. Лукін Юрій взяв з собою ніж, про що Валерій не знав. Підійшовши до хлопців, що сиділи на лавці, Валерій вдарив одного з них — Іванова. Виникла бійка. Лукін Юрій двічі вдарив Гасникова ножем у груди, а потім поранив Задерако. Валерій в цей час наносив кулаками удари пораненому Гасникову. Від отриманих ножових поранень Гасников у лікарні помер.

10. Шведов підмовив неповнолітніх Крупника та Ганжу вчинити ряд крадіжок з квартир громадян на других поверхах будинків. При цьому Крупник або Ганжа влазили до квартир через кватирку вікна і передавали викрадені речі Шведову. На час вчинення крадіжок Крупнику і Ганжі не виповнилося 14 років.

Як кваліфікувати дії Шведова?

11. Бердін та Хромов вирішили вкрасти насіння соняшника зі складу кооперативу і запропонували приєднатися до них Антропову. Останній, схваливши їхній намір, йти з ними відмовився, але попросив украсти одного мішка на його долю і залишити в обумовленому місці, пообіцявши за це «могорич». Бердін і Хромов уночі через стелю залізли до складу і вкрали п’ять мішків насіння соняшника. Один з цих мішків вони залишили в канаві для Антропова, який потім забрав його додому.

Варіант. Антропов не обіцяв «могорича» за мішок соняшника.

Як вирішити справу?

12. Четвертков, Цивін та Кожушко сиділи в ресторані. До них за стіл без дозволу сів Копаньов і почав чіплятися. У цей час до зали увійшов Курган, знайомий Копаньова. Він поцікавився, що той тут робить. Копаньов відповів: «Навчаю молокососів боксу» і тут же почав бити Кургана. Тоді Цивін схопив стільця і з силою вдарив ним Копаньова по голові. Той від удару поточився, а Четвертков, що саме підбіг, двічі ударив його в підборіддя. Копаньов упав і від заподіяних ушкоджень помер у лікарні. Згідно із висновком судово-медичної експертизи смерть Копаньова сталася від закритого перелому кісток склепіння та основи черепа з ушкодженням мозку. Характер цих ушкоджень свідчить про велику силу удару стільцем, який і спричинив смерть.

Якою має бути кримінально-правова оцінка названих осіб?

13. Зарубін вкрав на комбінаті два рулони тканини, перекинув їх через огорожу і сховав біля залізничної колії у кюветі.

Потім він пішов додому, запропонував своєму сусіді Сватикову допомогти йому перевезти тканину додому. Той взяв санчата і разом із Зарубіним пішов по тканину. По дорозі вони зустріли Іванова і запропонували приєднатися до них. Під час перевезення тканини всі троє були затримані охороною комбінату.

14. Карімов, Загіров та Руфієв за домовленістю між собою вирішили викрасти пряжу з килимової фабрики. З цією метою Карімов через огорожу проник на територію фабрики, металевим предметом зламав замки дверей складу, потім покликав Руфієва, який чекав його на вулиці. Разом вони винесли із складу 10 мішків пряжі вартістю 5 тис. грн. Мішки через огорожу вони передали Загірову. Потім Карімов запропонував знайомому водієві Тарієву перевезти на закріпленому за ним автомобілі викрадену пряжу. Той погодився, пряжу перевезли до будинку Алексерової, де їх всіх затримали під час розподілу пряжі.

15. Водій Антонов віз директора заводу Рикова на вокзал. Дорогою через неполадки в моторі вони зупинилися на 30 хвилин. Боячись запізнитися на потяг, Риков наказав водієві їхати швидше. Внаслідок перевищення швидкості на мокрому асфальті Антонов не впорався з керуванням при повороті, виїхав на хідник і збив пішохода Данилюка, який на місці пригоди помер.

Варіант. Риков попросив Антонова їхати швидше. Як вирішити справу?

16. Комірник Корж запропонував Багірову та Рогову вчинити крадіжку імпортних трикотажних товарів зі складу, пообіцявши, що він «забуде» закрити склад на замок і вимкне сигналізацію. Ті погодилися. Про підготовлювану крадіжку дізналася дружина Коржа і змусила його відмовитися від цього. Йдучи додому наступного дня, Корж сигналізацію не вимкнув, двері складу закрив, повідомивши про своє рішення Багірова і Рогова. Проте останні зламали замок і вчинили крадіжку.

Варіант. Корж не повідомляв Багірова і Рогова, що не візьме участі у крадіжці і не буде виконувати обіцяні дії. Як вирішити справу?

17. Фірсов, перебуваючи у неприязних стосунках з Костенком, вирішив помститись йому за образу. З цією метою він підбурив Науменка, який страждав на розлад психіки і був визнаний неосудним, вдарити ножем Костенка, коли той повертатиметься з роботи. Науменко виконав прохання Фірсова. Від завданого поранення Костенко у лікарні помер.

18.  Кіктенко, Разгуляєв, Блохін, Лаверова, Ніколаєва і ще кілька осіб домовилися про вчинення пограбувань людей, з якими Лаверова та Ніколаєва знайомились у ресторанах, а потім запрошували начебто до себе додому. Кіктенко та Блохін, які працювали таксистами, в певний час під’їжджали до ресторанів і перевозили Лаверову і Ніколаєву з їхніми «клієнтами» в обумовлене місце. Разгуляєв та інші члени групи здійснювали із застосуванням насильства безпосереднє пограбування «клієнтів» у під’їздах будинків, куди їх привозили. При цьому двом потерпілим були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості, а одному — тяжкі тілесні ушкодження.

19. Раніше судимі за крадіжки індивідуального майна Федоров та Мороз запропонували Шумареву вчинити крадіжку речей з квартири Бовкуна, в якого, як вони знали, є імпортна радіоапаратура і коштовності, привезені ним з-за кордону. Коли Бовкун та його дружина пішли на роботу, Федоров і Шумарев відмичкою відкрили двері квартири, вважаючи, що там нікого немає. Мороз у цей час стояв на сторожі біля будинку. Увійшовши до квартири, вони побачили в ній племінницю Бовкуна, яка спала, але від шуму прокинулася. Федоров і Шумарев застосували до племінниці Бовкуна фізичне насильство, зв’язали її і засунули в рот кляп. Крім того, Шумарев зґвалтував її. Забравши цінні речі, пішли з квартири.

20.  Раніше судимі за зґвалтування Тараканов та Сафар’ян запропонували Кравчуку, який разом з ними раніше відбував покарання, вчинити кілька пограбувань літніх громадян, в яких, на їхню думку, є значні цінності. Кравчук відмовився, але пообіцяв нікому не повідомляти про намір Тараканова і Сафар’яна вчинити пограбування.

21.  Алпанідзе, знаючи, що у її 70-річної тітки Цодикової є коштовності на значну суму, домовилась із Сафар’яном заволодіти ними. Здійснюючи свій намір, вони зупинились у Цодико-вої на ночівлю, а ранком на пропозицію Алпанідзе напали на господарку. Алпанідзе включила пилосос, щоб не було чути криків і шуму боротьби, а Сафар’ян шкіряним поясом задушив Цодикову. Взявши з собою коштовності на значну суму та 17 тис. 310 доларів США, Алпанідзе та Сафар’ян залишили квартиру. Безпосередньої участі у позбавленні життя Цодикової Алпані-дзе не брала.

22. Нестеров, керівник слідчої групи, створеної для розслідування злочинів у банківській сфері, знаючи про те, що деякі слідчі застосовують незаконні методи впливу при допитах (допити в нічний час, погрози арештом рідних, обіцянки звільнити від відповідальності, якщо підслідні дадуть показання про дачу хабарів певним особам, тримання під вартою у камерах із злочинцями, які знущались над підслідними, тощо), заходів щодо їх припинення і недопущення не вживав. Під час допиту Шустова слідчий Куликов побив його, спричинивши тілесні ушкодження середньої тяжкості.

23.  Смирнов, Кукленков, Аведян та Задік’ян організували злочинну групу для вчинення розкрадань запасних частин до автомобілів із цеху, в якому Смирнов працював майстром, а Кукленков — пресувальником. У січні 2001 р. вони відкрили цех, навантажили на автомобіль п’ять контейнерів із запасними частинами, загальною вартістю 18 тис. грн., домовилися з водієм Афанасьєвим і контролером позавідомчої охорони Вдовиним та вивезли запасні частини з території цеху. Афанасьєву і Вдовину вони передали по 3 тис. грн. У лютому таким же чином вони викрали запасних частин на суму 27 тис. грн., заплативши водієві Курушину і Вдовину по 4 тис., а у жовтні — на суму 78 тис. грн., заплативши водієві Першину і Вдовину також по 4 тис. грн., але після виїзду з території цеху були затримані. Вдовин і водії вартості викрадених запасних частин не знали.

24. Старший слідчий прокуратури Борисов розслідував справу про зґвалтування Волошиної групою підлітків. Батьки підозрюваних домовилися між собою дати тому хабара за закриття кримінальної справи. З цією метою вони звернулися до завідуючої юридичною консультацією Добровольської з проханням за винагороду домовитися з Борисовим про закриття кримінальної справи. Вона передала пропозицію батьків Борисову, і той погодився за хабар винести постанову про закриття кримінальної справи. Одержавши від батьків 5 тис. доларів США, Добро-вольська 700 доларів США передала Борисову, а решту привласнила.

25. Працівник залізничної станції Купріяшкін побачив, що Рудаков відкрив контейнер з імпортними товарами і складає в мішок хутряні куртки. Він підійшов до контейнера і з мовчазної згоди Рудакова теж викрав 17 хутряних курток. Після цього Купріяшкін показав викрадені речі своєму напарнику Постовому. Вони вирішили взяти з контейнера кілька магнітофонів. Удвох вони викрали 12 японських магнітофонів. Купріяшкін також «подарував» Постовому шість з викрадених ним раніше хутряних курток.

Ознайомтеся з пунктами 5, 6 і 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12.

26. Бакунін показав наркоману Чепелєву, на його прохання, будинок Попко, в якої можна було купити макову соломку. Поп-ко продала тому два мішки соломки.

27. Директор деревообробного комбінату Мамедов не забезпечив належного контролю за діяльністю чотирьох матеріально відповідальних осіб, які, вступивши у попередню змову, викрали будівельних матеріалів на суму 39 тис. грн.

28. 9 липня Вожков повідомив Урусова про вчинене ним пограбування та вбивство Пахомова і попросив взяти на зберігання деякі викрадені ним речі. Того ж дня Вожкова було затримано, а 10 липня слідчими органами встановлено, що вбивство вчинив саме він. Урусов на допитах 10 липня і 7 серпня про зроблене йому Вожковим зізнання слідчому не повідомив.

29. Пташко втягнув у розпивання спиртних напоїв Мацка, Фірса та Киню, яким ще не було 14 років. А коли ті вже були в нетверезому стані, запропонував їм на автобусній зупинці зірвати з голови Ляха хутряну шапку, яку передати Пташку, що вони й зробили. При цьому підлітки сильно побили потерпілого, заподіявши йому тілесні ушкодження середньої тяжкості. Вказівки бити потерпілого Пташко не давав, це вони зробили самі за ініціативою Мацка.

Варіант. Пташко відправив М., Ф. і К. за шапкою зі словами: «Доведіть, що ви — мужчини! Он бачите «інтелігента»? Заберіть у нього шапку, ми її проп’ємо».

30.  Якимчик попросив водія автомобіля нафтобази Ільїна вкрасти на базі і привезти йому за винагороду бочку бензину, а коли той за попередньою змовою зі сторожем нафтобази Про-даном це зробив, Якимчик заплатив Ільїну і Продану 200 грн.

Районним судом Якимчика засуджено за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 185 КК.

В апеляції Якимчик просив змінити кваліфікацію його дій, оскільки до вчинення крадіжки він підбурював лише Ільїна, а про те, що той вчинив крадіжку за попередньою змовою з Про-даном, він дізнався лише тоді, коли Ільїн разом з Проданом привіз вкрадений бензин йому додому.

Яке рішення повинен прийняти апеляційний суд?

31. Чичков звернувся до Гончарова, який працював начальником зміни на взуттєвій фабриці, дістати йому шкіру, і той погодився. Опівночі Чичков прийшов до глухої стіни фабрики, а Гончаров перекинув через огорожу два рулони шкіри вартістю 9 тис. грн., за що перший дав йому 2000 грн. Гончаров викрав шкіру зі складу разом з двома іншими працівниками фабрики, використовуючи своє службове становище. Усім трьом було пред’явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 191 КК. Дії Чичкова в обвинувальному висновку кваліфіковані за ч. 1 ст. 27 та ч. 3 ст. 191 КК.

Яке рішення повинен прийняти місцевий суд при розгляді справи?

32.  Дмитришин, тренер з кікбоксингу, за плату тренував членів озброєної організованої злочинної групи, яка здійснювала розбійні напади на заможних громадян, займалася вимаганням майна та «вибиванням» боргів. Він же підмовив свого товариша Онищенка, майстра спорту зі стендової стрільби, проводити тренування цієї групи зі стрільби з різних видів зброї. Про те, що вони тренують членів злочинної організації, Дмит-ришин та Онищенко знали.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Дмитриши-на та Оніщенка?

33.  Вироком районного суду Крамара засуджено за ч. 4 ст. 152 і ч. 3 ст. 153 КК за те, що він у групі із засудженими у цій самій справі Авдишем, Данилком і Тюптею зґвалтував малолітню Люду і задовольнив з нею статеву пристрасть неприродним способом. За матеріалами справи, Крамар безпосередньої участі у зґвалтуванні Л. і задоволенні з нею статевої пристрасті неприродним способом не брав. Крамар на прохання Авдиша, Данилка і Тюпти надав їм свою квартиру для вчинення статевих актів з потерпілою, знімав відеокамерою процес ґвалтування потерпілої та задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом.

Чи правильно суд визнав Крамара співвиконавцем зазначених злочинів?

34. Після звільнення з місць позбавлення волі Воробей, що відбував покарання за умисне вбивство, і Харченко, що відбував покарання за вимагання індивідуального майна, домовилися вчиняти крадіжки із житла громадян. У серпні 2002 р. вони зламали вхідні двері в садовому будинку Романюка, звідки викрали майна на суму 1 тис. грн., а також мисливську рушницю, 2 пістолети та набої до них, які Романюк зберігав незаконно. З мисливської рушниці Воробей зробив обріз, який Харченко продав Висоцькому за 400 доларів США.

У кінці серпня Воробей і Харченко вирішили вчинити крадіжку з квартири Гаврилова. До участі у крадіжці вони залучили Бабкіна, раніше судимого за розбій. О 10-й годині ранку, коли Гаврилов поїхав на роботу, Воробей і Бабкін зламали двері його квартири і проникли до неї. У квартирі вони почали шукати гроші і цінності, при цьому найбільш цінні речі складали у валізи. У Вороб’я був при собі пістолет. Харченко стояв біля входу до під’їзду будинку. Коли Воробей і Бабкін зламували двері, спрацювала сигналізація, через кілька хвилин приїхав наряд міліції, помітивши який Харченко втік. При затриманні працівниками міліції Бабкін опору не чинив, а Воробей встиг зробити два постріли у співробітників міліції, заподіявши одному з них легкі тілесні ушкодження.

Ознайомтеся зі статтями 187, 262, 263, 342, 245 і 348 КК та коментарями до них.

35. Шокун, раніше судимий за ч. 3 ст. 185 КК, вирішив вчинити крадіжку товарів з універмагу. З цією метою він перед закриттям універмагу сховався у його підсобному приміщенні, а вночі відібрав хутра, одягу та інших товарів на загальну суму 200 тис. гривень, склав їх у шість валіз, які сховав біля підсобного приміщення під порожньою тарою. Після відкриття універмагу Шокун пішов до свого знайомого Савчука, в якого був автомобіль, запропонувати останньому допомогти забрати речі і перевезти їх на квартиру Шокуна. У Савчука перебували раніше судимі за розкрадання Глушко і Рибачок. На пропозицію Шокуна Савчук погодився лише перевезти товари, а забирати з універмагу відмовився. Тоді Шокун запропонував це зробити Глушку і Рибачку, які погодились. Дії Шокуна, Глушка і Рибачка, які забирали валізи, помітила прибиральниця універмагу. Вона повідомила про це продавців. Коли Шокун, Глушко і Рибачок наблизилися до виходу з універмагу, їх намагалися затримати два охоронці магазину. Рибачок вдарив одного з них ножем, відштовхнув іншого і, кинувши валізи, побіг на вулицю. Скориставшись цим, Шокун і Глушко з валізами побігли до автомобіля, в якому сидів Савчук, але всі четверо були затримані нарядом міліції, який у цей час проїжджав біля універмагу. Охоронець, якого ножем вдарив Рибачок, від отриманого поранення помер. Про наявність ножа у Рибачка Шокун і Глушко не знали.

Як кваліфікувати дії названих осіб?

36. Мотильова, бажаючи помститися Титовій, до якої перейшов жити її чоловік, стала підбурювати раніше судимого за розбій Ярмоленка та 16-річного Веремеєва вбити Титову, пообіцявши за це 10 тис. доларів США.

Мотильова тричі пригощала Ярмоленка та Веремеєва горілкою і під час останньої пиятики Ярмоленко та Веремеєв погодились, одержавши завдаток 2 тис. доларів США. Через 3 дні Ярмоленко і Веремеєв підстерегли Титову, коли вона пізно ввечері поверталася додому. Веремеєв заштовхнув Титову в під’їзд сусіднього будинку, де вже знаходився Ярмоленко, а сам залишився біля будинку, щоб спостерігати за обстановкою. Ярмоленко в цей час вдарив двічі Титову фінським ножем у груди. Переконавшись, що потерпіла мертва, Ярмоленко та Веремеєв за пропозицією Ярмоленка обшукали її та забрали дві каблучки і гаманець, в якому було 500 грн. (все це майно коштувало 1 тис. 800 грн.).

Наступного дня Веремеєв і Ярмоленко звернулися до Моти-льової за розрахунком. Вона дала їм ще 1 тис. доларів США, але попередила, що до неї вже заходив її чоловік, який сказав, що він знає, чому вбили Титову, і пригрозив повідомити про це в міліцію. Мотильова запропонувала вбити і чоловіка, щоб уникнути відповідальності за вбивство Титової, пообіцявши додатково сплатити ще 3 тис. доларів США. Ярмоленко та Веремеєв погодилися, розробили план вбивства чоловіка Титової, однак коли вони напали на нього у під’їзді будинку, де він мешкав, були затримані працівниками міліції, які у під’їзді влаштували засідку, оскільки вже підозрювали, що вбивство Титової вчинено Ярмоленком і Веремеєвим.

Як кваліфікувати дії цих осіб?

37. До директора пансіонату Христенка звернувся «злодій у законі» Нагорян з пропозицією підготувати і забезпечити проведення сходки представників злочинних організацій, злочинних авторитетів та «злодіїв у законі». Христенко побоявся відмовити Нагоряну, знаючи його крутий характер. Сходка була проведена на «належному» рівні.

Ознайомтеся зі статтями 255 і 256 КК.

Чи підлягає Христенко кримінальній відповідальності й за якою статтею КК?

Глава 15 Множинність злочинів

ОСНОВНІ ПИТАННЯ:

1. Поняття множинності злочинів.

2. Форми множинності злочинів.

3. Повторність злочинів та її види.

4. Сукупність злочинів та її види.

5. Рецидив злочинів.

6. Поєднання у поведінці особи кількох форм множинності злочинів.

7. Кримінально-правові наслідки множинності злочинів.

ЗАДАЧІ:

1. Петрушин познайомився на пляжі з Горловою і запросив її до себе додому подивитися відеофільми. Після їх перегляду він запропонував Горловій залишитися в нього на ніч, а коли та відмовилася, зачинив двері і, погрожуючи ножем, кілька разів вступав з нею в статевий зв’язок. Ранком Петрушин відвів Горлову на квартиру, де вона проживала. Через два дні він прийшов до Горлової і, побачивши, що господарів немає вдома, знову вчинив з нею статевий акт з погрозою застосування фізичного насильства.

Ознайомтеся зі ст. 152 КК.

Скільки злочинів вчинив Петрушин?

2. Швець протягом двох днів здійснив у центральному універмазі міста Києва 12 кишенькових крадіжок. Кожна з них завдала окремим потерпілим шкоду на суму від 82 до 1767 грн., загальна ж сума викраденого становила 8835 грн.

При затриманні Швець пояснив, що наступні два дні мав намір «працювати» в універмазі «Україна», а потім – коли сума викраденого досягне близько 50 тис. грн. – збирався поїхати відпочивати на Південний берег Криму.

Ознайомтеся зі ст. 185 КК та приміткою до неї.

Чи мала тут місце множинність злочинів, а якщо мала, то в якій формі?

3. Коваленко, прийшовши на дискотеку в нетверезому стані, почав чіплятися до Сосніної. Її знайомий Пічур зробив йому зауваження. За це Коваленко вдарив його в обличчя, заподіявши легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я, а потім, щоб уникнути затримання, пішов з дискотеки. На автобусній зупинці, побачивши незнайомих йому неповнолітніх Сердюка і Саленка, він підійшов і запитав, звідки вони. Дізнавшись, що хлопці не місцеві, Коваленко побив їх, заподіявши обом легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров’я.

Ознайомтеся зі ст. 296 КК та абз. 2 п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про хуліганство» від 28 червня 1991 р. № 3.

Скільки злочинів вчинив Коваленко? Яке кримінально-правове значення кожного з наведених в умовах задачі епізодів?

4. Відбуваючи покарання у виді позбавлення волі на певний строк, Агапов і Проценко домовилися, що коли останній вийде на волю, то дістане і передасть в колонію наркотики. Через три тижні після звільнення Проценко купив у невстановленої слідством особи 2,5 кг анаші, привіз її до міста, де жила мати Агапова, і залишив їй. Мати кілька місяців зберігала анашу вдома, а потім під час чергового побачення передала її синові. При спробі збути анашу іншому засудженому Агапова було затримано.

Ознайомтеся зі ст. 307 КК.

Чи мала місце множинність злочинів у цьому випадку?

5.  Щоб одержувати підвищену пенсію, Полинко підробив записи в трудовій книжці про більш тривалий, ніж фактично, час роботи в районах Крайньої Півночі (за часів існування СРСР) і подав її до управління Пенсійного фонду України Дарницького району м. Києва. Через чотири роки після одержання першої місячної пенсії підробку було виявлено. За цей час По-линко незаконно одержав 2120 гривень.

Ознайомтеся зі статтями 358, 190 та приміткою до ст. 185 КК. Чи мала тут місце множинність злочинів?

6. Раніше судимий за розбій Батнич після відбуття покарання організував групу для вчинення квартирних крадіжок, до якої увійшли раніше не судимі Петренко і Сочивець. Вони розробили єдиний план вчинення крадіжок, розподілили між собою функції, визначили дві перші квартири, з яких розпочнеться їх діяльність.

Спочатку вони обікрали квартиру Саранського, спричинивши йому майнову шкоду на суму 81264 грн. Потім проникли до квартири Голубєва, склали в дві сумки його майно на суму 131869 грн, але при винесенні сумок з квартири були помічені сусідкою, яка зчинила галас. Незважаючи на це, Батнич, Петренко та Сочивець збігли з сумками вниз, сіли в «Жигулі», що належали Петренку, і втекли.

Варіант 1. Побачивши сусідку, Батнич, Петренко та Сочи-вець покинули сумки біля квартири і намагалися втекти, але були затримані мешканцями будинку.

Варіант 2. Сусідка, зчинивши галас, загородила дорогу до сходів. Тоді Батнич, не кидаючи сумок, відштовхнув її до Петренка і Сочивця, а ті вдарили її головою об стіну, в результаті чого їй було завдано середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Ознайомтеся зі ст. 185 та приміткою до неї, статтями 186 і 187 КК, а також абз. 2 п. 6, п. 10 та абз. 6 п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12 .

Які форми множинності злочинів мали тут місце? Яке їх кримінально-правове значення?

7. У приміщенні диспетчерської гаража між Поповим, Щи-піним та Товстим виникла суперечка. Коли Щипін і Товстий почали бити Попова, він схопив металеву заготовку (7 кг) і з метою вбивства обох наніс нею Щипіну удар по голові, а коли той упав, двічі вдарив по голові Товстого. Від одержаних травм Щипін і Товстий померли на місці події.

Варіант. Під час нанесення удару Щипін відхилився, і заготовка ковзнула по голові, внаслідок чого він упав, втратив свідомість, але залишився живим.

Ознайомтеся з пунктами 1 та 13 ст. 115 КК, а також з пунктами 5 та 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2.

Скільки злочинів вчинив Попов?

8. Клименко, керуючи вантажною машиною, поїхав на червоне світло світлофора, внаслідок чого збив пішохода, який вже почав переходити вулицю. Після зіткнення Клименко не спинився, а, навпаки, збільшив швидкість і спробував втекти, щоб уникнути відповідальності.

Через 15 хвилин він, рухаючись зі швидкістю, що перевищувала дозволену, під час повороту не справився з керуванням, виїхав на хідник і збив ще одного пішохода. Від заподіяних їм тілесних ушкоджень обидва пішоходи померли на місці події.

Варіант. Виїхавши на хідник, Клименко збив трьох пішоходів, два з яких померли на місці події, а одному було заподіяно середньої тяжкості тілесне ушкод